Традиції Родезійської Легкої Піхоти: прапори, марші, алкоголь

У кожного військового підрозділу на світі рано чи пізно складаються специфічні традиції, притаманні тільки йому. Десь вони отримують офіційний статус, десь плекаються самими бійцями, ніколи не будучи затвердженими на папері. В Родезії кожен підрозділ міг похизуватися власною системою традицій, писаних і не писаних правил, свят та обрядів.

Сьогодні мова піде про традиції Родезійської Легкої Піхоти, описані ветеранами цього славетного підрозділу. Протягом 19 років вони формувались і розвивались: деякі з них підтримуються ветеранами і понині.

1. Історія.

У 1960 році було прийнято рішення про створення першого регулярного підрозділу, що складався б з європейців. З цією метою було створено Тренувальний підрозділ №1, що базувався у Булувайо, з якого пізніше було утворено Батальйон Легкої Піхоти, скварон "С" Родезійського САС та Окремі Розвідувальні взводи. 

Офіційно, Батальйон було створено 1 лютого 1961 року. У цей день кожного року святкували День Народження Батальйону.

2. Ім'я

Спершу планувалося назвати підрозділ Першим Батальйоном Легкої Піхоти "Родезія". Втім, перший командир підрозділу, лейтенант-полковник Дж. С. Солт наполіг на іншій назві: Перший батальйон Родезійської Легкої Піхоти.

3. Пункт Постійної Дислокації

1 квітня 1961 року батальйон було переміщено з Булувайо до військової бази Кранборн у передмісті Солсбері. 

База Кранборн, спорудження якої у 1960-1961 коштувало бюджету Федерації 1 мільйон фунтів, довгий час залишалася зразковою для всієї родезійської армії. Військові експерти стверджують, що вона була одною з найкращих у світі.

4. Роль

У листопаді 1964 роль на склад батальйону було реформовано: із звичайного конвекційного підрозділу було утворено батальйон коммандо. 

Це надало підрозділу надзвичайної мобільності та значно підвищило його боєздатність при виконанні як конвекційних, так і контр терористичних завдань в умовах родезійської місцевості.

Крім того, ініціативність, жага до пригод, готовність до виконання будь якого завдання та образ бійця-коммандо були дуже притаманні родезійському юнакові. 

Після набуття батальйоном нового статусу, тодішнім командиром, полковником Пітером Уоллсом, було введено практику носіння зеленого берета з парадною формою- що ефектно виділяло бійців RLI на парадах.

5. Бойовий прапор

19 липня 1965 року Перший батальйон Родезійської Легкої Піхоти отримав свій офіційний прапор. В ході церемоніального параду, прапор був вручений підрозділу з рук Губернатора Родезії, Його Величності Сера Гапфрі Гіббса.

Були проведені відповідні церемонії, включно з традиційним барабанним маршем. Церемонією керували армійські капелани з Родезійського Капеланського Корпусу. 

Прапор був затверджений Її Величністю Королевою 15 липня 1963. Разом з прапором, королева Єлизавета надіслала в Родезію і власне фото з особистим підписом. Це фото висіло на стіні командира батальйону всі 19 років існування підрозділу.

Прапор зберігався в так званій Срібній кімнаті- одному з приміщень у офіцерському корпусі. Опікався прапором лише офіцер, якому надавався статус адьютанта. Для проведення церемоній солдатами і сержантами, офіцер-адьютант передавав право несення прапору головному сержантові батальйону.

Прапор виносився з Срібної кімнати тільки для проведення церемоній та парадів. Формування прапороносної команди покладалося на плечі головного сержанта. За традицією, після проведення параду кожножному із членів прапороносної команди необхідно було випити по склянці білого вина із спеціальних бокалів, що зберігалися разом з прапором.

Команда складалася з офіцера-адьютанта, головного сержанта батальйону, уоррент-офіцера та ще двох сержантів.

У 1966 році сформувалась традиція, за якою увечері після параду Головний Сержант Батальйону пригощає сержантів-прапороносців за свій рахунок- у якості заохочення за відповідність високим стандартам стройової підготовки.

