Тема 4
ОлексійТема 4
Формування оціночного відношення до аналітично-теоретичних знань, вокально-хорових вмінь і навичок та рівня художнього виконання методом самоперевірки та порівняльного аналізу.
Спів – самий доступний для дітей вид музичної діяльності. півати можуть всі діти.
Для формування вокально-хорових навичок необхідно знати особливості їх розвитку та класифікацію. Вокально-хорові навички досліджували О. Раввінов, А. Болгарський, А. Кифенко, Ю. Юцевич та інші.
Мета - розвиток вокально-хорових навичок.
Завдання: виховання у дітей інтересу до співочої діяльності;
формування співочих навичок;
розвиток виконавської майстерності;
емоційний розвиток;
розширення музичного кругозору.
Вокально-хорові навички – це автоматизовані дії співака, які забезпечують інтонаційно чисте та художньо-виразне виконання пісень, слуховий самоконтроль та дружний вокально-хоровий ансамбль з іншими дітьми. Для учнів важливими є такі вокально-хорові навички, як:
співацька постава, правильне звукоутворення, вокальне дихання, артикуляція та чітка дикція, стрій, звуковедення, інтонування, ансамбль і художня виразність.
У дітей дошкільного віку голосові зв’язки ще тільки розвиваються і необхідно пам’ятати про охорону дитячого співочого голосу (враховувати вокальний діапазон дитини при доборі пісенного репертуару; берегти голос дитини (не співати довго, не повторювати безцільно пісню); слідкувати, щоб діти не кричали під час співу).
При доборі пісенного репертуару важливо враховувати художню цінність твору; доступність для розуміння дітей; відповідність віковим діапазонам і вокальним можливостям; інтерес дітей до пісні.
Формуванню вокально-хорових навичок сприяє проведення різних видів вокально-хорової діяльності, а саме: вокально-хорова робота; музичнодидактичні ігри; сприйняття музики; дихальна гімнастика; вправи для артикуляції; інтонаційно-фонетичні вправи.
Пропонуємо наступні методи для розвитку вокально-хорових навичок:
- вокально-рухова гімнастика;
- вправи на розвиток дихання;
- вокально-хорові вправи;
- артикуляційна гімнастика;
- дикційна розминка;
- мовні і ритмічні ігри;
- музичні поспівки та пісні;
- музичні ігри зі співом.
Знання методичної роботи з дошкільниками над піснею є дуже важливою. Для вивчення пісні необхідно застосовувати послідовність етапів розучування, а саме:
- вивчення слів пісні;
- розучування мелодії;
- робота над труднощами;
- робота над чистотою інтонації та ритмом;
- спів дружним ансамблем;
- концертне виконання.
Під час поетапного розучування пісень у дітей поступово формуються і розвиваються вокально-хорові навички, зміцнюються голосові зв’язки, вокальне дихання, музична пам'ять, покращується інтонація, артикуляція, звукоутворення, стрій та груповий ансамбль виконання пісень.
Етапи методичної роботи над піснею:
Перший етап:
викладач виконує пісню – учні її слухають і запам’ятовують;
викладач показує рухи – учні повторюють .
Другий етап роботи:
промовляння тексту в ритмі пісні, неголосно, пошепки;
проспівування складних фрагментів зі словами;
вокалізація пісень на склад «лю»;
моделювання висоти звуку рукою;
спів з ритмічним проплескуванням;
спів на звук «у»;
спів «луною» у вигляді гри «Я і ви».
Третій етап роботи:
спів a capella;
метод уявного співу;
використання дитячих музичних інструментів;
гра «Впізнай пісню по ритму»;
спів з ритмичним акомпанементом;
вокалізація пісень на склад «лю»;
спів по фразам вголос і про себе.
Четвертий етап роботи:
спів по підгрупах;
гра «Чий ряд знає краще слова?»;
диригування дитячим хором;
гра «Рухаємося з пісенькою»;
гра «Чарівна паличка»;
гра «Виступ по телевізору»;
інсценування пісень;
спів від імені різних персонажів;
змагання «Хлопчики і дівчатка» (з методом порівняльного аналізу);
виконання пісень для гостя-персонажа.
П'ятий етап методичної роботи проводиться тоді, коли пісня вже розучена і потребує сценічного втілення; співу під караоке;
супровіду на дитячих музичних інструментах;
співу під фонограму;
сценічне оформлення: костюми, аксесуари, декорації; участь у «Фабриці зірок».
Для розвитку вокально-хорових навичок у учнів дієвими є такі форми роботи, як участь дітей у:
- музично - тематичних вечорах розваг;
- концертах дитячого хору (ансамблю);
- святкових ранках;
- вокально - хорових конкурсах;
- у районних заходах («Талановита малеча»).
