Ток-шоу в українському шоу-бізнесі - Журналистика, издательское дело и СМИ курсовая работа

Главная

Журналистика, издательское дело и СМИ
Ток-шоу в українському шоу-бізнесі

Сутність, особливості та історичні передумови виникнення ток-шоу як жанру. Особливості та основні види ток-шоу в українському шоу-бізнесі. Реаліті–шоу як окремий вид ток–шоу, специфіка українського формату ток-шоу (на прикладі проекту "Свобода слова").


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Розділ 1. Сутність ток-шоу як жанру
1.2 Історичні передумови виникнення ток-шоу
Розділ 2. Особливості ток-шоу в українському шоу-бізнесі
2.1 Основні види ток-шоу у сучасному шоу-бізнесі
2.2 Реаліті - шоу як окремий вид ток - шоу
2.3 Постановка питання як елемент організації ток -шоу
2.4 Специфіка українського формату ток-шоу (на прикладі проекту «Свобода слова»)
1. Ток-шоу (від англ. talk show -- розмовне шоу ) -- вид телепередачі, в якій один або декілька запрошених учасників ведуть обговорення запропонованих ведучим тем.
2. Телеміст - варіант розмовного жанру типу ток-шоу, що використовує можливість видовищного зіставлення контрастних по ментальності аудиторій, два або більше, як правило, географічно віддалених один від одного за допомогою техніки супутникового зв'язку.
3. Теледебати - варіант розмовного жанру типу ток-шоу або дискусії, що поєднує елементи інтерв'ю, дискусії і навіть репортажу, що використовує видовище передвиборної конкуренції кандидатів.
4. Реаліті - шоу -- окремий вид телепередач, що використовує психологічний прийом «ефект присутності».
5. Бесіда - жанр аналітичної публіцистики, діалог або полілог, інколи з використанням допоміжних кіно- або фотодокументів (коротких сюжетів), як правило без вираженої конфронтації сторін (тобто не перехідне в дискусію ефективне по Е.Берну спілкування перед екраном).
6. Відкриті питання - це ті, відповідаючи на які не можна обмежитися відповіддю «та чи ні».
Популярні нині телевізійні ток-шоу стали чи не найпомітнішою ознакою сучасного телебачення. Політичні, розважальні, інтелектуальні... Сучасний авторитетний телеканал виробляє по кілька ток-шоу, охоплюючи провідні сфери суспільного життя. Їх диференціюють відповідно до видів аудиторії, ідеологічних цілей, а також маркетингових завдань. Так, у денному ефірі переважають ток-шоу для домогосподарок, шкільної та студентської молоді. Опівночі - для інтелектуалів. У цьому випадку менеджери свідомо йдуть на збитковість програмного виробництва, адже нічна аудиторія нечисленна і залучити достатньо реклами для самоокупності важко. Зате можна мати інший зиск - іміджевий. Вдало продумана тема і ретельно підібраний склад учасників її обговорення можуть шляхом резонансу (наприклад, цитування цікавих і нестандартних думок у пресі) надати телеканалу вигідного образу - осередку інтелектуальної еліти; тобто формується імідж інтелігентного та стильного ТБ.
Телевізійні критики досить прискіпливо оцінюють новомодний формат, надто розважального характеру. Однак це не впливає на високий рейтинг розважальних ток-шоу. Суперечність між ставленням телекритики та смаками глядача, очевидно, мотивована недостатнім розумінням ролі й суті популярного жанру. Тож у пропонованій роботі здійснено спробу аналізу формату телевізійного ток-шоу з метою його ефективного культивування на теренах вітчизняного шоу-бізнесу
Варто зазначити, що жанр ток-шоу виник на американському телебаченні. В 60-х роках ХХ століття його творцем став журналіст Філ Донахью. Під час проведення інтерв'ю з гостем своєї студії, ведучий, у якого більше не виявилося запитань, підбіг до одного з глядачів студії: «У вас є запитання до нашого гостя?» Гість не розгубився, таким чином здобувши для Філа Донахью славу винахідника ток-шоу. Це було в 60-х. А вже наприкінці 80-х рр. жанр був настільки популярний, що практично на всіх телеканалах США - від великих, загальнонаціонального значення, до дрібних провінційних - з'явилися свої ток-шоу, де все менше приділяли увагу соціальним і політичним питанням і усе більше - скандалам, пліткам і тому подібним «запорукам рейтинговості». Цим шляхом американське телебачення іде і досі.
