Тіньовий фронт: ЧВК та їх вплив на геополітику
ГО "Центр Цифрових Досліджень": Станіслав Домбик
У тінях глобальних конфліктів та дипломатичних маневрів існують сили, які часто уникають громадського ока, але їхній вплив резонує на всіх континентах. На думку більшості можуть прийти агенти державних спецслужб на кшталт ФСБ, ЦРУ, СБУ, завдання яких — диверсії та шпигунство на користь своєї країни. Іншим прикладом слугуватимуть регулярні армії, що виконують функції як стримувальні сили, так і “інтервентів” на ворожу землю. Але мова йде не про перше і не про друге. Не дивлячись на вищезгадані переваги, вони контролюються урядом. Мова йде про приватні військові компанії або скорочено ПВК. Починаючи з виникнення “диких гусей” в середньовіччі й закінчуючи потужними військовими кампаніями на сьогодення, вони стали значущими геополітичними акторами, чия діяльність визначає безпекові розклади на стратегічному рівні. Для цього вони наймаються на службу урядів, революційних сил, або навіть приватних корпорацій. Такі утворення як “Вагнер”, “Blackwater”, “G4S”, “Constellis” чи “GardaWorld” вже встигли залишити відбиток на історію “країн-клієнтів”.
Чим буде цікава ця стаття? По-перше, тема найманства стала однією з найбільш обговорюваних тем в сучасній геополітиці. По-друге, виникає можливість дослідити їх роль як нових геополітичних акторів, які змінюють правила ведення війн та впливають на всесвітню дипломатію. Також буде розглянуто їхній вплив на юридичні, моральні й етичні питання, які ще чекають свого розв’язання. Чи є ЧВК сучасними “псами війни”, які лише виконують замовлення найвищого платника, чи вони стали невіддільною частиною сучасної військової та політичної стратегії? Якими є глобальні наслідки їх дій? Ці питання та багато інших ми піднімемо у цій статті, аналізуючи різні аспекти діяльності ЧВК і їх вплив на геополітичний ландшафт сьогодення.
"Солдати Фортуни: Історія Найманства з Давніх Часів до 20 Століття"
В історичному контексті вперше термін найманець припадає на античні часи. 11 тисяч вояків-найманців були зафіксовані під час правління давньоєгипетського фараона Рамзеса Другого. Це були шердени та вихідці з найближчих африканських регіонів, що славились своєю відвагою та дієздатністю у бою, часто служили як особиста гвардія фараона. Ще одну згадку можна знайти у творі давньогрецького історика Ксенофонта “Анабзис”, де найманці з грецьких полісів брали участь у громадянській війні у Стародавній Персії. Також вони брали участь у військових кампаніях на землях Карфагену та Египту.
Починаючи з середньовіччя, “солдати удачі” охороняли монархів та брали активну участь у європейських війнах. Швейцарці були популярними найманими підрозділами через їх військові навички й використання формацій з піками, що підкреслювали їх надзвичайну ефективність на полі бою. Ще одним прикладом слугує служба Варязької гвардії у Візантійській імперії, до складу якої входив майбутній норвезький король Гаральд Суворий. Можна згадати й козаків-лісовичків на чолі з Іваном Сірко, що брали участь у Тридцятирічній війні на стороні французів.
Вирішальну роль в збройних конфліктах в Європі 15 — 17 століття відігравали так звані “ландскнехти” — німецькі піхотинці-найманці, що являли собою самостійні загони на чолі з досвідченими командирами. Вони були організовані за принципом швейцарських піхотинців і здобули славу завдяки своїй бойовій майстерності та ефективності в боях, особливо з використанням піки та дворучного меча. Зазвичай підрозділи йшли попереду регулярних військ замовника, за що отримували більшу плату. Також ландскнехти стали символом введення брудних методів війни. Крім екстравагантного вбрання, вони також грабували ворожі землі та вбивали мирне населення. Їхні загони називали себе “бандами” – на сучасний лад це перекладається як розмовна назва групи осіб, які ведуть злочинний спосіб життя. Слово “мародер” взагалі походить від прізвища капітана однієї з банд німецьких найманців.
З приходом індустріалізації, мода на найманство стрімко спадала. З’являється вогнепальна зброя, знецінюючи професійне володіння зброєю ближнього бою у тих самих “ландскнехтів”. Впроваджується обов’язкова служба для громадян, яких можна навчити військової справи за декілька місяців для подальшого збору у випадку війни.
Потреба у приватних компаній повертаються в часи Холодної війни, коли всю земну кулю поділили навпіл два геополітичні табори – демократичного та комуністичного. На тлі цих подій, приватні війська використовувались як важелі введення “проксі-війн” – протистояння менш потужних сторін, керованих великими акторами, замість їх прямого втручання.
