МАРКС ЗАСТАРІВ? КРИТИКА МЕЙНСТРІМУ та “НЕАПОЛІТИЧНИХ”
П'єр Борщевик
В сучасному українському інфополі нерідко можна почути про неактуальність та застарілість Маркса “загалом”. В суспільній свідомості, не без впливу домінуючої ідеології, це сприймається як докса - щось, що само собою розуміється. Таким чином, складно найти бодай якусь ґрунтовну критику, чи аналіз марксизму зі сторони противників. Зазвичай, це просто насмішки і вереск, як от серед популярних ліберальних медіа, накшталт Осткапу, що не сприймають марксистську теорію за ту, що варта навіть розбору. Однак нещодавно, все ж таки, український інфопростір поповнився оглядом на Капітал Маркса, що створений відносно популярним ютуб-каналом “НеАполітичні” і це привернуло нашу увагу, як явище непересічне. Як і очікувано, вульгаризаторство від ліберальних ідеологів не виявилося чимось хорошим і ніяким чином не розкрило справжні ідеї Маркса та завершилося безґрунтовною недокритикою. Але що найцікавіше, так це те, що навіть деякі марксисти не побачили в самому трактуванні грубі помилки, тому стаття послужить лікнепом не тільки для пересічного читача УСЛ, але й для товаришів. Отож не затягуємо і починаємо розбір задля підняття рівня дискусії в Україні!
План:
1. Інтерпретація Маркса мейнстрімом
- Вади рікардівського трактування вартості
- Поступ Маркса в питанні вартості
2. Критика критики Трудової Теорії Вартости
- Аксіоматична критика марксизму у відео
- Маржиналізм переміг марксизм?
3. Чому Теорія Граничної Корисності (НЕ)корисна?
- Робінзонада, як наріжний камінь ліберальної ідеології
- Марксистська перспектива
I. Інтерпретація Маркса мейнстрімом
Починати варто з нашого аналізу Марксового трактування у мейнстріму, що відбувається в першій половині відео. Мейнстрім означає сучасну неоліберальну економічну науку. Відомо, що головний удар ліберальних ідеологів по марксизму полягає в принижуванні Маркса до звичайного рікардіанця, який “сплагіатив” Теорію Трудової Вартости (надалі ТТВ) у Рікардо, при цьому не дуже то і її розвинув. А так як цю рікардівську теорію вже давно спростували Самуель Бейлі, Бем-Баверк та інші, то і Маркса спростували разом з ним. Виходить, що обоє застаріли – шах і мат – каже ліберальний ідеолог потираючи руки. Саме цим і займається авторка відео, коли називає два “види вартості” товару: споживча і мінова, тим самим видаючи Маркса за Рікардо. На перший погляд, нічого підозрілого. Отже нам і варто буде пояснити ключові відмінності і поступ Маркса в його критиці політекономії. Водночас вияснити, яким чином дефективна теорія Рікардо і неврахування Марксових виводів надалі дали дорогу Теорії Граничної Корисності (надалі ТГК).
Рікардо, бувши доволі прогресивним політекономом свого часу, дійшов в своїй основній праці до часткової істини, що чим більше труду закладено в товарі, тим дорожче він коштує:
«Відносна вартість товарів, яка існує тепер або ж минула, визначається тією порівняльною кількістю товарів, яка виробляється працею» (“Про принципи політичної економії та оподаткування” т.1 ст.9).
Але, бувши капіталістом, його цікавила тільки кількісна сторона питання, як от 2 години праці необхідні на 1 г. цукру. Що являється яскравим прикладом того, яким чином суто практичні економічні уявлення залежать від класового положення. Рікардо плутався в визначенні мінової вартості, вживаючи її то в цьому першому розумінні, то в іншому розумінні, як пропорцію обміну одного товару на інший, накшталт 1 г. цукру = 2 г. кави. Таким чином, відносна вартість водночас постає як дещо “абсолютне” виражене у величині праці, так і дещо “порівняльне” виражене у пропорції. Маркс виявляє цю розбіжність та починає аналізувати його в IV томі Капіталу, ч.2 р.10.
