Трішечки про судову проблему

Багато хто каже, і, не буду брехати, - не помиляється у тому, шо з судовою системою у нас є величезна проблема. Проте, на цю проблему ніхто не може знайти дійсно дієвого рішення, а той, хто пропонує, натомість, прагне зробити систему егалітаристською та демократичною, тобто такою, коли персоналію на посаду судді затверджують не компетентні у цій справ люди, а простий народ, який часто і не розуміє принципів судової діяльності.

Часто заяви про такі реформи поєднуються з закликами вершити правосуддя самовільно та всенародно, що порушує статтю 124 Конституції України, оскільки правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. 

Треба зазначити, що такі заяви шкодять авторитету держави, оскільки направлені не на винайдення відповідного ефективного рішення, а, скоріш - на дискредитацію судової системи та авторитету Держави. Де-факто, заявляють про неспроможність її вершити правосуддя взагалі, хоча багато справ проходять повз очі публіки, пи цьому будучи цілком адекватно вирішеними.

Це означає, що для вирішення цього питання потрібно компетено розглянути саму сутність проблеми, а також розв’язати питання неефективності судової системи не як самої судової гілки влади України (тобто судочинства в глобальному сенсі – всіх судів України) а більш індивідуалізовано, звернувши увагу на персональний склад. Необхідно враховувати компетентність та відповідність займаній посаді конкретних суддів, до діяльності яких є підозри. Ми ж не судимо усіх працівників офісу за аналогією до одного. Тобто, якщо не працює один – це не означає, що не працюють інші. 

Часто суди звинувачуються в ухваленні протиправних рішень, проте, відповідальність за таке передбачено статтею 375 Кримінального Кодексу України, що , згідно статті 62 Конституції означає, що допоки не доведено факту вчинення цього кримінального правопорушення - особа, що, нібито вчинила таке кримінальне правопорушення (але, допоки немає обвинувального вироку - стверджувати таке ми не можемо і не маємо права) є невинуватою у вчиненні цього діяння.

Втім, дійсно, сама робота судової системи викликає багато запитань і одна з них - це її ефективність. На превеликий жаль, ми стикаємося з тим, що судові справи затягуються на декілька років (навіть місцеві суди досі ухвалюють рішення по тітушках на локальних осередках Революції Гідності), а суди приймають рішення, які суперечать не тільки національній ідеї, а й державним та суспільним інтересам.

На превеликий жаль, принцип пропорційності верховенства права може й не застосовуватися до цих питань. Річ у тім, що за законом іноді справедливим рішенням є визнання невинуватим того, хто є відвертим колаборантом. Це небезпідставно викликає обурення патріотично налаштованої спільноти, втім не складає злочину, адже не порушує законодавства. Єдиним вирішенням такої проблеми є лише нівеляція обов’язку суду бути неупередженим, адже в такому разі, особи з одним світоглядом будуть у домінуючому становищі. Загалом, це правильно для виживання України як держави, проте, схожі рішення повинні бути зваженими достатньо, аби бути доступними для реалізації.

Ще однією проблемою всієї системи судів є її величезна навантаженість, що, звісно, впливає якість роботи. Для прикладу, пропоную розібрати роботу одного з найодіозніших судів, а саме - Окружного Адміністративного суду м. Києва.

Розпочнемо з того, що кількість справ та матеріалів, що перебували на початку звітного періоду 2020 року становить 24510. За увесь звітний період на розгляд надійшло 36846 справ та матеріалів. Кількість-же справ та матеріалів, що були розглянуті за цей звітний період становить 28822. На кінець звітного періоду, згідно показників, становить 32528 справ та матеріалів, що перебувають на розгляді. 

Також увагу привертає і те, що 8923 справ та матеріалів перебувають на розгляді понад один рік на кінець звітного періоду і ця цифра, у порівнянні з іншими звітними періодами, вказує на тенденцію зростання кількості справ та матеріалів у суді, а особливо це помітно у порівнянні звітних періодів 2019-2020 років з іншими звітними періодами. 

