Тарас надихає!

Він прожив 47 років. Із них  -  24 роки кріпацтва, 10 років - солдатська служба в Мангишлаку.  13 років відносно спокійного життя -  це роки творчості та боротьби.

 Шевченко, його постать, його  творчість, були і є актуальними для нашого народу. Його вірші сповнені лірики, смутку, відчаю, жалю, гніву. Вони закликали й кличуть українців до боротьби за свої права. Не дарма Тараса так шанують патріоти, бунтарі-революціонери й ненавидять українофоби, зрадники та глитаї!   Так хто ж такий – "справжній Шевченко"? Найвлучніше з цього приводу висловився Панько Куліш:   "Широко він обняв Україну з її могилами кривавими, з її страшною славою, і співану народну річ обернув на живопис того, що було і що єсть на Вкраїні... і з того часу всі в нас поділилися на живих і мертвих, та й довго ще ділитимуться". Сенс буття нації Тарас Шевченко бачив у  її прагненні реалізувати свій ідеал, який чітко означив: "У своїй хаті, своя правда, і сила, і воля". При цьому "свою хату" не можна випросити чи виторгувати, за неї треба боротися: "Борітеся-поборете, Вам Бог помагає". Як боротися? Може домовлятися з ворогами? «Просто припинити стріляти?»  Просити-благати? Ні! Тарас давав нам інші поради :

«А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить;

Та добре вигострить сокиру

Та й заходиться вже будить.»

Або

«Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.»

З  появою Шевченка на барикадах українських змагань за волю і кращу долю, завершувалася епоха плазування і покори. Натомість складовою нової естетики українського народу поставав культ героїчного, світовідчуття і світобачення, яке передбачало бунти, революції і свободу. Відтак стає зрозумілим, чому таким страшним і небезпечним був, є і залишатиметься Шевченко для ворогів Української держави.

Адже він і зараз, не дає нам ні на мить забути «Чия правда, чия кривда, і чиї ми діти!»