Участь захисника у кримінальному процесі - Государство и право реферат

Главная

Государство и право
Участь захисника у кримінальному процесі

Реальне забезпечення прав і свобод людини і громадянина як найважливіша ознака правової держави. Процесуальний статус захисника. Способи залучення адвоката як захисника до участі у справі. Спірні питання участі захисника у кримінальному проваженні.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Національний університет біоресурсів і природокористування України
" Ніжинський агротехнічний інститут"
"Участь захисника у кримінальному процесі"
2. Способи залучення адвоката як захисника до участі у справі
3. Спірні питання участі захисника у кримінальному проваженні
процесуальний захисник адвокат кримінальний
Одна із найважливіших ознак правової держави є реальне забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Належне забезпечення таких прав вважається необхідним та вагомим конституційним положенням. Основний закон України зазначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканісь і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Вона також закріплює основні права людини і громадянина, до числа яких входять право на одержання кваліфікованої юридичної допомоги. Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу, тобто кожен має право безоплатно отримати домогу для своїх порушених прав, свобод та інтересів. У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 року "Про застосування законодавства, і яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист" вказується, що забезпечення відповідно до чинного законодавства підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є конструктивним принципом і важливою гарантією об'єктивного розгляду справи та запобігання притягнення до кримінальної відповідальності невинних осіб. Право на захист закріплюється і в міжнародно-правових документах, наприклад, в "Основних положеннях про роль адвокатів", що прийняті VIII Конгресом ООН "про запобігання злочинам", у серпні 1990 року: "Будь яка людина в праві звернутися за допомогою до адвоката за своїм вибором для підтвердження своїх прав і захисту на усіх стадіях кримінального процесу".
Отже, право на захист - це не тільки гарантія від необгрунтованого обвинувачення, але й важливий інструмент пізнання істини. Захист в кримінальному процесі означає весь комплекс процесуальних дій обвинуваченого і його захисника, спрямованих на заперечення обвинувачення, виявлення обставин, що виправдовують обвинуваченого, звільняють чи пом'якшують його відповідальність, а також на захист особистих і майнових прав і законних інтересів обвинуваченого. Тобто забезпечення права на захист є не тільки обов'язковим інструментом кримінального процесу, а також є принциповим та необхідним задля знаходження істини по справі та справедливого вирішення кримінальної справи по суті.
Актуальність вибраної мною теми полягає, насамперед, в тому, що дослідження проблем, пов'язаних з процесуальним статусом захисника як суб'єкта кримінального провадження, є на сьогодні важливим питанням. У той же час вирішення цих питань сприятиме більш ефективному, на мій погляд, вирішенню справ по суті, адже іститут адвокатури - це гарантування обвинуваченому конституційного права на захист. Крім того, я вважаю доцільним проаналізувати законодавство на існуючі здобутки у цій сфері правової науки, які визначають не тільки правову природу цієї професії, а й деякі особливості процесуального статусу захисника. Наостанок, я б хотіла звернути увагу на протиріччя, які виникли з прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України, оскільки зміни все ж таки відбулися, порівняно з минулим кодексом. Як наслідок, зробити висновок щодо аналізу участі захисника як суб'єкта кримінального провадження, акцентуючи увагу на мінусах та плюсах новведених змін згідно нового законодавства.
Характерною рисою сучасного стану цього виду діяльності можна назвати значне підвищення престижності серед інших юридичних професій, збільшення кількості адвокатів. Це пояснюється різними факторами суб?єктивного та об?єктивного походження. Серед останніх слід назвати підвищення ролі права у суспільстві, нагальну потребу участі юристів у вирішенні конкретних ситуацій, що передбачає застосування спеціалізованих юридичних знань у різних сферах життєдіяльності суспільства. Отже, на мій погляд, висвітлення теми щодо участі захисника у кримінальному процесі є доречною та актуальною.
1. Процесуальний статус захисника у кримінальному процесі
Діяльність захисника посідає важливе місце у кримінальному процесі, оскільки основним завданням, що він покликаний здійснювати, є захист прав обвинуваченого чи підозрюваного. Втілення права на захист пов'язане, насамперед, з презумцією невинуватості, яка полягає, в тому, що обвинувачений визнається невинним, якщо його невинність буде безсумнівно доведена в судовому порядку та підтверджена вироком суду, що вступив у законну силу. У цьому і полягає завдання адкоката: довести невинуватість свого підзахисного можливими правовими способами та засобами. За допомогою захисника забезпечується справедливий розгяляд справи, адже сторона захисту та обвинувачення рівні у доказовій діяльності винуватості чи невинуватості обвинувачего чи підсудного, а також їх діяльність допомогає знайти істину по справі.
