Сутність та розкриття механізму розвитку науки Конституційного права в Україні - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Сутність та розкриття механізму розвитку науки Конституційного права в Україні

Історичні передумови становлення Конституційного права як самостійної галузі права. Розвиток науки Конституційного права в Україні: предмет, методи, характеристика. Основні чинники розвитку конституційно-правових норм на сучасному етапі державотворення.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Розділ 1. Становлення та розвиток науки Конституційного права
1.1 Історичні передумови становлення конституційного права як самостійної галузі права
1.2 Розвиток науки конституційного права в Україні
Розділ 2. Загальна характеристика Конституційного права України як самостійної науки
2.1 Поняття, предмет та методи галузі Конституційного права України
2.2 Місце та роль конституційного права в системі національного права України
Розділ 3. Основні напрямки розвитку науки Конституційного права України
3.1 Основні чинники, що зумовлюють розвиток конституційно - правових норм на сучасному етапі державотворення
3.2 Напрямки розвитку науки Конституційного права на сучасному етапі України
Обґрунтування вибору теми та її актуальність . Конституційне право України слід розглядати як галузь права і законодавства, як науку і навчальну дисципліну, що має свій предмет і метод, характеризується особливими правовими нормами і відносинами та принципами правового регулювання.
Важливо дослідити розвиток науки конституційного права. Адже, наука конституційного права дозволяє виявити і дослідити об'єктивно існуючі явища конституційно-правового життя, створити теоретичне підґрунтя для подальшого генезису конституційного права України як галузі права, передбачити та упередити можливі прорахунки і недоліки подальшого розвитку і вдосконалення національного конституційного права і дослідити позитивний зарубіжний досвід конституційного будівництва і правотворення зарубіжних країн з метою його використання в Україні.
Метою даної курсової роботи є з'ясування сутності та розкриття механізму розвитку науки конституційного права в Україні.
Згідно з поставленою метою зроблено спробу виконати такі завдання :
- проаналізувати історичні передумови становлення конституційного права як самостійної галузі права;
- охарактеризувати розвиток науки конституційного права в Україні;
- визначити поняття, предмет та методи галузі конституційного права України;
- розкрити місце та роль конституційного права в системі національного права України;
- проаналізувати основні чинники, що зумовлюють розвиток конституційно-правових норм на сучасному етапі державотворення;
- визначити напрямки розвитку науки конституційного права на сучасному етапі України.
Об'єктом дослідження є основні напрямки розвитку науки конституційного права в Україні.
Методологічною основою курсової роботи є історико-правовий метод, який визначає генезис історичних передумов становлення конституційного права як самостійної галузі права. Також мною використовується метод логічного аналізу при дослідженні розвитку науки конституційного права на території України; системний метод за допомогою якого місце та роль конституційного права досліджується в системі національного права України. У роботі також застосовується порівняльно-правовий, статистичний методи, моделювання і прогнозування.
Джерельну базу курсової роботи становлять Конституція України.
Суттєве значення для розробки теоретичних положень курсової роботи мають праці таких українських вчених: Стецюка П.Б., Фрицького О.Ф., Шевчука С.В., Сінькевича О.В., Кагадія М.І.
При написанні роботи було взято до уваги російські конституційно-правові доктрини, представлені у працях російських вчених та державознавців: Тодика Ю.Н., Сурилова A.B.
Обґрунтування структури роботи . Представлена курсова робота складається з трьох розділів, кожен з яких повно і чітко розкриває питання щодо проблем основних напрямків розвитку науки конституційного права в Україні. В першому розділі визначається становлення та розвиток науки конституційного права. В другому розділі розкривається загальна характеристика конституційного права України як самостійної науки. Третій розділ присвячений аналізу основних напрямків розвитку науки конституційного права України.
Розділ 1. Становлення та розвиток науки К онституційного права
1.1 Історичні передумови становлення конституційного права як самостійної галузі права
Наука конституційного права - галузева юридична наука, що являє собою цілісну систему знань, висновків та ідей щодо основ повновладдя народу, правового статусу людини і громадянина, організації та діяльності органів державної влади, засад місцевого самоврядування тощо.
Наука про державу виникла ще в Стародавній Греції (Арістотель, Платон) і розвивалася протягом усіх наступних століть.
Великий вклад у становлення ідей конституціоналізму, конституційного права внесли мислителі XVI-XVIII ст. Т. Гоббс, Ж. Боден, Н. Макіавеллі, Дж. Локк, Ш. Монтеск'є, Т. Пейн та ін., які сформулювали чимало положень, що були покладені в основу сучасного конституційного права (про народний суверенітет, поділ влади, природні права людини тощо). Ці ідеї знайшли втілення в перших писаних конституціях, зокрема у «Пактах і конституціях законів та вольностей Війська Запорозького» (Конституції Пилипа Орлика, які було прийнято 5 квітня 1710 p.). Задорожня Г.В. Конституційне право України: навч. посіб. / Г.В. Задорожня. - К.: НАУ-друк, 2009. - С. 128.