Для розвитку вокально-хорових навичок дітей корисними вважаємо такі форми роботи з батьками, як:
- консультації;
- методичні листки;
- практикум;
- «круглий стіл»;
- виступ батьків на святах, розвагах;
- допомога в підготовці до районних заходів та конкурсів.
Для формування вокально-хорових навичок у учнів важливими є: цікавий добір пісенного репертуару; методика поетапного розучування пісні; охорона дитячого голосу; ігрові форми і методи навчання; різні види вокально-хорової діяльності; робота з батьками.
Виявлення рівня навчальних досягнень учнів відбувається в процесі контролю, структурними компонентами якого є перевірка та оцінювання результатів навчальної діяльності.
Об'єктами контролю у процесі початкового навчання є складники предметних компетентностей: знання про предмети і явища навколишнього світу, взаємозв'язки і відношення між ними; вміння та навички застосовувати засвоєні знання; досвід творчої діяльності; ціннісні ставлення.
Контроль і оцінювання в процесі навчання є одним із важливих засобів мотивації і стимулювання їх учбово-пізнавальної діяльності. Так, позитивна оцінка у поєднанні з іншими мотивами учіння сприяє розкриттю перспектив успіху дитини, створює і підтримує позитивний емоційний настрій, викликає бажання вчитися, сприяє формуванню адекватної самооцінки.
Основними функціями контролю і оцінювання навчальних досягнень учнів є: мотиваційна, діагностувальна, коригувальна, прогностична, навчально-перевірювальна, розвивальна, виховна.
Діагностувальна функція контролю дає змогу викладачеві виявити прогалини і помилки в знаннях і вміннях відповідно до поставлених цілей, з'ясувати причини їх виникнення і відповідно коригувати учбово-пізнавальну діяльність учнів та способи управління нею. Таким чином у процесі контролю відбувається "коригування", а не "доучування".
Отримані результати контролю використовуються з метою прогнозування шляхів удосконалення методики навчання предмета в цілому, передбачення засобів удосконалення результатів навчальних досягнень окремих учнів.
Навчально-перевірювальна функція контролю полягає, насамперед, у поліпшенні якостей знань та вмінь молодших учнів. Так, організація перевірки в логічній послідовності - з одного боку, та вимога повноти й обґрунтування відповідей - з іншого, забезпечують систематизацію і узагальнення засвоєного змісту. Спонукання дітей до використання результатів спостережень, прикладів з власного життя поглиблює і розширює їхні знання та вміння. Виконання різнорівневих завдань, що перевіряються, сприяє їх осмисленню, усвідомленню та закріпленню, застосуванню за зразком, за аналогією та у нових ситуаціях.
Контроль сприяє розвитку волі, уваги, мислення, пам'яті, мовлення учнів, їх пізнавальної активності і самостійності. У процесі контролю доцільно формувати вміння взаємо- і самоконтролю (взаємо- і самоперевірки, взаємо- і самооцінювання), взаємо- і самокоригування, що є одним із його найважливіших завдань, а також розвивати рефлексивні уміння, тобто здатність обмірковувати свої дії, критично оцінювати їх і свідомого ставитися до навчання.
Результати контрольно-оцінної діяльності мають виховне значення. Об'єктивно і методично правильно організований контроль розкриває невикористані резерви, можливості дитини, стимулює учнів до систематичної наполегливої праці, зумовлює формування важливих якостей особистості: відповідальності, здатності до подолання труднощів, самостійності.
Перевірка й оцінювання передбачає систематичне й об'єктивне визначення рівня навчальних досягнень учнів відповідно до програмових вимог. Систематичність зумовлена дидактичною доцільністю здійснення контролю на всіх етапах процесу навчання. Об'єктивність контролю полягає у запобіганні викладачем суб'єктивних і помилкових оцінних суджень, які не відображають реальних досягнень учнів у навчанні.
У початкових класах застосовуються такі види контролю: поточний, періодичний, тематичний, семестровий, річний.
Вибір видів контролю (перевірки й оцінювання), їх зміст, послідовність, взаємозалежність, час проведення визначаються специфікою навчальних предметів.
Поточний контроль здійснюється в процесі вивчення теми з метою визначення рівня розуміння і первинного засвоєння учнями окремих елементів змісту теми, зв'язків між ними та засвоєним змістом попередніх тем уроків, закріплення знань, умінь і навичок, їх актуалізації перед вивченням нового матеріалу. Результати поточної перевірки фіксуються в оцінних судженнях або в балах.
Періодичний контроль має на меті визначення й оцінювання сформованості загальнопредметних умінь і навичок (аудіювання, читання, усне мовлення тощо), якими оволодівають учні впродовж вивчення окремих предметів. Цей вид контролю передбачає перевірку, що здійснюється через певний період навчання.
