Дорога до революції

Назріває велика революція. Тобто, для революції створюються необхідні передумови. Від хоробрості, цілеспрямованості, наполегливості та дієвості революціонерів залежатиме, чи стане революція реальністю.

Для революції[2] необхідні такі передумови: стійкий розвиток цінностей, що несумісні з цінностями панівних класів у суспільстві, і реалізація яких є неможливою без краху існуючої структури суспільства.

При наявності цих умов, виникає непримиренний конфлікт між новими цінностями та тими цінностями, що необхідні для підтримки нинішньої структури. Напруга між двома системами цінностей зростає і може бути вирішена лише через остаточну поразку однієї з двох. Якщо нова система цінностей буде достатньо міцною — вона переможе, а існуючу соціальну структуру буде зруйновано.

Так відбулися дві найбільші революції сучасності — Французька та Російська. Саме такий конфлікт цінностей розгортається в нашому суспільстві сьогодні. Якщо цей конфлікт стане достатньо напруженим, це призведе до найбільшої знаної нам революції.

Центральною структурою сучасного суспільства, ключовим елементом, від якого залежить усе інше, є технології. Технології є основним фактором, що визначає спосіб життя сучасних людей, і вирішальною силою в сучасній історії. Таку думку висловлюють різні вчені мислителі[3], і я сумніваюся, що знайдеться багато серйозних істориків, які ризикнуть з нею посперечатись. Однак, вам не потрібно покладатися на думки вчених, щоб зрозуміти, що технології є вирішальним фактором у сучасному світі. Просто озирніться довкола, і ви побачите це на власні очі. Незважаючи на великі відмінності, які раніше існували між культурами різних індустріалізованих країн — усі ці країни зараз швидко наближаються до спільної культури та спільного способу життя завдяки своїм спільним технологіям.

Оскільки технологія є центральною структурою сучасного суспільства — структурою, від якої залежить усе інше — стійкий розвиток цінностей, які абсолютно не відповідають потребам технологічної системи, створив би передумови для революції. Такий розвиток відбувається прямо зараз.

П’ятдесят років тому, коли я був дитиною, гаряче схвалення або навіть захоплення технологіями були майже повсюдними. З 1962 року я сам почав вороже ставитися до технологій, але я б не наважився висловити таку думку відкрито, бо в ті часи майже всі вважали, що протистояти технологіям можуть лише божевільні чи, можливо, релігійні фанатики із глибин Міссісіпі. Тепер я знаю, що навіть у той час було кілька мислителів, які критикували технології. Але вони були настільки поодинокими та маловідомими, що до своїх 30 років я не чув, щоб хтось, окрім мене, виступав проти технічного прогресу.

Відтоді ставлення до технологій кардинально змінилося. Звичайно, більшість людей у нашому суспільстві не мають якогось ставлення до технологій, тому що вони ніколи не думають про технології як такі. Якщо рекламна індустрія навчає їх купляти якусь нову техно-штучку, то вони її куплятимуть і гратимуться із нею, але не будуть це обмірковувати. Зміна ставлення до технологій відбулася серед меншості людей, які серйозно думають про суспільство, в якому вони живуть. 

Наскільки мені відомо, чи не єдині мислячі люди, які залишаються в захваті від технологій — це ті, хто отримують від них певний зиск, як-то науковці, інженери, керівники компаній і військові. Значно більша кількість людей цинічно ставляться до сучасного суспільства та втратили віру в його інститути. Вони більше не поважають політичну систему, в якій найнікчемніших кандидатів успішно продають суспільству за допомогою витончених методів пропаганди. Вони з презирством ставляться до індустрії цифрових розваг, що годує нас сміттям. Вони знають, що школярів накачують препаратами (Риталін тощо), щоб ті залишалися слухняними в класі, знають про масове вимирання видів, що екологічна катастрофа цілком реальна і що технології ведуть усіх нас у безвість із неконтрольованою швидкістю та з наслідками, які можуть бути вкрай катастрофічними. Але, оскільки у них немає надії зупинити технологічний апокаліпсис — вони стали апатичними. Вони просто приймають технічний прогрес і його наслідки як неминуче зло, і намагаються не думати про майбутнє.