Пізніше, у сімдесятих, після проголошення Родезії республікою, прапор підрозділу було змінено. Втім, бійці все ще поважали старий прапор, вручений ним королевою.

До сих пір деякі ветерани підрозділу вірять, що королева таємно підтримувала Родезію у її боротьбі. Щоразу, коли Єлизавета II виступала щодо питання Родезії, вона носила брошку, яку їй подарували родезійці у 1947 році, на її день народження.

Брошка була зроблена з 300 діамантів. 42 000 родезійських школярів пожертвували по три пенса: і за ці гроші родезійські майстри зробили прикрасу у формі вогняної лілії.

Така сама вогняна лілія зображена на прапорі Родезійської Легкої Піхоти, і є одним з символів цього підрозділу.

Надягаючи цю брошку, як кажуть ветерани RLI, королева ніби казала: "Я з вами, хлопці. Мені шкода, що не я приймаю рішення. Мене змушують казати те, що я кажу, але душею- я з вами".

6. Полкові Марші

Швидкий марш "The Saints"

Під час формування Навчального підрозділу №1, велика кількість рекрутів була виходцями з Великобританії. Одним з них був ленс-капрал Мартін Д.М., який раніше був членом Шотландського Полку. Під час маршів, Мартін грав на своїй волинці- і найбільш популярною серед бійців стала мелодія "The Saints". Дирижер оркестру Родезійсьих Африканських стрільців, офіцер на прізвище Льюіс, дещо модифікував мелодію.

В цей час, штаб родезійської армії як раз проводив конкурс на найкращий варіант маршу для Родезійської Легкої Піхоти: переможцю конкурсу навіть сулили приз у 50 фунтів. "The Saints" на той момент вже стали таким собі неофіційним маршем, а бійці батальйону відмовлялися від будь-якого іншого варіанту. Штаб пішов на зустріч, і таким чином "The Saints" отримав статус офіційного маршу підрозділу.

Повільний марш "Родезійська Легка Піхота"

Окрім "The Saints", існував і другий офіційний марш підрозділу. Його було спеціально написано для церемоніального параду 19 липня 1965- дня презентації бойового прапору.

У 1968 році, сформувалася традиція, яка отримала назву Родезійський Полковий Сандауер (від родезійського слівця sundowner, що означає традиційне вживання алкоголю на заході сонця). Під час своїх відвідин підрозділу, Сміт підняв тост за "Неймовірне RLI". Цей тост розтиражувався по пресі: таким чином, окрім прізвиська "Святі", підрозділ отримав ще одне- "Неймовірні".

8. Полковий девіз 

Офіційного девізу у Родезійської Легкої Піхоти ніколи не було. Втім, існували різні пропозиції щодо його введення. Один з варіантів був запропонований капітаном Рейдом-Дейлі 4 листопада 1969 року, який вінвисунув на основі наступного випадку:

"10 березня 1968 року, в ході виконання Операції "Кордон" 13-й взвод вступив у контакт з великою за чисельністю групою противника та був притиснутий до землі вогнем противника. Підрозділ підримували бійці з роти Е Родезійських Африканських стрільців- командира взводу на прізвище Херод було поранено в цьому бою. 

Содати викликали підтритмку з повітря, але в ході неї було поранено декількох бійців Сил Безпеки- середн них, наприклад, сержант Бейкер.

Поранених, серед яких був Херад, було евакуйовано. Пізніше Бейкер зайшов його провідати. В ході ромови між бійцями, Херод прокоментував дії RLI наступним чином: "Ми у RAR звикли посміюватись з ваших солдат, адже всі вони на вигляд- малі хлопчиська. Але ви показали нам, як треба битись: в них лиця хлопчиків, але б'ються вони, як леви".

9. Свята Земля

Велике коло перед приміщенням штабу, за традицією, було названо "Святою Землею". За оригінальним задумом, на цьому місці планувалося звести церкву- але через нестачу коштів проект було згорнуто. Після того, як це стало відомо, командир полку, лейтенант-полковник Едвардс, у супроводі Рейд-Дейлі ступив у центр кола, обвів його рукою і визначив кордони "освяченості". Навколо кола були прокладені доріжки. 

