Грядуща революція

1. 

Назріває велика революція — світова революція. Розглянемо походження двох найважливіших революцій сучасності: французької та російської. У 18 столітті Францією правили монархічний уряд і спадкова аристократія. Цей режим виник у середньовіччі та був заснований на феодальних поняттях і цінностях — поняттях і цінностях, відповідних войовничому аграрному суспільству, в якому влада ґрунтується переважно на важкій кавалерії зі списами та мечами. Режим змінювався протягом століть, оскільки політична влада все більше концентрувалася в руках короля. Але незмінно зберігались певні риси: це був консервативний режим, у якому традиційний спадковий клас користувався монополією на владу та престиж. 

Тим часом соціальна еволюція прискорювалась, і у 18 столітті стала надзвичайно стрімкою. З’являлись нові технології, нові економічні структури та нові ідеї, з якими старий режим Франції не знав, як впоратися. Зростаюча роль торгівлі, промисловості та технологій вимагала режиму, який був би гнучким і здатним адаптуватися до швидких змін — тобто це мала бути соціальна та політична структура, у якій влада та престиж належали б не тим, хто їх успадкував, а тим, хто їх заслужив завдяки своїм талантам і досягненням. Водночас, час нові знання разом з новими ідеями, які прийшли до Європи в результаті контакту з іншими культурами, підривали старі цінності та вірування. Філософи так званого Просвітництва висловлювали та надавали певну форму цим новим прагненням і тривогам, і таким чином утворювалась нова система цінностей, несумісна зі старою. До 1789 року Франція була в полоні віджилого режиму, який не міг поступитися новим цінностям, не знищивши себе — оскільки неможливо було втілити ці цінності на практиці, не відкинувши панування спадкоємного класу. Такою є людська природа, що не дивно — представники старого режим не захотіли відмовитися від своїх привілеїв, щоб звільнити місце для того, що тоді називалося "прогресом". Таким чином, напруга між старими та новими цінностями продовжувала зростати, поки не було досягнуто перелому, за яким настала революція.

Дореволюційна ситуація в Росії була подібна до ситуації у Франції, за винятком того, що російський режим був ще більш застарілим, відсталим і закостенілим за французький. І в Росії, крім того, був революційний рух, який наполегливо працював над підривом режиму та старих цінностей. Як і у Франції, старий режим Росії не міг прийняти нові цінності, не припинивши своє існування. Оскільки царі та представники режиму, природно, теж не захотіли відмовитися від своїх привілеїв, конфлікт між двома системами цінностей був непримиренним — і в результаті напруга зростала аж поки не спалахнула революція.

Нині світ наближається до ситуації, що аналогічна стану Франції та Росії до їхніх революцій.

Тоді цінності, пов’язані з так званим "прогресом" — а саме з непомірним економічним і технологічним зростанням — кинули виклик цінностям старих режимів, створивши напругу та призвівши до Французької та Російської революцій.  Цінності, колись пов’язані з "прогресом", тепер стали цінностями іншого пануючого режиму: техноіндустріальної системи, яка править світом сьогодні. Та з’являються інші нові цінності, які у свою чергу, починають кидати виклик цінностям техноіндустріальної системи. Нові цінності є абсолютно несумісними з техноіндустріальними, а тому напругу між цими двома ціннісними системами не можна усунути шляхом компромісу. Певна річ, що прибічники технологій не поступляться добровільно новим цінностям. Це означало б пожертвувати всім, заради чого вони живуть — вони радше помруть, ніж здадуться. Якщо нові цінності достатньо поширяться і зміцняться, напруга досягне точки, коли революція стане єдиною можливою розв'язкою. І є підстави вірити, що нові цінності справді будуть поширюватися та зміцнюватися.

2.

Наївний оптимізм 18 століття спонукав деяких людей вірити, що технічний прогрес призведе до свого роду утопії, в якій люди, звільнені від потреби працювати для виживання, присвятять себе філософії, науці, музиці, літературі та іншим витонченим мистецтвам. Зайве говорити, що склалося все не так.