Але в той же час зростає кількість людей, особливо молоді, які готові прямо зіткнутися зі страшним характером того, що техноіндустріальна система робить зі світом. Вони готові відмовитися від цінностей техноіндустріальної системи і замінити їх протилежними цінностями. Вони готові відмовитися від фізичної безпеки та комфорту, диснеївських іграшок та простих технологічних рішень усіх проблем довкола. Їм не потрібен той статус, що визначається володінням більшими чи кращими матеріальними благами, ніж у їхнього сусіда. Замість цих духовно порожніх цінностей вони готові прийняти збалансований спосіб життя, який відкидає непристойний рівень споживання, характерний для техноіндустріального способу життя; вони обирають хоробрість і незалежність замість боягузливого рабства сучасної людини; та перш за все вони готові відкинути технологічний ідеал людського контролю над природою і замінити його пошаною до усього живого на Землі — вільного і дикого, яким воно було створене впродовж сотень мільйонів років еволюції.

Як ми можемо використати цю зміну у ставленні, щоб закласти фундамент революції?

Одним із наших завдань, вочевидь, є сприяння зростанню нових цінностей і поширенню революційних ідей, які сприятимуть активній протидії техноіндустріальній системі. Але саме по собі поширення ідей не є надто ефективним. Уявимо реакцію людини, яка піддається впливу революційних ідей. Припустимо, це вдумлива людина, якій набридло чути та читати про жахи, що технології приготували для світу, але водночас вона відчуває стимул і надію, дізнавшись, що можливі кращі, багатші, більш повноцінні способи життя. Що буде далі?

Може і нічого. Щоб зберегти інтерес до революційних ідей, люди повинні вірити в те, що ці ідеї справді будуть втілені в життя, і мати змогу особисто брати участь у їх реалізації. Якщо людині, яка познайомилася з революційними ідеями, не запропонувати нічого практичного, що вона могла б зробити проти техносистеми, і якщо не відбувається нічого суттєвого, що зберегло б її віру — то людина, ймовірно, втратить інтерес. Кожен наступний контакт з революційною агітацією матиме на неї все менше й менше впливу, аж поки врешті-решт особа не стане абсолютно апатичною та в подальшому відмовиться думати про проблему технологій.

Для того, щоб зацікавити людей, революціонери мають показати їм, що справді відбуваються щось важливе, та дати людям можливість брати активну участь у роботі над революцією. З цієї причини необхідний ефективний революційний рух — рух, який на щось здатен, і до якого зацікавлені люди можуть приєднатися або співпрацювати з ним, беручи активну участь у підготовці шляху до революції. Якщо такий рух не розвиватиметься пліч-о-пліч із поширенням ідей, самі ідеї виявляться відносно марними.

Отже, на даний момент найважливішим завданням революціонерів є побудова ефективного руху.

Ефективність революційного руху вимірюється не лише кількістю людей, які в ньому беруть участь. Набагато важливішими за чисельність руху є його згуртованість, його рішучість, його відданість чітко визначеній меті, його хоробрість та вперта наполегливість. Володіючи цими якостями, на диво невелика кількість людей може переважити незацікавлену і нерішучу більшість. Наприклад, більшовики ніколи не були чисельною партією, але саме вони визначили курс Російської революції. (Поспішаю додати, що я НЕ шанувальник більшовиків. Для них люди були цінними лише як шестерні в технологічній системі. Але це не означає, що ми не можемо винести уроки з історії більшовизму.) 

Ефективний революційний рух не буде сильно турбуватися про громадську думку. Звичайно, революційний рух також не повинен ображати її без вагомих причин. Але рух ніколи не повинен жертвувати своєю цілісністю, поступаючись своїми основними принципами перед обличчям громадської ворожості. Турбота про громадську думку може принести короткострокову вигоду, але в довгостроковій перспективі рух матиме найкращі шанси на успіх, якщо він буде дотримуватись своїх принципів у всьому, незалежно від того, наскільки непопулярними ці принципи будуть, і якщо він буде готовий боротися з системою в фундаментальних питаннях, навіть коли всі обставини проти нього. Рух, який відступає або йде на компроміси, коли ситуація стає важкою, швидше за все, втратить свою згуртованість або перетвориться на непримітний реформістський рух. Збереження згруртованості та цілісності руху, доведення його хоробрості — набагато важливіші, ніж збереження доброї волі широкої громадськості. Громадськість мінлива, і її добра воля може вмить переметнутись на іншу сторону.

Революційний рух потребує терпіння і наполегливості. Можливо, йому доведеться чекати кілька десятиліть, перш ніж настане нагода для революції, і протягом цього часу він повинен зайнятися підготовкою шляху для неї. Так робив революційний рух у Росії. Терпіння та наполегливість часто окупаються в довгостроковій перспективі, навіть всупереч усім очікуванням. Історія має багато прикладів, здавалося б, програних починань, які врешті-решт перемогли через уперту наполегливість своїх прихильників, їхню відмову визнати поразку.