Працюючи над обраною темою автор намагався розкрити популярність ток - шоу. Принадність ток - шоу зумовлена ілюзією причетності до обговорення актуальної проблеми. Телевізійне ток-шоу задовольняє потребу аудиторії в спілкуванні. Не завжди у своєму середовищі щастить зустріти цікавого співбесідника, з яким можна обговорити щось актуальне чи поділитися наболілим. Ток-шоу дає таку можливість, щоправда, віртуальну. Нерідко автори надають програмі певної скандальності, створюючи подекуди диявольський театр абсурду, що є не менш необхідним. Психологи пояснюють популярність скандальної ознаки ток-шоу підсвідомим прагненням аудиторії грати роль судді. Тобто пересічному глядачеві імпонує позиція стороннього спостерігача.
Отже, популярний жанр - ток-шок - не забаганка менеджерів, а соціально й психологічно мотивоване явище, ознака поглиблення комунікативності суспільства. Особливої значимості він набуває у шоу-бізнесі, де рівень комунікативності особливо високий.
Таким чином,виходячи з усього вищесказаного, об'єктом дослідження - є ток-шоу.
Предмет ом роботи виступають особливості організації та проведення ток-шоу у сфері шоу-бізнесу.
За мету автор ставить аналіз особливостей організації та проведення ток-шоу у сфері шоу-бізнесу.
Працюючи над обраною темою, автор ставить низку завдань:
1. Вивчити особливості ток-шоу як жанру;
2. Розглянути історичні передумови виникнення ток-шоу;
3. Охарактеризувати основні види ток-шоу у сучасному шоу-бізнесі;
4. Проаналізувати особливості організації ток-шоу та основні його суб'єкти;
5. Розкрити специфіку українського формату ток-шоу (на прикладі проекту «Свобода слова»).
Новизна значимість представленого дослідження полягає у тому, що робіт, які б були присвячені аналізу ток-шоу, зокрема у сфері шоу-бізнесу - ні в українській, ні російській літературі не існує. Усі матеріали носять фрагментарний, статейний характер. Дана ж робота може служити першою ластівкою комплексного дослідження з обраної проблематики.
Розділ 1. Сутність ток-шоу як жанру
Ток-шоу (від англ. talk show -- розмовне шоу ) -- вид телепередачі, в якій один або декілька запрошених учасників ведуть обговорення запропонованих ведучим тем. Як правило, при цьому присутні запрошені до студії глядачі. Інколи глядачам надається можливість задати питання або висловити свою думку[7].
Дослідники телевізійних жанрів Н.В.Вакурова та Л.І.Московкін характеризують ток -шоу як розмовний жанр, сучасний аналог теледискусії, від англ. talk-show - запозичений у зв'язку з можливістю прямого ефіру західний жанр, адресований «не всім, але кожному». [7].
«Класичне ток-шоу є трикутником: ведучий - запрошені співбесідники (експерти) - глядач в студії... Ток-шоу сполучає прийоми журналістики і сценічні прийоми. І кожен з учасників ток-шоу, яка б не була його службова функція усередині програми, одночасно є персонажем із заданою йому авторами ток-шоу роллю». [8] Схема жанру досить проста і безпрограшна: глядачі, ведучий, питання і відповіді. Але багато фахівців цього жанру вважають, наприклад, що запорука успіху ток-шоу - гумор. Герой повинен уміти сміятися над собою. Наприклад, аналізуючи популярну в США розважальну програму «Шоу Опри», Кузнєцов Г.В. приходить до думки, що «це саме журналістика, майстерно підготовлене спілкування з популярною людиною, що супроводжується показом на великому екрані фотографій та іншого матеріалу». [8]
Вартанов А.С. відзначає, що завдання жанру ток-шоу - активізувати сприйняття змісту передачі за допомогою форми диспуту, гострих запитань, висловлення різних точок зору. Хитрість же сучасного ток-шоу заключається в тому, що при зовнішній формі вільної дискусії, насправді глядачам тлумачиться яка-небудь одна-єдина, строго обмежена в своїх параметрах позиція. [10]
Автори сучасних підручників з курсу тележурналістики погоджуються з думкою, що в даний час ток-шоу є одним з найбільш поширених на вітчизняному телебаченні жанрів, як би не анонсувалася відповідна передача. Так звана «телевізійна прес-конференція» насправді належить до жанру ток-шоу вже тому, що ведучий сам же задає більшість питань, приготувавши заздалегідь сценарій або сценарний план. При такій організації передачі практично виключається в ній можливість політичної гри, непередбачуваності питання і виявлення несподіваної інформації для компетентної людини, відбувається лише актуалізація інформації, яка вже існує в надрах аудиторії[10].