Склалася традиція, згідно якої на "святу землю" було заборонено ступати, проїздити по ній велосипедом чи автотранспортом. 

10.  Трикутна Ніч

Для святкування Одностороннього Проголошення Незалежності, Капральський клуб запрошував до святкування офіцерів, уоррент-фоіцерів та сержантів- це траплялося вночі 11 листопада кожного року.

Трикутна ніч була започаткована 11 листопада 1965. Тоді батальйон перебував неподалік Каріби- там його розмістили для запобігання провокаціям у зв'язку із проголошенням незалежності.

За традицією, командир підрозділу спершу підійме тост "За Підрозділ", а потім "За Родезію". Після цього, всі присутні заспівають "THE SAINTS". За традицією, за розваги і організацію свята відповідають саме капрали, в той час як офіцери та сержанти оплачують напої та їжу.

11. Різдво

Офіцери з кожного взводу, під керівництвом командира роти відповідали за те, аби приготувати спеціальний коктейль під назвою "GUN FIRE" (який являв собою каву з ромом) для кожного солдата. Напій офіцери розносили до ліжка кожного бійця в момент підйому- о сьомій ранку. За традицією, в процесі мало приймати участь якомога більше офіцерів: хоча б командир взводу і головний сержант. Гроші на приготування ган фаєру виділялися з спільної каси взводу.

Черговим по частині на Різдво заступав офіцер-адьютант та батальйонний квотермейстер. Вони ж виконували загальне керівництво при приготуванні і подачі ранішньої кави.

Якомога ближче до Різдва, розпочинався святковий обід, який проводився у головній столовій. На кожне Різдво до святкування долучалися гості- зазвичай хтось з вищого військового і політичного керівництво країни, яким надавалося право проголошувати святкові тости. Після тосту, за традицією, офіцери особисто розкладали їжу по тарілкам усім, хто рангом був нижче сержанта. Наприкинці обіду, кожен офіцер і сержант викликалися до командира батальйону по черзі: там, в голові столу, вони мали на швидкість випити по кухлю пива: цей процес супроводжувався підбуренням та ударами по столу. 

Пізніше сержантський і солдатський склад йшов по своїм справам, а офіцери у супроводі гостей вирушали до капральської столової на шведський стіл. 

Крім того в цей день головний сержант батальйону не закривав двері до своєї кімнати і приймав у себе у гості всіх, хто мав бажання завітати.

12. Трофей

У 1961 під час Конгеліанської кризи, ще не реформований батальйон на службі Федерації Родезії та Ньясаленда забезпечував безпеку на кордоні з самопроголошеною республікою Катанга в районі Кіпуші. Капітан Д. Дж. Паркер, що в той час командував ротою "А", "звільнив" (простіше кажучи викрав) кубок з регбі, який в той час перебуав у катангців. З тих пір цей "трофей" стали розігрувати у матчах по регбі, які проводилися між коммандо батальйону.

Регбі було надзвичайно популярним видом спорту- і те коммандо, яке вигравало кубок у батальйонному турнірі, страшно пишалося цим трофеєм.

13. "Трупер"

Трупер, або Труппі, це постамент, на якому зображено солдата, вдягненого у типовий бойовий комплект. Такий пам'ятник, присвячений загиблим, був першим і єдиним у своєму роді в Родезії. Він був встановлений в самому центрі "святої землі"- перед штабом батальойну.
Кожен військовослужбовець віддавав Труппі військове вітання, коли проходив повз нього: таким чином символічно вітаючись з полеглими товаришами.

Кожного року, 1 лютого, до пам'ятника урочисто покладали вінок. 

Трупер був вивезений з Родезії у 1980, аби його не понівечили представники "нової влади". Зараз він встановлений у Великобританії, на землі графа Солсбері. Також копія Труппі є і в ПАР. До обох пам'ятників на день батальйону прибувають ветерани, аби віддати шану загиблим побратимам.

Земля навколо обох пам'ятників ветеранами RLI вважається "святою".