В "Основних положеннях про роль адвокатів" на основі принципових засад Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Міжнародних пактів про громадянські, політичні, економічні, соціальні і культурні права, ряд інших загальновизнаних документів детально висвітлено всі сторони діяльності адвокатів, їх права, обов'язки, а також зобов'язання урядів, судових та адміністративних органів щодо забезпечення ефективної роботи адвокатів з консультування та надання допомоги всім, хто її потребує в судах, трибуналах та адміністративних органах. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права у статті 14 проголошує право кожної людини в разі її звинувачення у вчиненні протиправної дії захищати себе особисто або через посередництво обраного нею захисника. Це ж положення закріплене і в статті 59 Конституції України. Варто вказати, що адвокатура представлена і у Вищій раді юстиції трьома представниками, рекомендованими з'їздом адвокатів України. Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, зазначеним та іншими законами України, статутами об'єднань адвокатів і здійснюється на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Основні принципи, що стосуються ролі юристів, прийняті восьмим Конгресом ООН 27 серпня - 7 вересня 1990 року, передбачають, що "кожна людина має право звернутися до будь-якого юриста за допомогою для захисту та відстоювання своїх прав та захисту їх на всіх стадіях кримінального судочинства" (принцип 1).
Захисник є тим учасником процесу, який представляє у кримінальному судочинстві не інтереси правосуддя, не власні інтереси, а інтереси підозрюваного чи обвинуваченого. Найбілиш ефективним засобом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є участь захисника в кримінальному процесі, оскільки через юридичну необізнаність, а також психологічний шок, стан пригніченості, викликані фактом затримання, пред'явлення обвинувачення і засудження, вони неспроможні самі повністю реалізувати свої процесуальні права, особливо тоді, коли перебувають під вартою, тобто в ізоляції. Для надання юридичної допомоги, психологічної підтримки їм необхідно звернутися до сторонньої особи, незалежної від слідчих органів, прокурора і суду, якій би вони повністю довіряли і могли з нею радитись і спілкуватися на засадах довірительності та конфіденційності.
Кримінальнально-процесуальний кодекс України зазначає, що захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стсовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосоно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію). Тобто законодавець звузив осіб, які можуть бути захисниками, порівняно з Кримінально-процесуальним кодексом, який вже втратив чинність на підставі прийняття нового КПК України 15.08.2012 року. Відповідно захисником може бути лише адвокат, відомості про якого внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (ч.2 ст 45 КПК України). Однак п.1 прикінцевих положень передбачено, що ця норма вводиться в дію через рік після створення Єдиного реєстру адвокатів України. Заборона на здійснення захисту підозрюваних і обвинувачених в галузі права, а також близькими родичами обвинуваченого, засудженого, виправданого, його опікунами чи піклувальниками, на мій погляд, суттєво не вплине на якість захисту на судових стадіях кримінального процесу. Лише у 3,1 % справ під час судового розгляду справи захисниками - разом із адвокатами - були близькі родичі підсудних. Отже, зроблено рішучий крок до введення монополії адвокатів у кримінальному процесі. Активне збільшення останнім часом в Україні чисельності адвокатів свідчить вочевидь про те, що багато юристів зробили вибір - отримали статус адвоката. Це сприятиме уніфікації юридичної професії.
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", прийнятий 05.07.2012 року визначає, що адвокатом є фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що предбачені цим законом. Згідно статті 6 цього Закону адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю. Крім того, Законом визначено ряд випадків, коли адвокатом не може бути особа, яка, зокрема:
1) має непогашену чи незняту в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі;
2) визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною;
3) позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, - протягом двох років з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю;
4) звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення, - протягом трьох років з дня такого звільнення.
