TBOSBAS

Without further ado, давайте обсирати Сноу.

Мені насправді дуже-дуже подобається те, як прописаний його персонаж. Хочеш ти цього чи ні, ти будеш перейматися історією головного оповідача, але зі Сноу дуже легко прослідкувати, коли його заносить.

Моє "улюблене" - це так зване кохання Сноу та Люсі Ґрей. Ми знаємо, що він не вважає людей з округів власне людьми, але він знайшов файне пояснення, чому Люсі Ґрей може йому подобатися: вона з Гурми, вона мандрівниця, а отже вона теоретично не з округів - вона майже що капітолійка. Цим він переконує глядачів її проспонсорувати, але ясно, що він переконує також і себе.

Коханням там і не пахло, адже Люсі Ґрей для Сноу - це можливість здобути премію на навчання в університеті, і тому йому була така важлива її перемога. В певний момент після Ігор, він казав їй, що дуже переживав за неї на арені та місця собі не знаходив. Який вишуканий піздьож - він думав про все, що хочеш, але вже точно не про її життя. Більше про наслідки, які втрата її життя понесе для нього.

Коронні фрази Сноу - "моя дівчина", "вона належить мені", "я її врятував", "вона й не жила, поки її імені не назвали на Жнивах". Він просто хотів привласнити її, як чергове досягнення. Улюблений момент - коли їх з іншими менторами пригостили смачною вечерею під час Ігор, і він подумав, що це ще одна причина, щоб Люсі Ґрей жила. Ну знаєте, "чому ти хочеш, щоб твоя любов жила?" "Ну, я люблю хавати просто".

Ну і те, як швидко його параноя ним заволоділа, коли він почав буквально стріляти в Люсі Ґрей, доводить, як йому було начхати на неї. Він хотів втекти з нею, щоб врятувати власну шкуру, а як тільки вона стала йому загрозою (на його думку), він почав стріляти куди тільки бачив. Тоді він проголосив мою чергову улюблену фразу:

"А ще йому не подобалося кохання, не подобалося, що через нього він почувається дурним і вразливим. Якщо він таки одружиться, то обере людину, нездатну зворушити його серце. Ба навіть таку людину, яку він ненавидітиме..."

Перша відмінність фільму від книги: нам не показують те, що він насправді про неї думає. Може скластись враження, що вона йому щиро подобається, але немає того розуміння, що він бачить її лише як спосіб досягнення цілей.

Далі. Мій бідолашний Сеян.

Його смерть у фільмі не була для мене дуже сумною, і його дружба із Сноу була чимось дивним та не дуже зрозумілим. Однак, прочитавши книгу та дізнавшись, що Сноу справді думає про Сеяна, все стало більше ніж ясно.

Із самого початку Сноу переживав, що його стали асоціювати із Плінтами, що вибрики Сеяна можуть коштувати йому репутації. Він пішов за ним на арену, бо мусив. Він заспокоював його, бо наче наслідував те, що друг мав би сказати в тій ситуації. Він користувався ним (диплом, що купив йому батько Сеяна, їжа, що присилала його мамця), допоки міг, і допоки Сеян не став йому загрозою та не набрид йому. А тоді він його здав, постояв на його повішенні, стибздив у нього гроші, поплакав, бо думав, що його повісять наступним, повернувся у Капітолій та прожирав гроші батьків Сеяна. Бляха, як я хочу йому за це так добряче ввалити.

Так, Сеян - той типовий добрий персонаж, що не доживає до кінця. Але є різниця між ним та між персонажами Голодних ігор - Сеян не зміг вижити у світі поруч із такими людьми, як Сноу. Його віра в людей його погубила, але при цьому Сюзанна Колінз показала нам в оригінальній трилогії, що можливо виграти, не вважаючи людей дикими та злими.

В цьому полягає друга відмінність фільму та книги: ми не бачимо цю зневагу та корисливість Сноу щодо Сеяна. Цих соціопатичних схильностей поводитись із ним як із другом, лише поки це вигідно йому. Ми не дуже розуміємо, що ж таки штовхнуло його на зраду, і у фільмі здається, що він просто рятував власну шкуру. Але по книзі ми розуміємо, що він також хотів позбавитись цієї нав'язаної йому дружби, що стала невигідною.

І головна, як на мене, відмінність - "зрада" Люсі Ґрей не стала каталізатором перетворення Сноу на злого тирана. Він завжди був таким. Ми не знаємо у книзі, чи Люсі Ґрей справді здогадалась про його зраду Сеяна. Моя думка - вона це могла підозрювати, але коли побачила, як Сноу махає рушницею та кличе її - що ж, я б теж звідти побігла. Плюс, у фільмі змія лежала під шарфом, в той час, як у книзі шарф заплутався в кущах, а змія просто там опинилась. Це Сноу вирішив, що Люсі Ґрей хотіла його вбити змією. Не було й цього її багатозначного погляду та діалогу перед виходом із хижі. Ми не маємо знати, чи вона здогадалась і чи вона вижила. В цьому й вся трагедія її персонажа - чергова людина, що довірилась Сноу.

А ще дозвольте посміятися. Сноу, який до усрачки боїться птахів, комах та трави, збирався піти з Люсі Ґрей жити в дикій природі - ага, звісно. Сноу втомився від музики та пісень, що вторглась у його життя, а пісня його колишньої перетворилась у гімн революції, що влаштувала дівчина з того самого округу (який він взагалі вважав дном). Він думав, що ну дуже кохає Люсі Ґрей, ну але ж не настільки, щоб в спеку лазити із нею по лісі та копати черв'яків. І його постійні виправдання себе та відмазки, чому він зробив всі ці речі - ну просто король самогазлайтингу. Мені б так навчитись переконувати себе в тому, що я класна - мені б ціни не було.

Коротше кажучи, солоденький Сноу із фільмів - то чисто позалипати. Пам'ятаймо того діда, яким він став.