В четвертому томі Капіталу, Маркс займається аналізом всієї історичної думки політекономії до нього, щоб вияснити наскільки вона просунулася у дослідженні теорій Додаткової Вартості. За разом, він бажає розмежуватися від всіх минулих теорій вартости та додаткової вартости, щоб почати своє дослідження з чистого листа в першому томі Капіталу. Тому порядок написання Капіталу постає в іншому порядку, ніж того в якому ми його бачимо.
Отож повернемося до проблеми. Маркс припускає зміну відношення 1 цукор = 2 кави на 1 цукор = 4 кави. Щоб краще розуміти, ми для себе припустимо такі “абсолютні” вартості: 1 цукор = 2 години праці та 1 кава = 1 год. Якщо абсолютна вартість для цукру тепер виросла вдвічі ( 1 цукор = 4 год. ), то 1 цукор потребуватиме тоді 4 кави (1*4=4 год.). Хоч кава і продовжує вироблятися тим самим трудом, вона не матиме тієї самої цінності, оскільки обмінюється лише на половину кількості цукру, єдиного товару, з яким, за припущенням, його можна порівняти. Виходить, що цукор змінив свою вартість в каві, але кава не змінила свою вартість в цукрі. Відтепер, порівняльні вартості обох товарів не дорівнюють абсолютній вартості кожного з них. Після цього Маркс відсилає нас на працю С. Бейлі, в якій він критикує Д. Рікардо:
“Critical Dissertation on the Nature, Measure, and Causes of Value; Chiefly is Reference to the Writings of Mr. Ricardo and his Followers”, 1821.
С. Бейлі знаходить цю проблему: кава не може виразити свою зміну в цукрі. Щоб вирішити її, він виходить за логічне обмеження розгляду відношення тільки двох товарів. Адже він вважає, що кава повинна змінити вираження своєї вартості в якомусь третьому товарі. Кінець кінцем, Бейлі доводить абсурдність такої ситуації і завершує свою аргументацію на тому, що товарам приходиться постійно виражати свою зміну в якомусь іншому товарі. В контексті постійної зміни вартості, ми не можемо виділити якусь абсолютну величину, тому це точно не труд. Єдиною мірою цих відносностей являються тільки гроші. Існування якоїсь внутрішньої субстанції в товарі він вважає “схоластичною вигадкою”. Маркс на цю критику вказує:
“Вона [критика у Бейлі] спрямована проти «абсолютної вартості», або «дійсної вартості», на відміну від порівняльної вартості (або відносної вартості у другому розумінні” (Капітал т.4 ч.2 ст. 179).
І це в Бейлі вдалося, ця критика “абсолютної вартості” була сприйнята всією капіталістичною політ.економією. Адже її врахував Бем-Баверк в своїй критиці трудової теорії вартости не тільки Рікардо, але і Маркса. А історик економіки М. Блауг вніс Бейлі в список ста великих економістів до Кейнса. Врешті-решт, вся буржуазна політекономія, відкинувши роль праці в формуванні вартості, взялася за пояснення того, звідки взагалі береться тепер ця “порівняльна вартість” товарів. Отже, ми дійшли до вагомого висновку! Як на, здавалось би, бетонному фундаменті класичної політ.економії на чолі з А. Смітом і Д. Рікардо, виникла велетенська тріщина, у вигляді змішання абсолютної та порівняльної вартості, що дала дорогу критиці зі сторони Бейлі, а з цієї тріщини виросла вся сучасна буржуазна політекономія у вигляді бур’яну “Теорії Граничної Корисності”!
