Том Купер.Війна в Україні – 3 червня 2024 року: Перемоги і поразки

Цей дуже цікавий роздум Тома Купера не стосується напряму подій на полі бою. Але він підводить до думки, на яку поки немає відповіді, – що буде перемогою у нашій великій війні. Автор розглядає перемогу або поразку як комплексне явище – з точки зору теорії військової справи, у кореляції військової та політичної складових, з прикладами й екскурсами в історію. Велика війна триває, концепція перемоги в ній є складною темою, але – і в цьому автор переконаний так глибоко, як тільки можливо, – росія не може перемогти, і пояснює, чому. Це не означає, що Україна не може програти, як не означає, що росія вже переможена або що Україна вже переможена. Перемога – це матриця (у розумінні сукупності явищ), в яку Купер заглиблює читача.

Вітаю всіх!

Здається, багато людей не розуміють – або вперто відмовляються розуміти – як «працюють» війни. І люблять порівнювати тепле з м’яким.

Наприклад, коли я пишу: «росія не може перемогти у цій війні» (я це зробив ще у березні 2022 року), вони приходять з «коментарями» типу «якщо росія не може перемогти у цій війни, то чому ж вона просувається?»

Або: «якщо росіяни зазнають поразку і мають такі великі втрати, чому ж Україна не перемагає?..»

Військові та політичні науки зазвичай вчать, що існують п’ять видів розв’язання війни, які можна приблизно описати так:

◾️ Рішуча поразка

◾️ Близькість до поразки

◾️ Піррова перемога

◾️ Близькість до перемоги

◾️ Рішуча перемога

Майже у кожній війні, навіть якщо результат здається «кришталево чистим», його палко обговорюють, навіть оспорюють. Це тому, що війни – це справи великого емоційного напруження, а також тому, що існують десятки, якщо не сотні дефініцій того, що означають різні рівні перемоги. І це щонайменше є важливим. Життя триває незалежно від того, перемогою чи поразкою закінчилася та чи інша війна, а отже її фактичний результат стає очевидним лише через роки.

Проблема ускладнюється тим, що перемога – або поразка – завжди оповита цілим оберемком міфів і не меншим числом особистих почуттів і вірувань; а міфи і вірування рідко пов’язані (або взагалі ніколи не пов’язані) з холодними приземленими фактами.

Саме тому існує принципова різниця між «політичною» перемогою чи поразкою та «військовою» перемогою чи поразкою.

...саме тому, серед іншого, і виникають ситуації, коли той факт, що та чи інша сторона може або не може перемогти, ще не означає, що вона не може просуватися. Так само як і просування – з точки зору захоплення території – не означає, що сторона, що просувається, переможе. В історії багато прикладів, коли, скажімо, сторона А перемагає на полі бою, а сторона B виходить переможцем у війні. Занотуйте собі: перемога у війні та події на полі бою – це дві абсолютно різні групи речей. Перша – це «тепле», а друга – «м’яке».

Принципова відмінність полягає в тому, що «перемога» у війні є політичною справою. А просування (або відхід) – це справа військова. Бо, за великим рахунком – і як влучно відзначив Карл фон Клаузевіц ще у XVIII столітті: «Війна – це продовження політики іншими засобами». Так буває: замість переговорів можновладці посилають свої війська, щоб змусити іншу сторону прийняти їх вимоги.

(Ніде правдивість цього твердження не проявляється так яскраво, як у випадку з росією. Свідомо чи ні, але російський генштаб де-факто є палким послідовником фон Клаузевіца. І тому, що така позиція обслуговує спадкоємність диктатури, і тому, що російська внутрішня і зовнішня політика з часом змінюється дуже мало, якщо взагалі змінюється, тож вона є набагато послідовнішою у наслідуванні ідей фон Клаузевіца, ніж весь Захід разом узятий.)

Як наслідок, «перемога» (у війні) може означати багато різних речей, і вона рідко визначається результатом на полі бою. Ось класичні приклади:

◾️ 1962-1963 роки: Південний В’єтнам за підтримки США успішно йшов до перемоги над В’єтконгом, і будь-яка військова підтримка забезпечувала продовження цього руху. На полі бою Південний В’єтнам теж був успішним, але він не зміг здобути перемогу у політичному плані. Пізніше, у 1964 році, США розпочали військову інтервенцію у В’єтнамі (гугліть «друга в’єтнамська війна»), і все пішло на спад. Наскільки я знаю, у тій війні США не програли жодної битви, завдали величезних втрат своєму супротивнику, але «тільки» війна призвела не лише до «політичної» поразки США, а й до знищення Південного В’єтнаму у 1973-1975 роках.

◾️ 1991 рік: США та союзники перемогли Ірак і звільнили Кувейт, але не стали валити Саддама. Той вижив, залишився при владі й оголосив себе переможцем. Захід принижував Саддама і висміював поразку його армії в Кувейті (та навколо нього), але точка зору ані Саддама, ані багатьох іракців так ніколи і не змінилася. Тим більше після того, що сталося тоді, коли США та їхнім союзникам «довелося» повторно вторгнутися в Ірак у 2003 році...

◾️ 2001-2003 роки: таліби зазнали поразки від США та союзників в Афганістані. Але:

a) їм дозволили зберегтися у формі декількох рухів;

б) вони мали десятиліття на те, щоб переховуватися і виростити у Пакистані абсолютно нове покоління комбатантів;

c) Пакистан та інші пречудові «союзники» Заходу залишилися відновлювати Талібан, тоді як Захід був щасливий дивитися в інший бік (бо всі, хто допомагає Талібану, – «друзі»);

г) США й союзники не «відновлювали» Афганістан, а створили схему відмивання трильйонів грошей платників податків у приватні кишені й таким чином спустили в трубу все фінансування та 20 років життя. Замість того, щоб створити нові можливості для ВСЬОГО населення Афганістану, вони залишили країну у такому самому коматозному стані, як і коли вторглися до неї.

