Творити добро, поки є час та поки промінь душі не погас
Саме з такими думками та почуттями здійснює свою місіонерську діяльність Молодіжний відділ Мукачівської єпархії УПЦ. Благодійна діяльність Української Православної Церкви на Закарпатті не обмежується тільки якоюсь разовою допомогою нужденним. Щоденна копітка праця духовенства Мукачівської єпархії та православної молоді з м. Іршава допомагає сиротам, знедоленим, хворим, засудженим відчувати на собі просту людську турботу та захист Господа. Мета всіх благодійних проектів Церкви - множення любові до Бога, утвердження віри в Нього.
Восьмий рік поспіль з благословення правлячого архієрея митрополита Феодора Молодіжний відділ Мукачівської єпархії УПЦ під керівництвом архімандрита Агапіта (Шпиняка) займається місіонерською діяльністю в Мукачеві та на Іршавшині.
Важко перелічити всі напрямки благодійності, якими займаються в Мукачівській єпархії: опіка учасниками бойових дій, сиротами, малозабезпеченими, безхатьками. Саме Молодіжний відділ єпархії займається місіонерською діяльністю з сиротами, дітьми з інтернатів, малозабезпеченими людьми, будинками престарілих, недільними школами і т.д.
«Ми займаємося відвідуванням самотніх, безпритульних людей. Кожний тиждень у нас проходять годування, де молодь роздає гарячі обіди нужденним, а також приносять додому їжу людям стареньким, які не мають можливості по силі, чи по здоров’ю, або по фінансовій частині собі щось зварити. Підтримуємо, допомагаємо, а все інше – по силі, по можливості – прибрати, приготувати. Стараємося для людей, щоб вони себе відчули потрібними у цьому світі.
Також ми збирали до школи діточок з малозабезпечених сімей та сиріт, дітей, які втратили на війні своїх батьків. Наша акція називалась – «Щасливий рюкзачок» або «Шкільний подарунок». Дітям вручалися рюкзаки з канцелярією та іншим шкільним приладдям», - розповідає о. Агапіт.
Не залишаються поза увагою Молодіжного відділу Мукачівської єпархії дитячий будинок, інтернат та реабілітаційний центр, де знаходяться діти або інші люди, які потребують лікування чи реабілітації з Мукачева та Іршави.
«Перш за все, в нашій діяльності нам допомагає Господь, Матір Божа, наш владика митрополит Феодор, який завжди підтримує всі благодійні проекти та починання: щоб відвідати, утішити і допомогти тим, кому це потрібно. Не обійтися нам в роботі без допомоги нашої православної молоді - Молодіжне братство імені Іоанна Предтечі, яке я очолюю, допомагає сім’ям по селам, містам не тільки нашого Закарпаття, але й України.
Гасло нашого молодіжного братства: «Твори добро, поки є час, поки промінь душі не погас». І ми поставили собі ціль - допомагати, тому що це не тільки один раз у рік на Пасху чи на Миколая, а протягом всього року. І все це студенти, їх сім’ї, прихожани нашого монастиря, волонтери, які є не байдужими до людей, до людського горя, до людського життя, тому що всі ми пам’ятаємо, що життя – буття, а буття – творіння.
Кожного року наше Молодіжне братство збільшується, тому що люди не є байдужі у такий нелегкий час, бо найголовніше – це спасіння своєї душі. Це не тільки прийти й допомогти. У нас проходять й бесіди. Це потрібно не для того, щоб хвалитися, казати: «От, це я зробив», а щоб прийти до підніжжя Христа і сказати: «Ось я і мої діла, які я встиг зробити на тимчасовому світі». І ми завжди наголошуємо, що це є наше тимчасове прибування на планеті Земля, і потрібно встигти тим більше, щоб прийти до Христа, коли він вас покличе, зы своїми ділами, і прославити свою душу.
На Пасху ми зробили величезний такий проект, випікали пасочки, 12 000 пасок було спечене. Долучились до цієї акції не тільки жителі України, а й Америки та інших країн, які вже вважається нашими друзями, волонтерами, щоб подарувати людям трошки того, на що вони заслуговують.