Елементами ток-шоу можуть мати навіть інформаційні програми і майже завжди - інформаційно-аналітичні, що є характерною особливістю вітчизняного телебачення. Жанр ток-шоу швидше розважальний, ніж інформаційний, і за відсутності моніторингу аудиторії може нести нудний характер та втрату адресності[11].
Необхідно відзначити, що в деяких випадках терміном «ток-шоу» позначають будь-яку «розмовну» передачу, «наприклад бесіду за круглим столом або ж просте інтерв'ю в студії, якщо його бере досить популярний журналіст - «зірка» екрану або радіоефіру». [11]
Ток-шоу відрізняється надзвичайною тематичною і функціональною широтою жанрового різновиду. Дослідники вважають, що ток-шоу поєднує ознаки інтерв'ю, дискусії, гри, а також концентрується навколо особи ведучого. Це максимально персоніфікована екранна форма. Взаємодії форми та її автора в першу чергу сприяють необхідні особові якості ведучого: розум, винахідливість, чарівливість, гумор, вміння зацікавлено слухати, пластично рухатися і інше. Суттєвими також є зовнішні обставини: певне місце і суворе дотримання циклічності, тобто регулярна повторюваність в програмі, розрахована на збудження в свідомості масового глядача стану «нетерплячого чекання зустрічі». Драматургія ток-шоу тісно пов'язана з основою питання - відповіді цього жанру. Саме форма, якість, вигляд і логіка послідовності питань визначають інтригу і динаміку розвитку сюжетної лінії програми. Основні питання ставить ведучий, а відповідають на них різні категорії учасників ток-шоу (герої, експерти, глядачі і так далі). Залежно від того завдання, яке ставить ведучий на різних етапах програми, він використовує різні типів питань.[11]
Неодмінними «компонентами» ток-шоу, окрім ведучого, виступають гості («герої») - люди, які чимось прославилися або просто цікаві своїми вчинками, думками, способом життя. Обов'язковою є присутність в студії декількох десятків глядачів, можливо і наявність компетентних експертів. Глядачі не завжди залучаються до розмови, інколи їх участь обмежується оплесками, сміхом, вигуками здивування - це створює особливу атмосферу публічності, дає «емоційну підказку» телеглядачам[11].
З появою ток-шоу на американському телебаченні, а згодом і на вітчизняному виникла і особлива посада - модератор ток-шоу. Це людина, яка займається «підігріванням» аудиторії. Він розповідає про хід програми, про роль глядачів, намагається призвати людей до діалогу, запитує, хто з присутніх хоче висловитися на запропоновану тему, вчить поводитися з пультами для голосувань, якщо їх використовують в програмі. Організатори ток-шоу на українському телебаченні активно користуються послугами модераторів. Окрім спілкування з аудиторією до початку програми, ця людина присутня в залі впродовж всієї передачі. Він стежить за ходом ток-шоу і першим починає аплодувати в місцях найбільшого емоційного підйому бесіди, він допомагає сформулювати думки всім бажаючим розповісти свою історію. [11]
1.2 Історичні передумови виникнення ток-шоу
Жанр ток-шоу виник на американському телебаченні в 60-х роках ХХ століття, його творцем, як стверджують, був відомий журналіст Філ Донахью. Існує легенда: беручи інтерв'ю під час прямого ефіру у гостя своєї програми, Філ Донахью в якийсь момент зрозумів, що питання у нього закінчилися. Тоді він підбіг до одного з глядачів, що сиділи в студії, і запитав: «У вас є питання до нашого гостя?» У глядача питання виявилося, і таким чином Донахью винайшов жанр ток-шоу[1].
