Теорія конституції, її сутність та поняття. Інтерпретація Конституції України - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Теорія конституції, її сутність та поняття. Інтерпретація Конституції України

Теорія конституції та Основний Закон Української держави: поняття, тлумачення, інтерпретації. Основні риси та функції конституцій і їх класифікація. Історія розвитку конституційних актів на території України. Опосередковане пізнання норм права.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Міністерство освіти і науки України
Волинський національний університет імені Лесі Українки
Кафедра конституційного, фінансового та господарського права
«Теорія конституції, її сутність та поняття.
РОЗДІЛ 2. Теорія конституції. Конституція - Основний Закон Української держави
2.1 Поняття і сутність конституціїПоділ конституції на категорії
2.2 Основні риси та функції конституції. Її класифікація
2.3 Історія розвитку конституційних актів на території України
РОЗДІЛ 3. Тлумачення Конституції України
Тлумачення є опосередкованим пізнанням, що досягається за допомогою логічних прийомів, яке дозволяє одержати висновки, що відображають зміст норм права. В процесі тлумачення інтерпретатор норм права, спираючись на певні знання (мови, системних зв'язків норм права, їх генезис та інше), отримує інші, які відображають зміст цих норм. [13. ст.324]
Для конституційного права в силу недостатньої конкретності його основного джерела й широти конституційних положень, які допускають різні інтерпретації, тлумачення має більш важливе значення, ніж в інших галузях права, в яких нормування значно більше деталізовано. Тлумачення здійснюється не тільки для реалізації норм права, а й в процесі правотворчості.
Правозастосовний орган зобов'язаний попередньо визначити смисл тексту, який застосовується, і тільки після цього прийняти норму нижчого порядку. Ця операція може стати результатом вирішення силогізму, в якому вища норма вміщує більшу посилку. Тлумачення представляє собою саме ту дію, в ході якої визначається ця більша посилка.
Можна погодитися з думкою, що, усі органи, які уповноважені застосовувати конституцію, здійснюють її погоджене тлумачення, але це все ж не означає, що всі учасники цього процесу одностайно приходять до одних і тих самих висновків. [15. ст.358]
Правоінтерпретація - стрижнева діяльність Конституційного Суду України (далі - КСУ). Дану функцію він реалізує не тільки „явно” - коли здійснює таке тлумачення, відповідаючи на конституційні звернення, а й „неявно” - коли він оцінює конституційність законів чи інших актів.
Якщо спеціальна мета тлумачення Конституції України (далі - КУ) і законів України перед КСУ не ставиться (як при нормативному виді тлумаченні), воно є засобом вирішення спору, аргументом обґрунтуванням рішення, супроводжує цей процес і фігурує тільки у мотивувальній частині (казуальний вид тлумачення).
Казуальним тлумаченням є питання про: конституційність; імпічмент Президенту України; порушення Верховною Радою АРК КУ або законів України; чинні міжнародні договори та ті, що вносяться до ВРУ для надання згоди на їх обов'язковість та інші.
Рішення КСУ: про визнання неконституційними законів, інших правових актів; про офіційне тлумачення Конституції, а також висновки КСУ: про відповідність Конституції чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВРУ для надання згоди на їх обов'язковість; щодо відповідності законопроектів про внесення змін до Конституції вимогам її статей 157 і 158 в ієрархії національного законодавства займають важливе місце після Конституції України, передуючи таким чином законам, іншим правовим актам.
Рішення КСУ про офіційне тлумачення законів посідають таке ж місце, як і закони. Особливість цих рішень в тому, що, ухвалюючи їх, Суд одночасно перевіряє закони чи їх окремі положення на конституційність, оскільки офіційному тлумаченню підлягають лише положення законів, які відповідають Конституції України. [16. ст.280]
КСУ не встановлює норм права, що не властиво його призначенню і повноваженням, а лише „звільнює” систему законодавства від актів, що суперечать Основному Закону. Хоча можна також казати, що, визнаючи нормативні акти недійсними, КСУ приймає норму з протилежним змістом.
Здійсненню конституційного правосуддя сприяло б прийняття закону про конституційне судочинство, оскільки діючий ЗУ „Про КСУ” не охоплює всіх його положень, а норми Регламенту, який затверджено Судом, не можуть їх компенсувати за своєю правовою природою. Тлумачення правових норм, категорій, понять, яке здійснюється КСУ, фактично продовжує функцію Верховної Ради України у забезпеченні правопорядку в державі, але виключно як збагачення фактичної правової основи суспільного життя. Тлумачення безпосередньо пов'язано з вирішенням судових спорів. З цієї точки зору, воно є складовою функції застосування закону судовим органом при вирішенні конфліктів.
