Три слова Ідеї

Передмова

Кому може бути цікава ця стаття? Тому, хто спроможний спростити складне і не боїться ускладнити просте. Тому, хто готовий одягнути на себе мантію третейського судді та винести вирок відповідно до того порядку тих звичайних речей, що визначено в  нашому світі. І передовсім ці роздуми потрібні тим, у кого іноді виникає необхідність порозмислити над вічним — над тим, що не є явно практичним, але задає тон.

Завдання: уніфікувати Ідею

Ми живемо з вами у світі, який, попри перші враження та складність будови, є впорядкованим. Екосистема, на перший погляд, хаотична та дика, має чітку структуру і закони; планети, що рухаються навколо зорі, своєю чергою формують цілі галактики; навіть той же броунівський рух — і той має свою організацію. 

Усе геніальне  – просте у своїй основі, усі складні фізичні та ментальні структури прагнуть до спрощення, уніфікації, структуризації. Ordo ab chao — порядок із хаосу, первинний закон світобудови.

Під його дію підпадають й ідеологічні парадигми, світогляд, переконання/погляди. Неофіт, що тільки починає пізнавати засади правого світогляду, годинами читає Еволу і Донцова, де Местра і Липинського. З часом для нього це перестає бути сухою теорією. Він починає мислити у правому руслі, праве світосприйняття стає його окулярами, які вже не зняти практично ніяк, натомість можна їх тільки  модифікувати, поглиблювати свої знання і розуміння сутності світу всього сущого, адже навчання триває все наше свідоме життя.

Аналогічні процеси відбуваються і з тими, хто одягає окуляри лівого світогляду. З часом ці теоретики починають вже не тільки поглинати знання, але й віддавати їх, навчати інших. Виникає потреба у структуризації матеріалу  насамперед у своїй голові, щоб потім можна було правильно донести ідею до слухача. Складні концепції з метафізичною основою доводиться пояснювати простими словами посполитих.

Зараз я пробую дати радше самому собі, ніж вам, відповідь на питання: чи можна звести всі праві та ліві течії до трьох слів?

Думаю, що можна можливо. І зараз я буду казати саме про чисті прояви цих світоглядних вимірів. Не беремо до уваги потворні гібриди, народжені у жерлі "посередності" нашої дегенеративної епохи. Такі явища, як соціал-демократія чи правий лібералізм, у своєму прагненні "популяризації" правильних думок втрачають чистоту первинної Ідеї, а відповідно і моральне право на поширення "ідей" — Природа не терпить деструктивних змішувань.

Свобода-Рівність-Братерство

Усім нам відома ця тріада завдяки урокам історії. Гасло, яке вперше підняли на прапори французькі революціонери, насправді несе в собі більш глибокий зміст,  що бере початок з метафізичної основи лівого світогляду.

Свобода

 Оскільки ліві —  егалітарні матеріалісти, вони завжди підміняють словом “Свобода” банальне свавілля та вседозволеність. У суспільстві людині не потрібно боротись за істинну свободу (тобто автономність та можливість до самовизначення без впливу зовнішніх факторів), бо насамперед для того, щоб її здобути, особистість має зростати над собою, ставати кращою. Натомість у традиційному  світі існують чіткі правила та закони, ідеологічні основи, релігійні постулати тощо, які регулюють поведінку кожного індивіда — і які конче заважають окремим з них чинити як заманеться.

Саме тому про свободу зазвичай кричать найбільше ті, хто насправді не здатен її пізнати й намагається  спіймати ілюзію  цього поняття через вседозволеність своїх дій. Професійні “борці за свободу” змагають не за “свободу-для” розвитку, самостановлення та суспільного блага, але за “свободу-від” моралі, традицій та правил. 

Рівність

Один з найнебезпечніших міфів, народжених трохи більш як 200 років тому. Рівність трактується по-різному: від юридичної до тотальної, від ментальної до генетичної. Але всі без винятку ліві за неї змагаються. Для них страшний сам факт існування соціальної ієрархії. Маніакальне бажання рівності продиктоване страхом, що якщо суспільство не буде паритетним, то вони самі ніколи не будуть серед кращих. При цьому рівність стає зручним інструментом для маніпуляції: вона відкриває шлях до влади для тих, хто раніше нізащо не став би владарем, але тепер завдяки своїм фінансам може собі це дозволити. Рівність — дегенеративний концепт: оскільки в суспільстві всі не можуть бути найкращими, то всі мають бути найгіршими, щоб досягти її. Рівність — утопічна і тоталітарна: завжди існують люди, що беруть на себе більше зобов’язань і претендують на збільшення прав. Завдання системи, у якій панує концепт рівності — опускати таких людей на своє місце.

Рівність протиставляється ідеї ієрархії, первинна форма якої існує в сім’ї: батько — владар родини, він стоїть вище від інших. Відповідно, якщо людина починає вірити у рівність, вона більше не зобов’язана підкорюватись ані своєму батькові, ані владарю держави, адже має такі ж права, що і вони, адже їй дарували “свободу” від соціальних обов’язків.

