Tell me it's love.
Кохання - почуття від якого не позбутись ніколи, як би не хотів. Дивлячись в дзеркало, хочеться плакати, аби не відчувати нічого, але серце так і кричить: люблю!
***
Хьонджін був звичайним підлітком, який жив на повну. Йому не хотілось витрачати час на стосунки. Бавився з друзями, грав в футбол та інколи займався письмом. Письмо цікавило його давно, може рік, а може більше, точно не пам'ятає. В кімнаті лежить багато блокнотів з різними віршами та малюнками. Окрім письма, в нього був хист на малювання, але він не признавав його. Хоча письмо теж приховував від посторонніх людей. Навіть рідні не прийняли б таке хобі.
Ходив він в старші класи корейської школи, вивчав також різні мови, бо дуже хотів подорожувати. Займався навчанням годинами, аби не думати про одного хлопця, який забрав його підліткове серце. Хьонджін знав, що кохання в ранньому віці приведе тільки до розбитого серця та страждань. В блокнотах була зовнішність того хлопця, тому частіше всього сторінки були вирвані та порвані на багато частин.
Лягаючи спати, в думках був той самий хлопець. Котяча зовнішність, каштанове волосся, карі, невеличкі очі, шкільна форма, ніколи не водився з такими, як Хьонджін. Вважав таких замурованими в книгах, і не вміють жити життя. Він не знав, що Хван навіть за навчанням міг жити життя на повну, до поки не з'явився той хлопець. Звати його було Мінхо, Лі Мінхо. Чуючи це ім'я, на обличчі юнака з'являлась посмішка.
Він сходив з розуму від кохання. Він знав, що йому далеко до нього.
Ранок. Хьонджін прокидається та зробивши буденні речі, поспішив до школи. Про школи Кореї можна багато чого сказати. Якщо ти не гарний та не підходиш під стандарти, автоматично стаєш жертвою булінгу. Сам Хьонджін був гарний на зовнішність і не боявся бути жертвою булінгу, а навпаки рятував інших. Найбільше він боявся, що Мінхо дізнається про його почуття, бо булінгу зі сторони коханої людини він не витримає.
Сівши на звичне місце, він поглянув вперед і побачив, як знову знущаються. Спочатку Хван не хотів реагувати, але через 10 хвилин вирішив діяти. Тільки хотів встати, як в клас зайшов Мінхо та розлючено поглянув на сторону булінгу. Хлопці відразу відійшли від дівчини та сіли на свої місця. В душі Хван захоплювався цим "котячим хлопчиком".
Саме так він називав його.
- З тобою все добре? - запитав Мінхо в дівчини та в відповідь отримав швидкий кивок: - йди сідай.
Погляди між ними на долю секунди перетнулись і серце юнака спалахнуло вогнем. Тільки біля цього хлопця він був слабким. Мінхо пройшов повз нього, але випадково зачепився через портфель та впав біля Хвана, той в відповідь вхопив його за руку та тримав в сантиметрі від підлоги. Навіть через таке стискання руки, він відчув, що руки хлопця затремтіли. Він швидко підійнявся та з котячою посмішкою сказав:
- Дякую, Джінні.
- Ми можемо.... - невпевнено розпочав Хван, - поговорити після...уроків?
- Щось сталося? - запитав Мінхо, але пізніше замислився та знову посміхнувся, - так, звичайно, я зачекаю тебе.
Як тільки він пішов, то Хьонджін полегшено зітхнув. Хван вирішив зізнатися йому в почуттях через пісню, яка постійно грає, коли він в навушниках. Краєм ока він помітив, що Мінхо сміється з дівчиною, яка щось радісно показує в книзі. Серце стиснулось і йому більше не хотілось зізнаватись. Рука Мінхо провела по русому волоссі дівчини. Хван хотів заплакати, але тримався. До нього підсів його друг Чонін.
- Хей, все добре? - запитав він, поглянувши на засмученого друга.
- Да,да.. - повторював Хван та відвів погляд.
- Нам на цій перерві треба продовжити знімати фільм, ти ж оператор, пам'ятаєш? - запитав Ян та отримав кивок.
Фільм про кохання в одній з шкіл Кореї, про підліткове кохання, яке Хьонджін і відчув. Йому було боляче від того, що Мінхо цікавиться дівчатами, хоча це і є нормою для нього. Хвану хотілось відчути все те ж саме, що і дівчата: його руку на волоссі, щоці, обійми та просто спілкування.
- Коли ти вже перестанеш дивитися на нього? - різко запитав Ян.
Після уроків вони зібрались на задньому дворі школи. Хьонджін стояв з камерою в руках біля друга з книгою, в той час Мінхо спілкувався з тією дівчиною.
- Хей, ти чуєш мене? - запитав Чонін, а потім поглянув туди ж, куди і Хван: - зрозуміло, знову ти до нього.
Хьонджін навів камеру та почав знімати. Мінхо щиро посміхався дівчині та ласково щось казав, але як тільки захотів взяти її за руку, як Хван швидко підійшов, спустивши камеру та завадив. Їхні погляди знову перетнулись. Хьонджін вхопив його за руку та побіг подалі від всіх. Мінхо сміявся, але біг з ним, а не відштовхнув. Хван привів його до річки.
- Я хотів поговорити з тобою, - поглянувши на Мінхо, сказав чорнявий хлопець.
- Для цього не треба було зривати фільм, тепер мені це подобається ще більше, - посміхнувшись, сказав Лі.
- Giving you all my love, - почав співати Хьонджін, а Мінхо слухав:
Needing you now to come into me.
Feeling it slow, over this dream.
Touch me with a kiss.
Feel me on your lips.
When you're above feeling it still.
Tell me it's love, tell me it's real.
Touch me with a kiss, touch me with a kiss.
Мінхо тільки стояв та слухав його, іноді посміхався, бо знав англійську на А з +. Як тільки Хьонджін закінчив, Лі поклав руки на його щоки та прилинув до губ. Ця мить назавжди запам'яталась чорнявому юнаку. Він не відпускав губи старшого цілу хвилину, зминав то верху, то нижню. Повітря не вистачало, тому Хван перший відсторонився від нього, але старший тільки посміхнувся та знову прилинув до губ.
Так і зародилось підліткове кохання, яке переросло в доросле.