При здійсненні тлумачення КСУ діють такі обмеження: 1) законність; 2) повинно бути юридичним, а не політичним; 3) не можна обмежуватися тільки дослівним текстом норми, а враховувати її контекст, місце в загальній системі норм; 4) не виходити за межі призначення тлумачення (не модифікувати норми, не створювати нові під виглядом інтерпретації); 5) не може самостійно ініціювати перевірку конституційності закону та надання тлумачення; 6) не має право законодавчої ініціативи; 7) повинен дотримуватися „самообмеження”; 8) дотримуватися власних рішень щодо тлумачення правових норм.
Коли існують прогалини в праві, КСУ відмовляється від тлумачення, адже тут немає об'єкта тлумачення. Також Суд в своїх рішеннях „не поспішає” здійснювати тлумачення норм права, якщо законодавством передбачено прийняття певного акту.
Прикладом того, що КСУ здійснює правове, а не політичне тлумачення, є Рішення КСУ № 8-рп/2002 від 7 травня 2002 р. (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб). Зокрема, із абз. 16 п. 3 Мотивувальної частини та п. 1.2 та 1.3 Рішення випливає, що до юрисдикції КСУ і судів загальної юрисдикції належать акти Президента України та постанови ВРУ індивідуального характеру, за винятком положень тих актів, які є наслідком конституційно-політичної відповідальності.
КСУ не може визнати неконституційними норми Конституції; повинен виходити із принципу презумпції конституційності законів і тому, наскільки це можливо, має підтримувати їх шляхом тлумачення відповідно до КУ.
Щодо порушення справи про тлумачення, смисл законодавства в тому, що запит повинен виражати не просто інтерес заявника до пізнання конституційних норм, а повинна бути неоднозначність в розумінні Конституції і законів України при їх застосуванні на практиці, при реалізації суб'єктом своїх прав та обов'язків, компетенції.
Надане КСУ тлумачення невід'ємне від акту, який інтерпретується. Воно не обмежене часом та поділяє долю розтлумаченої норми.
Рішення КСУ, як здається, мають певну прецеденту дію (своєрідний вплив різних видів тлумачення права на об'єктивні тенденції, що складаються в правовому житті суспільства).
Прикладом такого впливу може бути Рішення КСУ № 11-рп/99 від 29 грудня 1999 р. (справа про смертну кару), коли Суд постановив рішення про неконституційність положень статті 24 Загальної та санкцій статей Особливої частини Кримінального Кодексу України 1960 р., які передбачали смертну кару як вид покарання. При чому КСУ, мотивуючи своє рішення, вказував не тільки на конкретні положення Конституції України, а й посилався на міжнародні документи та практику застосування цієї міри покарання. У зв'язку з цим Кримінальний Кодекс України 2001 р. уже не містить відповідних положень про смертну кару. [5. ст.63]
Поняття «тлумачення» (інтерпретація) багатозначний. Поняття «інтерпретація» (лат. interpretatio - пояснення) розкривається через роз'яснення, розкриття суті будь-якого явища і використовується неоднозначно. Інтерпретація в широкому розумінні (sensu largo) - це можливість пізнати знаки, які передаються одною свідомістю другій і засвоюються через зовнішні явища (тексти, мова, жести і ін.). Інтерпретація в вузькому розумінні слова (sensu stricto) - це роз'яснення неоднозначно розуміючих суб'єктами пізнавальної діяльності письмових текстів і розкриття їх справжнього змісту. [22. ст.57]
В гуманітарних науках з допомогою тлумачення визначається спосіб визнання різних об'єктів людської культури чи розуміння мовних, в тому числі писемних джерел. Відомий російський юрист Н.М.Коркунов відмітив: «Толкование, как и критика, не составляет исключительной принадлежности юридических наук; напротив, оно встречается во всех науках, имеющих дело с письменными источниками, например, в истории, богословии». [9. ст.340] Саме в останньому значенні використовується даний термін, коли мова йде про тлумачення права. Проте сам термін «тлумачення права» може розумітися: по-перше, як визначений розумовий процес, направлений на встановлення змісту норм права. В такому розумінні тлумачення права находить своє вираження в сукупності способів його інтерпретації. По-друге, під тлумаченням розуміється результат вказаного розумового процесу, вираженого в сукупності суджень, в яких розкривається, відображається зміст тлумачних норм. Наприклад, в коментарях до Конституції України, коментарі до Кримінального кодексу України дається роз'яснення кожної статті.