Тепер же, коли ми розглянули вади рікардівського трактування ТТВ, що піддає її під удар, ми плавно повертаємося від четвертого тому до першого, щоб зрозуміти яким чином Маркс вирішив ці проблемні місця та виніс теорію на новий, науковий рівень.
Маркс веде своє дослідження діалектично-матеріалістичним методом від конкретного до абстрактного. Він починає з зовнішнього явища того, що товар спочатку постає як споживча вартість, як благо (англ. Good), тобто задовольняє людські потреби. Він додає, що споживча вартість є речовим носієм мінової вартості. Однак тут він не зупиняється на відміну від всієї мейнстрімної буржуазної економічної науки, що не йде далі цих двох поверхневих явищ. Маркс йде далі, вказуючи, що може існувати внутрішнє відношення, яке на перший погляд здається чимось нереальним. Тому він торкається питання того, що дозволяє їх порівнювати. І находить відповідь, що їх мірою є абстрактна праця, праця взагалі. Тепер, перед нами вартість постає не тільки, як кількість витраченої праці, але і як якість створена певною працею. Однак до цього дійшов і Рікардо та як він виражався:
“величина праці є єдиним визначальним принципом цінності”.
За що на Рікардо посипалися критика від багатьох інших економістів, які звинувачували його в тому, що він повністю ігнорує роль інших двох факторів виробництва окрім праці: капітал, земля. І навіть звинувачують в цьому Маркса, мовляв, він теж нівелює роль природи у виробництві. Але він цього і не робить, ба навіть критикує! Адже джерелом споживчих вартостей, а саме багатства суспільства, Маркс визнає природу. І саме друга сторона тієї ж праці - це не просто абстрактні години, а праця націлена на певний результат, це конкретна праця. Людина своєю конкретною працею беручи ресурси природи і використовуючи для цього засоби виробництва формує споживчу вартість. Таким чином, Маркс виявив двійний характер праці, що заключена в товарі. Коли ж Маркс розкрив внутрішню сутність вартості, він повертається до зовнішніх явищ. Тепер Маркс повертає нас до загадки простого обміну двох товарів. Ми не можемо прямо виміряти величину вартості в окремому товарі, вона може проявитися тільки опосередковано в його еквіваленті, тобто другому товарі. Для прикладу можна вказати термометр, де ми не вимірюємо температуру прямо, а лишень опосередковано через ртуть, що змінюється на молекулярному рівні у відповідь на зміну зовнішньої температури. Таким чином, у випадку 1 г. Цукру = 4 г. Кави, цукор є відносною формою вартости, тоді як кава є еквівалентною формою. Це означає, що вартість товару цукру виражається в каві, тобто вартість (цукор) виражає себе через свою протилежність – споживчу вартість. Кава приймає натуральну форму і більше не виражає ніякої вартості, тоді як цукор знаходить віддзеркалення своєї вартості в цій натуральній формі. Зауважте, що тоді порядок тут стає важливим, адже він стає логічним і послідовним, тому арифметично ми не можемо міняти їх місцями, як це було в Рікардо.
