Той, що житиме вічно

Рей Дуґлас Бредбері народився 22 серпня 1920 року в містечку Вокіґан, штат Іллінойс. Своє друге ім’я отримав на честь актора німого кіно Дуґласа Фербенкса. Рей був наймолодшим серед трьох братів і зростав у любові своєї родини – саме від них у Рея з’явилася неабияка прихильність до читання: особливо йому подобалися Герберт Веллс, Жуль Верн, Едґар Аллана По та Едґар Райс Берроуз. Любив Рей читати й «Astounding Science Fiction», який був одним із осередків бульварних науково-фантастичних історій того часу. Власні оповідання парубок почав писати з 12 років і часто малював до них ілюстрації. Те, що він має писати, він передчував з самого дитинства, а в молодості, коли його не змогли мобілізувати через проблеми з зором, остаточно вирішив, що стати письменником – це його доля.

Часом сім’я Бредбері переїжджала до Тусоні, штат Арізона, в якому він відвідував середню школу. Коли йому виповнилося 14, родина все ж оселилася в Лос-Анджелесі. Там Бредбері відкрив для себе своєрідне гобі – кататися на роликах по Голлівуду в пошуках знаменитостей. У тому ж віці він отримав свою першу виплату, пов’язану з словесним ремеслом – продав свій жарт у радіошоу. В школі Бредбері, зокрема, брав активну участь в драматичних гуртках: грав для них і писав сценарії. Казав, що якби не став письменником, то міг би стати чарівником або актором. Тож не дивно, що в його творчості було місце і для великої драматургійної спадщини. Коли ж його власний онук став актором, то Рей був надзвичайно втішений його вибором, мовляв, він зможе прожити його «друге нереалізоване життя».

Перше оповідання, яке Бредбері опублікував, було «Hollerbochen`s Dilemma», яке було прийнято досить-таки погано. Бредбері настільки важко переніс цю критику, що навіть написав продовження, в якому Ґоллербохен, головний персонаж, разом із Реєм іде мститися тим, хто розкритикував перше оповідання. Оповідання з’явилося у фензині Форреста Джеймса Акермана «Imagination!». Акерман разом зі своєю дівчиною навіть надіслали юному Рею гроші, щоб він зміг відвідати Перший Всесвітній конгрес наукової фантастики в Нью-Йорку і профінансували фензін самого Рея, який називався «Futuria Fantasia». Той проіснував всього чотири номери. Акерман також запросив Бредбері відвідати Лос-Анджелеське товариство наукової фантастики, де Рей познайомився з осередком тогочасних відомих письменників-фантастів, зокрема з Генрі Каттнером. Рей публікувався у «Weird Tales», «Super Science Stories», але першу свою книжку отримав у співпраці з «Arkham House», видавництвом Авґуста Дерлета та Дональда Вондрі. «Dark Carnival» був збіркою з 27 оповідань, які згодом розбіглися антологіями. Цікаво, що Авґусту не подобалося, як коротко і кострубато звучить ім’я Рея, тож питав, чи можна якось його змінити або вигадати йому псевдонім, але Рей не зажадав підписуватися інакше, тож так і залишився Реєм. Дерлет і Бредбері доволі тісно спілкувалися, перший навіть ділився із Реєм своїми претензіями щодо Соні Ґафт Девіс, яка воліла видати мемуари про Лавкрафта.

Другою книгою Рея була «The Martian Chronicles», яка вийшла у 1950 році. Якщо «Dark Carnival» була саме збіркою його коротких оповідань, то «The Martian Chronicles» вважаються саме першим романом Бредбері, хоч той і складається з, переважно, оповідань, які Рей вже десь публікував, а також проміжних віньєток або вставок. Всі вони були об’єднані однією темою – колонізацією американцями Марсу, які тікають геть з понівеченої ядерною війною Землі. За таким самим принципом було побудовано і його третій роман, «Dandelion Wine», який складається з коротких оповідань про літні пригоди хлопчика Дуґласа та його оточення.

У 1951 році в «Galaxy Science Fiction» вийшла новела Бредбері під назвою «The Fireman», яку його попросили розширити до розмірів роману. Відповідна тематика дала поштовх наступному твору Бредбері, який став справжньою класикою світової літератури «Fahrenheit 451» – роман-антиутопію, де книги є незаконним для володіння предметом, які конфісковують і спалюють. Книгу прийняли тепло; відгук на неї написав навіть Авґуст Дерлет для «Chicago Sunday Tribune», назвавши її «пророчим поглядом на один із можливих способів життя в майбутньому», хоча зараз, скоріше, роман сприймається не як трагічна історія про книги, які йдуть в небуття, а ціла філософська притча про конформізм та зло цензури.

Бредбері жив із батьками до 27 років, до свого одруження. До 26 років Бредбері ні з ким не зустрічався, поки в книжковому не перестрів Маргарет МакКлюр, яка там працювала. Меґі, як її ласкаво кликав Рей, згадувала, що він виглядав дуже дивним у своєму пальто і з великою сумкою – вона була впевнена, що він туди наклав книжок, які награбував. Вона підійшла до нього і отримала заяву, що він – письменник і хотів би піти з нею на каву. Так похід на каву перетік у шлюб, який тривав до самої смерті Меґі. В подружжя народилося 4 доньки. Заради того, аби її чоловік міг спокійно писати, вона навіть влаштувалася на роботу в рекламну агенцію. У такої великої родини, між іншим, не було машини – Рей пересувався на велосипеді і жартував, що всі сучасні технології викликають у нього паніку.

Бредбері був близьким другом Роберта Блоха та Чарльза Аддамса, художника та карикатуриста, який створив «Сімейку Аддамс» – він же ілюстрував першу історію Бредбері про дивакувату родину Еліотів, яка подібна до культової вигаданої родини Чарльза. Вони і є персонажами «From the Dust Returned» – роману з оповідань, які до цього видавалися в «The Saturday Evening Post», «Mademoiselle» та «Weird Tales».

З часів написання «Fahrenheit 451» на Рея не переставали сипатися нагороди та запрошення на конвенції: йому двічі присуджували премію О. Генрі (одна з яких за твір, який було опубліковано в співпраці з Труманом Капоте), він був лауреатом Еммі за адаптацію свого оповідання «The Halloween Tree» і навіть мав зірку на Голівудській алеї слави. Був нагороджений Пулітцерівською премією, яку отримав у 2007 році за досягнення в галузі наукової фантастики та фентезі.

Останні роки свого життя, внаслідок хвороби, Рей був прикутий до крісла колісного. Він помер у Лос-Анджелесі 5 червня 2012 року, переживши свою дружину на 9 років. Ця звістка буквально сколихнула Америку – мабуть, немає підлітка, який хоча б краєм вуха не чув, хто такий Бредбері і не було дорослого, який ніколи не зростав, тримаючи бодай одну його книжку в руках. Кінг, Ґейман, Спілберг і навіть Обама одразу ж висловилися з цього приводу, віддаючи теплі спогади та подяки письменнику і тій величезній спадщині, яку він після себе залишив. Але це вже цифри та суха статистика – завершити цей допис хочеться відомим епізодом із життя Бредбері, коли карнавал завітав до його міста і «чаклун» на прізвисько містер Електріко почав йому казати, що впізнає в ньому свого друга, який загинув під час Першої світової війни. Містер робив цікаві викрутаси з електрикою, тож  торкнувся наелектризованим іграшковим мечем носа Рея і проголосив: «Живи вічно!». Що ж, його пророчий виклик збувся: Бредбері живе донині.