Тарантіно за кулісами
Квентін Тарантіно — це не лише культовий режисер, а й сценарист, продюсер та актор. Його внесок у кіно виходить далеко за межі режисерського крісла: він створює історії, з’являється в кадрі, надихає інших.
Ці проєкти нерідко відбивають його впізнаваний стиль — любов до жанрового кіно, нестандартні діалоги та безкомпромісний чорний гумор.
Фільми, до яких Тарантіно доклав руку поза межами режисури, дають змогу побачити, як інші автори втілюють його ідеї, коли творча свобода — вже не в його руках. У цій добірці ми зібрали саме такі стрічки — проєкти, де тарантінівський дух може бути неочевидним, але все одно відчутним.
реж. Тоні Скотт
Коли Квентін Тарантіно писав сценарій True Romance, він ще не був тим культовим режисером, якого знаємо сьогодні. На екранах ось-ось відгриміли “Скажені Пси”, тож великий автор кіно ще мав розправитися зі своїми сценарними “хвостами”. За задумом Квентіна, це мала бути жорстока, переплетена з попкультурними референсами історія кохання, але в руках Тоні Скотта фільм набув більш романтичного, майже казкового відтінку.
Однак, попри зміну тональності, наративна структура, насичені діалоги та впізнаваний баланс між насильством і гумором залишилися відверто тарантінівськими. Ідеальна можливість поглянути на ще молодих Патрицію Аркетт, Вела Кілмера, Ґері Олдмена, Крістофера Вокена та Семюела Л. Джексона. 💑🔫
реж. Олівер Стоун
🏆 Венеціанський кінофестиваль
• Спеціальний приз журі
• Кубок Пазінетті за найкращу чоловічу роль: Джульєтт Льюїс
Якби Natural Born Killers екранізував сам Тарантіно, ми б отримали зовсім інше кіно. Але в руках Олівера Стоуна історія двох божевільних серійних убивць перетворилася на нещадну сатиру на медіа, які романтизують насильство. Фільм використовує хаотичний монтаж, сюрреалістичні візуальні ефекти та гротескні образи, щоб показати, як суспільство пожирає своїх власних монстрів, водночас роблячи з них ідолів.
Тарантіно був настільки незадоволений змінами у власному тексті, що зрікся фінального варіанту фільму, хоча його вплив усе ще відчутний у характерних діалогах, динамічних сценах і колоритних персонажах. 🔪📺
реж. Еллісон Андерс, Роберт Родрігес, Александр Роквелл, Квентін Тарантіно
🏆 Золота малина
• Найгірша жіноча роль другого плану: Мадонна
Four Rooms — це кіноанталогія, в якій чотири режисери зняли по одній історії, кожна з яких відбувається в одному й тому ж самому готелі. Кожен сюжет — це окрема та самостійна новела, які об’єднує між собою виключно один персонаж прислуги Тіма Рота. У режисерських стільчиках — Елісон Андерс, Александр Роквелл, Роберт Родрігес та… Квентін Тарантіно.
Єдине виключення з цієї добірки, в якому Тарантіно все ж вдалося проявити свої режисерські навички. The Man from Hollywood — це останні 20 хвилин стрічки, які на тлі інших відверто трешових історій перевірять, наскільки добре ви відчуваєте стиль режисера. 🛎️👯♀️
реж. Роберт Родрігес
🏆 Сатурн
• Найкраща чоловіча роль: Джордж Клуні
• Найкращий фільм жахів
Що буде, якщо змішати кримінальний трилер, комедію та хорор з категорії B? Вийде From Dusk Till Dawn — фільм, що починається як класична історія двох злочинців на втіках, а потім несподівано перетворюється на вампірський слешер. У цьому випадку Тарантіно написав сценарій і навіть зіграв одну з головних ролей поруч із Джорджем Клуні.
Гіперболізоване насильство, гротескні образи та літри чорного гумору. Режисер Роберт Родрігес дуже добре знає свого старого друга, тож їх тандем точно розумів, як правильно перенести цю історію з паперу на великі екрани, не втративши ані рядка від оригінального задуму.
реж. Роберт Родрігес
«Грайндхаус» — це локальна назва американських кінотеатрів, в яких здебільшого крутять фільми категорії В. Саме так Квентін Тарантіно та Роберт Родрігес вирішили назвати свій спільний проект, дилогію стрічок «Доказ смерті» та «Планета страху». Дія обох фільмів відбувається приблизно в одному й тому ж часі та місці, у наслідок чого в обох історіях можна побачити одних й тих самих героїв.
Авжеж, кожен режисер самостійно відповідав за свою роботу, але паралельні зйомки обох проектів та присутність Квентіна на знімальному майданчику Роберта та навпаки не могло не вплинути на фінальний вигляд «Планети страху», яка довела формулу треш-бойовиків 70-х до абсурду. Зомбі, мутанти, літри штучної крові, вибухові спецефекти та Роуз Макгавен із кулеметом замість ноги. Цей фільм у жодному разі не намагається бути серйозним — і саме через це він і виграє. 💃🧟