Торкнутися темряви

Коли за вікном шурхотить і шепоче листя, а разом із ним — щось, для чого ти не знаєш ні назви, ні ймення,

коли ночі стають все ближчими до днів,

коли холодна вода біжить крізь щілини в небі, крізь твої пальці, крізь усі стіни, які мали б її стримати —

знову настає час торкнутися темряви.

Якщо ти запалиш свічку, її вогник повільно підніметься вгору, стане білим та розпадеться на низку менших вогнів. Вони не мертві; вони просто сяють з іншого боку. 

Якщо ти подивишся в дзеркало, то спочатку не побачиш там нічого.

Якщо подивишся в найтемніший кут — побачиш там себе.

Твої чудовиська чекають.

Підійди, простягни руку та нагодуй їх; якщо боїшся, то підійди ближче. 

Їхнє дихання ти чуєш, коли прокидаєшся вночі. Їхні очі спостерігають за кожним твоїм кроком. Їхні тіні роблять темряву довкола густішою. 

Зупинись там, звідки найбільше хочеться бігти. Випусти з руки ніж, закрий очі, слухай. Дихай разом із ними. Не ворушись, коли відчуєш доторки. 

Потім зроби крок уперед.

Нехай воно огорне твої плечі.

Ти падаєш у нескінченну глибину.

Ти злітаєш у чорне беззоряне небо. 

Ти раптом відчуваєш під пальцями щось рухоме, тверде, гостре. Ти рухаєшся під чиїмись пальцями та жалиш їх. Ти отрута, що проникає в тіло з гострого жала. 

Ти годуєш чудовиськ з руки, завмираючи від страху. Ти їси людський страх з тремтячої теплої долоні. 

Шурхіт складається в слова. Вогні підіймаються ще вище, мерехтять замість зірок, і щось величезне суне небом за ними. Ті, що чекали, спостерігали, торкались тебе — розчинились у дзеркалі.

Їхнє дихання — то твоє дихання.

Їхні очі, що палають вночі та блищать чорнотою вдень — то твої очі.

Їхні тіні — то і є ти.