Говорячи про те, як склалися події, я звернуся до Сполучених Штатів, як до країни, що я знаю найкраще. Сполучені Штати є технологічно найрозвиненішою країною світу. Інші індустріалізовані країни у своєму розвитку схильні йти по стопах Сполучених Штатів. У міру того, як інші промислово розвинені країни прогресують, вони, як правило, йдуть шляхом Сполучених Штатів. Отже, ми можемо сказати, в широкому сенсі та з деякими застереженнями, що там, де Сполучені Штати знаходяться сьогодні, інші індустріалізовані країни будуть у майбутньому.[2]

Замість того, щоб використовувати технологічні засоби виробництва для забезпечення вільного часу під інтелектуальну та мистецьку роботу, люди сьогодні присвячують себе боротьбі за статус, престиж і владу, а також накопиченню матеріальних благ, які слугують лише іграшками. Мистецтво й література, в які занурюється пересічний сучасний американець — це те, що пропонують телебачення, фільми, популярні романи й журнали, і це не зовсім те, що мали на увазі оптимісти 18 століття. По суті, американська популярна культура була зведена до простого гедонізму, причому гедонізму особливо убогого типу. Так, "серйозне" мистецтво існує, але воно схильне до неврозів, песимізму та пораженства.

Як і слід було очікувати, гедонізм щастя не приніс. Духовна порожнеча культури гедонізму залишила багатьох людей глибоко незадоволеними. Депресія, нервове напруга та тривожні розлади є широко розповсюдженими[3], і з цієї причини багато американців вдаються до препаратів (легальних чи нелегальних), щоб полегшити ці симптоми або іншим чином вплинути на свій психічний стан. Іншими ознаками американської соціальної хвороби є, наприклад, жорстоке поводження з дітьми та часті проблеми зі сном і харчуванням. І навіть серед тих американців, які здаються найкраще пристосованими до сучасного життя, панує цинічне ставлення до інститутів власного суспільства.

Це хронічне незадоволення і хворобливий психологічний стан сучасної людини — не є нормальними і неминучими частинами людського існування. Ми не повинні ідеалізувати життя первісних народів або приховувати неприємні сучасній точці зору факти, як-от високий рівень дитячої смертності або, в деяких культурах, насильницький і войовничий дух. Проте є підстави вважати, що первісна людина була більш задоволена своїм способом життя, ніж сучасна людина, і набагато менше страждала від психологічних проблем. Наприклад, серед культур мисливців-збирачів, до того, як вони були зруйновані вторгненням індустріального суспільства, жорстокого поводження з дітьми майже не існувало.[4] І є докази того, що в більшості цих культур було дуже мало тривоги та нервової напруги.[5]

Але на карту поставлено не лише шкоду, яку сучасне суспільство завдає людям. Необхідно враховувати також і шкоду, завдану природі. Навіть сьогодні, хоча сучасна людина лише час від часу стикається з нею, Природа, наша матір, приваблює і захоплює та пропонує картину найбільшої та найчарівнішої краси. Знищення дикої природи є гріхом, який хвилює, непокоїть і навіть жахає багатьох людей. Але нам не потрібно зупинятися на спустошенні природи, адже факти добре відомі: дедалі більше і більше вкритої бруківкою замість трав землі, аномально прискорене вимирання видів, отруєння води та атмосфери, і як наслідок останнього — зміна самого клімату Землі, кінцеві наслідки чого неможливо передбачити та вони можуть виявитися катастрофічними.[6]

Це нагадує нам, що нестримне зростання технологій загрожує самому виживанню людського роду. Людське суспільство, разом із його глобальним середовищем, являє собою систему неймовірної складності, і в такій складній системі наслідки всякої зміни неможливо загалом передбачити.[7] Сучасні технології перебувають в процесі внесення докорінних змін у людське суспільство, а також у його фізичне та біологічне середовище. Те, що наслідки таких змін непередбачувані, доведено не лише теоретично, а й на досвіді. Наприклад, ніхто не міг заздалегідь передбачити, що сучасні зміни, й досі точно не визначеним шляхом, призведуть до епідемії алергій.[8]

