The Most Rated Death Kills — SIMULATION (LP 2022) Review

Жанр: блек-дез-метал, сладж,

постблек-метал

Дата релізу: 08.02.2022

Слухати тут: Spotify | Apple Music | Deezer | YouTube Music | Bandcamp

The Most Rated Death Kills (до 2020) це:

Дмитро (вокал/гітари)

Сергій (ударні)

В'ячеслав (бас гітара)

Наразі це one-man project (Dmytro Murdock, вокал/гітари/програмування)

****

The Most Rated Death Kills утворилися в м.Київ у березні 2016 з колишніх учасників "Шелест Запахов", Forever Wasted та Apathetic Meridian (ex.Alcohol Massacre). Дебютний виступ відбувся на Neformat Fest 2016. І згодом, у жовтні, вийшов перший альбом гурту. Після майже трьох років експериментів з різними музичними жанрами The Most Rated Death Kills обрали doom metal, black metal та sludge як напрямок руху.

У 2020 році групу залишили драмер та басист. Наразі гурт існує як one-man project та активно шукає музикантів.

****

На новому альбомі всі події відбуваються в постапокаліптичних реаліях. Кожна пісня — це окрема історія, вихоплена з "історичного контексту" майбутнього.

Обкладинка альбому, яку виконав художник Костянтин Копач, зображує сюжет треку MORPH-O(SPACE), про який я розповім пізніше.

Нумо ж розпочинати спільну подорож до космічного альбому.

Платівка традиційно починається з інтро, яке занурить вас в атмосферний ембієнт з посиланням до кіберпанку. Складається враження, немов тебе переносять в інший вимір, де все нове та загадкове. Розпочинається інтро з космічних мелодій синтезатора.

Ці мелодії в мене асоціюються з кібертематикою. Вони викликають почуття спустошення та внутрішньої тривоги. На другій хвилині композиції до синтів приєднуються удари бас-бочки та легенькі удари по сплеш-тарілці. Кінцівку підкреслює сильний удар по крешу.

Друга композиція найтемніша з репертуару. Блекметал у всій своїй красі. Пісня розповідає про людину, яка залишилася одна у Всесвіті, а Земля — це "безжиттєва куля, наповнена смертю". Герой знає, про те що його політ в один кінець — "проїзний квиток прямо до задухи без повітря" (з тексту пісні).

"Персонаж оповідання, який залишив знищену планету Земля, розуміє, що повітря поступово зникає, і на нього чекає загибель," — поділився Дмитро Murdock із "Неформатом".

Вступний гітарний риф та ударні молотилки бадьоро зустрічають. Дають зрозуміти, що «ми тут зібрались слухати справжній метал». Риф асоціюється з атмосферним блекметалом. Тоді як барабани мають дезметальний характер. У композиції вокал виконано шеплячо-мертвяковим шрайком, котрий час від часу підкріплюють або доповнюють гортанним гутуралом. Пісня має плавні переходи у сладж/дез. Гітарні рифи граються технічніше з більшою кількістю акордів. Кінцівка вийшла доволі епічною й виконується зі швидким бласт-бітом.

Наступний трек відразу приглянеться шанувальникам сладжу й постблеку.

Пісня виконана у традиційному для сладжу темпі, за винятком однієї атаки. В ній демонструють справжні дезові збивки в супроводі гортанного вокалу та штурму гітарних рифів. Моїм улюбленим моментом якраз і є ця брутальна атака (на таймлайні 2:15). А ще є різко виражений звук підтяжки струни, так звані бенди. У кінці маємо гарне гітарне соло, що чудово завершує композицію.

Головна ідея — донести небезпечність штучного інтелекту й наслідки надмірної диджиталізації. Машини повстали. І тепер їхня мета — очистити Землю від сміття, яким вважають і самих людей. Машини знищують та переробляють тіла в органічне паливо. Люди занадто слабкі, щоб протидіяти роботам. І це призведе лише до повної дезінтеграції всього живого.

Однойменний трек розігрується понад 2 хвилини. Поступово переходить від спокійних простих акордів до сладж-рифів. Трошки блек партій також завезли. Загалом вони ідуть у супроводі бласт-бітів (як на п'ятій хвилині гри чи в кінці). Запрограмовані барабани в пісні відіграють найбільше і привертають багато уваги. Головні партії ударних виконують повільні дум-біти. Моментами удари кардану стають швидкими. Під кінець треку кардан і бочки переходять в лютий бласт-біт, а гітара створює мелодію хаосу.

SIMULATION — це референс до епізоду White Christmas серіалу "Чорне Дзеркало". У композиції цифрову копію свідомості психологічно катують.

Дмитро найімовірніше надихнувся другою частиною епізоду, коли глядачам демонструють пристрій, у який поміщають цифрову копію свідомості. Цей пристрій називають Реп'яшок. Спеціально розроблений, аби контролювати розумний дім та в усьому допомагати справжній людині, котрій належить свідомість.

Також є спеціаліст, завдання якого налаштувати пристрій, щоб цифрова свідомість підкорилася господарю й виконувала всі його потреби.

Та проблема, що цифровий код має всі характерні риси людини, для якої він був написаний. Тому свідомість, заточена в Реп'яшок, прагне таких самих умов, як і людина. Натомість штучний інтелект замкнений у білій кімнаті, де немає нічого, окрім контрольної панелі.

Копія відмовляється прийняти той факт, що вона не людина, і не хоче бути рабинею. Для того, щоб штучна свідомість підкорилась, працівник компанії змушений зламати волю цифрової копії. Але так, щоб та не збожеволіла. Він прискорює сприйняття часу копії, тож три тижні минають за декілька секунд. Вона травмована своєю самотністю в кімнаті та тим, що там нема чим зайнятися. Попри це, копія досі відмовляється працювати. Значення часу прискорюють до моменту її межі божевілля, коли вона приймає нову роль.

