УКРАЇНА В ІМПЕРІЇ: ДЕНИШІ

Окутаний легендами, знищений людською жадібністю та все такий же величний ПАЛАЦ РОДИНИ ТЕРЕЩЕНКІВ (с. Дениші, Житомирська область)

В різних статтях туристів, коментарях соціальних мереж, навіть в путівниках та в краєзнавчій літературі міститься неймовірно багато змішаних та, подекуди, вигаданих історій про те, кому саме з представників родини Терещенко належав цей палац (серед них і Нікола Терещенко, і Федір Терещенко, і навіть син Ніколи - Олександр). Матеріалів, які б свідчили про інтер'єри, внутрішнє та зовнішнє оздоблення, меблювання особняку вкрай мало. Тому спиратись на здогадки та плітки буде не справедливо та не красиво, як по відношенню до історії, так і до величної родини справжніх меценатів.

Одним з найдостовірніших джерел історії палацу є листування членів родини Терещенко з архітектором цього творіння - П. Голландським.

Отже про все по порядку

Історія родини Терещенків достатньо відома як локально в місті їх основної діяльності - Києві, так і в Україні-Європі в цілому. Зупинятись на статистичних даних в цій статті не будемо. Розкажемо більше про жіночу сторону родини. Адже історія палацу нерозривно пов'язана з прекрасною статтю. І по істині палац можна назвати жіночім.

Зазвичай проєктування, переговори з інженерами, архітекторами, будівельниками веде чоловіча сторона. Але не в цьому випадку. Затвердженням планів та будівельними справами щодо палацу в с. Дениші займалась друга дружина Федора Артемійовича Терещенко (цукрозаводчик, меценат, колекціонер, гласний міської думи, син купця першої гільдії А.Я. Терещенка) - Надія Володимирівна Терещенко (в дівоцтві Хлопова). Точніше навіть не сама вона, а й також племінниця Федора Артемійовича - Ольга Миколаївна.

Купляла Надія Володимирівна ділянку з господарськими спорудами у попередніх власників вже будучі овдовілою. У 1910 році вона заплатила за маєток суму в розмірі 312 500 рублів. Це дуже вагома сума, з огляду на те, що на маєток у Франції в цей час було витрачено близько 150 000 рублів. Інші маєтки спадкоємців Ф. Терещенка на український території Імперії мали ще більшу вартість ніж в Денишах. А уявити, що ж саме придбала Надія Володимирівна можна звернувшись до офіційного джерела - «Опись построек Денешевского имения Г.жи Надежды Владимировны Терещенко Волынской губернии Житомирского уезда на 1 декабря 1910 г.» :

«Господский дом – фундамент каменный; стены кирпичные; крыша железная; окон 20, печей огревательных 6. Год возведения постройки 1885. Состояние хорошее. Застраховано в 5000 р.».

Існувало кілька цегляних флігелів 1870 р. будівництва, теплиці (1899 р.) і декілька оранжерей, в т. ч ананасова та персикова (1910 р.). Крім садиби господарів, до Денешівської економії входили казарма, школа, стайні, магазин, коровник, каретний сарай, цегельний завод, лістництво.

В період з року придбання маєтку (1910 р.) до "першого удару" по маєтку внаслідок революційних дій 1917 року вмістилось проєктування та будівництво палацу (1910-1913 рр.), створення парку за проектом Арнольда Регеля та декілька років спокійного життя. Немає підтверджених фактів й про те, скільки ж насправді прожила родина там, та чи використовувалась садиба хоча б як літня резиденція.

Про архітектурний стиль палацу - італійський ренесанс - нам можуть повідомити небагато фотографій з посмертної статті про творчість П. Голландського (1940 р.).

І хоча Павла Голландського можна назвати "сімейним" архітектором родини Терещенків, адже палац в Денишах був не єдиним замовленням Терещенків до архітектора, цей замок був дуже проблемним. Відносини між архітектором та Надією Терещенко були дуже напружені. Судячи з переписки Павла Івановича та Ольги Миколаївни,

а ще більше з листування між Надією Володимирівною та головним керуючим маєтками Логачовим Георгієм Миколайовичем, до самого завершення будівництва та оздоблення палацу не було до кінця реалізовано те, що хотіли замовники. Наведемо нижче текст листа, через який дуже сильно відчувається серйозність та жорсткий жіночий підхід до справи:

«Rue Galilee Paris 7 Ноября (1912 р. (?)

