Україна в огні: чи є загроза голоду?

Усе частіше ми чуємо страшні речі про те, що голод, який ми подолали як явище багато десятиліть тому, знов може простягнути свої страшні мацаки на нашу квітучу країну.

На жаль, ці твердження небезпідставні. В областях, зараз підконтрольних російським військам, вироблялася третина українського зерна. Окрім власного споживання, Україна забезпечувала 10 % світового експорту.

Коли проводять песимістичні паралелі із минулого, насамперед, згадують голод 1933 року — велику катастрофу, що забрала життя багатьох людей.

Голод 1933 року був спричинений переважно природними чинниками: низкою природних катаклізмів та численними епідеміями, що призвели до зниження врожайності, яка станом на 1932 рік призвела до катастрофічної цифри менш ніж у чотири центнери з гектара. У деяких селах врожайність зернових склала взагалі менше одного центра із гектара — це така кількість, що навіть не компенсує витрачених на збір зерна калорій.

Для порівняння, середня врожайність пшениці сьогодні, не дивлячись на стагнацію темпів зростання за останні 30 років, значно зросла з часів початку XX століття і складає приблизно 40 центнерів із гектара — тобто в 10 разів більше, аніж в 1932-му

Отже Україна, навіть якщо припустити найпесимістичніший прогноз щодо кількості врожаю, навіть за умов виведення з участі в економічному житті держави окупованих територій, усе одно матиме змогу цілком забезпечувати внутрішні потреби в продовольстві.

Чи говорить це про те, що ми, громадяни нашої багатостраждальної батьківщини, цілком гарантовані від страшних випадковостей, прихованих за евфемізмом «продовольчі труднощі»? Ні. На жаль, ні.

Це говорить лише про те, що на зараз, в Україні XXI століття, голод внаслідок природних катаклізмів стає неможливим — його можна спровокувати лише штучно.

Однак, не варто забувати, що сучасна Україна є державою капіталістичною. А в цій системі голод зазвичай і буває переважно штучного, тобто створеного не природними обставинами, а лише потворністю властивих капіталізму людських відносин, як це було в Америці 1929–33 років, Німеччині 1929 року, Індії 1940-х, коли їжі об’єктивно вистачало на всіх, але гонитва за прибутком примушувала капіталістів при зниженні попиту знищувати їжу на очах у голодних дітей.

Ми не маємо правдивою інформації про наміри української влади щодо забезпечення продовольчої безпеки, однак прем’єр-міністр України Шмигаль заявив про неможливість вивезення з України понад 90 мільйонів тонн аграрної продукції. Іншими словами, Шмигаль хоче, щоб 90 мільйонів тонн зерна були вивезені за кордон, однак цьому заважають певні обставини.

Ці 90 мільйонів тонн агропродукції могли б не тільки гарантувати повне забезпечення харчовими продуктами кожного українця, а й повністю покрити потреби вітчизняного тваринного господарства. Однак, на думку українських капіталістів, вивезти наше зерно за кордон набагато вигідніше, хай би навіть половина його згнила в причорноморських портах.

Дивуватися цьому нічого, адже капіталісти будь-якої країни, коли постає вибір між добробутом та безпекою країни й особистим збагаченням, завжди обирають останнє.

Наша капіталістична олігархія, серед якої власники великих агрохолдингів — Кернел, Укрландфарм та інші, давно крутять міністрами сільського господарства (аграрної політики), вибивають собі вигідні кредити від вітчизняних та закордонних банків, здушуючи кредит для малих фермерів прифронтової зони, продовжуючи боротьбу за монополію навіть під час війни.

Відчай того, що вони не отримують свої надприбутки такий, що вони навіть готові прокласти «гуманітарний» маршрут через ворожу Білорусь, що принесе прибуток диктатору Лукашенко, якого так люблять обіцяти ліквідувати і знищити наші ЗМІ та націоналісти. І цей антипатріотичний план запропонував замміністр економіки Тарас Качка! Ба більше, нещодавно ООН почало просити РФ дати Україні експортувати агропродукцію! Причина, зрозуміло, у тому, що дефіцит зерна на світових ринках може спричинити кризу й повстання в бідних країнах, як-от уже відбувається в Шрі-Ланці.

А тим часом UNICEF вже переймається тим, що в Україні приблизно 9 мільйонів людей не отримують достатнього харчування. Переважно це стосується мешканців прифронтових територій, людей що втратили роботу та робітників індустріальних осередків, оскільки їх відправляють у примусову відпустку, і попит на продукцію знижується.

Уже через кілька місяців в Україні зберуть урожай. Якщо його не вистачить, щоби розплатитись за «дружню» військову допомогу з країнами-«партнерами», щоби продати іншим країнам, то будьте певні, олігархи простягнуть свої нечисті руки й на найсвятіше — зерно, призначене для внутрішнього споживання.

Тоді Україну чекають надзвичайно складні часи.

Єдиний вихід назавжди покінчити й з голодом, і з війнами та кризами, що до нього призводять — це соціалізм. Тільки коли засоби виробництва усіх життєво необхідних продуктів опиняться у руках пригніченого класу, а не купи олігархів, Україна зможе забути й про голод, і про бідність, і про багато інших проблем сучасності.

"Соціалізм або смерть" – ці слова Фіделя Кастро сьогодні стали актуальними для багатьох наших співвітчизників, і допоки ми їх не усвідомимо це положення ми не зможемо зрушити з місця. До боротьби, товариші!