Точка зламу?

Філософія почалася з подиву – так вважав наш друг Платон (а істина - то дорожче). За час свого навчання на філософському факультеті я дійшов висновку, що філософія – це вчитися дивуватися заново. “Краще б з друзями гуляв, а не оце все”. Зараз навіть у майже непримітних, на перший погляд, заголовках та новинах бачу виклик для людського розуму: наприклад, що робот Софія впала у депресію, бо їй відмовили в бажанні прийняти юдаїзм. Шокований думаю: “як робот міг зазнати такого стану, та ще і через подібну річ?” У дивний час живемо. Прекрасний, але і кризовий теж… 

Стільки всього хотілося б сказати, але я обмежений у кількості сторінок, тому зазначу лише те, що найбільше, як на мене, окреслює нашу епоху як переломну. 

Трендове питання: чи унікальний людина персонаж в цій майже чотирнадцятимільярдній історії? ШІ (штучний інтелект) почав створювати “мистецтво” (якщо так його можна назвати), хай воно і є результатом аналізу сотень та тисяч, а то і мільйонів “продуктів” людського мистецтва. Уявіть, “Портрет Едмонда де Белламі” намалювала не людина, а програмний код, написаний трьома студентами з Франції. 

Чи он пісня “Daddy`s car”. Музику до неї “написав” ШІ, а слова – поки ще людина. А може цілий альбом блек-металу, написаний ШІ, вас здивує? 

 Так, втручання людей присутнє при підборі матеріалу на аналіз ШІ. Але ж вони лишають ШІ сам на сам з цим матеріалом, і тільки він вирішує як йому “створювати”. Думаю, з часом він навчиться сам шукати матеріал для “натхнення”. Можливо, в майбутньому це виллється в нові жанри мистецтва. Колись мій друг сказав, що варто передати роботам всі “брудні справи”, а людям лишити весь час для мистецтва та філософії. Схоже цей сценарій може стати трохи інакшим. Я не проти того, щоб ШІ малював та писав, та чи матиме таке мистецтво певний смисл? Чи не настане тоді мистецький декаданс в інакшому розумінні?

Хоча, зараз навіть не всім людям-творцям вдається створити щось концептуальне. 

Я прекрасно усвідомлюю, що “масового глядача” сьогодні зустрінеш частіше, ніж “поціновувача високих матерій", який своїм дітям замість казок читає “Державу” (інтелектуальний жарт, обережно). Але неприємно, коли наприклад, хороший фільм, що змушує переосмислити абсолютно все, залишається “за бортом”, а “Форсаж” знають всі, бо там же "бум-бах-бах, перегони і бійки”. 

Комерція зараз є набагато ціннішою за мистецтво. Вона є плюсом для тих, хто керує “конвеєром”. “Дітища стрічки” можуть приносити задоволення та гарні спогади тим, хто стоїть в самому кінці “стрічки”. Але не всі хочуть знати, що ж там знаходиться по “ту сторону”. На щастя, існують люди, які критикують Marvel та DC не лише за “не-канон”, але і за те, що їхні фільми (не всі) чи комікси (не всі також) не можуть запропонувати особистості нічого нового, або дати змогу задуматися над чимось більшим ніж скільки спить Темний лицар, та чи можливо опанувати його режим сну перед сесією взагалі. Безумовно, це власний вибір людей: подивитися “Мастера” з Хоакіном Феніксом чи “Доктора Стренджа”, іноді потрібно віддати перевагу другому, бо, якщо постійно думати, то можна застрягти у себе в голові (а це не завжди добре, повірте). Крайнощі до добра не доводять. Це стосується і перегляду одних комедій заради жартів чи бойовиків. “Жуйка для мозку” – так називають таке кіно. Після перегляду купи поверхневих фільмів без аналізу людині стає складніше дивитися “важкі” фільми, які йдуть собі потім в забуття “до кращих часів”. Все йде до спрощення, це факт, який прослідковується не лише і в кіно, а і в книгах та інших видах мистецтва і у житті в принципі. Простіше сприймати вибухи, ніж думки.

Ми занадто перевантажені інформацією, інколи просто хочеться “подеградувати” або віддати перевагу мінімалістичному дизайну, а не насиченому деталями “авторському задуму”. Еволюція зробила своє лихе діло, вона нас послабила і продовжує це робити. На щастя, людина все ще може сприймати складну інформацію та прогресувати, але схоже більшість забуває і далі про необхідність саморозвитку, відпочинок перетворюється на стиль життя. 

