Теорії причинного зв’язку у відчизняній науці кримінального права - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Теорії причинного зв’язку у відчизняній науці кримінального права

Філософське поняття причинного зв'язку. Його сутність та поняття в кримінальному праві. Вплив причинного зв'язку на кваліфікацію злочинів. Його значення для призначення покарання і його вплив на розмір призначеного покарання. Основні елементи причинності.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
з проблем кримінального права України
на тему: Теорії причинного зв'язку у вітчизняній науці кримінального права
Розділ I. Поняття причинного зв'язку
1.1 Філософське поняття причинного зв'язку
1.2 Поняття причинного зв'язку в кримінальному праві
Розділ 2. Кримінально-правове значення причинного зв'язку
2.1 Значення причинного зв'язку та вплив причинного зв'язку на кваліфікацію злочинів
2.2 Значення причинного зв'язку для призначення покарання і його вплив на розмір призначеного покарання.
Актуальність дослідження причинного зв'язку визначається відсутністю єдиного підходу до визначення цієї дискусійної категорії, та відсутністю єдності тлумачення визначення причинного зв'язку. Основою гарантій законності та верховенства права є те, що теорія та практика кримінального права при визначенні винності особи виходить з принципу, що суспільно небезпечні наслідки можуть бути пред'явлені особі у вину, лише за наявності причинного зв'язку з його діями, бездіяльністю. Перед наукою кримінального права стоїть завдання розв'язати проблему причинного зв'язку між суспільно небезпечними діяннями людини і наслідками такого діяння (об'єктивний критерій), пов'язуючи з волею цієї людини, з її можливістю або неможливістю передбачати наслідки свого діяння та бажанням або небажанням певних наслідків від вчинення такого діяння (суб'єктивний критерій). Сучасна наукова думка кримінального права ґрунтується на теорії причинності чи каузальності (причина), що розроблена філософією. Основою цієї теорії є те що такі категорії як «причина» та «наслідок» відображають об'єктивно існуючі причинно-наслідкові зв'язки об'єктивного світу. Відповідно до неї ці явища є універсальними і взаємозалежними, при чому одне завжди передує іншому - тобто причина породжує наслідок. Таким чином ця теорія обґрунтовує причинний зв'язок дією або бездіяльністю (причиною) - і суспільно небезпечними наслідками (наслідком), коли дія або бездіяльність викликає (породжує) настання суспільна небезпечного наслідку.
Розділ I . Поняття причинного зв'язку
1. 1 Філософ ське поняття причинного зв'язку
Під причинною зазвичай розуміють зв'язок, однієї зі сторін якої (причина) породжує іншу сторону (наслідок). Різне рішення питання про причинність визначається, перш за все, відмінностями основних філософських напрямків - матеріалізму й ідеалізму. Для матеріалізму причинний зв'язок є об'єктивна, існуюча поза нашою свідомістю зв'язок між явищами зовнішнього світу, вона є одна з форм загального взаємодії природи і суспільства. З точки зору ідеалізму причинний зв'язок - це суб'єктивна категорія, яка існує лише у свідомості суб'єкта, що пізнає (суб'єктивний ідеалізм), або хоча й об'єктивна категорія, але яка виводиться не з зовнішнього світу, а з об'єктивно існуючого розуму, логіки, ідеї (об'єктивний ідеалізм). Ідеалістичне поняття про причинність у сучасній філософії звичайно спирається чи на вчення Юма, чи на вчення Канта.
За вченням Юма, причинність є лише звичка нашої свідомості вважати, що за даним явищем звичайно випливає інше певне явище. Хоча ідея причинності і має своїм джерелом досвід, вона все ж не виражає об'єктивного зв'язку між предметами зовнішнього світу і є суто суб'єктивною категорією. На відміну від Юма, Кант не виводить поняття причинності з досвіду, а оголошує, що воно існує у свідомості людини до всякого досвіду, вважає його апріорним поняттям нашого розуму, привнесеним їм у досвід. Закономірність природи, за Кантом, є не об'єктивно існуюча поза людської свідомості зв'язок між предметами зовнішнього світу, а лише зв'язок між «явищами» (сприйняттями зовнішнього світу нашими почуттями - відчуттями).