Вперше програма Філа Донахью з'явилася на телевізійному каналі WHIO-TV, там 1963-1967 роках він працював ранковим ведучим і вів ток-шоу в прямому ефірі за участю запрошених в студію гостей. [1] Це була провінційна телестанція, бюджет виділили мізерний і роздобути собі гостей з числа зірок Донахью було нелегко. Аби залучити аудиторію, а разом з нею і тих самих зірок політики і шоу-бізнесу, Донахью зважився на принципову новинку. Він зосередив увагу в своєму ток-шоу не на відомих особах, а на скандальних проблемах, які відкрито обговорював в ефірі. Дебют The Phil Donahue Show відбувся в Дейтоні (штат Огайо). Першим гостем на Phil Donahue Show стала Маделін О'Хейр, атеїстка, з якою він обговорював релігійні конфлікти між учнями в коледжах. «Протягом того ж тижня в листопаді 1967 року він подав в ефір фоторепортаж з пологового будинку з детальним показом всіх деталей і обговорив процес пологів з присутніми в студії». [2] Так жанр ток-шоу набув певного статусу, що робить його схожим на сучасний жанр.
В кінці 80-х рр. завдяки Філу Донахью жанр ток-шоу був настільки популярний, що практично на всіх телеканалах США - від великих, загальнонаціонального значення, до дрібних провінційних - з'явилися свої ток-шоу. У ситуації негласного змагання ток-шоу все менше і менше приділяли увагу соціальним і політичним питанням і все більше набували скандального характеру. [2]
Українські телеглядачі познайомилися з ток-шоу Донахью в 1986 році. Його ім'я пов'язане з телемостами, що з'єднали в прямому ефірі людей з Америки і СРСР. Ці передачі залишаються унікальними в тележурналістиці. У рекламних матеріалах, що поширювалися в Москві та Києві, наголошувалося, що Донахью вів свої передачі з в'язниці штату Огайо і з лунапарку Уолта Діснея, з пароплава «Міссісіпі Квін» і з п'ятитисячної аудиторії, що обговорює проблему рівності прав чоловіків і жінок. «Гостями ведучого є, як правило, видатні фахівці, герої дня і знаменитості, а безпосередніми учасниками полеміки стають глядачі - як в телестудії, так і вдома біля екранів. Глядачі прямо з місць (або по телефону) ставлять свої питання гостям, коментують їх думки, виступають з власними і часом сперечаються один з одним, що додає програмі непередбачуваний характер і робить її цікавою». [3] У рекламних проспектах говорилося, що «у виступах Донахью щось було і від психологічної драми, і від вуличного театру, і від сеансу колективної терапії».
Володимир Познер став відомий телеглядачам як партнер Філа Донахью по телемостам (з радянського боку). Після цих передач, Познер провів ще десятки різних ток-шоу за участю сотень людей різних національностей, професій і віку. Кожного разу програми приголомшували широтою можливостей ведучого: його ерудиція, такт, доброзичливість у поєднанні з сильною волею і ясним розумінням мети призводили до того, що напружений колективний пошук істини через діалоги Познера з присутніми в студії людьми надавав ефекту величезної духовної дії на телеглядачів.
