Тихі думки п.3

"Київ Москву породив, він її й уб'є." За сотні років своєї історії, формат існування підмосковського простору не раз призводив до трагедій. Тому він потребує переформатування, що насамперед означає руйнування імперського проекту і відповідної імперської ідентичності.

Мовам властиво накопичувати престиж. Коли виникає певна локальна самобутність, функціональна необхідність, необхідність говорити про різні речі по різному. Мислити різні речі по різному. Утворюється "магніт" у мовному континуумі. Відбуваються переклади чужого для збагачення свого.

Мови також накопичують капітали з текстів та людей. Звісно, як це характерно часу, це накопичення тільки прискорюється. Саме тому, коли зникає потреба в акумуляції, інерція відчувається досить сильною. Коли руйнується парадигма та необхідність, поступово руйнуються вплив та престиж.

Сила не у заборонах та відмежуванні від Чужого, а у здатності переварювати його через власну Самобутність. Змінюючись та адаптуючись при цьому. Реакційна логіка світопису має хист до окупації мереж комунікації, проте принципово нове не може базуватися на відмежуванні від Чужого. Починаючи будувати стіни, також можна сподіватись на певну консервацію чи навіть альтернативну еволюцію. Проте, доки вимушена ізоляція шляхом існування на різних планетах тільки у планах та мріях, ізоляція штучна буде означати тільки пригнічення.

Коли існування системи стикається з екзистенційним ризиком боротьба за виживання очікувана. "Коли амальгамація своїми щупальцями починає збирати собі частини, замість того щоб рости за рахунок притягання близьких світів." Йде винищення інших самобутностей, що заважають ілюзії цілісності, та відбувається насильницька асиміляція. "Пухлина" витягує усе. Це не сприймається як "кража" чи навіть "запозичення", це сприймається як "підняття малого", бо "неможливо красти у того, що ти сприймаєш частиною себе".

Трохи невірний термін "колективної відповідальності". Колективна відповідальність декларує існування колективу, як певної самобутньої сутності, що не дуже відповідає реальності. Є мережа взаємодій, куди підв'язані всі, від "західних партнерів" до жителя села та жителів інтернету. І коли мова йде про "розподілену відповідальність", це не означає що "всі винні однаково", о ні, це означає що всі залучені і несуть свою долю впливу, різну долю.

Постколоніальні студії там явно піднімуться - визнати себе жертвою московського імперіалізму, це найочевидніший вихід з ситуації коли єдина ідентичність що скелеює разом - імперська. Головне для цього, щоб відбувалось усвідомлення що не "Запад нам гадит", а "Москва нам гадит". Чому дивуватись коли у Москві більшість не знає чи та чи інша територія їм належить. Занадто велике різноманіття щоби бути зв'язним.

Накопичення неконтрольованого впливу в одному місці призводить до трагедій. Щоб цьому запобігти відбувається відмова від імперського, через що виникає потреба у синтезі нових ідентичностей, від Зеленого Клину до Новгороду. Демонстрація імперського в россійській культурі, та пошук творчості у локальній міфології та історії - також один з напрямків боротьби.

Питання розпаду РФ та інтеграції налаштованих агресивно територій тісно пов'язані. Це питання, як це не дивно, зв'язності. Економічної, світоглядної, ідентичносної, персональної... Всі відчули як з моменту початку спалахнули мережі слабких зв'язків? Захід також би реагував по іншому якби не відчував нас близьким, якби не мав зв'язку (або по іншому, якби зв'язок був сильніший).

Тому утворюйте нові зв'язки, допомагайте формувати ідентичності тим хто цього потребує, будуйте "магніти", а не "пухлини"...

Мозаїка символів, як зовнішня поверхня ядра збірки мережево-центричного суспільства. Вплив ідеї, що формує збірку, ідеї на якій вона зав'язана. Ідентичність впливає на дії.

Все буде Україна