Коли складну і більш-менш стабільну систему порушують якимись вагомими зміни, результати зазвичай дестабілізуючі і, отже, шкідливі. Наприклад, відомо, що генетичні мутації у живих організмах (за винятком незначних) майже завжди шкідливі — лише в рідкісних випадках вони приносять користь організму. Таким чином, у міру того як технологія вносить все більші й більші "мутації" в "організм" біосфери (сукупності усіх живих істот на Землі), то і шкода, завдана цими "мутаціями", відповідно стає все більшою і більшою. Тільки дурень заперечуватиме, що безперервне впровадження технологічним прогресом все більших змін у системі Людина-плюс-Земля є надзвичайно небезпечним, безглуздим і необдуманим.

Все ж, я не з тих, хто пророкує всесвітній катаклізм та біологічну катастрофу, що зруйнує всю техноіндустріальну систему протягом наступних кількох десятиліть. Таке лихо є реальним і серйозним, але наразі ми не знаємо, чи станеться воно насправді. Тим не менше, якщо подібна катастрофа не спіткає нас, то практично точно станеться лихо іншого роду: втрата нашої людяності.

Технологічний прогрес змінює не тільки довкілля людини, її культуру та спосіб життя — він змінює саму людину. Бо людина значною мірою є продуктом умов, у яких вона живе. У майбутньому — припустимо, що технологічна система продовжить свій розвиток — умови, в яких живе людина, будуть настільки глибоко відрізнятися від умов, в яких вона жила раніше, що вони змінять саму людину.

Прагнення свободи, прив’язаність до природи, відвага, честь, чесність, моральність, дружба, любов та всі інші соціальні інстинкти — навіть сама свобода волі: усі ці людські якості, що від світанку людського роду цінувалися найвищою мірою, еволюціонували протягом тисячоліть, бо вони були слушними та корисними в первісних умовах, у яких жили люди. Але сьогодні так званий "прогрес" змінює умови людського життя до такої міри, що ці минулі переваги стають застарілими і непридатними. Як наслідок, вони зникнуть або перетворяться на щось зовсім інше, чуже нам. Це явище вже можна спостерігати: серед американського середнього класу поняття честі практично зникло, відвага цінується мало, дружбі майже завжди бракує глибини, чесність занепадає[9], а свобода, схоже, для деяких людей утотожнюється із дотриманням правил. І майте на увазі, що це лише початок початку.

Можна припустити, що людина продовжить змінюватися прискореними темпами, оскільки еволюція організму відбувається дуже швидко, коли його середовище змінюється раптово. Крім того, людина трансформує як себе, так й інші живі організми за допомогою біотехнологій. Сьогодні в США в моді так звані "дизайнерські немовлята". Жінка, яка хоче дитину з певними рисами — наприклад, інтелектом, атлетичними здібностями, світлим волоссям або високим зростом — домовляється з іншою жінкою, яка має бажані риси. Остання віддає свою яйцеклітину (зазвичай в обмін на певну суму грошей — існують жінки, що роблять бізнес на цьому), яка імплантується в матку першої жінки, щоб через дев’ять місяців вона народила дитину з, як вона сподівається, бажаними рисами.[10] Немає місця для сумніву, що з розвитком біотехнології діти створюватимуться все ефективніше шляхом генетичної модифікації яйцеклітин і сперматозоїдів[11], так що людські істоти все більше і більше нагадувати сплановані та вироблені продукти, а не вільні творіння Природи. Окрім того, що це надзвичайно образливо для нашого сприйняття того, якою має бути людина, соціальні та біологічні наслідки будуть глибокими та непередбачуваними — а отже, ймовірно, катастрофічним.