Далі Маркс розвиває просту форму вартости в розгорнуту форму вартости, відтворюючи ситуацію при якій з’являлось би дедалі більше товарів, аніж просто два. Це постає перед нами в такому порядку:
Зліва один товар виражається в правому еквіваленті, але оскільки товарів стає нескінченно, то і самих еквівалентів стає теж нескінченно і при цьому вони не можуть виражатися один в одному. Деякі люди вбачають в цій суто логічній побудові історичний розвиток грошей, накшталт бартеру. Ми не будемо в цій статті вдаватися в справжність цього судження, тому ендогенна теорія грошей буде темою для іншої статті. Отже, в ситуації з бартером, наприклад, коли в нас є сокира, яку ми можемо обміняти на плуг, але власнику плуга насправді непотрібна сокира, обмін неможливий. Виходом з цієї ситуації є всезагальна форма вартості:
Здається, що між двома формами нема суттєвої різниці, адже ми їх просто перевернули. В арифметичному сенсі це так, але не в логічному. Відтепер всі товари знаходять своє вираження в всезагальному еквіваленті. Для прикладу таку роль дуже часто відігравало зерно, яке як джерело їжі потрібне було всім. Однак з часом, місце зерна витіснили гроші завдяки своїм якостям простішого зберігання та транспортування. Це являється Марксовим великим науковим поступом в теорії грошей, відмінної від Рікардо, адже той не враховував суспільний характер праці. На початку ми вказали, що споживча вартість являється речовим носієм мінової вартості. Однак так не було завжди, бо в процесі формування цих споживчих вартостей відділялася від них і форма вартості – мінова вартість. Адже коли ми, як виробник, обмінювали зерно на сокиру, наприклад, то те, що ми віддаємо далі частково містило в собі для нас споживчу вартість, воно було нам частково потрібне. До капіталізму, товарний обмін мав частіше спонтанний характер, не постійний, тоді як тепер вся капіталістична економіка характеризується саме товарним обміном. Саме при множенні обмінів товарами, в них дедалі більше проявлялася саме абстрактна праця і вона стала відображати капіталістичний спосіб виробництва. Таким чином, вартість не являється чимось природним, що існує всередині товару і що Маркс називав товарним фетишизмом. Насправді вартість являється суспільними відношеннями між людьми, що самі придають вартість цим товарам. Тому ми можемо сказати, що саме товарний фетишизм не дозволяв Бейлі повноцінно розглянути сутність вартості товару, як і будь-якому мейнстрімному економісту. Адже в них, не існування чогось співмірного (абстрактної праці) дозволяє обмін, а навпаки, існування грошей дозволяє обмін.
Тому твердження у відео, що "товар має дві вартості: споживчу та мінову", є строго науково хибним! Бо згідно з Марксом, товар є споживчою вартістю та вартістю, мінова вартість виступає лише як прояв вартості при обміні.
Нашою ціллю насправді був не повний переказ першого розділу Капіталу, хоч і частково це зроблено, інтерпретація не всеосяжна, тому це спонукатиме вас самих взятися за прочитання класики. А ціль таки - виділення тих елементів, які виправили вади рікардівської теорії та які нам будуть корисні у відповіді на критику Шумпетера, наведеної у відео в самому кінці.
II. Критика критики ТТВ
На десятій хвилині відео, авторка видає цитату Шумпетера, як критику Маркса.
“Суть справи не в тому, чи є праця істинним «джерелом» чи «причиною» економічної вартості… важливіше з’ясувати, як трудова теорія вартості виконує свою функцію інструмента аналізу; виявляється, лихо в тому, що вона робить це дуже погано” (“Капіталізм, соціалізм і демократія” ст. 41).
Щоправда, складається враження, що авторка сама не зрозуміла посил цитати в тому, що питання стоїть в релевантності аналізаторської функції теорії й не стоїть питання в істинності та хибності. Бо ж зразу наступним словом суперечить цій цитаті “більшість економічних висновків Маркса просто побудовані на хибному припущенні”. Це схоже на апеляцію до "авторитета", щоб дискваліфікувати теорію Маркса, зайвий раз просунути повісточку про застарілого Маркса. Таку нахабну маніпуляцію виявили навіть рядові глядачі каналу:
Тому повернемося до самої цитати Шумпетера і вияснимо, що вона означає. Авторка дарма настільки обрізала цитату, бо не ясно про який аналіз пише Шумпетер. Тому наведемо повну цитату:
“ Суть справи не в тому, чи є праця істинним «джерелом» чи «причиною» економічної вартості. Це питання може насамперед цікавити філософів-соціологів, які хочуть вивести з нього етичні претензії на вироблений продукт, і Маркс теж був небайдужий до цього аспекту проблеми. Одначе для економіки як емпіричної науки, що має описувати чи пояснювати реальні процеси, значно важливіше з’ясувати, як трудова теорія вартості виконує свою функцію інструмента аналізу; виявляється, лихо в тому, що вона робить це дуже погано.”