Причина - філософська категорія, яка відображає одну з форм загального об'єктивного зв'язку, взаємозалежності і взаємозумовленості предметів, явищ і процесів, що відбуваються в природі й у суспільстві. Під причиною розуміється явище, що закономірно, з внутрішньою необхідністю породжує інше явище, яке розглядається як слідство. Це філософське розуміння причинності є загальним для всіх галузей знань, і тому воно застосовується і до причинного зв'язку в кримінальному праві.
Причинність - одна з форм загального зв'язку, взаємозалежності і взаємозумовленості предметів, явищ і процесів, що відбуваються в природі і суспільстві. Кожне явище має причину в інше або інших і саме породжує ряд інших явищ. Причинність причинно-слідче відношення є однієї з найбільше простих, елементарних, хоча і загальних форм зв'язку, але не єдиної. Тому, Діалектичний матеріалізм підкреслює, що причинність - лише момент загального зв'язку явищ. Це одна з форм світового об'єктивно-реального зв'язку явищ, що існує поза і незалежно від свідомості людини, а лише відбивається в ньому.
Взаємодія припускає розвиток. Взаємодія - це не проста оборотність причинного відношення. Слідство стає причиною наступної дії, а не своєї власної причини. Тому відношення причини і слідства є відношенням розвитку. У загальному взаємодії причина і слідство знаходяться в динамічному співвідношенні: усяка "причина" у той самий час може бути і "слідством" (наслідком), усяке "слідство" може бути "причиною" нового явища.
Для того, щоб з'ясувати причинний зв'язок яких-небудь явищ, треба виділити їх із загального взаємозв'язку, із тієї сукупності, що укладається з множини інших явищ. З'ясовування такого причинного зв'язку повинно ґрунтуватися на відбитку об'єктивної дійсності в нашій свідомості. Вирішення цього - це матеріалістичний підхід до розгляду названої проблеми. Причина завжди передує слідству в часі. Але не всяка послідовність явищ у часі означає їхню причинну залежність, тому що недостатня лише зовнішній зв'язок явищ, необхідний ще і внутрішній, закономірний зв'язок. Це пов'язано із субстанційним характером причинної залежності. Основним елементом причинності є необхідний, характер причинно-слідчого зв'язку, що виражається в обов'язковому настанні слідства при виникненні причини.
Одним із елементів причинності є генетичний зв'язок явища, що знаходить своє вираження в породженні слідства причиною.
Під причиною звичайно розуміють явище, дія якого викликає, визначає, змінює, робить або спричиняє за собою інше явище.
Дія причин призводить до визначених змін, що пов'язано з тим, що в реальній дійсності немає ізольованого зв'язку двох явищ, а завжди одночасно діють багато причини. Кожна причина, що є одним із чинників, що викликали слідство завжди, грає свою особливу роль, а тому не може бути двох абсолютно рівноцінних чинників.
Слід також враховувати залежність характеру причинного зв'язку від супровідних обставин. Будь-який причинно-наслідковий зв'язок існує у визначених умовах, але не можна ототожнювати причину й умови. Причина й умови не тотожні, але між ними існує глибокий діалектичний зв'язок: усяка причина у визначеному відношенні є умовою, а всяка умова в іншому відношенні може бути причиною.
Під умовами розуміється комплекс явищ, що самі не можуть породити безпосередньо дане явище - наслідок, але сприяючи причинам у просторі і часі і впливаючи на них, забезпечують їхній розвиток, необхідний для виникнення слідства. Не має однакових умов, за різних умов виникають різні наслідки.