Многоуважаемый Георгий Николаевич

(…) В Вашем последнем письме Вы пишете относительно «сырости», что нужно принять во внимание «спешность» отделки и постройки? Я бы сказала «неуспешность», т.к. этот дом был обещан архитектором (т. е. лицом, взявшим на себя обязанность его хорошо построить) к маю, а теперь ноябрь и дом еще не готов! Я понимаю, что можно ошибиться расчетом на месяц, два, но на целые шесть или даже 12, это уже само за себя говорит и меня удивляет, что Вы, деловой человек, повторяете такие доводы. Также Ваш совет с Кобелевым8 или каким бы то ни было другим архитектором по одним разговорам в Киеве не может дать серьезных результатов. Как я Вам писала, это должно быть сделано на месте в Денишах и в присутствии (непременно) Голландского, чтобы потом не было опять каких-нибудь недоразумений и обид. Это дело, за которое Павел Ив[анович], которому доверяли, взялся – и он обязан сдать это в полном порядке. Вы говорите, что Вы пригласите Кобелева для моего «успокоения». Я бы на Вашем месте это сделала не только для моего успокоения, а для того, чтобы добиться настоящей причины, почему стены в которые 1) влито столько цемента 2) которыя просушивались целую зиму, весну и лето усиленной топкой, могут теперь давать сырость? Я останусь при своем мнении, что кладка была сделана небрежно, заливали перестоявшимся цементом... Надеюсь, что Голландский и Кобелев Вам разъяснят действительную причину и дадут совет как ее устранить (…)».

Варто відзначити, що замовниці багато часу проводили за кордоном і не могли вчасно корегувати всі дії щодо будівництва палацу, і як наслідок - приїжджаючи до маєтку, вже бачили результати, які не завжди їх задовольняли.

Як вже згадували, більшість листів до архітектора були за авторством не безпосередньої власниці маєтку Надії Терещенко, а племінниці її покійного чоловіка– Ольги Ніколовни (1862-1945?). Її старша сестра Варвара мала шлюб з Богданом Ханенком. А сама Ольга залишилася несімейною, тому опікувалася дітьми свого улюбленого дядька і мешкала в його родині, в київському особняку по вул. Терещенківській, 9, хоча володіла власним будинком по тій самій вулиці під № 13. Саме вона поповнювала галерею мистецтв Федора Артемійовича після його смерті.

Тому зрозуміло, чому навіть такою серйозною справою, як будівництво палацу опікувалась Ольга. В замовленому будинку спроєктували кімнати не тільки для господині, родин її трьох дітей (Федора Федоровича, подружжя Уварових та Муравйових), а й для Ольги. Всього було закладено в проєкт сорок кімнат.

Для оздоблення будівлі використовувався спеціально привезений з Італії кольоровий світлий цемент, щоб надати тинькуванню і оздобленню вигляду природного каменю . Фігурні елементи палацу виконані з використанням штукатурки по цеглі. Палац був прикрашений фронтоном, ліпниною рослинних орнаментів і античними колонами, барельєфами з немовлятами-музикантами (грають на цитрі і розі).

Проте жінкам не довелося побачити, що стало з їхнім родовим гніздом, з унікальною колекцією творів, з репрезентативним замком у Денишах.

1917 рік став роковим, і на своєму шляху руйнації, грабіжництва та понівечення не пожалів нікого і нічого. Родина Терещенків емігрувала, палаци націоналізувались. Пограбувалось та поламалось практично все. Збитки родини по Денишах станом на 1917 рік становили майже повну вартість маєтку, за яку його було придбано у 1910 році. Не погребували селяни ані овочами з підвалу, ані банками з варенням з комори.

В передвоєнний час будинок знаходився у вкрай занедбаному стані – вочевидь, не був відремонтований ще з революційних часів.

Який вигляд має палац нині, без зайвих слів покажуть наступні світлини (фото автора, 2019 рік):