Тенденція до зростання навантаження більш помітна у відсотковому вигляді. Відтак, якщо у 2017 році відсоток справ та матеріалів, загальний̆ термін проходження яких триває понад один рік становила 26,70%, у 2018 та 2019 роках ми можемо бачити падіння навантаження з тенденцією до зростання (2018 - 21,50%; 2019 - 25,30%), то вже за звітний період 2020 року цей відсоток зріс до 27,4%.

Така навантаженість вплинула на можливість вирішувати більше справ. Ми можемо побачити аналогічну тенденцію зростання з 76,4% за звітний період 2016 року до 94,70% у 2018, а потім різкого падіння у звітних періодах 2019-2020 роках відсотку розгляду справ та матеріалів до 81,09% за звітний період 2019 та 78,2% за звітний період 2020 року.

Треба зазначити, що середня кількість фактично розглянутих справ на одного суддю також зростає. Відтак, якщо середня кількість розглянутих справ за звітний період 2016 року складали 350 справ та матеріалів, то вже за звітний період 2017 року така цифра становила 485 справ та матеріалів, за звітний період 2018 - 681 розглянутих справ та матеріалів, за звітний період 2019 року така кількість впала до 635 розглянутих справ та матеріалів, але вже за звітний період 2020 року вона виросла до 703 розглянутих справ та матеріалів.

Проте, слід звернути увагу, що також зростає середня кількість справ та матеріалів, що перебували на розгляді у звітний період з розрахунку на одного суддю. Так, за звітний період 2016 року середня кількість справ та матеріалів на розгляді становила 636 справ та матеріалів на одного суддю, за звітний період 2017 - 985, за звітний період 2018 року - 1196, за звітний період 2019 року - 1281, а за звітний період 2020 року ця цифра виросла до 1496 справ та матеріалів, тобто вища у 2,128 рази за кількість розглянутих справ на одного суддю за той самий звітний період у 2016.

Відповідно до збільшення навантаження, збільшується і тривалість середнього розгляду справи. Як і в решті випадків це можна побачити у порівнянні звітних періодів з 2016 по 2020 роки. За звітний період 2016 року тривалість середнього розгляду справи становила 119 днів, за звітний період 2017 року - зростає до 242 днів, за звітний період 2018 року - продовжує зростати до 291 дня, за звітний період 2019 року - кількість днів збільшується лише до 294 днів, а за за звітний період 2020 року зріс до 311 днів. Проблема не вирішується і тим, що фактична кількість суддів також зросла з 18 (у 2016 році) до 41 (у 2020 році). 

Така тенденція демонструє, що для фактичної оптимізації та пришвидшення судового процесу та розгляду справ та матеріалів, кількість яких тільки зростає і необхідна грунтовна реформа.

Як ми бачимо, залучення більшої кількості суддів не впливає на ситуацію, до того ж, підриває авторитет суду, оскільки більше – не завжди якісніше.

Так само і розформування окружних судів і їх, фактичне, порайонне розташування, зможе покращити ситуацію у короткостроковій перспективі, проте, у більш тривалій - ми матимемо такі самі суди лише у більшій кількості.

Ми вважаємо, що більшість судових справ могли б вирішуватися за певним алгоритмом здійсненим електронною системою. Таке вирішення є цілком логічним, оскільки і зараз щодо типових справ є унормована судова практика від якої не може відходити суд 1-ї інстанції. Різні рішення щодо типових справ - спричинили-б колапс усієї судової системи.

Отже 

Вирішення таких справ за певним алгоритмом, здійсненепевною електронною системою (з таким самим автоматичним повідомленням сторонам судової справи та виконавчій службі при набранні законної сили судового рішення) могли б розвантажити та оптимізувати роботу судів і всієї судової системи України. Окрім того, це забезпечило б неупередженість суду, оскільки алгоритм можливо захистити від втручань, і він міг би швидко аналізувати обставини справи, надаючи їм абсолютно безсторонню оцінку, оскільки не зацікавлений у рішенні на користь будь-якої сторони.