Том Купер. Війна в Україні, 14 грудня 2024 року: частина 1

Спокійний звіт Тома Купра, в якому він, попри найбільшу ракетно-дронову атаку 12.12, звертає увагу на скорочення можливостей росіян для повітряних ударів – зокрема КАБами. Втім, традиційно нарікає й на українське військове керівництво – цього разу за відсутність координації в роботі ППО. В цьому звіті тривоги в Купера немає. А про події на землі в продовженні його звіту – вже перекладаємо. 

А тепер поглянемо на війну в Україні, де – на тлі пропозиції Медведєва про два варіанти для України: «бути з росією або зникнути взагалі» – ситуація навряд чи припинить загострюватися.

Для початку, щодо «стратегічного» плану: цікаво читати зростаючу кількість повідомлень від українських офіцерів, які дивуються, чому Ізраїль бомбить Сирію «тільки зараз», коли Асада повалено. Очевидно, до людей в ЗСУ поступово доходить, що Ізраїль – або, краще сказати, Нетаньяху, якого подали в розшук: Нетаньяху (МКС розшукує його за злочини проти людяності) – черговий приятель Путіна, а отже, Ізраїль – друг Росії. Не друг України.

Я вважаю це позитивним розвитком подій. Тільки не впевнений, скільки часу мине, поки «там, нагорі», в Києві, зрозуміють те ж саме.

ПОВІТРЯНА/РАКЕТНА ВІЙНА

Протягом останніх трьох тижнів росіяни тримали в напрузі як українські Військово-повітряні сили, так і Сили протиповітряної оборони (ПС ЗСУ; я скорочую це до ППО) своєю «підозрілою активністю», яка, як вважається, пов'язана з розгортанням (ще більшої кількості) балістичних ракет середньої дальності (БРСД) «орєшнік». Це трохи важко пояснити, але я спробую.

Як згадувалося ще в листопаді, ця «експериментальна БРСД “орешнік” не є серійним виробом. Принаймні поки що. У кращому випадку в росіян є кілька «прототипів, що залишилися з початку 2010-х років» – і навіть у такому разі їм доведеться скласти їх докупи, щоб мати «робочий» зразок. Такі ракети, як «орешнік», є великогабаритними, і тому їх (відносно) легко відстежувати за допомогою розвідувальних супутників. Це означає, що якщо росіяни захочуть промахнутися повз такий гігантський завод, як «Південмаш» у Дніпрі, з шістьма рядами шести ракет з багаторазовим входом в атмосферу - знову ж таки, як вони промахнулися 21 листопада - США (і «НАТО», і Україна) зможуть відстежити їх підготовку до нового запуску.

Звичайно, США (а отже, і «НАТО») не можуть ігнорувати таку підготовку. Україна – тим більше. Відповідно, всі вони ретельно стежать за тим, що відбувається в Капустиному Яру (та кількох інших місцях). Звісно, росіяни знають, що за ними стежать. Тому 6 грудня вони поводилися так, ніби готують запуск чергової ракети. Звісно, це негайно змусило Київ привести країну в стан бойової готовності до чергового удару «орешніком». Потім, через кілька годин, тривогу було скасовано (і, як не дивно, цього разу не було евакуації західних посольств з Києва, як це було перед ударом 21 листопада).

Чому так?

Можете робити ставки в обсязі свого річного доходу (якщо не більше), що росіяни весь час стежать за роботою ППО ЗСУ - перш за все, засобами комунікаційної, радіоелектронної та радіотехнічної розвідки (COMINT, ELINT & SIGINT). І оскільки їм відомо, що США (і «НАТО», і Україна) постійно стежать за їхньою «активністю» в Капустиному Яру, вони знають, що якщо вони зроблять «щось підозріле» на цьому об'єкті, буде реакція: дивіться, ПС ЗСУ піднімуть своє ППО на позиції, увімкнуть свої радари і тому подібне. Дійсно, будь-які «підозрілі дії» в Капустиному Яру також змушують ПС ЗСУ зосередити більшість своїх «найкращих» систем протиповітряної оборони в районі Києва.

Таким чином, це дозволяє росіянам завдавати ударів іншими засобами в інших місцях по території України.

Водночас, ці «підозрілі дії» в Капустиному Яру наразі відбуваються десь так «раз на тиждень».