Щоб визначитись з поняттям тлумачення Конституції і законів, важливо вияснити, як в теоретичній літературі розуміється термін «тлумачення», оскільки тлумачення Конституції і законів підкоряється загальним закономірностям і методиці інтерпретаційної діяльності по тлумаченню норм права. Замітимо, що в юридичній літературі немає єдиного розуміння по відношенню об'єкта тлумачення, об'єму і виду тлумачення, його наслідків. Одні автори використовують термін «тлумачення права», інші вважають, що тлумаченню належить не право чи система норм, а відповідний нормативно-правовий акт, і резонно приймати терміни «тлумачення закону» чи «тлумачення нормативно-правового акта». [14. ст.323] Більшість авторів використовують термін «тлумачення норм права». [7. ст.440]
Тлумачення правових норм може бути офіційним і неофіційним. Офіційне роз'яснення Конституції, законів підштовхує до одноманітного їх розуміння і використання, а в кінцевому результаті, єдності закону в країні. Воно може бути розширеним і обмеженим, комплексним, нормативним, казуальним, адміністративним і т.д..
Офіційне тлумачення здійснюється уповноваженим на то державним органом, формулюється в спеціальному акті і формально обов'язково для визначеного кола виконавців тлумачної норми. При цьому воно ділиться на нормативне і казуальне. Нормативне роз'яснення обов'язково для всіх лиць і органів, підлеглих органу, виконуючому тлумачення, і розповсюджується на всі випадки, передбачено тлумачною нормою, забезпечуючи тим самим одноманітне і правильне проведення в життя її правил. При цьому нормативне роз'яснення не повинно утримувати самостійні норми права. Воно тільки встановлює дійсний сенс і сферу дійств тлумачного акта, умови прийняття, права і обов'язків суб'єктів права. Казуальним тлумаченням називається офіційне роз'яснення сенсу правової норми, котре дається судовим чи іншим компетентним органом по приводу конкретної справи і формально обов'язкового для неї розгляду. Його метою є правильне вирішення справи. Воно може бути реалізоване в залежності від суб'єктів, їх виконуючих, в вигляді судового чи адміністративного тлумачення.
Доктринальне тлумачення - це неофіційне тлумачення, яке здійснюється правовою нормою, в тому числі наукою конституційного права, спеціальними науково-дослідницькими юридичними установами, вченими чи їх групами в статтях, монографіях, коментарях.
В теоретичному і практичному аспектах важливо відрізнити поняття «тлумачення правових актів» і «офіційне тлумачення», не дивлячись на те, що вони тісно взаємопов'язані. Саме поняття «офіційне тлумачення» в юридичній науці було аргументовано ще в радянський період. Великий вклад в це вніс український юрист-теоретик П.Е.Недбайло, який першим назвав акти офіційного тлумачення правових норм інтерпретаційними актами.
В даний час поняття «офіційне тлумачення Конституції і законів» знайшло відображення в конституційному законодавстві багатьох країн і достатньо широко використовується в державній літературі. Це відноситься і до нормативної системи України.
Проблема тлумачення конституції і законів на пострадянському просторі стала однією із найбільш актуальних і складних в конституційному праві багатьох країнах СНД. Її вирішення має як теоретичне, так і практичне значення. Велику увагу тлумаченню правових норм приділялось як в минулому, так і в наш час. Тлумаченню Конституції і законів України не тільки в практичному, а і в теоретичному аспекті суттєву увагу приділяють судді Конституційного Суду України. Вони н а сьогодні лідирують в науковому аналізі даного питання. [10. ст.54-61]
За час функціонування в Україні конституційної юстиції вже накопичений визначений досвід тлумачення конституції і законів. Разом з тим в науковому аспекті важливо розкрити значимість і необхідність тлумачення Основного Закону України Конституційним Судом, співвідношення його тлумачення з доктринальним, компетентним, судовим, автентичним, неофіційним і іншими видами тлумачення іншими суб'єктами інтерпретаційної діяльності. Важливо проаналізувати способи тлумачення, можливості і межі нормативного і казуального тлумачення Конституції і законів Конституційним Судом України, розкрити роль доктринального тлумачення в проходженні розриву між теорією і практикою тлумачення Конституції Конституційним судом України, так і про межі тлумачення Основного Закону і факторах, їх визначаючих. Важливо обслідування юридичної сили актів Конституційного Суду, їх правової природи, співвідношення з актами, які вони інтерпретують. При цьому слід враховувати що питання тлумачення Конституції України безпосередньо зв'язане з забезпеченням прав людини і громадянина, право виконавчою діяльністю державних структур. Згідно ст.147 Конституції України Конституційний Суд вирішує питання про відповідність законів і інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції і законів України.