Тим часом “Чорна пантера” стає номінантом в категорії “Кращий фільм” на премії Оскар, не через те, що в неї касові збори більші за мільярд доларів, а просто тому, що вона… Ну ви зрозуміли. Цей мем був смішним колись, але зараз сміятися не хочеться, а лише сподіватися, що одного дня на всю Західну півкулю пролунає, чи з екранів телевізорів, чи з колонок радіоприймачів, чи на Ютубі в прямій трансляції: “Ми не позбулися дискримінації, ми лише дозволили їй обрати нових жертв”. У США, особливо Голлівуді, триває “війна всіх проти всіх” та “полювання на відьом” через твіти 10-річної давності чи помилки, яким понад 20 років. Руйнуються кар’єри людей, які за цей час могли розкаятися в усіх своїх гріхах та 200 разів змінити думку щодо тієї чи іншої ситуації. Хочеться того, чи ні, але слово “девіант” усе ще в моді і гасло “змінись або помри” досі актуальне. У наш час фільм на кшталт “Американської історії Х” не зможе вийти у широкий прокат. Здивований, що він ще не заборонений у США, бо там неприпустимо говорять про темношкірих (хай і декілька разів за весь фільм). Невигідно буде випустити фільм, який підійматиме проблему дискримінації білих цисгендерних чоловіків, оскільки може статися так, що ніхто не захоче мати справу з режисером цього фільму, через страх публічного осуду. Хотілося б дізнатися думку Ортеґи-і-Гассета стосовно того, що він думає про наш час. На Заході впливові люди бояться виражати “нетолерантні” думки, бо раптом меншість їх “розчавить” через Інтернет-мітинги, що призведе їх до занепаду у соціумі. Толерантність у сучасному розумінні – абсурд. Як і абсурдом є порушення історичних достовірності у кінематографі, як то сталося з серіалом “Падіння Трої” нещодавнім на користь соціальним настроям. Навколо темношкірого зображення Ахілла та жінки-спартанки в “Assassin`s Creed: Odyssey” було достатньо питань.

Містер Ферст був переконаний, що “сінематограф має об’єднувати людей”, але чомусь стає все більше причин через нього роз’єднуватися у коментарях під твітами чи гучними новинами у Фейсбуці. Так, автор має право вносити певні художні елементи чи вигадувати, але подібне хоч виправдовується у випадку “Списку Шиндлера” (сам Оскар Шиндлер не був святим, половина фактів про нього у фільмі вигадана) хорошим сюжетом та важливою головною думкою, а не тому що “потрібно вибачитися за голокост”. Чомусь зворотня ситуація відбулася на Заході. І не тільки у кіно. У твіттері блокують користувача за слова, направлені проти представників неєвропеоїдної раси. Так, це правильно, маємо поважати один одного, але думаєте те саме правило працює з образами в сторону європеоїдної раси? Ні. Найбільшим “вибаченням” було забути термін “не такий, як інші” та надати рівні права представникам сексуальних меншиш та інших рас. Це було правильно, оскільки всі люди повинні мати рівні права. але наразі привілеїв стає більше у представників меншин. Хіба це не дискримінація по відношенню до більшості? Представники меншин можуть нав'язувати свої погляди представникам більшості, чого другі по відношенню до перших робити не можуть, оскільки це буде здаватися образливим.

Це не вибачення - це самоприниження, яке необхідно припинити, поки не стало занадто пізно, бо на кожну радикальність обов’язково знайдеться радикальність у відповідь. Питання в тому, чи зведе така радикальність ситуацію до балансу мирним шляхом чи руйнівним. 

Це вже, як на мене, поширюється не лише на настрої в суспільстві, а і на цілі регіони на мапі світу. Маємо те саме класичне протистояння: ліберальний Захід проти консервативного Сходу.

Здавалося б, в ідеалі вони мають врівноважувати один одного та стримувати. Але цього немає. Скоріше Схід “законсервує” в своїх інтересах Захід, ніж Захід лібералізує хоча б трохи Схід. Захід показує себе слабким, нерішучим та не цурається отримувати ляпаси. Він хоче здаватися дипломатичним, але чи працює ця стратегія? У будь-якому випадку – напруга у світі зростає. І мені тривалий час здається, що світ знову переділюється на блоки. Тільки чим це все скінчиться?  

Людство, як і кожен з нас, проходить точки зламу, аби змінитися. Воно так само робить помилки, намагається робити висновки, але це не завжди має результат, ХХ ст. є тому підтвердженням. Нам потрібен орієнтир, мета, цілі Бо коли намагаємося до них прийти, то взагалі зазнаємо перетворень. Думаю, "утопії" ми не досягнемо, це неможливо, але оновитися людство має. Буде дуже добре, якщо оновлення це станеться відносно найближчим часом та мирно, бо для ще одного військового конфлікту планетарного масштабу забагато поставлено на карту, людську цивілізацію в тому числі. І дуже хотілося б, щоб характеристика “трохи краще, ніж Середньовіччя” стосувалася не нашої епохи, да і щоб ми рухалися лише вперед. Закінчу свій "огляд" словами німецького поета Генріха Гейне:

Куліш Роман