Тепер стає ясно дві головних речі.
Перша – це те, що Маркса звинувачують в непрактичності його досліджень в області емпірики. В цьому сенсі, Шумпетер, стоячи на позиції практичного капіталіста, виходить з емпіричної, тобто поверхневої й прикладної дійсності. Він доходить до висновку, що джерелом “цінності” є не тільки праця, але і капітал, проценти від акцій і земельна рента (якщо та залучається). Зауважте, в цьому випадку використовується слово "цінності", а не вартості. Адже судження ведеться на такому ж поверхневому логічному рівні, де апеляція іде до ціни, а не внутрішньої вартості. Таким чином, поверхнева сторона питання “нібито” спростовує ТТВ Маркса. Однак це зовсім ніяк його не спростовує, і ні, ми навіть не будемо казати, що такий емпіричний підхід хибний. Бо таким він і постає зі сторони бухгалтера, який пише скільки такого-то прибутку отримано, скільки з цього треба заплатити робітникам, скільки інвестувати в капітал і т.д. З такої сторони підрахунку видно, що зарплата є тільки однією із витрат, тому Шумпетером робиться висновок, що не варто надавати праці центральне місце в формуванні вартості. Однак це критика не по адресу, вона може стосуватися Рікардо, але точно не Маркса. До цього ми вияснили, що Маркс критикував закид того, що праця є джерелом всіх вартостей.
Насправді Маркс іде зворотним шляхом, слідуючи науковому методу від абстрактного до конкретного, він починає свій аналіз від простого господарства, таким чином він абстрагується від зайвих політекономічних категорій таких як капітал, прибуток, інші. Але тільки зрозумівши процес створення нової вартості, аналіз виходить на більш конкретний рівень і пояснення створення нової вартості отримує джерело у вигляді праці, додаткової вартості та її перетворених форм: прибутку, процентів, ренти. Але Шумпетер б’ється в очі та не хоче бачити цього методу, який робить Маркс. Чому?
Друга річ, яка стає ясною з цією повною цитатою – це те, що Шумпетер звинувачує Маркса в інтересі до питання не з економічних, а філософо-соціологічних міркувань. Що це взагалі значить? Шумпетер аналізує Маркса з двох сторін, як економіста та як філософа. При чому філософську сторону він намагається відкидати, адже це для нього щось накшталт роздумів на повітрі, які зовсім не цікаві економістам. Звідси стає ясно, чому Шумпетер не бачить цього методу, бо він же його буквально відкрито ігнорує. Його закиди звучать для нас тепер надзвичайно нахабно і схожі на благання Маркса на відмову від дослідження об'єктивних внутрішніх суттєвих зв'язків і відносин в економіці, не шукати суперечності капіталізму. Шумпетер вважає, що займається “благою” ціллю “очищення” Маркса від непотрібної соціологічної шкаралупи в цілях “наукової нейтральності”, але сам же цю нейтральність і порушує. Чому він це робить, ми розглянемо трохи пізніше, як будемо розбирати причину затятого захисту ТГК у мейнстрімних економістів.