Німецький філософ Г. Кребер, вважає, що в основі розходження причин і умов лежать два аспекти: генетичний і діалектичний. Генетичний: причина породжує, слідство, а умова цьому лише сприяє, забезпечуючи можливість дії причини. Діалектичний аспект: причина протилежна умовам по своїй мінливості, тобто усталеності. Але, на жаль, зазначений критерій можна використати лише в тих випадках, коли причиною є саме активно в них діючий чинник. Коли ж зштовхуємося з випадками пасивних явищ, то розходження між специфічною причиною й умовою зникає. У цьому випадку можна говорити лише про головну причину. Прямуючи до можливо більш чіткого розмежування причин і умов, А.П. Шептулін підкреслює, що в сукупності чинників, необхідних для виникнення того або іншого явища, не повинна розчинятися причина, і головне, що відрізняє її від умов і складає найважливішу частину категорії причини, - це саме момент активності, те, що причина є рушійною силою, викликає відповідні зміни в речах, явищах [1, с. 75-83].
Основними елементами причинності є:
1. необхідний характер причинно-слідчого зв'язку, що знаходить своє вираження:
- в обов'язковому настанні слідства при виникненні причини
- у відображенні структури причини в структурі слідства
2. генетичний зв'язок явищ: причина породжує слідство;
3. Послідовність причини і слідства в часі: причина завжди передує слідству по часу;
4. залежність характеру причиною зв'язку від супровідних обставин тобто умов.
Дані елементи причинності і складають її поняття. У філософської науці рахується що причинність - є необхідний генетичний зв'язок явищ, із яких одне явище називається причиною тобто обумовлює інше явище що називається наслідком. Проте такий підхід був не завжди проблема визначення причинного зв'язку була і є однієї з центральних проблем філософії, навколо якої з стародавніх часів велася запекла боротьба різноманітних напрямків. Це пояснюється тим що у проблемі причинного зв'язку схрещуються і відбиваються різноманітні уявлення про сутність матерії і людського мислення, про відношення їх один до одного, про роль досвіду і свідомості в сприйнятті явищ зовнішнього світу. Як співвідношення діалектичного, ідеалістичного сприйняття світу.
Для прикладу серед російських дореволюційних криміналістів існувало чимало прихильників ідеалістичних концепцій причинного зв'язку: кантіанської основи вирішення питання про причинність у кримінальному праві проголошував С.П. Мокрінський, на позиціях вчення Юма та його послідовників стояв Н.С. Тімашов.
Існує точка зору, згідно якої юрист може вирішити питання про причинний зв'язок у праві незалежно від рішення проблеми причинності у філософії. Так німецький криміналіст Л. Трегер вважав, наприклад, що філософія як така нездатна дати будь-які роз'яснення причинності в галузі права; причинність у праві означає лише встановлення того, «що повинен розуміти юрист під словами закону про заподіяння смерті, тілесного ушкодження, збитку та т.д.» [2 , с. 54].
Р. Маура проголосив, що це питання має вирішуватися не з точки зору філософського або природничо розуміння причинності, а в залежності від практичних потреб, тобто надав рішення питання про причинний зв'язок повністю на розсуд суду. Аналогічні судження висловлювалися і в російській юридичній літературі (С. В. Познишев). Потрібно зауважити, однак, що погляди про незалежність юриспруденції від філософії, як правило, все ж носили на собі печатку певного філософського напряму.
Тому слід стверджувати, що хоча філософія не дає аксіоматичного визначення поняття причинного зв'язку, проте вона я є ґрунтовним базисом для визначення причинного зв'язку.
1 . 2 Поняття причинного зв'язку в кримінальному праві
Питання про значення причинного зв'язку при визначенні відповідальності за вчинений злочин у теорії кримінального права такі вчені як Миттермаєр, російські вчені М.С. Таганцев, М.Д. Сергієвський визначали, що історично виник у зв'язку з розглядом злочинів проти життя та здоров'я [3, с.3]. причинний зв'язок кримінальний право
Італійські юристи середніх століть виробили цілий ряд правил, які, як їм здавалося, могли сприяти визначенню відповідальності за вбивство, що стало результатом нанесення рани потерпілому. Вони вважали, що для визнання наявності причинного зв'язку при вбивстві потрібно безпосереднє позбавлення життя іншої людини, наприклад, удар сокирою, постріл в притул. Будь-яка обставина, яка сприятиме настання злочинного результату,зумовлювала поставлення скоєного в провину особі. Це так звана теорія виняткової причинності, що склалася під впливом арістотелівського подання про діючу причини. За часів феодальної епохи проводили різницю між безумовно смертельними ранами і ранами не смертельними. При наявності останніх вони заперечували причинний зв'язок між пораненням і приходу смертю потерпілого. Для визнання причинного зв'язку необхідно було, щоб смерть настала до закінчення «критичних днів» (цей термін зазвичай становив 40 днів) після нанесення поранення [4, с. 8].