Братерство

Враховуючи ідею рівності загалу, ліва парадигма каже, що всі люди — брати. Відбувається нівелювання усіх історичних, традиційних, культурних ідентифікаторів, які б заважали негру з ПАР назвати братом шведа чи британця. Замість національних, расових та етнічних маркерів створюється нове універсальне поняття — “людина”, одна на всю планету — усе інше оголошується соціальним конструктом, навіть ті біологічні ідентифікатори (стать, раса), які точно не є досягненням культури.

Для лівої парадигми, яка побудована не завдяки змісту, а завдяки формі, важливо створити штучні умови, уніфікувати людей, щоб вони легше могли назвати одне одного “братами”. Побратимство у традиційному розумінні, яке побудоване на спільності духу через відданість конкретній справі, нівелюється. Замість цього уводиться братерство формальне: ліва парадигма приписує тобі вважати людину “своєю” тільки за фактом того, що вона належить до Homo Sapiens, ігноруючи інші аспекти.

Лівий підсумок

Ліва Ідея — світогляд вкрай деструктивний та штучний, матеріалістичний. Його прихильники прагнуть до перебудови світу у ручному, штучному режимі, прикриваючись благородними і красивими словами. Під своїми гаслами адепти лівої Ідеї ховають утопічні мрії, які будуть можливі хіба для комп’ютерного симулятора і зовсім не знайдуть відгуку у світі, який прагне до саморегуляції й не терпить спробу втрутитись у власні закони. Ліві думають, що можуть гратись у Бога, хоча для реалізації їхніх мрій про свободу потрібен тотальний контроль всіх незгодних; для створення рівності необхідний вищий арбітр; для існування братерства потрібна сила, що всіх у примусовому порядку зжене у плавильний котел. Намагаючись прискорити розвиток світу, ліві адепти хочуть прискорити його в обхід еволюційного розвитку, через коліно ламаючи природні закони буття.

Ліву ідеологему можна порівняти з комп’ютером: абсолютно механістичне уявлення про світ, оцінка ситуації з точки зору ефективності та практичності, бажання маніпулювати заданими параметрами відповідно до потреб.

Так, ліву Ідею цілком можна вмістити у три прості слова: Свобода, Рівність, Братерство. Тільки означають вони далеко не те, що ми звикли собі уявляти.

Кров-Батьківщина-Віра

Тріада правої Ідеї сьогодні популярна в середовищі націонал-соціалістів та неймовірно співзвучна з бойовим гаслом практично будь-якої монархії: “За віру, царя та Батьківщину!” Що ж, зараз на практиці розглянемо, чому ця спорідненість є прямою.

Кров

Ідея Крові важлива як для окремого індивіда, так і для суспільства в цілому.

У традиційному суспільстві, яке для правої парадигми є здоровим станом речей, людина не сприймається як атомізована частка, але як частина великого організму. Народжена у певній етнічній спільноті, у певному соціальному стані, вона змалку вже отримує стартові позиції завдяки своєму походженню. На праві крові будуються аристократичні династії, які разом з правом на владарювання отримують обов’язок та тягар відповідальності.

Водночас кровна спорідненість визначає будь-яке органічно сформоване суспільство традиційного часу. Кров слугує як маркером “свій-чужий”, так і єднає суспільство навколо спільного кореня, що сприяє виникненню похідних — мови, культури, спільної історії.

Окрім фізичного, кров несе в собі сакральний характер. Вона нерозривно пов’язує людину з її предками, а суспільство — з Героями минувшини. Кров виступає сполучником усіх поколінь нації, етносу, раси, формуючи спільноту “мертвих, живих і ненароджених”, тим самим створюючи ще один інструмент регулювання суспільних відносин.

Батьківщина

Своїм корінням ідея Батьківщини сягає культу Землі, Ґрунту. Недарма Батьківщина у всіх на підсвідомості асоціюється з матір’ю. Мова йде не просто про рідну країну, у якій ти народився. Батьківщина, уособлена у Державі — найвища стадія розвитку суспільного організму, який гармонійно існує в межах одних кордонів, однієї системи та спільно трудиться задля власного блага. Батьківщина — це образ, егрегор, в якому кожен представник певного суспільства віднаходить точку опори.

Віра

Сакральність — важливий елемент правого світогляду. Саме завдяки Вірі правий світогляд є ідеалістичним. Це не означає, що праві відкидають матеріальну сторону існування, але окреслює, що для нас більш суттєвими є питання, пов'язані з вічністю.

Не важливо, якої віра набуває форми: чи то рідновір’я, чи християнство, чи інша релігія. Все це різні боки одного великого світила, спільного для всіх. І в ньому ми віднаходимо відповіді на питання, які турбують людину з перших днів, відколи в нас зародилась свідомість: звідки ми та що нас чекає?