Не лише ім'я Володимира Познера пов'язане із зародженням подібних програм на радянському телебаченні. «Ще не було в нашому лексиконі помітного англомовного терміну «ток-шоу», а явище, що позначається ним, - телепрограми, в яких в студії були присутні глядачі, що гаряче обговорюють запропоновану проблему, вже існували». [1] Це був «12 поверх» Э. Сагалаєва, «Музичний ринг» Максимової, змінений «Погляд» з Лістьєвим, Любімовим і так далі. Можна стверджувати, що жанр ток-шоу в нашій країні мав національну самобутність, був трибуною для обговорення дійсно актуальних питань сучасності. Причому у глядача зберігалося відчуття, що його голос може бути почутий. [2]
Тепер Володимир Познер, людина, яка вважається творцем ток-шоу в Росії, говорить, що «ток-шоу - одна з найдемократичніших форм, яка дозволяє звичайним людям брати безпосередню участь в телепередачі. Її не замінить навіть інтерактивне телебачення». [1]
Для сучасного етапу існування жанру подібна думка є дуже оптимістичною. По-перше, вітчизняні ток-шоу вже позбавлені місцевого колориту і суспільної значущості. По-друге, вони перетворилися на рядові рекламні майданчики. Цей процес проходив в період з 1991 по 1993 роки. Саме в цей час виникла проблема експансії іноземних (зокрема, американських) жанрів на вітчизняних каналах. На екрані з'явилися і продовжують з'являтися в даний час ток-шоу, телешоу, «реаліті - шоу», телевікторини, телеігри «в букви і слова», телесеріали, західні відеокліпи, еротичні програми, «телевізійні магазини» і тому подібне Для ток-шоу в їх зарубіжному варіанті цей період став дуже плідним в плані появи, завоювання ефірного простору і глядачів. [1]
Поява західних програм була викликана рядом об'єктивних і суб'єктивних причин. Це і зміни в пануючій ідеології, і в економіці країни, і процеси перебудови, що торкнулися всіх сторін життя, у тому числі і системи телемовлення. Після серпня 1991 р. в Україні відкриваються нові політичні, економічні і творчі можливості розвитку всієї системи ЗМІ. Телебачення починає буквально з нуля, відкриваючи і осягаючи закони телевізійних жанрів, драматургії і телевізійній діяльності в цілому. Для наслідування використовувалися зразки, що приносять успіх і економічну вигоду. Так на російський екран потрапляють «Колесо фортуни» («Поле чудес»), «Жіноче питання» («Я сама») і ін. У перший рік своєї появи на українських та російських екранах передачі в жанрі ток-шоу транслювалися виключно ввечері. У другій половині дев'яностих років минулого століття за даними соціологічних досліджень аудиторії, жодне ток-шоу не входило в двадцятку лідерів телепрограм. У всьому світі прийнято: як тільки запущене в ефір ток-шоу починає втрачати досягнутий рейтинг, відразу ж встає питання про заміну програми на іншу.[4]
Незабаром і денний ефір багатьох вітчизняних телевізійних каналів виявився сильно заповненим ток-шоу. По комерційних причинах денні ток-шоу перетворилися на своєрідні «телепосиденьки серед дня. «Насправді: є студія з диванами по периметру, запрошуються глядачі і знаменитості (в основному із сфери шоу-бізнесу). При такому розумінні жанру і виникли, загалом другосортні «Місто жінок» і «Велике прання» (Перший канал), «Країна порад» і «Принцип доміно» (НТВ), «Що хоче жінка» і «Коротке замикання» («Росія»).[6]
Першими ток - шоу на українських телеканалах можна вважати «Територію А» з Анжелікою Рудницькою, « Табу» з Миколою Вереснем, «Епіцентр» з Вячеславом Піховшеком, «Бар «Чорний кіт» з К. Гнатенком.[2]
Переломним періодом в розвитку жанру ток - шоу можна вважати створення музичних каналів, на які постійно запрошувалися зірки шоу - бізнесу.[10]
Широкої популярності набувають розважальні ток - шоу. Серед їх засновників безперечними лідерами є телеканал « Інтер» та «1+1». Саме вони постійно змінюють тематику та стилі шоу.[10]
Не можна залишити без уваги політичні ток- шоу, де висвітлюються актуальні проблеми сьогодення. На думку автора, це на даний момент найпопулярніші програми в країні.
З жанром ток-шоу сталася дивна метаморфоза: поки не було певних його кордонів (та і самого терміну), в нім була присутня суспільна і духовна напруга, відбувалися серйозні відкриття, не лише творчі, але і соціальні. Із зміною соціально-політичній ситуації в країні, пізніше, коли жанр ток-шоу став гуляти по всіх телеканалах, побивши по кількості передач рекорди, він якось померкнув в свідомості телеглядачів, став менш значним, перестав хвилювати, як раніше. Багато з вітчизняних тележурналістів, затіваючи нову програму і без особливих роздумів привласнюючи їй високе жанрове найменування, не завжди піклуються про те, аби їх ток-шоу було життєздатним, мало справжній глядацький інтерес, виявилося здатним витримати конкуренцію в ефірі. [2]
Така у загальних рисах історія ток-шоу на вітчизняному телебаченні. Її можна умовно розділити на два етапи. Перший - з середини 1980-х по 1991 рік, коли жанр ще мав національну самобутність, був трибуною для обговорення актуальних питань сучасності. Другий - з 1991-1993 рр. по сьогоднішній день. Це період експансії зарубіжних жанрів на вітчизняний екран. Ток-шоу стали існувати як «кальки» західних телепрограм, копіюючи не лише їх основні ознаки (легкість розмови, артистизм ведучого, обов'язкова присутність аудиторії). З урахуванням не дуже тривалої історії телебачення як такого, термін існування ток-шоу важко назвати малим, але при цьому жанрове визначення програм представляє певну проблему для теорії журналістики.[2]
Розділ 2. Особливості ток-шоу в українському шоу-бізнесі
2.1 Основні види ток-шоу у сучасному шоу-бізнесі
Різновидів ток-шоу існує достатня безліч. Тому вони можуть бути класифіковані по різних критеріях.