Феодальна доктрина виняткової причинності найдовше зберігала дію у країнах англосаксонського права. В англійському праві до сих пір для визнання причинного зв'язку при вбивстві потрібно, щоб не минув певний термін (рік і один день після заподіяння ушкодження). Однак найбільш поширеною теорією причинності в західній кримінально-правовій літературі є так звана теорія «conditio sine qua non» (теорія «необхідної умови»). Відповідно до цієї теорії дії людини тоді є причиною даної події, коли воно було однією з необхідних умов настання цієї події. Теорія conditio sine qua non виходить з припущення про повну рівноцінності всіх попередніх близьких чи віддалених умов настання даної події. Кожне з них, якщо воно задовольняє вказаною вимогу, може розглядатися як причина події.
Одним з основоположників цієї теорії вважається німецький юрист Бурі, який наприкінці 60-х - початку 70-х рр. минулого століття опублікував ряд праць, присвячених питанню про причинного зв'язку [4, с. 32 ].
У юридичній літературі при спробі визначити філософські коріння теорії conditio sine qua non зазвичай розцінюють її як позитивістську теорію причинності. Однак А.А. Піонтковський стверджував, що не існує взагалі ніякої спеціальної теорії причинності позитивізму, розглядати теорію conditio sine qua non можна лише або в рамках механістичного матеріалізму, коли причинний зв'язок розглядається як об'єктивне явище, або в рамках ідеалістичного вчення про причини, або як результат непослідовного їх змішання. Мокрінський, наприклад, оголошуючи причинність апріорної категорією (тобто слідуючи Кантом), для свого розуміння закону причинного зв'язку користується роботою німецького матеріаліста XVIII ст. К.Ф. Гомеля: «Кожна подія, як би воно не було маловажним, необхідно обумовлено всім світовим минулим і всім справжнім. Разом з тим, складаючи частину цілого, воно необхідне обумовлює все існуюче і все те, що має здійснитися в майбутньому. За влучним і образним зауваженням Гомеля, варто було б вилучити з Всесвіту тільки один атом, і весь світ розпався б » [5, с. 20] . Теорія причинності conditio sine qua non була панівною в юридичній літературі з цивільного права аж до початку нинішнього століття, а в кримінально-правовій літературі це положення вона займала і надалі. Однак нерідко вона викликала заперечення. Основне заперечення полягало в тому, що вона ставить питання про можливість відповідальності за дуже далекосяжні наслідки вчиненого діяння. Проти неї виступали насамперед цивілісти, тому що в галузі цивільного права в багатьох випадках з буржуазному праву відповідальність за наслідки могла наступати при наявності їх невинного заподіяння. Типовим у цьому відношенні з'явився аргумент, висунутий П. Ертманом: «Якщо мій пес набридає перехожому, і він внаслідок цього змінює маршрут своєї щоденної прогулянки, а потім, через кілька тижнів, перехожий потрапляє під автомобіль, гуляючи по новообраному маршрутом, то я повинен буду нести відповідальність, бо якщо б моя собака не вела себе певним чином, то перехожий не змінив би колишнього напрямки своєї прогулянки і не потрапив би під автомобіль. Моя собака, за яку я повинен відповідати і за відсутності вини з мого боку, згідно зі ст. 833 Цивільного уложення, створила умова, без якого не могло наступити каліцтво або смерть перехожого » [6, с. 43].