В теоретичній літературі під тлумаченням норм права розуміється діяльність державних органів, посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян, направлених на встановлення змісту норм права, на розкриття вираженої в них волі соціальних сил, знаходячи при владі. В процесі тлумачення встановлюється сенс правової норми, її основна ціль і соціальна направленість, можливі наслідки дії тлумачного акта виясняється загальна історична обстановка його прийняття, умов, в яких проходить тлумачення.
В літературі по конституційному праву тлумачення конституції визначається як видане уповноваженим конституцією органом загальнообов'язкове пояснення які містяться в тексті конституції понять, формулювань, норм, [11. ст.458] або як діяльність державних органів, різних організацій і окремих громадян, направлена на пояснення і роз'яснення сенсу і змісту волі конституційного законодавця, вираженої в нормах конституції. [12. ст.162]
Офіційне тлумачення Конституції і законів України органом конституційної юрисдикції - це діяльність Конституційного Суду в рамках законодавчо установлених процедур за допомогою апробованих наукою і практикою прийомів і способів по проходженню невизначеного розуміння Конституції і законів України в формі нормативної або казуальної інтерпретації з ціллю забезпечення конституційної законності і конституційного правопорядку в країні.
В процесі тлумачення правової норми робиться її пояснення особою, виконуючою його тлумачення. Пояснення - це процес розуміння, розуміння змісту норм «для себе».
Тлумачення - пояснення змісту правової норми складається із чотирьох взаємопов'язаних процедур: а) встановлення правильності і достовірності правового акта, підлягаючому вивченню; б) пояснення тексту нормативно-правового акта, так і його «букви»; в) вияснення волі правотворчого органу, вираженої в тексті нормативно-правового акта, чи його «духа».
Роз'яснення - друга частина єдиного процесу тлумачення права. Воно - продовження розумової діяльності по поясненню правових правил і адресовано вже на себе, як при поясненні, а іншим учасникам соціальних зв'язків. При роз'ясненні об'єктуються результати пояснення правових норм, котрі находять вираження в офіційних актах, документах, нарадах, рекомендаціях. Вони матеріалізуються в усній чи писемній формі. Тлумачення у вигляді роз'яснення норм права, здійснюється державними органами і посадовими лицями, нерідко складає важливе направлення їх діяльності і спонукає зникненню незрозумілості і можливих помилок в правозастосовчої діяльності.
Специфіка тлумачення як процеса пізнання виділяє особливості об'єкта пізнання (норм права). Правові норми не відносяться до матеріальних, речовим об'єктам, їх зміст недоступно безпосередньому сприйняттю з допомогою органів почуттів. Їх неможливо побачити, оскільки видно тільки знаки відповідного язика, котрі нічого не скажуть суб'єкту, незнайомому з даною мовою. Тільки мислення може осягнути сенс правової норми. В процесі тлумачення інтерпретатор роздумує спираючись на одні знання, виводить інші, які відображають зміст норм права. [4. ст.24]
РОЗДІЛ 2. ТЕОРІЯ КОНСТИТУЦІЇ. КОНСТИТУЦІЯ - ОСНОВНИЙ ЗАКОН УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
1.1 Поняття і сутність конституції. Поділ конституції на категорії
Конституція (від.лат.constitutio - установлення, устрій) у матеріальному розумінні являє собою писаний акт, сукупність актів або конституційних звичаїв, які проголошують і гарантують правав й свободи людини та громадянина, а також визначають основи суспільного ладу, форму правління й територіального устрою, основи організації центральних і місцевих органів влади, їх компетенцію та взаємовідносини, державну символіку та столицю; у формальному розумінні - закон або групу законів, які мають вищу юридичну силу стосовно інших законів. [17. ст.371]
Поряд з терміном «конституція» вживається термін «Основний Закон».
