Толерантність vs схвалення

Якось ми вже писали і зазначали в лекції про меритократію, щодо того, яка різниця між толерантністю і повагою. Це загалом зрозуміло, коли ви толеруєте людину, то просто примирюєтесь з її існуванням, а коли поважаєте – то відчуваєте до неї позитивні емоції, бажання наслідувати або бодай бажання допомагати впоратися з певними помилками, котрих ця людина припускається.

Проте сучасна «толерантність» по-суті є підміною поняття «схвалення». Фактично, вона заперечує стосунки між людьми, заперечує емоційний плюралізм (про який ця «толерантність» теж часто говорить, кажучи що «чоловік може плакати»), власне, тут виявляється тоталітарний бік.

Річ у тому, що ми, як можна помітити з наших статей – закликаємо до конструктивної взаємодії між людьми: намагання усвідомити себе, пізнати світ, зрозуміти інших людей, але при тім дійти розуміння, що просто  хочеться, і що потрібно, а не лише хочеться. Ми вважаємо, що якщо люди розвиватимуться і поступово (звісно, це не справа кількох днів, тижнів чи навіть років) ставатимуть більш свідомими – то їх взаємодія поступово налагоджуватиметься і зможе вийти на якісно вищий рівень. Це призведе до загальнокорисного результату. Про це ми вже писали, зокрема в «законі рівноцінного обміну».

Проте ми не насмілимося заперечувати банальні людські відносини та емоції. Ми кажемо, що конфлікти можуть бути трансформовані й вирішені, але нізащо не скажемо, що люди не можуть відчувати люті, образи, суму відносно інших людей. Саме ці емоції взагалі змушують нас щось з проблемами робити.

Коли ж ми розглядаємо сучасний варіант «толерантності», то можемо помітити, що мова геть про інше. Знову – толерантність – це терпимість: ви можете відчувати до людини негативні емоції, можете ненавидіти її і хотіти вбити, але стримуєтеся. А зараз явно йдеться про схвалення – фактично, заборону відчувати негативні емоції. А це вже лицемірство, коли ви змушені позитивно ставитися до когось, незалежно від вашої особистої думки. Це веде до того, що ви не можете ані заперечити, ані висловити думку, ані припинити посміхатися, спілкуючись з такою людиною.

Чесно, краще вже сказати людині, що ви її відверто ненавидите, але подумати, як можна двосторонньо вирішити це питання, аніж відповідати фейковим компліментом на фейковий комплімент. Всі відчувають і знають, що щось не так, але висловитися не можна.

На щастя, поки ще все до цього ще не дійшло, але відверто йде.

Коли немає ніякої нової думки, нового погляду і не можна «переглянути рішення за нововиявленими обставинами» - все йде до стагнації, а далі - колапсу. Ох вже ця заборона розвитку, коли ми маємо всіх сприймати такими як вони є (а насправді ні разу не всіх, бо "не таких" треба перевиховати).

Ба більш, ви схильні підтримувати деякі дії, які, за іншого контексту і іншого виконавця – неодмінно засудили б. Коли справа стосується сучасних тенденцій, виходить, що люди захищають… Моду? Якщо так глянути, то люди не здивовані бачити людину з різнобарвним волоссям у футболці «AVE SATAN», але їх дуже дивує поява когось у національному вбранні поза межами тематичних дат та заходів.

Продемонструвати лахміття порване, що показали кутюрьє на тижні мод в якомусь Мілані та Парижі - будуть називати «сміливим вчинком». Пару мазків у випадковому місці – високим мистецтвом, а іноді і зовсім випадкову дію, що ніби з ним якось там пов`язана.

Але людям сказали, що то можна і треба цінувати. Та й не аби хто – ВИЩІ ІНСТАНЦІЇ! ЗАКОНОДАВЦІ! ТВОРЦІ! Всім іншим сказали «Терпіть! Приймайте! Наше століття – століття прийняття!», - казали вони і одночасно робили тупими всіх, хто це високе мистецтво не розумів.

І мова зараз не лише про високе мистецтво…

Нас спонукають приймати те, що небезпечно. Як так? Ну от нам кажуть відмовитися від певних стереотипів. Проте, ми насправді не можемо від них відмовитися, якщо вони слугують нашій безпеці. Ми сторонимося людей певного вигляду чи національності не тому, що ми погані расисти, а тому що ці люди потенційно можуть нам нашкодити. Ми готові розмовляти з ними, чому ні? Проте ми не готові робити це за БУДЬ-ЯКИХ умов.