М. Д. Сергеївський визначав неприпустимість використання казуїстичної теорії обґрунтовуючи прикладом, що слідуючи цій теорії винним у смерті особи від простуди буде кравець який пошив занадто тонкий для зимової погоди костюм, прислужник який помилково повідомив про теплу погоду, перевізник, який занадто повільно віз особу в холодну погоду, і сама особа яка вдягнула легкий костюм в холодний день [4, с.21].
Заперечення цивілістів проти теорії conditio sine qua non були ослаблені в галузі кримінального права, тому що тут відповідальність передбачає встановлення вини особи у вчиненні злочину і відповідає за віддалені наслідки дій, які не могли бути передбачені особою. Однак, хоча теорія причинності conditio sine qua non виходить з визнання принципової рівності всіх умов, необхідних для настання даного злочинного результату, насправді прихильникам її доводиться відступати від цього положення при визначенні змісту умислу і необережності та вирішенні конкретних питань відповідальності за скоєний злочин. Якщо розуміти причинність як будь-яке з необхідних умов настання результату, то для наявності умислу було б достатнім вимагати встановлення свідомості того, що дана умова може сприяти наступу злочинного результату. Фактично ж прихильники цієї теорії для встановлення умислу вимагають усвідомлення більш конкретного розвитку причинного зв'язку між дією і наслідком, що результатом. В якості ілюстрації такої непослідовності наводиться зазвичай наступний приклад: А. направляє Б. в ліс в надії, що під час наступаючої грози Б. буде убитий блискавкою. З точки зору теорії conditio sine qua non було б справедливим у разі загибелі Б. залучати до кримінальної відповідальності А. за закінчене умисне вбивство, а у разі, коли все обійшлося благополучно, - за замах на вбивство. Однак криміналісти, прихильники теорії conditio sine qua non такого висновку не роблять, посилаючись на те, що це суперечить їх «правовому почуттю». Не могла ця теорія причинності пояснити і обсяг кримінальної відповідальності у разі скоєння умисного злочину, пов'язаного з настанням певних кваліфікуючих наслідків (наприклад, умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, що призвело за собою смерть потерпілого). Так, якщо кому-небудь була навмисно завдано тяжку шкоду здоров'ю, і він загинув під час автомобільної катастрофи, коли його везли до лікарні, то з точки зору теорії, що розглядається в наявності причинний зв'язок між діями особи і смертю потерпілого (судова практика на заході зазвичай визнає , що з відповідальності за кваліфікований за наслідками умисний злочин не потрібно винного відношення особи до цих наслідків), все ж прихильники не пропонують в цьому випадку залучати за вчинення кваліфікованого виду умисного злочину. Недоліки теорії conditio sine qua non породили в кримінально-правовій літературі прагнення створити іншу концепцію розуміння причинного зв'язку в праві. Прикладом таких концепцій може служити теорія, розвинена К. Біндінгом. З усіх попередніх умов даної події він прагнув виділити таку умову, якому належить вирішальна роль у відтворенні цієї події; його то Біндінг і вважає причиною настав результату в тісному сенсі слова. Біндінг вважав, що викликати будь-яку зміну в зовнішньому світі - це значить порушити рівновагу між існуючими протидіями і сприяти даній зміні умовами в бік останніх. Людська дія, що порушує цю рівновагу, є для нього причиною наслідку. Однак цій теорії властиві по суті ті ж риси, що й теорії conditio sine qua non. Вона виходить з метафізичних уявлень про зовнішній світ і також не проводить відмінності між необхідними і випадковими зв'язками. Інші криміналісти прагнули внести до розуміння причини у кримінальному праві безпосередньо елемент провини. Так М.Д. Сергієвський, визнаючи основні положення теорії conditio sine qua non, вказував, що в галузі кримінального права вона не повинна мати практичного застосування. Поділяючи загально-філософське поняття причини і спеціально кримінально-правове, він зазначав, що причиною якої-небудь події для кримінального права є лише те дія особи, у момент здійснення якого у нього була можливість передбачити дане явище як наслідок своєї дії. Причинним зв'язком у кримінальному праві Сергієвський вважав лише той причинний зв'язок, який охоплювався або міг охоплюватися передбаченням особи. Окремо від головних концепцій причинного зв'язку в науці кримінального права існують так звані індивідуалізовані теорії, що визнають нерівноцінність умов для виникнення результату. У російській дореволюційній літературі прихильником розмежування причини та умови був проф. М.С. Таганцев. Вчинок людини, на думку Таганцева, не може викликати безпосередньо наслідки без сприяння інших спонукаючих сил. Тому для встановлення причинного зв'язку насамперед слід з'ясувати, в якому відношенні до наслідку повинен знаходитися людський вчинок. Відповідальність обгрунтована і в тих випадках, коли особа, хоча і не вчиняла протиправних дій, але дала існуючим і діючим силам такий напрямок, завдяки яким настав результат. Таганцев визнає відповідальність і в тому випадку, коли людина навіть не направляє сил, але своєю поведінкою настільки полегшує «успіх цих сил, що їх незалежність є удаваними, а не дійсне» [7, с. 54].
