«То не поля горять»

«То не поля горять» — серія художніх репортажів могилянця-історика Віталія Побережного. У книзі автор намагається осмислити та ословити побачене й почуте в Бахмуті, Ізюмі, Великому Бурлуці та Святогірську.
Презентація книги відбулася в просторі PEN Ukraine, зібравши в залі десятки зацікавлених. Окрім команди студентів та студенток, що працювали над створенням збірки на всіх етапах, до написання передмови долучився також письменник та викладач Могилянки Мирослав Лаюк.

Благодійність стала найважливішою складовою всього процесу, адже кошти з продажів книг були спрямовані на Взаємодопомогу від НаУКМА. Спільними зусиллями команді вдалося зібрати понад 20 тисяч гривень на допомогу могилянцям на фронті.

Ми попросили могилянців поділитися враженнями від прочитання книги.
Ці тексти дуже художні, навіть художньо витончені, такий вже авторський стиль. Тут найдрібніші деталі оприявнюють ширше полотно контексту — і в цьому вчувається щось від Портяка; тут тонко налаштований глибинний драматизм людських взаємин — і в цьому впізнається щось із Винниченка; зрештою, тут надто точно описаний катастрофізм війни — і тут пригадується щось із Стефаника.

Але по-справжньому бракне повітря, коли починаєш розуміти: це не оповідання й новели — це таки репортажі; це не художні сюжети — це реальні історії; це не вигадані персонажі — це справжні люди. І такий різкий перепад тиску, такий різкий перехід між звичною для читача художністю літератури й позалітературною дійсністю, мабуть, найдужче нагадують тонку межу, котра пролягає між неспокійним фронтом і відносно мирним тилом.

Віталій зміг конденсувати цей межовий стан у своїх коротких текстах — тож завдяки цьому ми тепер можемо відчути всі дисонанси, ту разючу й болючу різницю між тут і там.
Ілля Рудійко, студент МП-2 "Теорія, історія літератури та компаративістика", літературний оглядач, видавничий коректор

У репортажі з Бахмута Віталій описав сюжет, як голуби злетіли, коли десь неподалік пролунав вибух. "Дечим птахи кмітливіші за людей: свідомо вони не прирікають себе на смерть. Голуби можуть летіти від війни, але ніколи - на війну", зрезюмував Віталій. Мені ця думка запам'яталася найбільше, адже робота у воєнній дійсності спонукає до подібних філософських роздумів, в чому я й сам переконався за останні півтора роки.
Данило Антонюк, випускник, фотожурналіст (Агенція Anadolu, Getty Images)
«То не поля горять» дали мені можливість на час прочитання опинитися там, серед інших учасників подій. Те, як Віталій описує щось, завжди дозволяло мені дуже чітко все бачити, і ця книга не виняток.
Не було нового «вау» усвідомлення, чи шоку, чи ще чогось, бо історії з війни не є для мене чимось новим. Але те, як ця книга вириває й замінює реальність на дві години (так ще буває під час хорошого фільму в кінотеатрі) — важливий досвід, який, як на мене, переживатиметься по-різному. На моє переконання, Віталій дає можливість побачити — а що відчувати й як усвідомлювати — справа за кожним.
Катря Шевчук, випускниця Могилянки

Придбати збірку репортажів, аби прожити історії власними очима, можна за покликанням, задонативши від 300 гривень на збір на дрон для батька Віталія.
Кожен внесок наближає до придбання таких необхідних на фронті «очей» 👀