Так, Н.В. Вакурова розрізняє наступні види ток-шоу. [12]
Телеміст - варіант розмовного жанру типу ток-шоу, що використовує можливість видовищного зіставлення контрастних по ментальності аудиторій, два або більше, як правило, географічно віддалених один від одного за допомогою техніки супутникового зв'язку. Причому кожна аудиторія, що бере участь, має свого ведучого і від його особистих даних («харизми») в значній мірі залежить частота включення і успіх його аудиторії, що представляється. Фактично телемости з США (Філ Донахью - Володимир Познер) вважаються чинником остаточного затвердження прямого ефіру на вітчизняному телебаченні. [12]
Теледебати - варіант розмовного жанру типу ток-шоу або дискусії, що поєднує елементи інтерв'ю, дискусії і навіть репортажу, що використовує видовище передвиборної конкуренції кандидатів. Є невід'ємним та необхідним складником цивілізованої передвиборної кампанії: змушує кандидатів конкретизувати, ідентифікувати і персоніфікувати пропоновану програму і дозволяє аудиторії структуруватися по електоратам відповідно до отриманої інформації. [12]
Бесіда - жанр аналітичної публіцистики, діалог або полілог, інколи з використанням допоміжних кіно- або фотодокументів (коротких сюжетів), як правило без вираженої конфронтації сторін (тобто не перехідне в дискусію ефективне по Е.Берну спілкування перед екраном). Існує принаймні в двох формах - присвячена конкретній суспільно-значимій темі або за участю людей, поява яких на екрані здатна залучити аудиторію (ньюсмейкерів). На сучасному ТБ найчастіше буває включена в ток-шоу. [12]
Дискусія - жанр аналітичної публіцистики, зазвичай полілог за участю ведучого і не менше чим двох носіїв контрастних точок зору на деяку суспільно-значиму проблему, або будь-яких ньюсмейкерів, одночасна поява яких в кадрі символізує деяку протилежність. Оскільки дискусія найчастіше транслюється без відеоряду, видовище залежить від професіоналізму ведучого у виборі учасників, підготовці проблеми, уміння імпровізувати по ходу бесіди. Різновидом дискусії є теледебати . На сучасному телебаченні їх найчастіше включають в ток-шоу. [12]
За межами розглянутих критеріїв в оцінці різновидів ток-шоу залишився ще один, який покладений в основу класифікації дослідників Задорожной Н.П. і Чистякової І.А. Цей критерій - характер питань . [13] Дана схема цікава з точки зору драматургії жанру - «Дві типові форми ток-шоу (види питань: закритий альтернативний і відкритий)».