Проте як визначити переважання або відносну незначність вчинку людини і залежність від зовнішніх сил Таганцев не пояснив, і надав рішення цього питання в кожному окремому випадку судді. Нерівноцінність умов, на його думку, можна обгрунтувати лише з точки зору буденних уявлень. Філософському поняттю заподіяння Таганцев протиставляє «практичне поняття» причинності, тобто «Поняття причини в умовному життєвому сенсі слова», яким повинні, на його думку, оперувати кримінальне право. У той час як з філософської точки зору, причиною є вся сума попередніх умов, що мають рівноцінне значення, практична точка зору дозволяє виділяти одні умови як причину, а інші розглядати як привід. Визнання існування нерівноцінності умов кладе в основу своєї теорії про причинність російський криміналіст С.В. Познишев. На відміну від Таганцева, Познишев при встановленні відмінності між умовами-причинами і простими умовами грунтується не на життєвих поглядах, а намагається підійти до вирішення питання з точки зору загальних законів розвитку явищ. Для з'ясування того, якими особливостями наділена причина, на відміну від простої умови, Познишев розрізняє три категорії умов: по-перше, ті окремі явища, які послужили безпосереднім матеріалом для виникнення нового явища (наприклад, тіло в результаті видозміни якого утворюється рана), по -друге, певні фактори, що впливають на вищезгадане явище і викликають у ньому певні зміни, які призводять до настання іншого явища (наприклад, удар ножем, постріл), по-третє, умови створюють обстановку, середовище, в якому відбувається утворення цього явища (наприклад , стан атмосфери, температура тіла).
Тільки за другою категорією умов Познишев визнає якість причини. Впливаючи на інші явища, вони викликають в них зміни різного характеру: або безпосередньо перетворюють ці явища, або просто приєднують їх з іншими, або виділяють з них деякі частини тощо…
Познишев вважає, що об'єктивну підставу відповідальності слід визнати встановленим, якщо поведінка особи було однією з умов-причин настав результату, хоча б воно виразилося в простому підставлянні об'єкта посягання під дію інших факторів.
Класифікація умов, яку дає Познишев, має доволі поверхневий характер, а його теорія багато в чому непослідовна. Розглядаючи кримінальну відповідальність, він вважає достатнім для обґрунтування передумови відповідальності, якщо поведінка особи безпосередньо чи опосередковано збуджувала, посилювала або направляла дії і заподіяла результат хоча б одного з факторів. Очевидно, що за цією формулою причинності може бути визнано будь-яку людську дію, хоча б і саму віддалену, якщо тільки вона яким-небудь чином сприяла настанню результату.