Також у нас є, як ми кажемо, підопічні, які на жаль, вже покинули наш світ, перейшли у вічність. Ми прибираємо їх могили, ставлячи живі квіти. Ну і, звісно ж, доглядаємо, бо маємо можливість доглядати те чи інше місце захоронення.
Звісно, буває по-різному. Приходиш до людей, які тебе перший раз бачать, але відчуваєш, як вони щиро відкривають свої серця. Тому що вони бачать ту іскринку, бачать ту віру, надію і любов, яку несе їм молодь, яку несуть їх сім’ї», - розповів о. Агапіт.
Як кажуть православні волонтери Мукачівської єпархії УПЦ: «Своїх волонтерів ми виховуємо самі».
За словами Марселіни Келемен, яка на протязі багатьох років веде активну волонтерську діяльність у Мукачівській єпархії УПЦ, в місіонерській роботі в Мукачеві та Іршаві задіяно багато є проектів.
«У той час, коли все починалося, ми навіть не думали, що настільки все може бути масштабно. Можна сказати, що я - волонтер з дитинства, бо моя покійна мама займалася так само волонтерством. І з самого дитинства я бачила, як робити добро. З часом, подорослішав, ми організували волонтерський рух на Іршавщині, де я жила певний час, і цей рух діє майже 10 років.
За 10 років кількість волонтерів збільшуються. Знаєте чому? Бо діточки в школах-інтернатах, які ми відвідуємо, дорослішають. Вони пам’ятають, як їм приносили ту казку. І вони ту казку хочуть дати комусь іншому. Діточки в бідних сімей теж кожен рік дорослішають, і вони теж пам’ятають, як колись в їх старі двері постукав помічник Святого Миколая, приніс подаруночки. Вони хочуть ту радість передати далі. И так кожен рік ми збільшуємося.
Щоб стати волонтером, я думаю, потрібно самому пережити складні часи. Бо коли до тебе стукає якась біда у твої двері сімейні, коли у тебе немає, чим нагодувати своїх дітей, або ти бачиш, як важко твоїй мамі, тоді ти замислюєшся. Саме таких волонтерів у нас дуже багато. Які бачивши свою проблему життя хочуть, щоб іншим було легше.
Ось, наприклад, до нас прийшли хлопці. Вони православні, але ще не дозріли, щоб ходити до храму. Бажання творити добро для них було дуже денно. Замість того, щоб пограти у футбол або посидіти у гаджетах, вони прийшли на один раз до нас і побачили маленькі оченята діточок, які щасливі біжать у дитячих будинках нам на зустріч. Ці ж самі хлопці прийшли з нами до бабусь додому з допомогою і почули: «Спасибі, дитино!». Такі люди просто тануть. І на інший раз вони самі дзвонять і кажуть: «Коли їдемо наступного разу»?
Найочікуванішим у нас завжди восени є фестиваль в підтримку онкохворих діточок. На цьому фестивалі, де ми збираємо кошти дітям, співають наші православні церковні хори. Це величання Господа, величання Матері Божої. Величезні кошти можна назбирати і ці кошти допомагають рятувати життя.
Потім в нас йде велика підготовка до свята Святого Миколая. Бо Святий Миколай не вибирає, чиї молитви слухати і кому допомагати. Підготовка до свята у нас йде с початку листопада. Ну і, звичайно, поїздка до Почаївської лаври, і Різдвяні акції так само, концерти, збори коштів, колядування по дитячих будиночках, колядування по пристарілих будиночках, до бабусь ходимо колядувати. Тобто ми дуже зближуємося з тими людьми.
Коли в мене було вінчання, в день весілля ми з чоловіком залишили своїх гостей, пішли купили два тортики та поїхали в дитячий будинок. Діти були здивовані, що ми зробили їм такий сюрприз: наречена у білому платті приходить з тортиком.
Тобто ці люди стали нам ближчими. Ми стали, як одна величезна сім’я. Головне, щоб у волонтера було добре серце. Кажуть, що волонтерство – піар, ним займаються або багаті або ті, кому нічого робити. Насправді ні. Волонтерство – це бажання допомогти. І це справді віра, бо якщо ти віруючий в Бога, ти не можеш не бути волонтером.
Бо Господь заповідає робити добрі справи.