Найчастіше на сучасному телебаченні експлуатується друга форма ток-шоу, з альтернативним питанням в основі. Так будувалися популярні програми російського телебачення «Основний інстинкт», «Свобода слова», зараз так працює «Принцип доміно». Динаміку такій програмі задає конфлікт, прихований вже в самому формулюванні питання. Аудиторія ділиться на два табори і учасників кожного доводять свою правоту. У такому ток-шоу головне, аби протистуючі сторони були в одній ваговій категорії і зуміли якнайповніше розкрити і представити свою позицію. [12]
Перша форма ток-шоу, заснована на відкритому питанні, також є ефективною і присутня в телеефірі. Це, наприклад, такі програми, як «Культурна революція» Михайла Швидкого або «Часи» Володимира Познера. Наприклад, питання, винесене темою ток-шоу «Часи», - «Про які погрози для Росії говорив Володимир Путін в посланні до народу?». Основне питання програми (відкритого типа) може бути розкрите лише через всілякі думки учасників. Складність організації і проведення ток-шоу такого типу полягає в тому, що ця форма вимагає запрошення учасників дискусії дуже високого рівня, думки яких цікаві глядачам.[13]
2.2 Реаліті- шоу як окремий вид ток - шоу
Реалі ті - шоу -- окремий вид телепередач, що використовує психологічний прийом «ефект присутності». Мода на реаліті - шоу прийшла до України із заходу. Глядача занурюють в яку-небудь придуману режисерами обстановку, і він стає свідком того, що відбувається. Ще один прийом, який використовують творці цього вигляду програм, називається «Як все». Глядач особливо довіряє рекламі або телевізійному персонажу, якщо він впізнає в нім себе -- просту людину з народу. Є реаліті -шоу, в яких беруть участь відомі люди (артисти, співаки, телеведучі), але в основному в програмах знімаються пересічні громадяни. Багато з них запрошують з глибинки України, тим самим ще більш підсилюючи ефект «як все». Реаліті - шоу деякі дослідники вважають різновидом розмовних шоу (ток-шоу). У більшій частині проектів найбільших американських телеканалів центральною ідеєю і провідним мотивом шоу стали приниження, сором і ганьба. На думку американських телемагнатів, саме приниження і прилюдный сором можуть максимально зацікавити і залучити найбільшу аудиторію. Шляхом вивчення громадської думки було однозначно встановлено, що найганебніші і образливіші дії, до виконання яких притягуються герої реаліті - шоу, не лише не відштовхують, а, навпаки, неймовірно розпалюють і збуджують інтерес». Реаліті -шоу переросли із звичайних телепередач в цілу індустрію. Це -- реклама, видання спеціальних журналів, випуск касет і дисків. У цьому бізнесі крутяться величезні грошові кошти.[13]
Для українських глядачів першим вітчизняним реаліті - шоу можна вважати « Фабрику зірок». Дана програма містить всі ознаки ток - шоу. По -перше, в телепередачі присутні відомі діячі шоу - бізнесу. По - друге, програма в першу чергу несе розважальний характер.
2.3 Постановка питання як елемент організації ток -шоу
Одна з труднощів, з якою стикаються працівники телебачення і радіо - розробка цікавих і якісних ток-шоу. Практикуючі журналісти не володіють відповідними професійними навиками. У спеціальній літературі недостатньо глибоко розроблені питання, пов'язані з драматургією ток-шоу: не конкретизовані підходи до визначення тим для ток-шоу; немає чіткого розмежування жанрів ток-шоу; ніде не описана техніка підготовки цього жанру, зокрема не просліджується глибинний зв'язок між умінням формулювання і розробки системи питань, проблематикою ток-шоу і професійною культурою його ведення.[20]
Тому автор намагатиметься розкрити основні принципи розробки ток - шоу. Першим і найдоцільнішим є розробка питань.[20]
Всі питання діляться на дві великі категорії: відкриті і закриті.
Відкриті питання - це ті, відповідаючи на які не можна обмежитися відповіддю «та чи ні». Вони носять більш загальний характер і несуть за собою відповіді, не обмежені ні формою, ні змістом. Якщо можна так сказати - відкриті питання демократичніші. Вони не обмежують відповіді, дозволяють відповідати як одним словом, так і широко - з поясненнями, виправданням, міркуваннями, оповіданням, описами і так далі.[24]
Для наглядності варто навести приклади питань відкритого типа:
1. На якому маршруті я доїду до ЦУМа?
2. У котрій годині до нас прийдуть гості?
3. Чому ви проголосували за кандидата П.?
4. Який стандарт вищої освіти зажадався в сучасному Киргизстане?
Як видно, формулюючи і ставлячи співбесідникові питання відкритого типу, в мові співбесідника можуть виникнути образи і картинки, можуть спливти драматичні сюжети, історії з минулого. Крім того, відповіді на відкриті питання вигідніше цитувати, оскільки в них частіше і більш колоритно відбивається індивідуальність співрозмовника. [25]
На відміну від відкритих, закриті питання вимагають стверджувальної або негативної відповіді. Їх використовують, коли потрібно отримати жорстку, пряму реакцію співбесідника, прояв конкретної позиції (за або проти), підтвердження або спростування факту. Закриті питання, в принципі використовують ні для опису, ні для пояснення, а пропонують завершену, безперспективну відповідь, відповідь-твердження (заперечення).[24]
Ось приклади питань закритого типу:
1. Я доїду на цьому маршруті до ЦУМа?