Конституціоналізм - це: 1) правління, обмежене конституцією, політична система, яка спирається на конституцію та конституційні методи правління; 2) політико-правова теорія, яка обґрунтовує необхідність установлення конституційного ладу.
Конституціоналізм визначають і як теорію та практику конституційного будівництва. теорія, доктрина, у відповідності до якої провадиться конституційне будівництво, формуються найважливіші суспільні та державні інститути, є важливою складовою конституціоналізму. Такі його положення, як теорія розподілу влад, парламентаризм, проголошення прав і свобод громадян стали надбанням цивілізації.
Елементами конституціоналізму є фактична та юридична конституція, конституційна теорія та практична, конституційні відносини. Конституціоналізм не можна ототожнювати з конституційним законодавством або процесом його реалізації, тому що їх можна вважати складовими конституціоналізму.
Конституціоналізм є барометром прогресу, розвитку суспільства. Криза суспільства - це, перш за все, криза його конституціоналізму. Головним виявом такої кризи є істотні розходження між фактичною та юридичною конституцією, конституційною правосвідомістю та офіційною політико-правовою доктриною.
Сутність конституції - це її внутрішня основа, смисл, найважливіші якості та властивості, які визначають усі специфічні та функціональні характеристики основного закону суспільства й держави.
Стосовно сутності конституції будь-якої держави в процесі її аналізу постає низка запитань: Чи є та або інша конституція конституцією саме держави, а не суспільства? Яким є спрямування конституції - це політичний чи правовий акт? Чи закріплює конституція лише ті відносини, які існують, містить і програмні положення, спрямовані в майбутнє?
Навряд чи можна стверджувати, що будь-яка конституція є конституцією виключно держави чи суспільства. Як свідчить практика переважної більшості країн, конституції поряд із закріпленням основ державного ладу, найважливіших інститутів визначають і вихідні положення, що характеризують даний суспільний устрій, систему власності, соціально-економічні й політичні відносини, рівень духовного життя країни.
За загальною характеристикою конституція - це, насамперед, основний закон держави. Крім того, вона визначає основи суспільного ладу. Будь-яка конституція виникає й діє, у першу чергу, для того, щоб визначити устрій (лад) держави, а не суспільства, але вона не може бути індиферентною до справ суспільства.
Відповідаючи на запитання, політичним чи правовим актом є конституція, слід зазначити, що кожну конституцію зорієнтовано на здійснення такої політики, яка відповідає потребам суспільства. Однак у справді демократичних державах політика не може виходити за межі права, високих моральних принципів, закладених у ньому. Конституція - це політико-правовий акт.
Конституція - це не програма розвитку держави та суспільства й відповідних дій у межах цього розвитку. Вона ґрунтується передусім на реальних досягненнях суспільства. Конституції зазвичай приймаються на крутих зламах розвитку того чи іншого суспільства. Тому цілком логічно, що в багатьох конституціях поряд зі статтями, що закріплюють становище, яке сталося в певній сфері державного будівництва й розвитку суспільства, існують норми, які ще тільки належить реалізувати.
Конституція, як правило, - це своєрідний суспільний договір, який фіксує й узгоджує політичні інтереси різних соціальних груп, прошарків, класів тощо.
Німецький соціаліст Ф.Лассаль писав, що чинна конституція - це фактичне співвідношення сил, які існують у країні; писана конституція лише тоді міцна й має значення, коли є точним виразом реальних співвідношень соціальних сил.
Конституція - категорія історична. Окремі елементи конституції були сформульовані в працях давньогрецьких філософів, зокрема Платона та Аристотеля, указах імператорів Стародавнього Риму, які мали силу джерела права, в актах конституційного типу - хартіях. За свідченням істориків і правників, ідея створення конституції виникла в Англії. Уже в ХVІІ ст. там були прийняті такі важливі конституційні акти, як Хабеас Корпус акт 1679 р., Білль про права 1688 р., «Форма правління державою Англії, Шотландії, Ірландії та володіннями, які їм належать. Знаряддя управління» від 1653 р.
Поява конституції у сучасному їх розумінні пов'язана з епохою буржуазних революцій. Першими такими конституціями вважаються конституції штатів Північної Америки: Декларація прав Віргінії 1776 р., Білль про права Пенсільванії 1776 р., конституція Північної Кароліни 1776 р., конституція Меріленда 1776 р. конституційні акти були прийняті й в інших штатах. У 1787 р. була розроблена установчими зборами та згодом ратифікована конституційними конвентами штатів конституція США.