Але, можливо, це не матиме значення в довгостроковій перспективі, тому що цілком імовірно, що колись люди застаріють. Є видатні вчені, які вірять, що протягом кількох десятиліть комп’ютерним фахівцям вдасться створити машини, розумніші за людину. Якщо так дійсно станеться, то люди стануть зайвими та віджилими, і цілком ймовірно, що система від них відмовиться.[12]

Хоча немає певності, що станеться саме це, все ж непомірне економічне зростання та шалений, стрімкий прогрес технологій перевертають усе, і складно собі уявити, що кінцевий результат може бути чимось іншим, ніж катастрофою.

3.

У країнах, які були індустріальними найдовше, таких як Англія, Німеччина і насамперед Сполучені Штати, зростає розуміння того, що технологічна система веде нас до катастрофи.

Коли я був хлопчиком у 1950-х роках, практично всі радо чи навіть з ентузіазмом вітали прогрес, економічне зростання, і передусім технології, і свято вірили, що ті несуть лише користь. Один знайомий мені німець розповідав, що таке ж ставлення до технологій було поширеним у Німеччині того часу, і ми можемо припустити, що те ж саме було в усьому промислово розвиненому світі.

Але з плином часу це ставлення змінювалося. Зайве говорити, що більшість людей навіть не мають якогось ставлення до технологій, тому що вони не намагаються обмірковувати їх — а просто бездумно їх приймають. Але в Сполучених Штатах серед вдумливих людей — тих, хто серйозно розмірковує над проблемами суспільства, в якому вони живуть — ставлення до технологій глибоко змінилося й продовжує змінюватися. Ті, хто в захваті від технологій — як правило, очікують отримати від них прибуток певним чином, як-от вчені, інженери, військові та керівники корпорацій. Ставлення багатьох інших людей є апатичним або цинічним: вони знають про небезпеку та соціальний розпад, що несе з собою так званий прогрес, але вони вважають, що прогрес неминучий і що будь-які спроби протистояти йому марні.

Тим не менш, зростає кількість людей, особливо молоді, які не такі песимістичні та пасивні. Вони відмовляються прийняти знищення свого світу і шукають нових цінностей, які звільнять їх від ярма нинішньої техноіндустріальної системи[13]. Цей рух все ще безформний і ледве починає кристалізовуватися — нові цінності поки нечіткі та погано визначені. Але в міру того, як технології просуваються своїм божевільним і руйнівним шляхом, а шкода, яку вони завдають, все більш очевидна і тривожна — слід очікувати, що рух буде рости, міцнішати і посилюватиме свої цінності, зробивши їх більш чіткими. Ці цінності, судячи по тому, як вони виглядають зараз і якими вони мають бути за логікою, ймовірно, матимуть приблизно таку форму:

1. Відмова від усіх сучасних технологій. Це логічно необхідно, бо сучасні технології — це єдине ціле, в якому всі частини взаємопов’язані: ви не можете позбутися поганих частин, не відмовившись також від тих частин, які здаються хорошими. Як складний живий організм, технологічна система або живе, або вмирає — вона не може довго залишатися напівживою чи напівмертвою.
2. Відмова від самої цивілізації. Це теж логічно, оскільки нинішня технологічна цивілізація є лише останньою стадією тривалого процесу становлення цивілізації, а попередні ж цивілізації вже містили корені того зла, яке сьогодні стає таким великим і небезпечним.
3. Відмова від матеріалізму[14] та його заміна такою концепцією життя, де б цінувались помірність і самодостатність та водночас знецінювалося надбання власності чи статусу. Відмова від матеріалізму є необхідною частиною відмови від технологічної цивілізації, тому що тільки вона може забезпечити матеріальні блага, до яких пристрастилась сучасна людина.
4. Любов і пошана до природи або навіть поклоніння природі. Технологічна цивілізація, як протилежність природи, загрожує тій смертю. Тому логічно поставити природу як позитивну цінність на противагу негативній цінності технологій. Крім того, благоговіння перед природою чи її боготворіння може заповнити духовний вакуум сучасного суспільства. 
5. Піднесення свободи. З усього, чого позбавляє нас сучасна цивілізація, свобода і близькість з природою є найдорожчими. З тих пір, як людський рід підкорився рабству цивілізації, свобода найбільш частою і наполегливою вимогою бунтарів і революціонерів протягом століть.
6. Покарання винних у нинішній ситуації. Вчені, інженери, керівники корпорацій, політики тощо, які свідомо й навмисно сприяють технологічному прогресу й економічному зростанню — є злочинцями найгіршого типу. Вони гірші за Сталіна чи Гітлера, які навіть і не мріяли про щось подібне до того, що роблять сьогоднішні технофіли. Тому необхідні справедливість та покарання.