Схожі страждання, як у цифрової копії, описані в тексті пісні.

Композиція пришвидшила темп, порівняно з попередньою, і чимось схожа на другий трек з альбому. Він починається вже традиційно для гурту: зі сладж-мотивів з різким переходом до блек-металу. Ось ця заготовлена структура, котра переходить з одного треку в інший, виснажує.

Єдина мить, що може тут запам'ятатися, — мелодичний брідж у моменті „3:40”. Цей місток має кайфову гітарну мелодію й надалі підкреслюється жирною партією бас-гітари. Пісня повернула живість. Але гурт не вносить оригінальних ідей до свого репертуару.

Текст навіяний серією ігор Dark Souls. Має багато посилань на темні фентезійні мотиви.

Anxiety at Night (укр. — "занепокоєння вночі") — невеличка композиція, яку можна зарахувати до аутро пісні UNDEAD. Трек складається тільки з інструменталу, де грає орган, контрабас, скрипка та барабани.

Аутро мені здалося знайомим. Але не можу остаточно стверджувати, де музиканти надихалися, щоб написати мелодію.

Трек починається з дезового гітарного рифу. Музика веселішає. Сладж доповнює кожен риф. Це єдина пісня з запрошеним виконавцем — Максимом Коваленком. Він є вокалістом нашого вітчизняного дезкор-гурту Dysphoria. Його вокальні партії можете почути на „2:30”. Вони виконані технічно, з використанням фолскорду. До речі, якщо ще не чули цей колектив, раджу ознайомитись, хлопці там грають люте музло.

У пісні ще є непоганий мертвяковий шрайк у виконанні основного вокаліста. Такий вокал добре розмістився на відрізку „3:26” й лаконічно лягає під інструментал.

Здається, що композиція розповідає про людину, яка очікує на свою загибель. Можливо, це й не так. Але ось який шматок тексту мене непокоїть: "Нещодавнє життя закінчується з променистим розрізом на моїх грудях. Я більше не дихаю".

Вступ пісні ритмічно нагадав мені початковий риф треку "Пантери" — Cowboys from Hell. Технічно ми маємо той самий близько блек-дезовий метал, приправлений елементами сладжу. Можу виділити тепінг практично на початку розіграшу. Любителі технічної гри зможуть відібрати звідси непогане гітарне соло під кінець.

Текст хоч і був написаний до війни, але має невеличкий підтекст сьогоднішніх реалій. У пісні сказано про інформаційну брехню, війни задля політичних інтересів, ненависть людей одне до одного. І все це об'єднує сліпий менталітет суспільства, що і є основною ідеєю композиції. Тому назва, як-не-як, доречна і правильно описує проблематику.

Початок має різальний гітарний програш, який надалі переходить в смертельну атаку. Трек слухається на одному подиху, завдяки своїй динамічності. З першої хвилини нас засипають неймовірно швидкими бласт-бітами в супроводі хаотичних блек-гітарних рифів. Значною перевагою композиції є те, що практично немає жодного порожнього моменту, від якого засинаєш. Навіть коли йде пауза чи бридж, вони ніяк не руйнують або ж не викликають відчуття нісенітниці. Одразу стає помітно що це не прохідна композиція. Дмитро постарався дуже добре над створенням однієї суцільної атмосфери, яка супроводжує всю пісню. Це було і в інших треках колективу. Але ті пісні були якісь рвані і не настільки добре сформовані, як HELLCOMING. Тут композиція сконструйована так, щоб не відпустити від себе ні на секунду. Тебе заточують у демонічний хаос, з якого немає виходу.

Композиція просто змушена мати якийсь ідейний посил. І вона його має. Повість говорить про портал у пекло, що відкривається на Землі та впускає демонів, які нищать усе живе: “Настав час темряви. Легіони гріха пробилися назовні”. Є одне біблійне посилання на Беліаля (образ упалого ангела, котрий зрадив служіння Господу). Позначення диявола в єврейських та християнських текстах. Це посилання є в останніх куплетах пісні: “Спаситель більше не прийде. На руїнах раю його розірвали на шматки його прокляті слуги, ті, хто присягнув Беліалю”.

Кінцеве зловісне аутро використовує тільки синтезаторні мелодії. Викликає відчуття порожнечі й темряви, що робить його схожим до інтро альбому.

****

Тож альбом однозначно вартий вашого часу. Дмитро вміло сумістив канонічний блек, додавши в нього сладж-мелодії з дез-метальним характером. Частково реліз можна зарахувати й до постблеку за те, що тут поєднується багато напрямків та жанрів в авангардній манері.

Маю поставити вподобайку, адже альбом з першого інтро задає атмосферу, яка стабільно відображається протягом усього лонгплею. Це завдяки депресивним текстам та кільцевій структурі платівки. Інтро й аутро мають схожу мелодію розпачу й тривоги, де слухач — якась піщинка у великій порожній безодні. Аутро замикає це кільце, створюючи певний концептуальний цикл. Тому задум перенести слухача в затьмарене майбутнє вважатимемо повністю розкритим.

Платівка не ідеальна, але вона й не претендує на це. З недоліків я помітив певну закономірність у структурі кожного треку, через що здається, ніби тебе годують тією самою композицією. Багато композицій, що пропонує повноформатник, інструментально схожі. І в деяких моментах хотілося б жирнішого дисторшену. Ударні біти протягом усього альбому взагалі не зазнають змін. Ритми барабанів зазвичай обмежуються ди-бітом і блек-метал бласт-бітами. Все це можна списати на те що вони були зроблені програмно. Але все ж таки не вистачає у групу живого ударника.