Спеціальної уваги заслуговує теорія адекватної причинності. Її поява в юридичній літературі зазвичай пов'язують з ім'ям І. Криза, фізіолога за фахом, який у 1888 р. опублікував роботу «Про поняття об'єктивної можливості та її деяких застосуваннях». Серед окремих додатків свого поняття «об'єктивної можливості» Криз розглядає і застосування цього поняття в галузі права. Суть цієї теорії зводиться до наступного. Кожна подія, що настає, фактично являє собою необхідний результат попередніх йому умов. Твердження про ймовірність чого-небудь носить суб'єктивний характер, тому що ймовірність означає завжди, що хтось не знає, настане чи ні дана подія. Імовірність настання якої-небудь події в тих випадках, коли відомі звичайні, загальні, родові умови його настання, Криз називає загальноприйнятою ймовірністю або об'єктивною можливістю настання. При цьому «об'єктивний» характер можливості, за вченням Криза, є не вираження стану об'єктивно існуючої реальності, взаємного зв'язку між реальними явищами зовнішнього світу, а лише вірогідність, притаманна свідомості багатьох осіб. Об'єктивна можливість має своєю передумовою знання про типові зв'язки між явищами. Там, де розглядається умова може вважатися сприятливим настання даного результату взагалі незалежно від індивідуальних особливостей конкретного випадку, там можна говорити про адекватне заподіянні даними умовою розглянутого результату. На думку Криза, питання про типовість або нетиповість відповідної зв'язку може бути поставлений лише щодо таких обставин, які самі представляють собою винна поведінка суб'єкта, тобто при визначенні типовості причинного зв'язку можна брати до уваги лише ті обставини, які були відомі суб'єкту або могли бути йому відомі. Таким чином, передумовою вирішення питання про причинний зв'язок з точки зору розглядуваної теорії має бути з'ясування, наскільки дію суб'єкта, виходячи з відомих йому, або можуть бути відомими умов, здатне взагалі заподіяти розглянутий результат. Ця, так звана суб'єктивна теорія адекватної причинності була доповнена об'єктивною її різновидом, автором якої вважають Рюмеліном. Відмінність останньої полягає в тому, що при вирішенні питання про можливість настання даного результату Рюмелін приваблює і умови, які стали відомі вже після настання цього результату. Питання про значення умови як адекватного для заподіяння розглянутого результату повинен бути дозволений з точки зору подальшого об'єктивного прогнозу, тобто ex post, який вирішується судом. Незважаючи на те, що багато юристів на Заході визнали, що за допомогою цієї теорії досягнуто, нарешті, відповідність «правовому почуттю» при встановленні причинного зв'язку, адекватна теорія причинності в силу її суб'єктивістського характеру практично може означати захист повного суддівського розсуду у вирішенні питання про причинність . Для всіх різновидів теорії адекватної причинності характерне ототожнення причинного зв'язку з імовірністю очікування події даного роду з боку тієї чи іншої особи. Звичайно, людина за допомогою свого розуму вирішує питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між явищами зовнішнього світу. Однак сама причинний зв'язок належить об'єктивного світу і його існування не можна ототожнювати із судженням про неї хоча б і проникливого спостерігача.
Розділ 2 . Кримінально-правове значення причинного зв'язку
2.1 Значення причинного зв'язку та вплив причинного з в'язку на кваліфікацію злочинів
Досліджуючи поняття причинного зв'язку, неможливо мати повне уявлення про нього, не знаючи кримінально-правового значення, що має причинний зв'язок. Значення цього поняття для кримінальної відповідальності, для призначення покарання і для кваліфікації злочинів. У науці кримінального права проф. А.Н. Трайніним пропонувалася точка зору, відповідно до якої причинний зв'язок у кримінальному праві має двояке значення: як підстава кримінальної відповідальності і як елемент складу злочину, аргументи що він приводить у підтвердження своєї теорії: на його думку, кримінальна відповідальність має дві підстави: винність і причинність: "У кримінальному праві відповідальність спочиває на двох однаково необхідних основах: об'єктивній підставі - причинного зв'язку, і суб'єктивній підставі - вини " [8, с. 80].