Адвокатською діяльністю є незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Беручи участь у справі, адвокат може сприяти слідчим органам і судові у встановленні лише тих обставин, що виправдують підзахисного, пом'якшують або виключають його кримінальну відповідальність, і в цих межах він сприяє виконанню завдань кримінального судочинства, а здійснюваний ним кримінальний захист є, за висловом А.Ф.Коні, "суспільним служінням". Він повинен бути лише правозаступником, бути не слугою свого клієнта і не пособником йому в намаганні уникнути заслуженої кари правосуддя, але помічником і порадником людини, яка, за його щирим переконанням, невинна зовсім або зовсім не так і не в тому винна, як і в чому обвинувачують". Адвокат не підмінює підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а діє поряд з ним. Водночас він є самостійним учасником процесу, має свої процесуальні права і обов'язки і, як правило, не залежить від підзахисного у визначенні тактики захисту, своєї позиції у справі. "Адвокати не повинні ідентифікуватися з їх клієнтами і справами клієнтів у зв'язку з виконанням їх професійних обов'язків", -- вказується в документі ООН "Основні положення про роль адвокатів" (п. 18). Навіть, якщо підзахисний визнає себе винним у вчиненні інкримінованого злочину, адвокат вправі за наявністю для цього підстав відстоювати перед слідчим і судом його невинність чи "меншу винність". Коли ж він заперечує свою вину, а адвокат переконаний у його винності, то колізія (розбіжність) позицій підзахисного і захисника в даному питанні недопустима. У цьому випадку адвокат не вправі діяти за своїм внутрішнім переконанням, бо він фактично стане особою, яка обвинувачує, або суддею, який вирішує питання про винність свого підзахисного. На мою думку, така позиція адвоката, яка призведе або може призвести до погіршення процесуального стану підзахисного, не може бути висловлена. Відома лікарська заповідь: "Не зашкодь!" повністю діє ї тут. Адвокат повинен побудувати захист, визначити його засоби і способи, ґрунтуючись на показаннях підзахисного, який заперечує свою вину, і на оцінці інших доказів у справі. "Адвокат завжди повинен бути лояльним до інтересів свого клієнта", -- в "Основних положеннях про роль адвокатів" (п. 15).
Деякі вчені та адвокати допускають можливість альтернативної позиції, яка полягає в тому, що захисник підтримує позицію підсудного, який заперечує свою вину у вчиненні злочину, ставлячи питання про його виправдання, але одночасно дає й інше тлумачення обставин справи, яке випливає з можливого визнання його винним, і висловлює міркування про міру покарання на той випадок, якщо суд не прийме пропозицію про виправдання. Проте, на мою думку, альтернативна позиція адвоката є неприйнятною, бо свідчить про його невпевненість у невинності підсудного, послаблює позицію захисту та унеможливлює здійснення основної функції захисту - належно захистити невинного, довести його непричетність чи змінити обвинувачення на справедливе рішення справи, тобто покращити становище підзахисного. Судові має бути висловлений тільки один кінцевий висновок. Якщо встановлені факти дозволяють зробити не один, а кілька висновків, що випливають з них, необхідно зупинитися на тому, що є найбільш сприятливим для підзахисного. Однак при цьому адвокат повинен так побудувати свої доводи, щоб вони охоплювали всі можливі судження про винність, кваліфікацію злочину, наявність обставин, що пом'якшують відповідальність підсудного. На все, що має хоч найменше значення для захисту, повинно бути звернуто увагу суду.
Визначаючи свою правову позицію, адвокат не вправі ігнорувати думку підзахисного, його показання, ставлення до пред'явленого обвинувачення. Адвокат не є вільним у визначенні позиції, за винятном деяких випадків, але у вирішенні питань правового характеру, виборі тактики і методики захисту є незалежним. Як зазначає Г.М. Шариф, існують такі норми діяльності захисника, які не можуть бути передбачені законом, а вироблені практикою адвокатської роботи, - це прийоми діяльності захисника. Т.В. Варфоломеєва вважає, що тактику захисту можна визначити так: це створені на основі досягнень науки і досвіду адвокатської діяльності рекомендації по розробці оптимального варіанту правової позиції захисту і його реалізації в конкретних умовах і по найбільш ефективних способах здійснення адвокатом дій по захисту прав і законних інтересів громадян. Аналізуючи досягення юридичної науки в галузі криміналістичної методики, не можна не зауважити, що створенню загальної методики захисту і методик захисту в конкретних категоріях справ не приділяється достатня увага. Можна сказати, що теорія цього питання ще тільки зароджується, спроби ж створення методичних рекомендацій загального характеру й окремих методик захисту по окремих видах і групах злочинів не можна визнати вдалими, оскільки в якості основи використовується лише власний досвід авторів рекомендацій чи матеріали обмеженого угазальнення. Крім того, майже всі розробки здійснюються на слабкій теоретичній основі, і в умовах розрізненої і часто не єдиної практики в різних колективах адвокатів, без чіткого визначення змісту методики адвокатської діяльності в кримінальних справах. Що ж стосується методів, якими дозволено захищати обвинуваченого, то, як слушно зазначає О.Т. Бірюченський, такі методи повинні бути обов'язково законними, адже деякі адвокати не дуже замислюються над тим, на скільки законна та етична їх правозахисна діяльність.