2. Прийдуть до нас гості після трьох?
3. Ви проголосували за кандидата П.?
Закриті питання не стимулюють розвиток діалогу, оскільки фактично повідомляють співбесідника, що інтерв'юєр зацікавлений лише в підтвердженні або запереченні інформації -- не більш. Більшість закритих питань біполярні, тобто передбачають всього два передбачені варіанти відповіді -- «та чи ні», не завжди маючи на увазі пояснення і аргументацію.[24]
У відкритих питань є загальні риси, які визначають їх переваги і недоліки. Ось деякі переваги відкритого питання:
· спонукав співбесідника відповідати, ні в чому його не обмежуючи;
· дає співбесідникові можливість добровільно передати інформацію, вільно говорити про свої відчуття, коментувати події;
· орієнтує людину на роздуми, аналіз своїх вчинків, стимулює народження думок, які раніше, можливо, і не приходили йому в голову;
· ставить журналіста перед необхідністю уважно слухати і спостерігати.[25]
· можуть спровокувати довгу відповідь, тому не завжди застосовні в умовах ліміту часу;
· здатні збентежити співбесідника, не звиклого відповідати на загальні питання;
· можуть викликати плутану і сумбурну відповідь, складну для розуміння;
· таять в собі необхідність ставити уточнюючі питання, перебиваючи співбесідника, що може його образити і привести до скрути в ході бесіди.[25]
Проте, відкриті питання, поза сумнівом, найпривабливіший інструмент для здобуття вільних, яскравих і нічим не обмежених відповідей, що заставляють думати.[24]
А привабливість закритих питань в тому, що їх легко задавати і на них неважко відповідати. Журналіст при цьому повністю контролює хід бесіди, оскільки цей тип питання володіє більшою контролюючою можливістю, чим відкрите питання. [25]
Є в закритих питань і такі переваги:
· дозволяють репортерові отримати конкретну інформацію, не чекаючи роздумів співбесідника;
· економлять дорогоцінний час, оскільки передбачають швидку реакцію і короткі відповіді;
· дають можливість «розігріти» співбесідника, не вимагаючи від нього серйозної роботи розуму.[25]
Хочеться окремо сказати про якість теми, зачепленої в питанні, тому що від неї залежать глибина і «вага» питання.[24]
Наприклад, вважаєть
Ток-шоу в українському шоу-бізнесі курсовая работа. Журналистика, издательское дело и СМИ.
Курсовая работа по теме Технико-экономические показатели работы предприятия ООО "БМУ"
Курсовая работа по теме Расчет и моделирование работы волнового режекторного фильтра
Реферат: Личность в философии Фрейда
Мади Защита Диссертаций
Реферат На Тему Психологический Подход К Проблеме Управления Бизнесом
Эссе Бедная Лиза
Реферат: Право убежища и международное право. Скачать бесплатно и без регистрации
Россия Страна Мечты Сочинение 8 Класс
Контрольная работа по теме Социология и власть
В Парке Поселилась Осень Сочинение
Реферат по теме Индивидуальные трудовые споры
Реферат: Методы диагностики тревоги и тревожности младших школьников
Сочинение Про Любимый Праздник
Реферат по теме Обеспечение украинской экономики энергоносителями
Дипломная работа: Анализ финансового состояния ООО «Волховец». Скачать бесплатно и без регистрации
Контрольная работа по теме Планирование персонала и адаптация работников
Реферат по теме Отзыв на книгу А.П.Паршева "Почему Россия не Америка"
Реферат по теме Производство портландцемента
Реферат по теме Меры по преодолению нелегальных рубок и экспорта леса
Курсовая работа: Статистический анализ внешнеэкономической деятельности РФ (по направлениям потоков, странам, субъектам РФ, товарам)
Строение и функции желез внутренней секреции - Биология и естествознание курсовая работа
Подразделения милиции общественной безопасности ОВД - Государство и право реферат
Как выжить, не будучи сильнейшим? - Биология и естествознание реферат