Рух проти техноіндустріальної системи має сформувати щось більш-менш подібне до вищезгаданого набору цінностей — і справді, є багато доказів появи таких цінностей. Очевидно, ці цінності абсолютно несумісні з виживанням технологічної цивілізації, так само як цінності, що виникли до Французької та Російської революцій, були абсолютно несумісні з виживанням старих режимів цих країн. Зі зростанням шкоди, завданої техноіндустріальною системою, можна очікувати, що нові цінності, які їй протистоять, поширюватимуться та зміцнюватимуться. Якщо напруга між технологічними цінностями та новими цінностями досягне достатнього рівня, і якщо з’явиться відповідна нагода — події у Франції та Росії повторяться: вибухне революція.

4.

Але я не пророкую революцію — ще невідомо, чи вона відбудеться. Є кілька факторів, які можуть стати на заваді революції, серед них:

1. Нестача віри у можливість революції. Більшість людей вважають беззаперечним, що існуюча система є непереможною і ніщо не може збити її з наміченого шляху. Їм ніяк не спадає на думку, що революція — це реальна можливість. Історія показує, що люди зазвичай підкоряться будь-якій несправедливості, навіть найжахливішій, якщо люди довкола коряться і вірять, що виходу немає. З іншого боку, як тільки надія на порятунок з’являється, у багатьох випадках настає революція.
   Отже, як це не парадоксально, найбільшою перешкодою для революції проти техноіндустріальної системи є сама віра в те, що така революція не може відбутися. Якщо достатньо людей повірять, що революція можлива — тоді вона стане можливою насправді.
2. Пропаганда. Технологічне суспільство володіє системою пропаганди, можливою завдяки сучасним засобам комунікації, яка є потужнішою та ефективнішою, ніж у будь-якому попередньому суспільстві.[15] Така система пропаганди ускладнює революційне завдання по підриву техноіндустріальних цінностей. 
3. Псевдореволюціонери. Зараз є надто багато людей, які пишаються тим, що вони бунтівники, але насправді не віддані справі повалення існуючої системи. Вони лише грають у повстання чи революцію, щоб задовольнити власні психологічні потреби. Ці псевдореволюціонери можуть стати перешкодою для виникнення ефективного революційного руху.
4. Боягузтво. Сучасне суспільство навчило нас бути пасивними і слухняними, жахатися фізичного насильства. Крім того, умови сучасного життя сприяють лінощам, м’якості, боягузтву. Тим, хто хоче бути революціонерами, доведеться подолати ці слабкості.

Нотатка

Я написав «Грядущу революцію» кілька років тому за порадою молодого іспанця, і я написав її іспанською мовою. І тепер, вочевидь, я переклав її англійською.

Спочатку, коли я писав примітки до «Грядущої революції», багато з них містили прямі цитати з англомовних джерел, перекладені іспанською. Якби я знову переклав ці цитати англійською мовою, результат точно не був би ідентичним оригінальним англомовним версіям. Тому, де це було можливо, я повернувся до оригінальних англомовних джерел, щоб точно їх процитувати. Однак у деяких випадках я більше не маю доступу до згаданих англомовних матеріалів, і в таких випадках мені доводилося в цих примітках використовувати парафрази, а не прямі цитати. Але матеріал, взятий у лапки, завжди цитується дослівно.