Тим часом росіяни користуються ситуацією: зосередження ППО України на захисті Києва та Одеси дозволяє їм завдавати нових масштабних ударів. 

Учора, після кількох днів «перерви», росіяни здійснили найбільшу на цей момент комбіновану атаку безпілотниками та ракетами по Україні. Можливо, кількість крилатих ракет не була рекордною, але кількість БПЛА точно встановила новий максимум. Офіційний Київ оприлюднив таку статистику:

193 ударні БПЛА: ПС ЗСУ заявили про збиття 80 та придушення 105 засобами радіоелектронної боротьби. Цікаво, що українські джерела повідомляють про високий рівень відмов компонентів, здебільшого виготовлених у КНР. «Очікувано», лише близько 1% дронів досягли своїх цілей.

55 крилатих ракет Х-101, запущених з повітря; 24 крилаті ракети «калібр», запущені з моря; та 7 крилатих ракет «іскандер-к», запущених із землі: ПС ЗСУ заявили про збиття 80 із 86 цих ракет. Джерела в Україні зазначають, що багато з них було збито за допомогою F-16.

4 гіперзвукові ракети «кінжал», запущені з літаків МіГ-31К: жодну не було збито.

2 квазібалістичні ракети «іскандер-м»: заявлено про збиття однієї з них.

1 балістична ракета KN-23 (щось на кшталт «іскандера-м», але північнокорейського виробництва, менш точна): не була збита.

1 ракета Х-59 з високоточним наведенням, запущена з повітря: не була збита.

Хлопці з @war_monitor_ua (на X) підготували наступну карту:

Що на ній можна побачити? 

На противагу повідомленням українського Генштабу, на карті позначені атаки щонайменше шістьма Х-22. Це гіперзвукові крилаті ракети, що випускаються з бомбардувальників Ту-22М-3 (насправді майже всі такі ракети, якими досі обстрілювали Україну, були Х-32, тобто модернізованою, або принаймні капітально відремонтованою версією). Очевидно, що ПС ЗСУ не змогли їх виявити, а тому — як завжди — не згадали про них у звіті. 

Далі, як завжди, ударні БПЛА (жовті маршрути) було використано для «картографування» українських сил ППО: щоб змусити їх увімкнути радари, і тоді росіяни прокладуть маршрути крилатих ракет «в обхід» їхніх позицій. 

Варто пам'ятати, що крилаті ракети летять на дозвуковій швидкості, але все одно в 3-4 рази швидше, ніж ударні БПЛА. Тому їх запускають через кілька годин після ударних БПЛА. Нарешті, балістичні ракети — найшвидші, і їх зазвичай запускають лише тоді, коли ударні безпілотники ось-ось досягнуть цілей. У такий спосіб росіяни намагаються придушити (або пересилити) українську ППО: протиставити їй «занадто багато різних цілей одночасно». 

Наскільки відомо, головною мішенню була, знову ж таки, українська енергосистема. І, зокрема, енергосистема Львівської області. Справді, основну масу ударів було спрямовано на об'єкти, які в цьому році вже кілька разів піддавалися атакам, але потім були відремонтовані. Зокрема одна електростанція, яку, за повідомленнями, було «знищено» (якщо є якісь сумніви щодо того, що саме було об'єктом обстрілу, рекомендую порівняти наведену вище карту з наступною).

Відсутність SIOP

Коли ж мова заходить про українські операції такого роду... то... ех...

Сумно на це дивитися і неприємно робити такі висновки, але на стратегічному рівні після майже трьох років війни Повітряні сили ЗСУ все ще ведуть «свою» війну, засоби радіоелектронної боротьби ЗСУ – «свою» війну, ГУР та СБУ – «свої» війни. Між їх операціями немає інтеграції. Відсутнє хоч щось подібне до «єдиного інтегрованого оперативного плану» (single integrated operational plan, SIOP). Одним із очевидних результатів є те, що росіяни, які весь час намагаються модернізувати свої ракети або принаймні адаптувати старі моделі до нових вимог, замінити компоненти, які вже неможливо придбати на Заході й таке інше, постійно застають ПС ЗСУ зненацька – наприклад, додають у свої крилаті ракети дипольні відбивачі та теплові пастки. Бо ГУР не надає відповідні розвіддані. І справді, навіть наприкінці третього року війни ГУР немає ясності ані щодо темпів вироблення росіянами нових ракет, ані щодо наявності чи запасів на зберіганні комплектів для плануючих бомб КАБ.

