Толкін і "Беовульф"

Наш з вами улюблений Професор надто пов'язаний із найдавнішою і найбільш славною англосаксонської поемою: дослідження, прозовий переклад (його, до речі, в 2021 обіцяла видати "Астролябія"), натхнення для Легендаріуму і просте захоплення твором. Даний пост присвячений зв'язку книг Толкіна і "Беовульфа", а саме запозиченням, впливам тощо. Щось із цього ви можете знати, щось тут не буде згадано, тому запрошуємо вас в коментарі - додати, не погодитися абощо.

Почати варто буквально з початку. Адже в першому вірші поеми відбувається поховання давнього конунґа данів Скільда Скевінґа. Все, як і треба: човен, скарби, зброя і почесті. Рядки 36-37 поеми:

І знесли багато / скарбів заморських, карбованих броней...

Такі поховання в човнах є історичною традицією для германців, а найвідомішим, певно, подібне в некрополі Саттон-Гу. І не дивно, що Толкін залишив посилання на цей звичай, що в конструюванні власного всесвіту він використав дещо подібне. Здогадались що? Поховання Боромира. Воно, звісно, відрізняється масштабом, та і настроєм, загальними умовами тощо. Несподівано вбитий, далеко від дому - часу для грандіозної церемонії немає, але воїн має бути похований як воїн. І ховають його у човні з рогом під боком, мечем на грудях і зброєю урук-гаїв в ногах.

Можна заперечити, що даний епізод є конкретним запозиченням із "Беовульфа". Та я не стверджую, що Толкін ніби сидів над рукописом "Володаря перснів" із "Беовульфом" під боком і постійно поглядав на поему. Ми з вами ніколи справді не дізнаємося як він писав, за яким механізмом відбувалися оці от запозичення і вплетення сюжетів із мітів і легенд в Легендаріум. Та я вважаю, що несвідомо або свідомо, це є таки імплементація цеї традиції, яка, певно, міцно вкорінилася як художній образ в уяві Професора саме завдяки поемі "Беовульф".

Поховання дещо іншого типу з'являється в останньому вірші - в кургані складають клейноди, проводжаючи в останню путь лементуваннями і піснями воїна, на честь якого і називається твір. Що ж спадає на думку в даному випадку? Поле курганів поруч із Едорасом...

Безперечно, що поховання у вигляді насипів це чи не найбільш розповсюджена традиція, але ж рогірими не нагадають нам, наприклад, скитів чи кельтів. Їхня мова, місця проживання і військова тактика цілком натхненні давніми германцями (битва на Каталаунських полях передає привіт). То ж і поле курганів цілком може бути таким собі омажем похованню самого Беовульфа.

І якщо я вже згадав за мову, то давайте звернемо увагу на лінгвістичні аспекти. Перше - імена. Еомер, племінник короля Теодена, цілком міг бути названий на честь сина короля англів Оффи, який згадується в поемі. Присутнє там і ім'я Фродо, але дещо у видозміненій формі - Фрода (проте виходить так, що видозміненим є саме ім'я гобіта). Про це, наче, писав Томас Шиппі у своїй "Дорозі до Середзем'я".

Очевидним мовним і культурним запозиченням є двір королів в Едорасі - Медусельд. Ця назва складається з двох англосаксонських слів medu і sæld - мед і зала. У давніх германців такі приміщення називалися винозалами (медовими залами теж), а в "Беовульфі" такою є Георот короля данів Гротґара.

Сюжетна подібність є в особах Беовульфа і легендарного короля Гельма Молоторукого - обидва билися голими руками. Перший проти чудовиська Ґренделя, а другий... дунладнців. Певно цей мотив є поширеним для всіх мітологій народів світу (не будемо обмежуватися одними лиш індоєвропейцями), та про це в кінці посту, адже є ще про що сказати.

Але ж про що... про перстені! Ну куди ж без них? Зрозуміло, що здавна вони були символами влади, клейнодами і дорогими дарунками сюзерена васалам тощо. Так робить і конунґ Гротґар у "Беовульфі", але якщо пройтися ширше по традиції германської словесності, то згадуємо вже і "Нібелунґів", обидві Едди і Сагу про Вельсунґів.

Це вже імплементація ритуалів, мови значень і традицій уявлень про владу і силу. Такі ж уявлення, але вже про честь, пронизують як середньовічну європейську літературу, а загалом і етос тих, хто і про кого її складали, так і твори Толкіна. Дозволю собі зацитувати рядки 2890-91 "Беовульфа":

Для чесного воїна краще вмерти, ніж укритись ганьбою...

Міг це сказати Боромир, коли захищав Меррі і Піппіна, Теоден, коли того придавила літаюча тварюка назґула, Торін на смертному одрі та й будь-який інший захисник Мінас-Тіріта, Гельмового яру тощо...

Та промовив це Віґлаф, супутник Беовульфа, єдиний з-поміж усіх воїнів героя, який не втік з поля останньої битви в житті свого зверхника із жасним драконом, допомігши тому вбити чудовисько. Такі справи.

Що ж до цих таки чудовиськ, битвам з якими присвятив все своє життя Беовульф, то і тут бачимо явні перегукування. Смоґ - явно натхненний безіменним драконом з поеми, адже обидва сидять на горі золота, мають вразливе місце під черевом, уособлюють жадібність і багатство, а будить їх такий собі маленький чоловічок. В давній поемі то був звичайний селянин, який викрав кубок зі скарбу дракона, а в новітній казці то вже її головний герой...

Та от із першими двома великими супротивниками героя цікавіше - є то чудовиська Ґрендель і його мати. Обох Беовульф, звісно ж, вбиває. Та ким же вони були? В поемі сказано, що то є демонічні велетні, які ведуть свій рід від самого Каїна (синкретизм язичництва і християнства в "Беовульфі" - окрема тема). Через це мені напрошується паралель із бальроґами, адже ті теж недалеко пішли у походженні від єдиного Бога всесвіту.

Отож, на цьому все. Даний текст не є спробою притягнути за вуха текст поеми до текстів Толкіна. Зрозуміло, що він виписував загальносвітові -європейські -германські (а ще й кельтські, фінські, еллінські) традиції, перекази, уявлення і писання. А все ж, у "Беовульфі" вони оприявнені чи не найкраще і, можливо, вперше про них Толкін дізнавався саме з цієї поеми.

Позаяк він був саме філологом, то увага його, певне, припадала найперше на літературу, а не хроніки, літописи й інші історичні джерела або ж сучасну йому літеаруту. Можливо, що ні. Бо в житті його були і казки, і загальна обізнаність, і контекст його часу, і університетські знання. В будь-якому випадку, все це вписується з теорію інтертекстуальності, за якою "Володар перснів" й інші твори Професора є чудовим вшануванням шедевру давньоанглійської літератури. Всі згадані мотиви й елементи вплетені у текст зовсім не грубо і не банально, а майстерно, послідовно й логічно.

Можливо, навіть, методологічно.