А зараз важливіше зрозуміти що таке ТГК і звідки вона з’явилася. В епоху зародження політекономії, економісти бачили чітко дві поверхневих сторони товару: споживча вартість і благо, як користь і мінова вартість, як ціна. Вивчення мінової вартості розвинулося в ТТВ при Сміті та Рікардо. Вивчення же тільки сторони блага вилилося в теорію корисності, але вперше постала перед нами без “граничності”, в працях Сея та Кондільяка. Суть її була проста: чим цінніше і потрібніше товар є для людини, тим дорожче він коштує і навпаки. Її теоретики займалися класифікацією того, що може бути корисним людині і на першому місці стояв хліб, адже без нього людина помре з голоду. Дана теорія дуже швидко розбилася об реальність, де хліб був доволі дешевим порівняно з алмазами, які були дорогі, але чия корисність для людини була не більше ніж прикрасою. Тому на її заміну прийшла більш закрученіша теорія, тепер вже граничної корисності. Згідно Бем-Баверка, одного з її теоретиків, та вчителя Шумпетера, суть зводиться до цього:
В людини є 5 мішків зерна, кожен мішок має певну цінність для неї. Але припустимо, що 1 мішок людині потрібен для того, щоб прогодувати себе за зиму, він тоді несе велетенську користь для людини і вона його не віддасть. Другий мішок же потрібен на корм худобі, тут цінність вже менша і без цього мішка прожити можна, але вона потрібна худобі, яку господар буде доїти і молоко теж становитиме його раціон, тому користь є велика, але менша. Третій мішок вже буде використовуватися як запас на складі у випадку неврожаю, його цінність порівняно з попереднім мішком на худобу менша. Тоді як решта два мішки, які нема де зберігати, господар запросто піде і продасть, щоб обміняти на щось йому корисніше. Суть спадної граничної корисності доволі проста і на відміну від попередньої теорії корисності, ця здатна пояснити парадокс цінності (чому алмази дорогі, а вода дешева) по своєму. Але на цьому тільки починаються проблеми цієї теорії.
Насправді Теорія Граничної Корисності навпаки була покликана вирішити та відповісти на помилки ТТВ. Адже вся економічна думка після критики Бейлі, відкинула теорію Рікардо і перебувала в пошуку “справжньої” теорії, що б пояснювала ціноутворення. Менгер і Бем-Баверк, представники АЕШ (Австрійської економічної школи), здавалось би знайшли відповідь у своїй теорії граничної користі. Тому з позиції ТГК, Бем-Баверк розкритикував Маркса за недостатнє дослідження споживчої вартості. Бо, на його думку, споживча вартість насправді є джерелом ціни, оскільки вона постає перед економічним агентом згідно з корисністю предмета для нього. Але Бем-Баверк не розумів Маркса і тому його докір накшталт того, що він не враховував споживчу вартість є неправильним. Бо Маркс дійсно вважав, що товар повинен бути корисним, щоб бути проданим. Але існування в товарі споживчої вартості було тільки умовою для продажу, але аж ніяк не визначало цінність продукту. Детально зупинятися на всіх аргументах Бем-Баверка, ми не будемо, для цього є книжечка в описі. Повернемося до критики ТГК.
ТГК виходить із Робінзонади, тобто існування тільки одного раціонального економічного агента - Робінзона, поставленого перед вибором товарів. Зауважте раціонального, адже він робінзон має мати 4 раціональних переваг: бажати завжди більше товарів (монотонність або рефлексивність), мати вибір перед товарами, що піддаються вибору (упевненість.), не бути об'єктом обману (транзитивність). Наукова абстракція – це звісно необхідна річ для дослідження, як ми виявили на прикладі Маркса. Але ця теорія йде задалеко і абстрагується від самого суспільства, що є абсурдом. Адже абстрагуючись від суспільного виробництва, річ тоді просто не має вартості, а людина не стає раціональною, скоріш Мауглі. Наприклад нафта, що лежить на поверхні землі, не матиме ніякої цінності для Робінзона при відсутності суспільного виробництва, яке б придало цій речі корисність. Запитується тоді, звідки в Робінзона взагалі є товари на вибір, а то немов би божество скидує йому з небес пальто та фрукти, серед яких він обирає те, що йому цінніше. Таким чином, така теорія виходить повністю з економічного агента, що споживає товар, та ігнорує примат виробництва. Цікаво також, що коли марксисти вимірюють вартість по спільній їх якості - те, що вони результат праці, то прихильники ТГК вимірюють "цінність" якимсь чином по абстрактній якості "корисності". Це ж немов порівнювати грушу і яблуко не по вазі, а по грушовості та яблучності!