До речі про КАБ. У росіян почали закінчуватися як комплекти для плануючих бомб, так і ресурси (або життєвий цикл) літаків, які можуть їх випускати – насамперед Су-24 і Су-34. Виробництво КАБ досягло піку цього літа і відтоді падає: виробник «тайфун» два місяці поспіль не може виконати державне замовлення на нові комплекти. Кількість повністю боєздатних Су-24 і Су-34 постійно скорочується: за останні три роки вони багато налітали, і все більше з них потребують комплексного ремонту. Але заводи, які проводять капітальний ремонт літаків, уже більше року не встигають за попитом. Як наслідок – спочатку кількість КАБів, які перед кожним вильотом встановлювалися на літаки, зменшилася із у середньому 4 до у середньому 2, потім загальна кількість випущених плануючих бомб зменшилася до 40 на день, а в останні декілька днів вона взагалі впала приблизно до 20-25.

Теоретично така служба, як ГУР, мала б знати або принаймні передбачити щось подібне і повідомити про це ЗСУ. Звісно, точного підтвердження я не маю, але мій «мізинчик-свербунчик» натякає на те, що – як завжди – вони цього просто не зробили.

Це не дивно – особливо враховуючи те, що за три роки війни Україна так і не розробила свій SIOP. Відсутність SIOP – а також співпраці між різними службами на стратегічному рівні – очевидна і з українських заходів «помсти» за російські авіаудари.

Декілька днів українці уражають російські НПЗ і нафтобази. Потім такі операції призупиняються, а переорієнтації на уражені, але вже відремонтовані об’єкти не відбувається. Тоді цілями – чи то для БПЛА, чи то для ракет ATACMS та Storm Shadow/SCALP-EG – стають військові об’єкти, і після їх уражень такі операції теж призупиняються. Далі обстрілюють промислові об’єкти (як отой вчорашній завод електронних компонентів у ростові-на-дону), а потім призупиняється і це... Цей цикл повторюється по випадковому колу, без жодної координації зусиль. Реально – здається, що кожною такою операцією керує якась інша структура (якщо ними взагалі керує структура; офіційний Київ хвалиться значним збільшенням виробництва БПЛА, але попри це величезна діяльність в Україні, пов’язана із дронами, залишається на приватному фінансуванні).

Якщо вам цього замало, то ось ще факт: кожна українська ударна ракетно-дронова кампанія вимагає також операції із виведення з ладу відповідної російської протиповітряної оборони – щоб «пробити безпечні коридори» до цілей. По суті, це означає, що кожного разу, коли розпочинається нова операція або кампанія, їй має передувати окрема операція із «придушення протиповітряної оборони противника» (SEAD). І справді, після кожної чергової операції SEAD/DEAD якась частина російської ППО виходить з ладу. Однак це має лише тимчасовий ефект, оскільки загальна координація відсутня. Тож у сухому залишку усі ці зусилля – у тому числі витрачання великої кількості незамінної зброї, поставленої Заходом – марні.

Усе це – логічний результат того, що Головком (головнокомандувач ЗСУ) генерал Сирський призначив командирами своїх некомпетентних друзяк, а тепер мусить керувати окремими бригадами та батальйонами на полі бою. 

Тобто, замість того, щоб займатися своєю (справжньою) роботою – наприклад, координувати роботу усіх підрозділів ЗСУ та спецслужб, – він працює «за себе і за того парня».

...це логічно підводить мене до того, про що йтиметься у другій частині цього огляду...

(...далі буде...)

Оригінал тут

Переклад: Ірина Жигалюк, Катерина Соболева, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків

ЗАКЛИК ДО ЗБОРУ КОШТІВ

Просимо долучитися до збору на пікап для артилеристів 28 бригади для виконання бойових задач на Донеччині. 

Наразі є лише 12К з необхідних 240К.

🎯 Ціль: 240 000 ₴

🔗 Посилання на банку

https://send.monobank.ua/jar/AKVkDG7HBQ 

💳 Номер картки банки

4441 1111 2816 3387

ХТО МАЄ МОЖЛИВІСТЬ – ПІДТРИМАЙТЕ ПРОСТО ЗАРАЗ!

.