Людині віра дозволяє доторкнутись до сакрального виміру нашого світу, виміру Творця, що знаходиться поза матеріальним світом. Віра — найкращий мотиватор і особистий двигун: це колосальна енергія, взята з іншого виміру, яку ти використовуєш вже у світі матеріальному для блага свого та інших. Віра дозволяє людині обрати шлях, а декому вона дає право набути свідомість, “прокинутись” та осягнути Традицію і її філософські аспекти.

Віра є важливим елементом суспільного блага: вона створює поняття моралі та норми, Добра і Зла, і саме тому стає регулятором міжособистісних взаємин. Віра є куди сильнішим регулятором, ніж закон, оскільки слово Господа (у традиційному суспільстві) має для людини набагато більше значення, ніж безликий диктат законодавства. Віра дозволяє мінімізувати вплив державного апарату на життя громадян, оскільки замість правового поля більшість побутових питань вирішуються у рамках морального кодексу, встановленого тією самою вірою.

Правий підсумок

Права Ідея — світогляд органічний, доконаний, ідеалістичний. Він сприймає суспільство як великий організм, а Всесвіт — як божественне творіння, адже порядок не може виникнути з хаосу без втручання волі Творця. Права Ідея є філософським віддзеркаленням Традиції. Правий світогляд є творчим початком, оскільки лише в органічності народжується справжня краса. Права Ідея синергетична — вона утворює систему, яка самовпорядковується, є автономною і не потребує додаткового втручання.

Правий світогляд дивиться на людей в контексті їхнього походження та професійних якостей без відриву від всього соціуму. Правий світогляд усвідомлює потребу ідентичної прив’язки до землі та зводить в абсолют роль віри як джерела сакрального у суспільстві. У своєму прагненні розвивати світ і суспільство, праві діють згідно з тими законами, що задають правила гри у нашому вимірі.

Правий світогляд знаходить повне своє свічадо в організмі людини: оскільки він органічний та доконаний, індивід усвідомлює всі свої частини тіла як єдине ціле. Він оцінює ситуацію з точки зору моралі, а зайві чи негативні фактори існування або приймає, або адаптує під себе.

Весь правий світогляд можна уніфікувати й описати трьома словами: Кров, Батьківщина, Віра.

Післямова

На цьому моменті у читача могло скластись хибне враження, ніби я пробую порівняти праву та ліву Ідею, зіставити їх сильні та слабкі якості й тим самим намагатись переконати чи то вас, чи то самого себе у тому, що прАвий світогляд — правИй.

Насправді ж моя мета — бути не дослідником, а арбітром. 

З описів ідей, які були вище, ви могли самі переконатись у тому, що правий і лівий світогляд несумісні. Це не є двома частинами одного цілого, це є два абсолютно різні за своєю сутністю світогляди, які не можуть існувати в одній системі координат, оскільки вони міряють світ абсолютно різними мірками. Лівий світогляд суто матеріалістичний, правий — ідеалістичний. Їх неможливо зміряти одним аршином.

Наша ціль — не порівняти ці ідеї і визначити, яка з них “краща”, а яка “гірша”. Наша ціль — свідомо провести між ними межу та роз’єднати в різні боки.

Зрозуміло, що це був би утопічний варіант. Протягом всієї історії праві та ліві Ідеї змагають за домінування над людьми, з перемінним успіхом: права Ідея створює цивілізацію, ліва — руйнує.

Наділивши себе владою арбітра, ми маємо присудити правій Ідеї роль панівної на підставі того, що саме  вона є відбиттям тих вічних законів, які впорядковують наш світ. У такому світі ліва Ідея, що живе у своїх адептах — паразит, сторонній деструктивний елемент, який, однак, є повноцінною складовою цього світу — так само як віруси є повноцінною складовою людського організму й існують в ньому практично завжди. Питання лише в тому, що деструктивні елементи мають залишатись під контролем заданих законів і тих сил, що їх підтримують.

На початку статті ми поставили собі за мету спростити складні ідеологічні концепції до простих і всім зрозумілих слів. У процесі розібрали кожен аспект лівої та правої ідеологеми з точки зору традиційного світогляду, провели між ними чіткі кордони та відділили зерна від полови.

Філософія — це прекрасно. Вона дозволяє усвідомити себе і своє місце у цьому світі. Але важливо розуміти, що Ідея, яка не підкріплена Чином, нічого не варта.

Я написав ці роздуми для того, щоб чітко позначити ідейні кордони, чітко оформити світоглядну парадигму. Кожен з вас (хто читає цю статтю) може або прийняти це визначення, або відкинути та придумати своє.

Головне — це перетворити цю Ідею на справу. Головне — чинити відповідно до світогляду, а не будувати світогляд відповідно до чину. 

І тому я хочу, щоб після останнього слова ви спитали себе: а чи відповідає ваше життя і щоденна ваша праця тому, у що ви вірите? Якщо ні — саме час синхронізувати Ідею і Чин.

І почніть з простого: починайте кожен ранок зі своїх слів Ідеї.