Так, в Африці найманці відігравали чи не основну роль. У 1960-х і 1970-х роках вони воювали в Конго, Анголі та інших країнах, часто на боці урядових сил проти підтримуваних комуністами повстанців. Майк Гоар та Боб Денар стали відомими в цьому регіоні, використовуючи свій досвід і жорстокість для досягнення військової мети. В той же період найманці використовувалися у громадянській війні в Ємені, де колишні офіцери SAS, підтримували королівські війська проти республіканських сил. У Латинській Америці найманці активно використовувались як у збройних силах, так і у повстанських групах, особливо під час внутрішніх конфліктів та громадянських воєн у країнах, таких як Нікарагуа. Вони часто брали участь в організації та тренуванні армій, підвищуючи їхню боєздатність. Натомість в Азії, хоча найманців використовували менше, деякі західні найманці були активно залучені до конфліктів в регіоні, зокрема під час В'єтнамської війни, де вони працювали у тісній співпраці з місцевими та американськими військовими силами. Після падіння Організації Варшавського договору, наймана справа набула вигляду напівлегального підприємництва, яке ми знаємо під назвою ПВК (приватні військові компанії).
Сучасні ПВК та їх роль
Наявні ПВК становлять собою комерційні організації, задача яких є надання військових послуг, включаючи забезпечення безпеки, військових вишколів, логістики та консультативної роботи. ПВК використовуються державами міжнародними організаціями та приватними компаніями для виконання вищезгаданих завдань в районах з нестабільною політичною ситуацією. З одного боку, перед світовою спільнотою постає питання порушення ряду етичних та юридичних питань, особливо це стосується відповідальності за порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права. Не дивним є той факт, що в більшості країн найманство заборонено законодавством. В Україні, за статтею 447 ККУ громадянам забороняється участь у збройних конфліктах за кордоном за матеріальну винагороду, передбачаючи покарання до десяти років в'язниці. Вербування, фінансування, та інші дії з метою використання найманців караються терміном від трьох до восьми років. В цьому випадку, відсутність законодавства за регулювання діяльності може призвести до конфліктів в ООН.
З іншої сторони, використання приватних солдатів “на стороні” дозволяє замовникам здійснювати вигідні для себе задуми хай то будуть військові операції, тренування солдат, чи нарощування зовнішньополітичного впливу тощо. Можна виділити п'ять переваг найму приватних армій:
— Запобігання міжнародного засудження. Достатньо абсурдно та негуманно відправляти військовослужбовця регулярної армії воювати за чужу для нього землю та захищати інтереси чужої держави. Для цього існують звичайні найманці.
— Військова міць. Приватні армії, зазвичай, мають військові потужності в регіонах, де регулярна армія слабкіша, а державні інститути нерозвинені.
— Гнучкість. ПВК мають можливість здійснювати військові та подібного роду завдання з більшою ефективністю й професіоналізмом, що дозволяє замовнику мінімізувати власні втрати та часто заощаджувати на витратах порівняно з традиційними військовими силами.
— Відсутність ідеологічної та ідейної складової особового складу. Професія найманства — це про гроші.
— Відсутність бюрократії. Замовнику не потрібно підписувати безліч документів та договорів з ПВК. Плюс втрати “солдат удачі” не враховуються у статистику загальних втрат урядів, тому, що відповідно до Женевської конвенції найманці не є комбатантами. Часто приватні військові компанії виступають як миротворці, що беруть участь в міжнародних операціях із забезпечення безпеки. Наприклад, G4S є однією з найбільших у світі компаній з надання охоронних послуг, що включає фізичну охорону, системи безпеки, а також управління та навчання персоналу. Вона працює у багатьох країнах та забезпечує безпеку на великих громадських та приватних заходах. Аналогічною до неї є компанія Aegis Defence Services, відома своїми послугами з безпеки та розвідки, а також управлінням комплексними безпековими проєктами в зонах конфлікту. Вона забезпечує уряди та корпорації інтелектуальним аналізом загроз та безпековим плануванням. Її представники розташовані в ОАЄ, Іраці, Саудовскій Аравії, Лівії, Сомалі й Мозамбіці. Американська ПВК Constellis займається управлінням ризиками, надає інтегровані рішення для безпеки, підтримки місій та логістики у складних і високоризикових умовах по всьому світу. Вона спеціалізується на забезпеченні повноцінного управління ризиками, включаючи фізичну охорону, консультативні послуги та підтримку гуманітарних операцій, прагнучи створити безпечніше середовище для своїх клієнтів у найважчих умовах.