Примітки

[1] Цитата Gordon A. Craig, The New York Review of Books, 4 листопада 1999 року, с. 14

[2] Мій кореспондент, який пише під псевдонімом «Último Reducto», не погоджується. Він каже, що Сполучені Штати з їхнім «жорстким капіталізмом» у певному сенсі є відсталими: шлях майбутнього — це шлях Західної Європи, яка своїми більш розвиненими програмами соціального забезпечення спокушає і послаблює пересічного громадянина, роблячи його життя занадто м’яким і легким. Це слушна думка, і Último Reducto цілком може мати рацію. Але також можливо, що він помиляється. По мірі того, як технології все більше звільняють систему від потреби в людській праці, дедалі більше людей ставатимуть зайвими і врешті будуть лише марним тягарем. Система не матиме причин витрачати свої ресурси на турботу про зайвих людей, і тому може вважати ефективнішим поводитися з ними безжалісно. Тож, можливо, саме «жорсткий» капіталізм Сполучених Штатів, а не більш м’який капіталізм Західної Європи, вказує на майбутнє. Тільки час покаже.

[3] Стосовно хворобливого психологічного стану сучасної людини дивіться, наприклад: «The Science of Anxiety», Time за 10 червня 2002 р., сс. 46–54 (тривога поширюється і вражає 19 мільйонів американців, сторінка 48; препарати виявилися дуже корисними для лікування тривоги, сторінка 54); «The Perils of Pills», U.S. News & World Report за 6 березня 2000 р., сс. 45–50 (майже 21 відсоток дітей віком від 9 років і старше мають психічні розлади, сторінка 45); «On the Edge on Campus», вид. U.S. News & World Report за 18 лютого 2002 р., сс. 56–57 (психічне здоров’я студентів коледжу продовжує погіршуватися); енциклопедія Funk & Wagnalls New Encyclopedia за 1996 р., том 24, с. 423 (у Сполучених Штатах рівень самогубств серед осіб віком від 15 до 24 років зріс утричі між 1950 і 1990 роками; деякі психологи вважають, що зростаюче відчуття ізоляції, відсутності коріння, безглуздості життя сприяли зростанню рівня самогубств); «Americanization a Health Risk, Study Says», вид. Los Angeles Times за 15 вересня 1998 р., сс. A1, A19 (нове дослідження свідчить, що мексиканські іммігранти в Сполучених Штатах мають лише вдвічі менше психічних розладів, ніж особи мексиканського походження, народжені в США, с. A1).

[4] Наприклад: Gontran de Poncins, Kabloona, Time-Life Books, Александрія, Вірджинія, 1980 р., сс. 32–33, 36, 157 («жоден ескімос ніколи не карав дитину», с. 157); Allan R. Holmberg, Nomads of the Long Bow: The Siriono of Eastern Bolivia, The Natural History Press, New York, 1969 р., сс. 204–205 (некеровану дитину ніколи не б’ють; дітям, як правило, надається широка свобода для фізичного вираження агресії до батьків, які виявляють тривале терпіння щодо них); John E. Pfeiffer, The Emergence of Man, Harper & Row, New York, 1969 р., с. 317 (австралійські аборигени практикували дітовбивство, але: «Дітям, яких виховують, ні в чому не відмовляють. Щоразу, коли вони хочуть їжі... вони її отримують. Матері-аборигенки рідко шльопають або іншим чином карають своїх нащадків, навіть за найпровокаційніших обставин».)

З іншого боку, в африканському племені мбуті не цурались давати своїм дітям сильних ляпасів. Colin Turnbull, The Forest People, Simon And Schuster, 1962 р., сс. 65, 129, 157. Але це єдиний відомий мені приклад серед культур мисливців-збирачів того, що за нинішніми стандартами можна вважати жорстоким поводженням з дітьми. І я не думаю, що це жорстоке поводження в контексті культури мбуті, тому що для мбуті звично бити одне одного, і вони часто це роблять, тому серед них удар не має такого психологічного значення, як має серед нас: удар не є приниженням. Принаймні мені так здається на основі того, що я читав про мбуті.