З іншого боку, нагода для революції може настати несподівано, і революційний рух має бути заздалегідь добре підготовлений, щоб скористатися нагодою, коли вона настане. Кажуть, що більшовики ніколи не сподівалися побачити революцію на власні очі, однак, оскільки їхній рух був добре сформований для рішучих дій у будь-який час, вони змогли ефективно використати непередбачений крах царського режиму та подальший хаос.

Передусім революційний рух повинен мати хоробрість. Революція в сучасному світі не буде званим обідом. Вона буде смертоносною і жорстокою. Можете бути певні, коли техноіндустріальна система почне руйнуватися, результатом не буде раптове перетворення всього людського роду на хіпі. Натомість різні групи змагатимуться за владу. Якщо супротивники технологій виявляться найміцнішими, вони зможуть гарантувати, що розвал техносистеми стане повним і остаточним. Якщо сильнішими виявляться інші групи, вони зможуть врятувати техносистему та відновити її роботу. Таким чином, ефективний революційний рух має складатися з людей, які готові заплатити ціну, що її вимагає справжня революція: вони повинні бути готові зустріти лихо, страждання та смерть.

Якийсь революційний рух уже існує, але він малоефективний.

По-перше, нинішній рух має низьку ефективність, оскільки він не орієнтований на чітку, визначену мету. Натомість у нього є маса нечітко визначених цілей, таких як припинення "домінування", захист навколишнього середовища та "справедливість" (що б це не означало) для жінок, геїв і тварин.

Більшість із цих цілей навіть не є революційними. Як зазначалося на початку цієї статті, передумовою революції є розвиток цінностей, які можуть бути реалізовані лише через знищення існуючої структури суспільства. Але, наприклад, феміністські цілі, такі як рівний статус жінок, припинення зґвалтувань і домашнього насильства, цілком сумісні з нинішньою системою суспільства. Насправді реалізація цих цілей змусила б техноіндустріальну систему функціонувати навіть ефективніше. Те ж саме стосується і більшості інших "активістських" цілей. Отже, ці цілі є реформаторськими.

Серед такої кількості інших цілей одна справді революційна ціль, а саме знищення самої техноіндустріальної системи, як правило, губиться на тлі всіх інших. Для того, щоб революція стала реальністю, необхідно, щоб з’явився рух, який має чітку власну ідентичність та спрямований виключно на ліквідацію техносистеми. Він не повинен відволікатися на реформаторські цілі, такі як справедливість для тієї чи іншої групи.

По-друге, існуючий рух є малоефективним, тому що занадто багато людей у русі присутні там із неправильних причин. Для деяких із них революція — це лише туманна й невизначена надія, а не реальна й практична мета. Деякі більш стурбовані власними проблемами, аніж загальною проблемою технологічної цивілізації. Для інших революція — це лише гра, що дає вихід їхнім бунтарським поривам. Для третіх участь у русі — потіха для їхніх его. Вони змагаються за статус або пишуть "аналізи" та "критику", які служать більше для живлення власного марнославства, ніж для просування революційної справи.

Щоб створити ефективний революційний рух, необхідно буде зібрати разом людей, для яких революція є не абстрактною теорією, туманною фантазією, простою надією на далеке майбутнє чи грою для виходу бунтарських поривів, а справжньою, визначеною, практичною метою, над якою потрібно працювати.

[1] «Report on an Investigation of the Peasant Movement in Hunan», в Selected Readings from the Works of Mao Tsetung [=Zedong], видання Foreign Languages Press, Пекін, 1971 р., сторінка 30.

[2] В цій статі, термін «революція» означає докорінний і швидкий колапс існуючої структури суспільства, що навмисно зародився зсередини суспільства, а не був привнесений зовнішніми силами, незважаючи на волю панівного класу цього суспільства. Озброєне повстання, навіть із державним переворотом, не є революцією в цьому сенсі слова, якщо не знищується нинішня структура суспільства.

[3] Карл Маркс зазначав, що засоби виробництва є основним фактором у визначенні характеру суспільства, але Маркс жив у час, коли головною проблемою, яку вирішували технології, було виробництво. Оскільки технології так геніально вирішили цю проблему, виробництво більше не є вирішальним фактором. Важливішими сьогодні є інші проблеми, як-то опрацювання інформації та регуляції людської поведінки (в т.ч. через пропаганду). Таким чином, концепція Маркса про силу, що визначає характер суспільства, повинна розширитися щоб включати всіх технології, а не тільки виробництво. Якби Маркс жив сьогодні, він би беззаперечно погодився.

Оригінал: Theodore Kaczynski, «The Road to Revolution».
Переклад: кіт зі смугастим хвостом, редактура: ПЛЕМ’Я 🔥🐒