Процесуальна самостійність адвоката не виключає необхідності узгодження з підзахисним лінії захисту вцілому і позиції в окремих процесуальних питаннях. Підзахисному зазвичай не байдуже, якими способами буде обстоюватися правова позиція, отже, адвокат повинен інформувати його про тактичні прийоми, які має намір застосувати, роз'яснити їх суть, щоб їх застосування не було несподіванкою для обвинуваченого і не викликало з його боку небажаної реакції. Отже, адвокат повинен вміло організувати всі свої знання, вміння, навички та досвід і за допомогою вдалих тактичних та методичних прийомів створити основу для позиції захисту, що в кінцевому результаті призведе до досягенення мети захисту.
Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів. Згідно статті 8 Конституції України визначається і діє принцип верховенства права. У адвокатській діяльності цей принцип виражається у спрямовуванні своїх діянь на захист загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, основним пріортетом яких є права і свободи людини і громадянина. Визнання і дотримання цього принципу є однією з основних ознак правової держави, у побудові якої, керуючись своїм конституційним призначенням, бере активну участь адвокатура. Адвокат, покликаний здійснювати захист у кримінальному провадженні, здійснює свої повноваження лише в межах закону, використовуючи лише передбачені законом способи захисту прав в законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Принцип незалежності полягає у забезпеченні таких умов виконання професійних прав і обов'язків адвоката, які б забезпечували його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема з боку державних органів, а також від впливу своїх особистих інтересів. Адвокат зобов'язаний не допускати у своїй діяльності компромісів, які б применшували його незалежність, з метою догодити суду, іншим державним органам тощо, якщо його компроміси розходяться із законними інтересами клієнта й перешкоджають наданню йому належної правової допомоги. Конфіденційність - це важлива передумова довірчих відносин між адвокатом та клієнтом. Цей принцип тісно пов'язаний з принципом адвокатської таємниці, яку адвокат повинен зберігати. Він не повинен розголошувати інформацію, дані, які стали йому відомі у процесі своєї професійної діяльності. Крім того, адвокатура - це важливий інструмент діючої демократії у сучаному суспільстві. Адже за своєю природою вона є громадським і самостійним видом організації професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію - захист прав і законних інтересів людини і громадянина та юридичних осіб.
Окреме місце відводиться державі, яка відповідно до статті 5 Закону України "Про адвокатура та адвокатську діяльність" створює належні умови для діяльності адвокатури та забезпечує дотримання гарантій адвокатської діяльності. Отже, держава є допоміжним елементом нормального функціонування такого важливого правового інституту як адвокатура. Положення п.6 ст.23 Закону визначають, що життя, здоров'я, честь та гідність адвоката та членів його сім'ї, їх майно перебуває пі охороною держави, а посягання на них тягнусть відповідальність, перебачену законом. Таке визначення процесуального статусу адвоката має на меті належне забезпечення прав і свобод адвоката на державному рівні, оскільки саме держава є гарантом дотримання законних прав.
Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема:
1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб). Ситуація, що склалася з адвокатським запитом, давно хвилює адвокатів, бо перешкоджає належному збиранню доказової інформації 2 .
У ст. 24 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" закладено повне сприятння адвокату - обов'язок не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію.ю копії документів, але крім інформації з обмеженим доступом, а якщо особа відмовила адвокату у відмовленні запиту, несвоєчасно або неповно надала відповідь, доцільно ставити питання про притягнення особи до встановленої законом відповідальності.
2) представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами;
3) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом;
4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку;
5) доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;
6) бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;
7) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою; Деякі автори зазначають, що суб'єктами доказування є учасники процесу, що здійснюють процесуальну функцію. М. І. Костін зазаначає, що так само, як і в будь-якій пізнавальній діяльності, доказування відбувається через взаємодію суб'єкта, який пізнає, та об'єкта, який пізнають. Але під час доказування ці елементи мають суттєву відмінність. Зокрема, суб'єктами, які здійснюють доказування, можуть бути виключно спеціально уповноважені на це орагани держави - органи дізнання, слідчий, прокурор, а також суд. Окрім них, у доказуванні можуть брати участь підозрюваний, обвинувачений, захисник, потерпілий та інші суб'єкти кримінально-процесуальних відносин, які в межах власних процесуальних прав захищають свої законні інтереси або інтереси осіб, яких вони представляють. На думку Коваленка Є.Г., учасників (суб'єктів) доказування можна визначити як службових осіб і органи, на які, в силу їхніх службових обов'язків, покладено виявлення, збирання, дослідження, перевірку, фіксацію (закріплення) та оцінку доказів, а також на основі норм кримінально-процесуального закону прав та обов'зків інших суб'єктів кримінального процесу, право на участь у процесі доказування для відстоювання власних чи інших представницьких інтересів. Безумовно, суб'єктом, який бере безпосередню участь у процесі доказування в судових тадіях кримінального проесу, є захисник. Беззаперечно, що дана законодавча новела носить важливий практичний характер.
8) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом. Це право має деларативний характер та дійсних, незалежних та безумовних способів реалізації такого права Закон не гарантує. У той же час, саме гарантована можливість реалізовувати право на застосування науково-технічних засобів незалежно від волі інших суб'єктів, тобто виключно за умови наявності такої професійної потреби у самого адвоката. - була і залишається актуальною проблемою, виряшити яку мала б відповідна законодавча зміна. Слушно зауважити, що в інших законопроектах, які подавались у різний час, пропонувалось, зокрема, встановити, що адвокат має право застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, а також фіксації слідчих, судових та інших процесуальних дій, та що заборонити здійснювати адвокату такі дії може лише дізнавач, слідчий або суддя лише з метою запобігти розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі та у разі, якщо цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист, а також з метою збереження державної таємниці.
9) посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов'язковий спосіб посвідчення копій документів;
10) одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань;
11) користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом та іншими законами.
Враховуючи вищесказане, а також загальне спрямування всіх новел нового КПК України на зрівняння процесуальних можливостей сторін обвинувачення і захисту, можна констатувати, що сьогодні захисник наділений правом не тільки заявляти клопотання про усунення порушень закону, а й брати безпосередню участь у досудовому розслідуванні з самого початку обвинувальних дій, тобто може реально попереджувати порушення закону щодо свого підзахисного. Захисник-адвокат може відкрито і рішуче протестувати проти незаконних дій прокурора, який не має над адвокатом ніякої адміністративної дисціплінарної юрисдикції. Більше того, адвокат під час досудового розслудування може оскаржити слідчому судді рішенн, дії чи бездіяльність прокурора у випадках, передбачених ст. 303 КПК України. Крім того, КПК України визначив і перелік способів збирання адвокатом відомостей в процесі досудового розслідування (ст. 45-54 КПК України; п.7 ст. 20 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Для захисника оскарження рішень, дій чи бездільності органів досудового розслідування та прокурора під час досудового розслідування є одним із законних засобів захисту підозрюваного, який він зобов'заний використовувати з метою забезпечення дотримання прав, свобод та законних інтересів підзахисного з метою забезпечення дотримання прав, свобод та законних інтересів підзахисного та з'ясування обставин, які спростовують підозру, пом'якшують чи виключають його кримінальну відповідальність (ч.1 ст.47). Оскарження рішень, дій чи бездільності органів досудового розслідування та прокурора, якими допущені порушенн гарантованих законом суб'єктивних прав, свобод і законних інтересів підозрюваного або які розцінюються захисноком як незаконні та необгрунтовані, є саме його обов'язком, а не правом, яким він може розпоряджатися на свій розсуд, бо, з одного боку, - це категоричний припис процесуального закону, а з іншого - засіб захисту, що покладається на захисника як на самостійного учасника кримінального провадження (ч.1 ст.45, ч.1 ст 47, ст. 303 КПК України), носія конституційної (ч.2 ст 59 Коституції України) публічно-правової функції захисту, метою якої є ї забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підзахисного безпосередньо, і забезпечення їх методм виявлення порушень процесуального закону органом досудового розслідування та прокурором задля справедливого правосуддя (ч.3,5 ст 22 КПК України). Так чи інакше, до відання захисника з-поміж десяти предметів оскарження, передбачених ч.1 ст 303 КПК України, які підлягають розгляду слідчим суддею на стадії досудового розслідування, належить сім.