[5] Наприклад, цитуючи Gontran de Poncins, с. 212, 273, 292 («їхній розум був у спокої, і вони спали сном безтурботних», сторінка 273; «Звичайно, він не хвилювався. Він був ескімосом», с. 292). Тим не менш, існували культури мисливців-збирачів, в яких тривога справді була серйозною проблемою; наприклад, айни Японії. Carleton S. Coon, The Hunting Peoples, Little, Brown and Company, Бостон, 1971 р., сс. 372–373.

[6] Див., наприклад, Elizabeth Kolbert, «Ice Memory», The New Yorker, 7 січня 2002 р., сс. 30–37. 

[7] Roberto Vacca, The Coming Dark Age, переклад J. S. Whale, Doubleday, 1973 р., с. 13 («Джей Р. Форрестер з Массачусетського технологічного інституту показав, що в області складних систем причинно-наслідкові зв’язки дуже важко проаналізувати: навряд чи хоч колись один заданий параметр залежить лише від одного іншого фактора. Що ж відбувається, так це те, що всі фактори та параметри взаємопов’язані кількома петлями зворотного зв’язку, структура яких далеко неочевидна...»)

[8] «Allergy Epidemic», U.S. News & World Report, 8 травня 2000 р., сс. 47–53. «Allergies: A Modern Epidemic», National Geographic, травень 2006 р., сс. 116–135.

[9] Стосовно занепаду чесності в Сполучених Штатах дивіться цікаву статтю Мері Макнамари у виданні Los Angeles Times за 27 серпня 1998 р., сс. E1, E4.

[10] Rebecca Mead, «Eggs for Sale», The New Yorker, 9 серпня 1999 р., сс. 56–65.

[11] «Redesigning Dad», U.S. News & World Report, 5 листопада 2001 р., сс. 62–63 (сперматозоїди можуть бути найкращим місцем для відновлення дефектних генів — технологія майже готова).

[12] Див. Bill Joy, «Why the Future Doesn’t Need Us», Wired, квітень 2000 р., сс. 238–262. Не варто надто довіряти прогнозам про дивовижні досягнення, такі як розвиток розумних машин. Наприклад, у 1970 році вчені передбачили, що через 15 років з’являться машини, розумніші за людину. Chicago Daily News, 16 листопада 1970 р. (цитата сторінки недоступна). Очевидно, цей прогноз не справдився. Тим не менш, було б нерозумно відкидати можливість винайдення машин, розумніших за людину. Насправді є підстави вважати, що такі машини справді колись існуватимуть, якщо технологічна система продовжуватиме розвиватися.

[13] Див. Bruce Barcott, «From Tree-hugger to Terrorist», New York Times Sunday Magazine, 7 квітня 2002 р., сс. 56–59, 81. Ця стаття описує розвиток того, що за кілька років може стати справжнім і ефективним революційним рухом, націленим на повалення техноіндустріальної системи. (З моменту написання вищесказаного кілька років тому я був змушений визнати, що в Сполучених Штатах не виникає ефективного руху такого роду. Бракує здібного керівництва, а справжні революціонери не змогли відокремитися від псевдореволюціонерів. Але стаття Брюса Баркотта разом з інформацією з інших джерел показують, що ресурси для справжнього революційного руху насправді існують: є люди з достатньою пристрастю та відданістю, які готові ризикувати та йти на великі жертви. Потрібно лише кілька здібних лідерів, щоб сформувати цей ресурс в ефективний рух.)

[14] Último Reducto вказав на можливу двозначність цієї фрази. Щоб виправити це, мені варто пояснити, що слово «матеріалізм» тут відноситься не до філософського матеріалізму, а до цінностей, які звеличують надбання матеріальних благ.

[15] Див. цікаву статтю «Propaganda» — The New Encyclopædia Britannica, т. 26, 15-те видання, 1997 р., сс. 171–179. Ця стаття розкриває вражаючу витонченість сучасної пропаганди.

Оригінал: Theodore Kaczynski, «The Coming Revolution».
Переклад: кіт зі смугастим хвостом, редактура: ПЛЕМ’Я 🔥🐒