Сузір'я Оріона

Опускались сутінки. Космоліт планував між проіржавілими іклами давно покинутих багатоповерхівок. Облуплені стіни дихали пилом, сухістю, романтизмом старих книг та згаслих свічок (хоча дивно було це відчувати на Богом забутій Землі). 

Космомен Гнат, перший пілот “Октавіуса”, приземлився на пологий дах одного з найвищих будинків. Він сподівався зачекати, поки двигун корабля охолоне, бо додому повернеться не скоро, на нього чекала місія. 

Гнат визирнув крізь ілюмінатор і на мить задумався - чи треба одягати скафандр? Він перебирав у пам’яті останні дані розвідки про атмосферний тиск, рівень радіації, рівень кисню та азоту в повітрі колись зеленої планети. Зрештою, хлопець зважив усі ризики та відкрив шлюз. Йому потрібно було знайти воду. 

Саїф сиділа, прихована тим, що колись називали димарем, і намагалась розгледіти щось вдалині. Одним зі щупальців вона тримала цигарку, скручену із молодого виноградного листя. Цим способом з нею поділився її батько, якого зо три тисячі років тому, у війні з першими переселенцями з Марсу, вбили. 

Саїф дивилась і курила. Дим вився стрічками, підіймався вгору і розвіювався раптовими поривами вітру. Позад почулись кроки. Вона меланхолійно повела ще одним мацаком. 

- Хто ти? - почула вона голос, у якому за владністю приховувався страх. 

- Міжконтинентальний мутант, - вона ще ніколи наживо не бачила людей, тільки чула про них з розповідей матері. Саїф пам’ятала, що це безпринципні, жорстокі істоти, які ладні знищити будь-що і будь-кого. Саме вони змусили їх народ покинути улюблену планету сотні тисяч років тому і переселитися на Землю, яку майже знищили своїми експериментами.

- Номер? 

Саїф знала. що це типові питання будь-якого мандрівника з Планети Z - інструкція щодо зустрічі з невідомою істотою. І навіть якщо її ображало таке безлике визначення “істота”, то не подати знаку. 

- Саїф-52.

- Мені потрібна вода. Покажи найближче джерело.

Гнат (а це був саме він) схвильовано дивився на істоту, що повільно ворушила всіма вісьмома мацаками. Він, звісно, бачив мутантів, але ще ніколи не доводилось так близько з ними взаємодіяти. Він і цю помітив випадково - присутність місцевого видали кільця диму, що здіймались на кілька метрів угору. 

- Вода десь там, - мутантка вказала одним зі щупалець кудись в далечінь. - Ще мала би бути в баку, він на два поверхи нижче. - кілька густих кілець диму здійнялися над головою. Вона замовчала. - Але сходів тут немає. 

- А що ж тут є? - Гнат намагався бути спокійним і не видавати хвилювання. Так близько до місцевого, ще й ним виявилась мутантка! Усі, кого він бачив раніше - віч-на-віч та на світлинах розвідки, виглядали як обгорілі, покалічені, віддалено схожі на людей, зі щупальцями зусібіч. Нині ж він бачив дуже схожу на нормальну дівчину особу, мутантку в ній видавали хіба мацаки замість рук та ще кілька на спині. 

- Тут є тільки цигарки. Будеш? - Саїф повернулась до того, хто говорив. Ним виявився високий хлопчина, у захисному костюмі пілота. Вітер роздмухував його попелясте волосся. Сині очі дивились насторожено і з острахом. 

- Буду.

Саїф підняла брову. 

- Ну то сідай, - вона щупальцем поплескала по даху зліва від себе. Мацаки справа проворно скручували ще одну цигарку. 

Гнат сів, звісивши ноги. Його інтуїція мовчала. Він чув і знав достатньо, щоб зрозуміти, що саме ця мутантка не збирається його вбивати. Він, звісно, як представник Планети Z, має певну владу, але меланхолійність істоти, п’янкий дим цигарки та призахідне сонце притуплювали відчуття. 

Хвилини повільно тягнулись. Сонце опускалось, теплі промені тепер торкались тільки ступнів двох, що сиділи на даху одного з покинутих будинків. Цигарки давно скурились, Саїф та Гнат мовчали. 

- Куди летиш?

- У сузір’я Оріона. Маю нанести на карту важливу зірку. 

- Візьмеш мене з собою?

- Навіщо?

- Хочу побачити зорі.

- Хіба із Землі їх не видно? 

- Лишайся ще. Побачиш. 

Ставало прохолодніше. Гнат піднявся і пішов перевірити двигун - за той час, що він провів на даху, мав вистигнути. Саїф лишилась сидіти. 

Хлопець торкнувся захисною рукавицею космольоту - бік віддавав холодом. 

- Глянь на небо, - почув він позаду. Гнат підняв голову. Небо було чорним. Лише Місяць яскравою плямою відливався у суцільній чорноті. 

Гнат підійшов до Саїф і ліг поряд. Він дивився на білий Місяць і бачив, як повз нього пролітають зорельоти та космольоти - Земля катастрофічно наблизилась до свого супутника. 

- Так ти візьмеш мене з собою?

- Візьму. 

Тяглися хвилини, Саїф втомилася їх рахувати. Стежачи за черговим зорельотом, що вимальовувався навпроти Місяця, вона не помітила як заснула.

.

.

.

Промені сонця торкнулись спочатку щупалець, а потім і всієї Саїф. Дівчина сонно кліпала, намагаючись зрозуміти де вона і що сталось. Навколо височіли покинуті сіро-бурі будинки, поруч - два недопалки й кілька відбитків черевиків. Білого космольоту і хлопця з блакитними очима не було.