«У нього був проломлений череп, випливло око, але він ще був більш-менш у свідомості»: як прикордонник рятував командира 🫡

Віталій Демʼянюк – за фахом ювелір, 2014-го за мобілізацією потрапив до Окремої бойової прикордонної комендатури «Житомир-1» і 7 місяців воював в АТО кулеметником, а згодом  повернувся до мирного життя. Але 24 лютого 2022-го мир для нього закінчився, коли побачив над будинком першу ракету. Віталій – поїхав до свого прикордонного загону. 

Потім був Схід. Памʼятний для прикордонника бій за Соледар стався 7 січня 2023 року.

«Нашу запасну позицію зажали з усіх сторін. Відстрілюватися вже було нічим. Треба було перебігти метрів сто і забрати боєприпаси», – розповідає «Ювелір». 

Командир підрозділу майор Андрій Соломонюк на псевдо «Соломон» дав команду відходити. Під шквальним вогнем військові намагалися пробратися до БК – і тут пролунав перший постріл з танка. Стіна розсипалася, а Віталій почув крик «Соломона»: «Я – 300». Коридор до опорного пункту було закладено 120-мм мінами, які ось-ось здетонують. 

«У момент другого вибуху з мене зірвало каску, хоч вона і була застібнута на шиї. Це був танк. У повному БК, я важив десь 120-130 кілограмів, а мене від вибухової хвилі кидало, як того кота. Після цього приходу «Соломона» я вже не чув», – згадує Віталій.

«Ювелір» не міг підвестися з підлоги і почав повзти – і тільки завдяки цьому натрапив на купу цегли від розбитої стіни, а під нею почувся легкий стогін. Прикордонник став розбирати завали. Руки не слухались, цегла здавалася свинцевою. Коли розкопав до половини — побачив «Соломона». 

«У нього був проломлений череп, випливло око, але він ще був більш-менш у свідомості,  – розповідає Віталій. – Я заспокоював, казав, що ще на весіллі у дітей погуляємо. Він мене тоді налякав добре. Там було все: і конвульсії, й свідомість втрачав, і язика ковтав. І все це буквально за 5 хвилин».

Віталій згадує, як відкидав завали, перемотував рани і тяг «Соломона», хоч після контузії у самого вже не було сил. Та ще й під час евакуації «піймав» осколкові поранення в ногу.

«По нас почали працювати десь із кладовища, тоді й по мені прилетіло. Був такий удар ніби палицею, я навіть не мотав, так бігав там, як кривенька качечка. Вже потім побачив у себе дірку, але воно й не відчувалося практично. Більше переживав за «Соломона». Лише до кінця того дня нам кілька разів передавали, що він «200». Та нашого майора так просто не взяти. До цього моменту він для мене був Андрій Васильович – начальник, а зараз – «хрещеник», – каже з усмішкою «Ювелір».

Тепер прикордонники – найкращі друзі, їхня історія стала легендою Донецького загону. 

А 7 січня 2024 року військові вперше привітали один одного з другим днем народження.