Результат: Захід був «переможцем» у військовому сенсі – він не програв жодної битви. Але він зазнав такої політичної поразки, що різні придурки типу пуддінга дійшли висновку, що «Захід» як концепція закінчився – зруйнований ізсередини, системно корумпований, некомпетентний. Ось чому вони так впевнено пішли на вторгнення в Україну – вони очікували, що «Захід» ніяк на це не відреагує... а якщо чесно – що «Захід» навіть не наважиться реагувати.

Що ж до війни в Україні – то вона все ще триває. путінська система тріщить по швах, і це очевидно як для пуддинга та його росіян, так і – особливо – для закордонних пуддинголюбів (особливо на Заході). Зараз усім їм надзвичайно важливо створити та підтримувати ілюзію її існування та надію на перемогу. Західні пуддинголюби, переважна більшість яких насправді розчарована усіма очевидними системними провалами наших політичних та економічних систем, сподіваються на поразку України, а отже й «Заходу». Ось чому пуддинг з початку 2023 року веде цю війну саме так, у формі постійних атак. При цьому він чудово усвідомлює, що більше не може перемагати, а результатами цих атак є незначні здобутки або їх відсутність, жахливі втрати і повне знищення того, що, за його словами, він має звільнити, – тобто «Новоросії». Тож поки «росія – вперед», ілюзія того, що вона може перемогти, може зберігатися.

Власне, політичний результат цієї війни — питання «перемоги чи поразки» загалом — досі невідомий. 

...попри те, що один результат абсолютно очевидний. Росія не здатна перемогти. 

Я в цьому певен, бо для мене очевидно: метою пудінга є фізичне знищення України та українців. Буквальне знищення країни, самої ідеї її існування, навіть памʼяті про неї, а отже, фізичне винищення будь-кого, хто вважає себе українцем, або згадує, що колись і десь існувала якась Україна... 

Уже на початку березня 2022 року мені стало абсолютно зрозуміло: росія не зможе досягти цієї мети. Не спроможеться завоювати Україну, не спроможеться винищити всіх українців. Вона здатна захопити якусь територію тут чи там, тримати 15-20% країни під військовою окупацією, масово вбивати населення на окупованих територіях, вигнати з країни мільйони біженців, примусити до покори тих, хто ще залишився. 

Але вона не здатна перемогти ні всю Україну, ні всіх українців. А отже: не здатна перемогти у війні. 

Однак це не означає, що Україна не може зазнати поразки, не означає, що вона неодмінно переможе. Або що росія неодмінно програє. Зовсім навпаки: перемога для України — це відновлення всієї своєї території в межах кордонів 1991 року. Якщо ж цього не вдасться зробити, вийде лише «сумнівний результат». Ба навіть поразка — і України, і колективного Заходу — незважаючи на фактичну поразку росії. А це означає, що завдання України є набагато складнішим, навіть неймовірним — адже вона є стороною з меншою військовою силою, в той час як Захід не здатен системно реформуватися і підтримувати Україну на необхідному для повного вигнання росіян рівні.

Насправді, концепція української перемоги є набагато складнішою ще й тому, що якщо дати путіну будь-який інший результат, окрім повного виведення російських військ з України, це буде рівнозначним відмові від принципу верховенства права і порядку — тієї самої концепції, якою ми, як «колективний Захід», і Україна (як країна, що прагне до нас доєднатися), любимо хвалитися, бо ця концепція така успішна і високоефективна. Це було б рівнозначно порушенню наших власних законів: рівнозначно концепції потурання диктатурі та гнобленню, а особливо концепції винищення цілих народів. Якщо Україна на це піде, якщо Захід на це піде, то яке право ми всі маємо вважати наші політичні системи «кращими», «мирними», «справедливими», навіть «більш цивілізованими»? 

Насправді, в такому випадку нам не варто буде навіть скаржитися, коли пудінг і йому подібні візьмуться робити з нами те саме, що вони вже роблять з Україною, вже зробили з Сирією, Єменом і кількома іншими країнами. 

Я міг би далі пояснювати безліч додаткових факторів і наводити десятки додаткових прикладів. Але це вийшло б далеко за рамки цього «послання». Натомість, я завершу нагадуванням, резюмую: той факт, що росія не здатна перемогти, не означає, що Україна не може зазнати поразки. Це не означає, що росія вже зазнала поразки. І не означає, що Україна вже зазнала поразки. Тим більше це не означає, що «Захід» не може зазнати поразки — може. 

Це всього лиш означає, що росія не здатна перемогти. 

За все інше ми ще мусимо поборотися. 

Переклад: Катерина Соболева, Антоніна Ящук

Редакція: Ростислав Семків

Оригінал тут 

ЗАКЛИК ДО ЗБОРУ КОШТІВ

Продовжується збір на баггі для захисників з 92-гої бриагади, які боронять

Харківщину. На сьогодні зібрано менше половини необхідної суми.

Банка: https://send.monobank.ua/jar/nX4UgUCti 

Приват: 5168752085438904 Сигарева О В.

PayPal: Oksana Syhareva, tvkislorod@gmail.com 

Revolut: @oksanavvzc (перекази в будь-якій валюті), або

5354561502168745, Oksana Syhareva

ХТО МАЄ МОЖЛИВІСТЬ – ПІДТРИМАЙТЕ ПРОСТО ЗАРАЗ!

.