До перших конституцій відносять Конституцію Пилипа Орлика 1710 р., конституції Франції й Польщі 1791 р.
Протягом першої половини ХІХ ст. конституції були прийняті майже в усіх країнах Західної та центральної Європи, а в другій його половині - у країнах Латинської Америки, Канаді та Новій Зеландії.
Конституція - категорія правова. Як правило, вона являє
собою єдиний правовий акт або систему таких актів, за допомогою яких народ чи органи держави, які виступають від його імені, установлюють основні принципи устрою суспільства й держави, форми безпосередньої демократії, а також визначають статус державної влади та місцевого самоврядування, механізм їх здійснення, закріплюють права та свободи людини й громадянина.
Конституція - особливий інститут правової системи держави, якому належить правове верховенство стосовно всіх інших її актів. Це не просто закон, а основний закон країни, закон законів, як називав його К.Маркс. Конституція оформляє національну систему права, об'єднує чинне законодавство, визначає основи законності та правопорядку в країні.
Конституція являє собою основу правової системи держави. Це означає, що норми всіх галузей права, нормотворча та правозастосовча діяльність щодо здійснення правових приписів повинні бути зорієнтовані на конституцію. «Правова система держави» - дуже широке поняття. Елементами цієї системи є всі юридичні установи (суди, прокуратура, різні інспекції, які стежать за дотриманням норм права відповідно профілю), державні органи, які видають правові акти (парламенти, органи місцевої державної влади), державні та громадські організації, громадяни, яким адресуються правові приписи.
Конституція - категорія політична. Її норми безпосередньо пов'язані з політикою держави; у конституції закріплюються основні засади політики держави та суспільства.
Конституції притаманна велика єднальна сила щодо охоплення всіх верств населення, усіх політичних сил процесом досягнення порозуміння в суспільстві.
У конституційному праві розрізняють фактичну та юридичну конституцію.
Фактична конституція - це реальний наявний суспільний устрій (конституційний лад), основу якого складають та об'єктивні відносини, які визначають найсуттєвіші економічні, політичні, соціальні та інші характеристики суспільства. Іншими слова, фактичну конституцію складають економічна, політична та соціальна основи суспільства, які органічно взаємопов'язані між собою.
Фактична конституція існує в будь-якому (у тому числі безкласовому) суспільстві й незалежно від того, знайшла вона своє юридичне закріплення чи ін.
Юридична конституція є офіційним визнанням фактичного стану речей, засобом правового впорядкування реальних суспільних відносин.
Фактична та юридична конституції - цілком самостійні явища, й ототожнювати їх не можна. проте юридичну конституцію можна вважати похідною від фактичної.
Фактична конституція зазвичай випереджає в часі юридичну. свідченням того є стан справ в Україні періоду 1991 - 1996 рр. Юридична конституція України від 1978 р. зі змінами й доповненнями, внесеними в зазначені строки, значно відставала від фактичної конституції, була гальмом розвитку основоположних суспільних відносин. тому приведення юридичної конституції у відповідність до фактичної була першочерговим завданням конституційного будівництва.
Фактична конституція визначає структурні та функціональні характеристики юридичної конституції, головними з яких є реальність і відповідність фактичним конституційним відносинам, без чого конституція стає фіктивною якщо фактична та юридична конституції збігаються, то конституційна система є реальною, якщо ж вони не збігаються , існують самі по собі, то конституційна система є фіктивною, нереальною.
Розбіжність між фактичною та юридичною конституціями може існувати в будь-якій країні. І це природно, оскільки певна їх розбіжність запрограмована самим розвитком конституції. Однак у країнах розвиненого конституціоналізму така розбіжність недовговічна: юридична конституція вчасно приводиться у відповідність з фактичною. Це стабілізує суспільні відносини, упорядковує їх у відповідності до цілей і завдань конституційно-правового регулювання.
Розрив між фактичною та юридичною конституціями свідчить про те, що частина норм юридичної конституції стала фіктивною, тобто не відповідає реальній дійсності. Такий стан негативно впливає на суспільні відносини, дестабілізує правову систему, робить її малоефективною. Тому виникає необхідність або привести юридичну конституцію у відповідність до реальної дійсності, або, навпаки, привести суспільні відносини, що фактично існують, у відповідність до конституції.
У юридичній науці досліджують формальну та матеріальну конституції.