У цьому він бачить діалектичний підхід до аналізованої проблеми: сполучення суб'єктивних і об'єктивних моментів, оцінки особистості злочинця і його поведінки, тобто відмова відривати суб'єктивне від об'єктивного, суб'єкта від дії, злочинця від злочину. Звідси він робить висновок: підстави кримінальної відповідальності не можуть спочивати на однім лише суб'єктивному моменті: вина, у якості суб'єктивної підстави кримінальної відповідальності, повинна сполучитися з іншою, об'єктивною її підставою. Такою об'єктивною підставою може бути тільки причинний зв'язок: "Будь-яка злочинна дія і його результати повинні бути заподіяні суб'єктом, повинні являться плодом його поводження, його творчості; лише автор злочинної дії і його результат можуть нести за них відповідальність " [ 8, с. 93].
Інші елементи складу, що характеризують його об'єктивну сторону: засіб, місце, час учинення злочину й ін., - мінливі, малозначні і для багатьох груп злочинів не характерні, тому не можуть бути висунуті в якості одної з підстав кримінальної відповідальності. Причинність же виходить за межі конкретного складу.
Причинний зв'язок він розглядає не тільки як об'єктивну підставу відповідальності і як об'єктивний її критерій: дія особи, що утворило головну причину суспільно-небезпечного результату при інших рівних умовах повинна тягнути за собою велику кримінальну відповідальність, чим дія особи, що грала другорядну роль у заподіянні цього результату теорія розподілу причин і причинних зв'язків по ступеню заподіяння. На його думку, не тільки ступінь вини, але і ступінь заподіяння визначають ступінь суспільної небезпеки і, отже міру кримінальної відповідальності.
У той же час він пише: "У загальній формі можна сказати, і це буде, звичайно, вірно, що підставою для кваліфікації конкретного злочину служить наявність у діях підсудного всіх елементів складу цього злочину. Але це саме, загальна відповідь... " [8 с. 96].
Іншими словами, проф. А.Н. Трайнин притримується тієї точки зору, відповідно до котрого причинний зв'язок виступає самостійною підставою кримінальної відповідальності, з чим не можна погодитися.
Варто визнати правильну позицію проф. В.Н.Кудрявцева: "Значення причинного зв'язку в праві визначається тим, що він є елементом складу злочину, а при відсутності хоча б одного з елементів складу не може наступити кримінальна відповідальність." В цьому і полягає значення причинного зв'язку для кримінальної відповідальності і її вплив на останню. Значення причинного зв'язку, як е
Теорії причинного зв’язку у відчизняній науці кримінального права курсовая работа. Государство и право.
Доклад: Адекватная терапия затяжных реактивных депрессий
Курсовая Работа На Тему Государственная Регламентация Отчетности Предприятий В России, Ответственности За Ее Искажение
Реферат: Правова держава: ідея і дійсність
Реферат: Сучасні технології опитування
Реферат по теме Початк граматичної традиції
Реферат: Eutanasia Essay Research Paper Euthanasia Sue Rodriguez
Дипломная работа по теме Розробка макета високоякісного підсилювача потужності звукової частоти
Курсовая работа по теме Предметная одаренность, ее диагностирование и развитие в процессе изучения иностранного языка
Реферат: Техническое задание на разработку номограммного кипрегеля. Скачать бесплатно и без регистрации
Эссе На Тему Маркировка Товаров
Выполните Лабораторную Работу Соцветие
Реферат по теме История развития экологической оценки в России
Реферат по теме Алжирская Народная Демократическая Республика
Контрольная работа по теме Увеличение производственных мощностей предприятия
Курсовая работа: Тяговые расчеты для поездной работы
Курсовая работа: Управління оперативним фінансовим лізингом на підприємстві житлово комунального господарства
Реферат по теме Конституционное судопроизводство в России
Сочинение: Наречие как часть речи
Курсовая работа по теме Вычислительная техника и информационные технологии
Реферат: Фондовые индексы 4
Учёт основных средств - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Охрана наследственного имущества и управление им - Государство и право курсовая работа
Принципы гражданского права - Государство и право курсовая работа