Однак не обмежимося на одному тільки глузуванні над абсурдною абстракцією. Бо ж навіть в конкретній ситуації, така теорія розбивається об реальність. На виробництві, для капіталіста товар не має ніякої корисності, але чому? Як ми вияснили раніше, мінова вартість товару відділилася від споживчої вартості при капіталізмі. Людською мовою - це означає, що капіталіст не виробляє річ для себе, а річ на обмін. Тому орієнтується не на корисність речі, а на кількість грошей, що він отримає в обмін на продаж свого товару!
Шумпетер також критикує Маркса за те, що той, виявляється, не врахував популярну на той час модель попиту та пропозиції. Але це пусте звинувачення, бо Маркс таки використовував її неодноразово в їх аналізі. Говорячи про ту ж ТТВ, вона якраз таки пояснює чим визначається вартість, коли певного товару, наприклад костюмів, створено стільки, скільки ринку і потрібно. Оптимум мінової вартості виражає внутрішню вартість в ціні (але варто врахувати, що така ситуація - виключення, вартість виступає тільки як стихійний регулятор). Як ТГК пояснить, що за всіх коливань попиту і пропозиції за метр шовкової тканини можна придбати зерна, олії, будь-яких інших товарів значно більше, ніж за метр ситцю? Ніяк, бо передбачає, що рівень ціни визначається корисністю товару, а така "корисність" виявляється не чим іншим, як тією ціною, корисність якої ми хочемо дізнатися. Інакше кажучи, якою є ціна, таким є і попит, яким є попит, такою є і корисність. Немов собака за хвостом бігає.
ТГК покликана відповісти на помилки ТТВ, сама захлинається в проблемах. Спочатку підхід Бем-Баверка в питанні формування корисності був відкинутий. Він базувався на кардинальному підході, тобто Бем-Баверк займався пошуком абсолютної корисності в предметі, яку можна виміряти. Цей підхід зазнав краху в економічній дискусії, тому на зміну йому прийшов ординальний підхід, яка займається ранжуванням відносної величини корисності благ в “шкалі уподобань” споживача. Замість граничної корисності, в обігу термінів мікроекономіки тепер використовується “гранична норма заміщення”. ТГК обмежується тільки споживанням, тому для кращого емпіричного аналізу її еклектично поєднав економіст Альфред Маршал з іншими на той час популярними теоріями: теорією витрат виробництва та законом попиту та пропозиції. Згодом такий підхід популяризував відомий амер. економіст П. Самюельсон в підручнику “Економікс”, який поширився на весь захід в другій половині XX ст. Врешті решт ця еклектична теорія займає вагому нішу в предметі мікроекономіки. Яку викладають в університетах без аналізу генезису цієї теорії та існування інших теорій. ТГК відповідає за моделювання кривої попиту, тоді як теорія витрат виробництва моделює пропозицію на всім відомій кривій попиту-пропозиції. Навчальна програма навіть не вказує, що всі розрахунки в ній проводяться в рамках цієї теорії, навпаки вона, навіть, ототожнює мікроекономіку з нею. Автор цієї статті вам свідок, як студент економічного факультету.
Як ми бачимо, ТГК пройшла не через одні руки, а її вади латали десятки економістів протягом десяток років. Але марно, бо теорія, у своїй суті, росте з мертвого джерела. Якщо ми вияснили, що ТТВ стоїть на твердому науковому ґрунті і не страждає вадами, якщо вона не піддається критиці ТГК і сама по собі ТГК має безліч проблемних місць, то напрошується резонне запитання того, як в ході палких наукових дискусій, ТГК досі не викинули за борт і не стали на сторону ТТВ...