Тут можна навести аргумент «зліва». Феміністки кажуть «не всі чоловіки, але всі жінки» - коли йдеться про питання безпеки. Тобто, вони визнають, що не всі чоловіки є насильниками, пригноблювачами і т.д., але вони не відмовляються від стереотипів, коли йдуть по темному провулку. Чому? Тому що теоретично можна припустити, що людина позаду може завдати шкоди. Проте ті ж люди готові спілкуватися з хлопцями під час навчання або на публічних заходах, бо це БЕЗПЕЧНІ умови.

Тоді чому ми повинні обеззброюватися? Ми чудово знаємо, що «не всі» такі, але чи повинні ми через це радо підходити до ромів, безхатьків, наркоманів, алкоголіків, особливо в темну пору доби, особливо, коли навколо немає інших людей, особливо, коли ми самі не маємо фізичної здатності захиститися у разі чого? Ці стереотипи не мають нічого спільного з расизмом, але майже тотожні з інстинктом самозбереження.

Тепер, щодо груп, які на перший погляд небезпеки не несуть, але мають контроверсійну репутацію. О так, ми зачепили питання ЛГБТ. Якщо поглянути об’єктивно, то це абсолютно безпечна група людей: вони не нападають фізично, вони не проводять кривавих ритуалів чи щось типу того, вони не мають репутації крадіїв, шахраїв, терористів. Тобто у фізичному плані це абсолютно безпечні люди. Проте суспільство не приймає їх безапеляційно.

Чому? Тому що у «захисті» прав ці люди від «толерантності» перейшли до «вимоги схвалення». Ми будемо раді, якщо на цей текст натрапить хтось з ЛГБТ спільноти. Було б цікаво почути заперечення.

Толерантне ставлення – коли знаєте про існування ЛГБТ, проте можете заперечити, вступити в дискусію, щодо позитивного або негативного їх значення та надання певних прав. Коли теоретично припускаєте, що людина однієї з вами статі може з якоїсь причини відчути до вас сексуальний потяг, але можете вільно відмовитися від цього на користь гетеросексуальних стосунків.  Коли ви можете обговорити з людьми їх питання і задовольнити НЕ ВСІ з них, а лише частину і люди нормально це приймуть.

Проте вимагається схвалення. Ви не можете вільно заперечити і висловити негативну думку. Більш того, нейтральна реакція теж може бути сприйнята негативно. Тобто недостатньо «не бути проти», потрібно бути за, інакше вам не дадуть спокою. Ваша відмова сприймається як нав’язана думка, що сковує вашу сексуальну свободу. Знаєте, в гетеро стосунках теж не все просто, коли люди належать до різних верств. Батьки можуть заборонити стосунки з людиною будь-якої статі, якщо ця людина наркоманить, пиячить, має сумнівні соціальні зв’язки, має психічні відхилення, вади фізичного/розумового розвитку, походить з бідної сім’ї, не має роботи тощо… Не всі причини для заборони є резонними. То чому абсолютно всі ЛГБТ союзи повинні бути схваленими? І чи всі відмови - "гомофобія"?

Ваше небажання задовольнити всі вимоги сприймається як дискримінація. Просто так. Тому що. Іноді люди навіть не уявляють, від скількох особистих хотілок можна відмовитися і при тому залишатися успішними, щасливими й задоволеними своїм життям. Дуже вже драматизують і переоцінюють ці хотілки. А інші люди ще й підсилюють цю важливість своєю зворотною реакцією.

Все, на цьому місці конструктивна дискусія вичерпалася, бо сторони дійшли точки непримирення та відмови від конструктиву.

Звісно, з кожного боку конфлікту є люди менш і більш раціональні. Одні закликатимуть до діалогу, інші вимагатимуть тоталітаризму. Одні готові спинитися в певний момент, інші – ні.

Насправді, ми не повинні схвалювати імпульсивність та емоційну незрілість, звідки б вона не надходила (і ми не будемо). Як вирішити проблему ми уявляємо. Як вона вирішиться – побачимо)