Як самостійна, відокремлена від загальної теорії держави і права, наука конституційного (державного) права сформувалася лише в XIX ст. В сучасній світовій науці конституційного права вирізняють два основні її напрямки: радикалістський та ліберальний.
Радикалістський напрямок представлено в основному працями марксистів, революційних демократів і лівих радикалів, які розглядають конституційне (державне) право з позиції класової боротьби, диктатури окремого класу (блоку класів). У працях дослідників цього напрямку йдеться про соціалістичну, народну демократію, хоча фактично вони виступають за авторитарні системи управління, проти поділу влади місцевого самоврядування, за одержавлення економіки, за нерівність у правах різних груп населення (перевагу в правах робітничого класу, «трудящих»), підпорядкованість інтересів людини міфічним інтересам держави, за застосування насильницьких засобів для ліквідації «експлуататорів» тощо.
Ліберальний напрямок представлено у працях вчених, зокрема українських, таких, наприклад, як М.О. Баймуратов, В.С. Журавський, В.М. Колодій, В.В. Копейчиков, В.Ф. Погорілко, П.Б. Стецюк, Ю.Н. Тодика, Є.А. Тихонова, О.Ф. Фрицький, В.І. Чушенко, В.М. Шаповал та ін., які вважають, що конституція, як і конституційне право в цілому, не може розглядатись як знаряддя диктатури, а є вираженням соціального компромісу між різними групами населення, документом, який втілює в своїх нормах загальнолюдські цінності (свободу, демократію, права людини, соціальну справедливість тощо). Представники цього напрямку виступають за демократичну, соціальну і правову державу, поділ влади, визнання та гарантування місцевого самоврядування, пріоритет прав і свобод людини, мирні засоби розв'язання соціальних конфліктів, за справді народний, а не класовий характер державної влади. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навчальний посібник. -- Вид. 3-тє, виправл. та доповн. -- К.: Атика, 2011. -- С. 512.
Сучасна українська наука конституційного права перебуває на етапі становлення, що пов'язане з намаганням подолати стереотипи й догми радянської науки державного права, яка, власне, зводилася до «наукового» обґрунтування конституційності існуючих за часів тоталітаризму державного ладу, партійної диктатури, насилля та обмеження прав людини.
Вітчизняна наука конституційного права прагне на основі світових досягнень обґрунтувати інститути й категорії конституційного права, роль Конституції в суспільному житті, напрямки формування конституційного ладу. Важливим поштовхом для розвитку науки конституційного права стали розроблення і прийняття Конституції України. Конституційний процес обумовив необхідність аналізу конституційних інститутів, які заперечувалися старим тоталітарним ладом: принципу поділу влади, місцевого самоврядування, парламентаризму тощо.
1.2 Розвиток науки конституційного права в Україні
Історія розвитку конституційно-правових доктрин в Україні налічує не одну сотню років. Їхня доля (умови виникнення, становлення, розвиток), подібно до долі самої національної державності, є непростою, часом досить складною та суперечливою, а інколи й трагічною.
Часом зародження основ, закладенням підвалин конституційно-правових доктрин в Україні, справедливо вважається період Гетьманщини (середина ХVІІ ст. - кінець ХVІІІ ст.). В цьому плані важливе значення мали наслідки визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Б. Хмельницького 1648-1654 рр. та спроба створення на українських землях демократичної держави нового типу серед "феодального моря" тодішньої Європи. Як наслідок, Україну того часу окремі вчені вважають першою національною державою в сучасному розумінні цього поняття , а Богдана Хмельницького нині називають "фундатором українського конституціоналізму" як такого.
Зборівська угода (1649), Переяславські (Березневі) статті Богдана Хмельницького (1654), Гадяцький трактат (1658), різного роду "статті (конституції)" пізніших років і особливо "Пакти й конституція законів та вольностей Війська Запорозького" (1710) сьогодні визначають не тільки як договірні форми регулювання державно-владних відносин того часу, а й як своєрідні українські протоконституції, як переддень появи в Україні конституційно-правових доктрин. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. -- Вид. 3-тє, виправл. та доповн. -- К.: Атика, 2011. -- С. 512.
З суто історичних підходів (з позицій загальної історії України) періодизацію розвитку конституційно-правових доктрин в Україні можна розглядати як складову загального процесу національного історичного поступу. В цій ситуації вдалою видається така схема: перший період - "Доба національного відродження" (початок ХІХ ст. - 1914 р.); другий період - "Доба державного відродження" (1917-1920/23рр.); третій період - "Новітня доба (час відновлення національної державності)" (від 1990 р. - до сьогодення). Відповідно, кожен із цих періодів відображений тими чи іншими документами доктринального конституційно-правового характеру.