Тематичний контроль здійснюється у формі тематичної контрольної роботи після опанування програмової теми чи розділу. У разі, коли тема розрахована на велику кількість годин, її розподіляють на логічно завершені частини - підтеми. Якщо ж програмова тема невелика за обсягом, то її об'єднують з однією або кількома наступними темами.
Тематична оцінка в балах виставляється з урахуванням усіх поточних оцінок, отриманих під час вивчення теми (підтеми).
Підсумкове оцінювання за семестр здійснюється на основі результатів тематичного оцінювання з урахуванням динаміки зростання рівня навчальних досягнень учня/учениці.
Річна оцінка виставляється на основі семестрових оцінок також з урахуванням динаміки зростання рівня навчальних досягнень учня/учениці.
Облік результатів контролю ведеться викладачем класних журналах і табелях навчальних досягнень учнів.
Усі види перевірки навчальних досягнень учнів здійснюються за допомогою різних методів, вибір яких зумовлюється особливостями змісту навчального предмета, його обсягом, рівнем узагальнення, віковими можливостями учнів.
У навчанні застосовуються такі методи: усна перевірка (бесіда, розповідь учня); практична перевірка (дослід, практична робота тощо).
Для перевірки навчальних досягнень учнів необхідно застосовувати завдання різних когнітивних рівнів: на відтворення знань, на розуміння, на застосування в стандартних і змінених навчальних ситуаціях, вміння висловлювати власні судження, ставлення, оцінки.
За формою організації навчально-пізнавальної діяльності учнів перевірка може бути: індивідуальною, парною, груповою, фронтальною.
Для розвитку самооцінювальної діяльності можна використовувати портфоліо учнівських досягнень, в якому протягом певного часу накопичуються результати виконання різних завдань, що переконливо ілюструють індивідуальне зростання в розвитку дитини.
Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному принципі, що передусім передбачає врахування рівня досягнень учнів, а не ступеня їхніх невдач.
Об'єктивність і точність оцінок забезпечуються такими критеріями:
- якість знань (міцність, повнота, глибина, узагальненість, системність, дієвість);
- сформованість ключових, загальнопредметних і предметних компетентностей, способів навчальної діяльності (виконання за зразком, за аналогією, в нових ситуаціях);
- володіння досвідом елементарної творчої діяльності (частково-пошуковий і пошуковий рівні);
- володіння досвідом емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу, до інших людей, до самого себе.
На основі зазначених критеріїв виділяються інтегровані рівні навчальних досягнень учнів початкових класів. Їх загальнодидактичні характеристики такі:
початковий рівень (1 - 3 бали) - учень/учениця засвоїв/засвоїла знання у формі окремих фактів, елементарних уявлень, які може відтворити; володіє різними видами умінь на рівні копіювання зразка виконання способу дії; виконує самостійну роботу під безпосереднім керівництвом викладача, але допомогу не може сприйняти відразу, а потребує детального кількаразового її пояснення;
середній рівень (4 - 6 балів) - учень/учениця володіє знаннями у формі понять, відтворює їх зміст, ілюструє прикладами з підручника; відповідь будує у засвоєній послідовності; володіє вміннями на рівні виконання способів діяльності за зразком у подібній ситуації; самостійну роботу виконує зі значною допомогою;
достатній рівень (7 - 9 балів) - учень/учениця володіє поняттями, відтворює їх зміст, ілюструє не тільки відомими, а й новими прикладами, встановлює відомі внутрішньопонятійні зв'язки; вміє розпізнавати об'єкти за різними ознаками, які охоплюються засвоєними поняттями; під час відповіді може відтворити засвоєний зміст в іншій послідовності, не змінюючи логічних зв'язків; володіє вміннями на рівні застосування способу діяльності за аналогією; самостійні роботи виконує з незначною допомогою викладача; володіє вміннями виконувати окремі етапи розв'язання проблеми і застосовує їх у співробітництві з викладачем;
високий рівень (10 - 12 балів) - учень/учениця володіє системою понять в межах, визначених навчальними програмами, встановлює як внутрішньопонятійні, так і міжпонятійні зв'язки; вміє розпізнавати об'єкти за різними ознаками, відповідь аргументує новими прикладами; вміє застосовувати способи діяльності за аналогією і в нових ситуаціях; самостійні роботи виконує без допомоги викладача; виконує творчі завдання.
Під час оцінювання навчальних досягнень учнів викладачу важливо виявляти доброзичливість, терпіння, поєднувати вимогливість з індивідуальним підходом, порівнювати виявлені досягнення дитини не тільки з нормою, але й із її попередніми успіхами. Індивідуальний підхід передбачає врахування індивідуальних особливостей, пізнавальних здібностей, темпу роботи учнів тощо.