III. Чому теорія граничної корисності (не)корисна ?
Єдине питання, яке перед собою тут повинен поставити пролетар - це корисність тієї чи іншої теорії та концепції для свого класу, адже ні наука, ні філософія не безпартійні (партія в даному сенсі - це "причетність", а не політ. партія). Тому тут нас цікавить не корисність якогось товару, а саме корисність ТГК для класу окремо капіталістів, окремо робітників.
На перший погляд здається, що ТГК може бути практичною для капіталіста. Адже логіка пошуків принципу ціноутворення в самому ціноутворенні призводить до більшого відходу від економіко-теоретичного аналізу і втрачаючи теоретичні компоненти, ТГК дедалі тісніше зближується з економічними господарськими завданнями, з маркетингом. Це цілком вписується в загальну тенденцію деградації мейнстрімної економічної науки, яка з часом підмінила дослідження відношення між людьми на дослідження відношення людини до товару. А економіста перетворила в щось, накшталт ремісника, що маніпулює даними для максимізації вигоди своєму господарю, таким чином підкоривши економічну науку бізнесу. Так політекономія стала економікс. От тільки ця теорія не спіткає якогось широкого практичного використання поза стінами університету в більшости випадків.
Насправді вся мейнстрімна буржуазна економіка не здатна відмовитися від неї, адже це по-перше, її наріжний камінь. Відмова від ТГК означала б відмову від "постулату раціональності", сенс якого, ми розглядали на прикладі Робінзона. Він постулює, що покупець, чи продавець завжди приймає єдине правильне та оптимальне рішення при даному наборі цін і при наявних йому доходах. Це являється аксіомою, фундаментальним компонентом ідеології "неокласики". Саме так, не почулося, ідеологія всередині буржуазної науки, яка видає себе за "нейтральну", але ми бачимо противне. Тепер стає зрозумілою ідеологічна сторона питання того, чому буржуазна політична економія не може сприйняти ТТВ. Адже теорія наштовхує на думку, що той, хто отримує дохід, сам же є його джерелом, творцем, а отже, "ні експлуатації людини людиною!" Таким чином, ТТВ об'єктивно служить інтересам праці, інтересам робітничого класу, нам з вами. ТГК не представляє ніякого інтересу простому робітнику, якому нема діла до заняття маркетингом (хіба що, він безпосередньо там працює). ТТВ служить не стільки навіть, як простий інструмент викриття експлуатації, а як основа для Теорії Додаткової Вартости, що дозволяє робити найістотнішу критику капіталістичних виробничих відносин!
Дослідники в суспільних науках тому змушені ігнорувати діалектичний підхід у марксистів. Адже той шукає сховану суть, що недоступна на феноменологічному рівні поверхневих явищ. Розкриваючи суть явища і виявляючи його суперечності, діалектичний раціоналізм повертається до явища як вже пізнаного та основі цього розглядає реальність в синтезованому виді. Суспільна буржуазна наука обмежується тільки формально-логічними рамками базуючись на філософській основі позитивізму. Зіштовхнувшись з суперечністю вони його обходять. Звідси вся сліпота стосовно до Маркса, сліпота до суперечностей, що створює капіталізм.
На противагу позитивістському баченню речей, ми тепер можемо протиставити таку координату партійності наук, яка добре підсумовує нашу роботу. ТТВ постає як істинною та корисною теорією для пролетарів, тоді як ТГК базується на хибному фундаменті і не має жодної користі та служить капіталістам.
Тільки озброївшись науковим діалектичним методом, ми здатні виявляти суперечності та шукати шляхи їх вирішення. Однак робити це можна тільки колективно, спільними зусиллями освіти та поширення. Тому не будьмо роз'єднаними, підписуйтесь та примикайте до УСЛ, передової організації, що веде та розвиває революційний марксизм в Україні!
Джерела та книги для поглиблення:
К. Маркс. Капітал, Теорії Додаткових вартостей, том 4 ч.2
Гільфердинг. Бем Баверк як критик Маркса