З іншого боку, такі ПВК як “Вагнер” та “Blackwater”(Academi) славляться своїми масштабами, впливом, активною співпрацею з державами та дестабілізаційним фактором, що очорнює репутацію їхнього впливу на міжнародну безпеку. “Blackwater”, зараз відома як Academi, являє собою потужну приватну військову компанію, засновану у 1997-му році колишнім офіцером ВМС США Еріком Прінсом. Спершу, мета цієї компанії була підготовка військових та працівників правоохоронних структур. Набирали туди виключно “морських котиків”, рейнджерів та “зелених беретів”. Пік їх популярності припав на початок 21 століття. У 2000-му році, біля берегів Йемену підірвали американський корабель USS Cole. Тоді “Blackwater” отримала контракт у розмірі 35 мільйонів доларів. Відтоді вони навчали моряків захищатися на відкритих водах. Згодом “блеквотерці” взяли активну участь у “Війні проти тероризму”, беручи багатомільйонні контракти, завдання з наведення порядку в “гарячих точках” та прийнялись за охоронну високопоставлених чиновників та дипломатів. Так, ця компанія стала настільки надійним “тіньовим гравцем” у зовнішній політиці США, що Вашингтон офіційно визнав їх існування. Blackwater взаємодіяла не тільки у військовій сфері, а й у цивільних аспектах життя країни. Яскравим прикладом для підтвердження цієї думки є активна допомога простих мешканців під час урагану Катрина у 2005 році, займаючись доставленням їжі та води, розбором завалів і порятунком людей з блокованих квартир, при цьому всі рятувальні заходи виконували безоплатно. Однак, коли уряд США доручив їм охорону стратегічних об'єктів у період ліквідації руйнувань, за ці послуги Blackwater отримувала 240 тисяч доларів щоденно. “Чорною плямою” ПВК є залучення її співробітників до ряду гучних скандалів, включаючи різанину на площі Нісур у 2007-му році. Цей інцидент, під час якого співробітники Blackwater вбили 17 іракських цивільних, призвів до значної уваги та критики діяльності компанії. Контракти були розірвані, за найманцями почав слідкувати уряд, декількох членів заарештували. Як результат – зіпсована репутація та втрата десятків мільйонів доларів.
ПВК “Вагнер”. На відміну від свого “американського колеги”, “музиканти” зарекомендувала себе як терористичну та незаконну організацію. Ця компанія, починаючи з 2015 року, використовується Кремлем для введення “гібридних війн”, тим самим увійшовши в “симбіоз” з країною-замовником. Це не дивно, бо її засновником вважається “кухар Путіна”, олігарх Євгеній Пригожин. Вона відома своєю участю у військових конфліктах у Сирії, Лівії, Україні, ЦАР та Судані. На просторах Інтернету можна знайти безліч доказів воєнних злочинів та порушення прав людини. Компанія активно використовується Кремлем для виконання завдань, які знижують ризики для регулярних російських військ, особливо в неофіційних та скандальних операціях за кордоном. Також “оркестр” розповсюджує російський вплив на країни Африки, також впливаючи на економіки країн завдяки контролю над корисними копалинами. Для цього Євгеній Пригожин отримував значні ресурси, включаючи авіацію та людський ресурс. Наприклад, в ЦАР, Малі та Буркіно-Фасо найманці не лише проводять тренінги для проросійських сил, але й воюють на їх стороні. В Судані “Вагнер” настільки закріпився, що вони взяли під контроль всі корисні копалини, включаючи золото, марганець, уран і кремній, та “посадили на крючок” суданських військових. Вагнер використовує свою діяльність у Центральноафриканській Республіці для отримання великих економічних вигод. Група отримала значні привілеї для видобутку тропічної деревини та золота, виконуючи військові та охоронні функції для місцевого уряду. Це забезпечує вагнерівцям стабільні доходи та зміцнює їхні позиції в регіоні. Крім того, Вагнер активно диверсифікує свої інтереси, заходячи на ринки, які обіцяють великі прибутки, зокрема через виробництво спиртних напоїв та цукру. Група також використовує свої ресурси для культурного впливу, популяризуючи російську культуру та продукти. Ці дії підсилюють російський вплив в регіоні й сприяють позитивному ставленню місцевого населення та уряду до Росії.
Висновок
У сучасному геополітичному ландшафті приватні військові компанії (ПВК) відіграють визначальну роль, стаючи ключовими гравцями в конфліктах та дипломатії. Ці компанії, які сягають корінням у далеке минуле, від містечкових наймитів до потужних сучасних організацій, є не просто найманцями на службі найвищого платника, а стратегічними інструментами у руках держав і корпорацій. Їхня діяльність сприяє досягненню глобальних цілей і має важливе значення як для регіональної, так і для світової безпеки. Водночас ПВК порушують ряд юридичних та етичних питань, стосовно відповідальності та використання сили, що вимагає міжнародного регулювання та нагляду. Таким чином, вони можуть бути як миротворцями так і інструментом для розгойдування політичного середовища задля подальшого впливу.
Використані джерела
https://www.dw.com/en/russias-wagner-group-in-africa-more-than-mercenaries/a-64822234
https://www.youtube.com/watch?v=hKsCxvVIL98
https://www.youtube.com/watch?v=RW_v4PVW-Ig
https://24tv.ua/ru/samaja-moshhnaja-chastnaja-armija-mira-novosti-ukrainy-i-mira_n1494124
https://www.youtube.com/watch?v=PvF8khxotPs