Формальна конституція являє собою закон або кілька законів. Такою була конституція Австро-Угорщини 1867 р., такими є нині конституція Швеції (складається з трьох конституційних актів), конституція Фінляндії (складається з чотирьох органічних законів).
Матеріальна конституція складається з великої кількості писаних нормативних актів і конституційних звичаїв (такою є конституція Великої Британії). [2. ст.25]
2.2 Основні риси та функції конституції. Її класифікація
Важливим для вивчення конституційного права є усвідомлення юридичних властивостей конституції . Відзначимо серед них такі:
- конституція - це насамперед закон, акт виняткової ваги та виняткового значення;
- конституції притаманне юридичне верховенство, найвища юридична сила порівняно з іншими правовими актами. Жоден правовий акт не може бути вищим за конституцію;
- конституція є основою, базою правової системи країни, її законодавства. Поточне законодавство розвиває й розгортає конституційні приписи, деталізує їх;
- конституції властивий особливий порядок її прийняття та зміни, який зазвичай міститься в ній;
- наявність досить складного механізму реалізації конституції, оскільки її дія відбувається на двох рівнях: реалізації конституції в цілому та конституційних норм.
До основних рис конституції необхідно віднести:
- основоположний характер, оскільки предметом
конституційного регулювання є фундаментальні, найважливіші
політико-правові, суспільні відносини, які визначають
- народний характер, який полягає в тому, що конституція
виражає інтереси народу та покликана служити йому;
- реальний характер, тобто відповідність суспільним відносинам,
Сутність конституції виявляється в її функціях, зумовлених її змістом, роллю щодо регулювання суспільних відносин і задоволення соціальних потреб. Вони відображають її вплив на суспільні відносини, зокрема напрями чи способи цього впливу.
Функції конституції поширюються на всі сфери суспільного життя, на ті суспільні відносини, які охоплені її дією. Вони мають багато спільного з основними функціями права і базуються на них.
Функції конституції поділяють на соціальні, або об'єктні, та нормативно-правові, або технологічні. Соціальні (об'єктні) функції - це насамперед політична, економічна, ідеологічна (культурна) та ін.; нормативно-правові (технологічні) - це установча, правотворча, охоронна (правоохоронна), інтегративна, системотворча та ін.
Політична функція конституції полягає в тому, що вона формує найактивніше, найістотніше в політиці: належність влади в країні, внутрішню та зовнішню політику, державний лад. Саме конституція закріплює інтереси й волю народу, його державний і національний суверенітет на найвищому законодавчому рівні. саме в конституції визначені правила політичної боротьби, взаємовідносини між політичними партіями й іншими політизованими об'єднаннями громадян з приводу завоювання, використання та утримання влади.
Зміст економічної функції полягає в тому, що конституція фіксує основоположні суспільні відносини, які складають економічний лад (економічну систему) сус
Теорія конституції, її сутність та поняття. Інтерпретація Конституції України курсовая работа. Государство и право.
Эссе По Высказыванию Существование Долговременных Экономических
Реферат: Эпоха викингов Северной Европы. Скачать бесплатно и без регистрации
Причины Смутного Времени Реферат
Реферат: Rise And Fall Of Fascism Essay Research
Сочинение Я Хотела Бы Стать Талантливым Читателем
Сочинение На Тему Кем Ты Хочешь Стать
Контрольная работа: Основи металургійного виробництва та технології ливарного виробництва
Мотивы деятельности личности в психологии
Основы Квалиметрии Реферат
Курсовая Работа На Тему Налоговые Органы
Что Является Предметом Исследования В Курсовой Работе
Написать Сочинение На Тему Настоящее Искусство
Реферат: Утворення похідного попиту і монопсонія
Контрольная работа по теме Характеристика и причины трудовых споров
Курсовая работа по теме Бизнес–план кафе
Рефераты По Танцам Для Детей
Курсовая Работа На Тему Производство Бета-Каротина
Курсовая работа: Сельская тема в районных периодических изданиях. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая Работа На Тему Богородское
Курсовая работа: Анализ финансового состояния ОАО "Свердловскагропромснаб"
Идеалистические концепции происхождения жизни, основные идеи и их значение - Биология и естествознание реферат
Право на уважение частной и семейной жизни в стандартах Европейской конвенции прав человека - Государство и право курсовая работа
Социальная защита населения при чрезвычайных ситуациях - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда курсовая работа