Перший - бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст 169 КПК України (п. 1 ч. 1 ст.303 КПК).
Другий - бездільність слідчого, прокурора у нездійсненні інших процесуальних дій, крім вищенаведеної бездіяльності та бездіяльності, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, суб'єктами оскарження якої згідно з теперішнім змістом закону можуть бути лише особи, які подали заяву чи повідомили про кримінальне правопорушення. Цей предмет оскарження в принципі охоплює необмежене коло випадків, а саме: усі без винятку випадки, коли процесуальний закон прямо зобов'язує слідчого, прокурора здійснити певну процесуальну дію чи прийняти процесуальне рішення, або здійснення процесуальної дії чи прийняття процесуального рішення вимагає конкретна процесуальна ситуація, що склалася у кримінальному провадженні, а слідчий, прокурор такої дії не виконує чи такого рішення не приймає. Для прикладу, предметом оскарження може бути нерозгляд слідчим, прокурором у визначений законом строк клопотання захисника про надання йому для ознайолення матералів досудового розслідування до його завершення (ст. 220,221 КПК України).
Але слід обов'язково мати на увазі, що це має бути бездільність слідчого, прокурора, яка істотно зачіпає права, свободи та законні інтереси підозрюваного, суттєво обмежує надані законом можливості самому захиснику ефективно здійснювати захист або яка загрожує всебічному, повному та неупередженому дослідженню обставин кримінального провадження, а тому вимагає втручання у цю ситуацію слідчого судді з метою її термінового та законного вирішення, тому що згідно ч.2 ст. 303 КПК України скраги та іншу бездіяльність (як і рішенн чи дії) слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування, хоча й можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження згідно с правилами ст. 314-316 Кримінально-процесуального кодексу України 12 .
Третій - рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування. Він охоплює не лише рішення з усіх передбачених в законі підстав зупинення досудового розслідування, а й порядок зупинення (ст. 280 КПК України), коли з позицій захисту сам порядок зупинення шкодить або може зашкодити правам, свободам та законним інтересам підозрюваного у майбутньому. Так у кримінальному провадженні, у якому є два або більше підозрюваних, а підстави зупинення стосуються не всіх, у постанові прокурора про виділення досудового розслідування і зупинення його стосовно окремих підозюваних захисник може обгрунтовано угледіти загрозу негативного преюдиціального впливу у продовжуваному кримінальниму провадженні передбачу
Участь захисника у кримінальному процесі реферат. Государство и право.
Контрольная работа по теме Небезпечні тварини для здоров’я людини
Реферат: Основи мови програмування Лісп
Учебное пособие: Методические указания по проведению учебной (ознакомительной) практики студентов, обучающихся по специальности 080503. 65 «Антикризисное управление» Москва 2007
Александр Блок Сочинение
Нравственность Сочинение Огэ 9 Класс
Мегаполисы Казахстана Реферат
Доклад по теме Dimple Minds
Естественные Монополии Курсовая Работа
Реферат по теме Курсовая работа по экономике предприятия
Реферат: Газотурбовоз - перспективный вид тяги. Скачать бесплатно и без регистрации
Дневник Практики Администратора Гостиницы
Реферат: Домашние хозяйства и их роль в эк-ке России
Курсовая работа по теме Развитие коммуникативных умений старших дошкольников в процессе игры
Реферат: Восприятие рекламы и отношение к ней молодежи
Ответы На Контрольные Вопросы Лабораторные Работы Мфти
Курсовая работа по теме Начала содержательной логики
Созвездие Близнецы Реферат
Судебно Медицинская Экспертиза Автомобильной Травмы Реферат
Курсовая работа по теме Выявление актуального уровня развития языковой компетенции в процессе изучения склонения имени существительного
Сочинения На Тему Образ Евгений Онегин
Актуальные вопросы сотрудничества государств в борьбе с незаконным оборотом наркотиков на современном этапе - Государство и право курсовая работа
Уголовный закон - Государство и право курсовая работа
Природно-правова школа права (загальна характеристика, основні напрямки) - Государство и право реферат