“Тління серця“

Сигарета тліла на фоні панельних будинків, хлопець ковтає дим, що роз'їдає приємним болем легені, і робить останню затяжку, та тушить фільтр об бетонну стіну, що розмальована графіті. Він закидає голову до неба по якому пропливали темні, пасмурні хмари, а десь у вікнах відбивалось західне сонце, останні промені відкидали жовтий, майже багряний відтінок на деякі поверхи багатоповерхівки. Носом пошарпаних вже життям кросовок штовхає пусту пляшку від енергетика, й втомлено видихає.

Світле, блондинисте, випалене дешевою фарбою волосся розвиває холодний, осінній вітер; Лікс сильніше кутається у велику зіпку, котра пахла чужим стійким одеколон, що здавався вже в’ївся під тонку шкіру. Поглядає на екран телефону, вже година перетікала за дев’яту вечора, а Хвана досі не видно, серце кольнуло десь під ребрами, і захотілось закурити ще.

Ці стосунки його доведуть, але чомусь досі хлопця щось тримало. Місто гумоніло звичним темпом, та лише в цьому районі стояла священна тишина, яка була рідкістю. 

– сонце, довго чекаєш? – хриплий голос, зірваний мабуть під час запису ще одного треку лунає над вухом. Сильні руки обхоплюють ззаду зі спини, і Хьонджін притискає до себе дужче в обійми.

Фелікс на мить кривить губи коли вловлює солодкий запах жіночих духів, точно десь шлявся зі своїми фанатками. 

— знову затримався, - тихо відповідає, обертаючись обличчям до усміхненого парубка, дивиться в глибокі карі очі, які чомусь дивились так безнадійно закохано, — знаєш я вже звик, то ти в студії з тіпами, то зависаєш з дівками. 

І останнє не звучить якось ображено, лише з легким розчаруванням, котре вже стало звичним симптомом цієї незрозумілої любові. 

– ну чого ти, Лікс, ні з ким я не був, вдома просто знову батя почав своє, і зайобувати щодо універу, якби він тільки знав, наскільки мені похуй. — Хьонджін мягко заспокоює своїм голосом підозри Фелікса, й тягне до себе ближче, щоб торкнутися губами щоки, а потім повільно цілує в покусані губи. Лікс відразу відповідає, холодними долонями обхоплює шию хлопця, та дозволяє поглибити поцілунок, ігноруючи приторний смак алкоголю на чужому язиці. Йому байдуже де той був, з ким, кого ще так притягував до себе — зараз лише цей момент, їхній солодкий мов отрута. 

Видихає в пухлі губи старшого, дозволяючи більше, і відчуває невагомий поштовх тіла об ту саму стіну, об яку тушив сигарету; вуста рухаються більш нужденно, Хьонджін прикушує його нижню губу, ловлячи тремтливий стогін. Йому подобалось те наскільки Фелікс чутливий до банальних поцілунків, можливо саме тому він настільки залежний від цього, можливо навіть більше ніж від музики. Вітер тріпає їхнє волосся, і ледь пробирає мандражем, але вони тільки сильніше линуть один до одного, щоб зігрітися таким потрібним теплом серед сірого вечора. 

Хван відсторонюється на мить аби заглянути в кохане обличчя, й завмирає, бачачи як світло від великого ліхтаря, під яким вони стояли разом, освітлює усю привабливість юнака. Бачить як тіні пролягли під очима від постійних нічних поїздок, та втоми, як почервонілі вуста тремтять від емоцій, а очі, ці бурштинові очі, які колись полонили серце Хьонджіна, досі не відпускаючи, мерехтять зірками, такими, що наповнювали усе життя хлопця сенсом.

Боже, якже він кохає його, навіть якщо дії показували зовсім категоричне. Готовий потонути назавжди в цьому погляді, який зараз був зовсім беззахисним, люблячим, і болючим.

Бо Фелікс знав про усе, знав з ким той проводить іноді такі ж темні вечори, з ким скоріш за все прокидається зранку в одному ліжку, та це знання просто опікало душу, усе живе, що є всередині. Однак він не міг позбутися тих почуттів, що дурманили думки, що не давали спокійно дихати поки він знову не опиниться в обіймах найріднішої людини. 

Вони притуляються чолом до чола, та лише поглядами промовляють усе несказане раніше, не хотілось важкими розмова псувати близькість. Хьонджін здіймаючи руку, гладить пальцями худу ланіту, пестить ніжно, і Лікс треться об долонь, прикриваючи повіки. 

Їм так добре разом, скільки б страждань не приносили ці зустрічі, які закінчувалися однаково — квартира, постіль, і два переплетених тіла в найпристраснішому танці. 

— весь день махався з текстами, і кожен рядок був наповнений твоїм образом, важко було думати про щось інше. — шепоче інтимно Хван, та прикриває змучені повіки. Фелікс гірко всміхається, прагнучи внушити собі, що ці слова правдиві, якби серце не нило настільки сильно. Він видихає, відчуваючи як мокрі вуста хлопця торкаються його шиї, лишаючи там бордовий слід, знову власницька мітка. Тіло приємно покривається мурашками, та він забуває про усе погане. 

— от би ти так само красиво доводив свою любов вчинками, а не лише на словах, Хван. — виривається тихо з розтулених губ Лі, та він на секунду жаліє про сказане, однак Хьонджіна здавалось це не хвилювало. А шкода, міг хочаб спробувати виправдовуватися. 

— ну, сонце, не дуйся, я стараюсь приділяти тобі більше часу, просто іноді важко, — видихає втомлено хлопець, зжимаючи чужу талію в своїх долонях. 

— забудь, давай зараз підемо на дах, і там посидимо? — пропонує Лікс, ковтаючи клубок в горлі, що давить вже довший час, не хотілось ні сваритись, ні виясняти стосунки, йому хотілось просто бути поруч з Хьонджіном.

Вони рушають до знайомого обдертого підʼїзду, залишаючи позаду гаражі, лампочка на першому поверсі мигає блідим світлом, а запах пропитаний перегаром від цигарок і алкоголю. Хван тягне за собою, паралельно розповідаючи про те, чим займався вчора, спеціально упускаючи певні моменти, яким Лікс точно радий не буде, але блондин кидає швидким погляд на долонь, що тримала його власну, помічаючи нові пластирі на костяшках. Знову з кимось побився, чого тут дивуватися. 

Кілька хвилин їм займає, щоб минути сходову клітку, і вийти на закритий дах, від якого у Фелікса завжди були ключі. Прохолодний вітер бʼє прямо в обличчя, тріпаючи нещасне волосся, водночас легше стає на душі, коли груди хапають свіже повітря. Фелікс сідає біля краю, чекаючи поки збоку приземлиться брюнет, між ними зависає комфортна тиша, що нарешті сповнена умиротворення. 

По небу пливуть темно-малинові хмари, лініями розмальовують горизонт, і ця картина змушує посміхнутися, бо саме так відчувалась свобода. Хван притягує до себе, погладжуючи по плечу, та цілує в маківку, шепочучи якісь закохані дурниці. Лікс притуляється ближче, пальцями водячи по чорних джинсах хлопця, і намагається запамʼятати цю мить назавжди, закарбувавши глибоко в недрах свідомості.