Серед документів періоду національного відродження насамперед привертають увагу конституційні проекти Григорія Андруського "Начерк Конституції Республіки" (1848-1850), Михайла Драгоманова "Проект основаній Устава украинского общества "Вольный Союз" - "Вільна Спілка" (1884), Миколи Міхновського "Основний Закон Самостійної України" (1905), Михайла Грушевського (викладений в його статті "Конституційне питання і українство в Росії", 1905 р.) та інші.
Період державного відродження відображений як конституційним законодавством УНР та ЗУНР, так і цілою групою проектів Основного Закону української держави. Серед першого йдеться насамперед про Універсали Української Центральної Ради, Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права та вольності УНР) від 29 квітня 1918 року, акти конституційного характеру Української Національної Ради у Львові - Статут Української Національної Ради (18 жовтня 1918 р.), Проклямація Української Національної Ради від 19 жовтня 1918 р., Відозва Української Національної Ради від 1 листопада 1918 р., "Тимчасовий Основний Закон про державну самостійність земель бувшої австро-угорської монархії" (13 листопада 1918 р.), Універсал директорії УНР від 22 січня 1919 року (Акт злуки) та ін. Друга група документів цього періоду представлена численними проектами конституцій України, а саме: проект "Основного Державного Закону Української Народної Республіки" (1920), проект "Конституції (основних державних законів) У.Н.Р." проф. Отто Ейхельмана (1920), проект "Конституції ЗУНР" проф. Ст. Дністрянського (1920) та інші. За історичним підґрунтям, причинами появи, політико-правовою природою, до цього періоду розвитку конституційно-правових доктрин в Україні можна також віднести конституційні акти Карпатської України (березень 1939р.), проект "Конституції Української держави" М. Сціборського (вересень 1939 р.),. Акт проголошення відновлення державності України (30 червня 1941 р.), Тимчасовий устрій УГВР (1944). Шевчук С.В. Основи конституційної юриспруденції. -- Х.: Консум, 2010. - С. 296.
Державне відродження України, наслідком якого стала реалізація українською нацією свого природного (невід'ємного) права на самовизначення та створення двох українських держав - УНР і ЗУНР, було перервано окупацією етнічних українських територій в 1918-1920 рр. військами сусідніх держав - Радянською Росією, Польщею, Румунією, Чехословаччиною.
24 серпня 1991 р. державну незалежність України було відновлено. Розпочався новий період у розвитку конституційно-правових доктрин в Україні. Знаковими в цьому процесі стали: Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.); Концепція нової Конституції України (19 червня 1991 р.); Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) та його всенародне підтвердження на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р.; Закон України про правонаступництво (12 вересня 1991 р.); офіційний проект Конституції України від 2 липня 1992 р. (підготовлений Робочою групою Конституційної Комісії під керівництвом проф. Леоніда Юзькова), проект Конституції України в редакції від 26 жовтня 1993 р.; конституційні проекти політичних партій та рухів України 1993-1995 рр. (найбільш помітні серед них проекти Конституції України Християнсько-Демократичної Партії України; Української Республіканської Партії; Конгресу Українських Націоналістів; проект Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки фракції комуністів у Верховній Раді України); Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України (8 червня 1995 р.); проект Конституції України, підготовлений Робочою групою Конституційної комісії України (11 березня 1996 р.). Колодій A.M., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: підруч. / A.M. Колодій, А.Ю. Олійник. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - С. 504.
28 червня 1996 р. Верховною Радою України прийнято Конституцію України.
З позицій загальної теорії конституційного права розвиток конституційно-правової думки взагалі і європейської зокрема, розглядається вченими конституціоналістами крізь призму еволюції змісту самої конституції як такої. В спеціальній літературі є різні підходи щодо періодизації еволюції змісту конституцій. Здебільшого визначають декілька (від двох до чотирьох) етапів розвитку конституцій - так званих "хвиль" конституцій. Логічним і найбільш аргументованим є підхід, за яким в історії конституціоналізму виділяють три періоди еволюції змісту конституцій і конституційно-правових доктрин взагалі, а саме: перший період - кінець ХVІІІ - початок ХХ ст.; другий період - з 1918 по1939 рр.; третій - від 1945 року (за словами проф. В. Шаповала, періоди - "старих", "нових" і "новітніх" конституцій).
Для кожної з цих трьох груп конституцій характерним є свої особливості у змісті та структурі текстів конституцій, сутності їхніх положень, методиці викладення та ін. Так у конституціях першої хвилі ("старі" конституції) визначають такі риси: фіксація (закріплення) на конституційному рівні встановлення демократичного державного режиму, закріплення основних прав та свобод особи і громадянина (передусім особисті і політичні права та свободи), закладення основ державного ладу конституційної держави з наявністю в ньому інститутів парламентаризму, виборного глави держави, місцевого самоврядування, основного закону. Друга хвиля - "нові" конституції - це конституції міжвоєнного періоду, тобто періоду між Першою і Другою світовими війнами привнесла в теорію й практику конституціоналізму більш змістовний виклад інституту прав і свобод людини та громадянина, а також нові підрозділи - блоки соціально-економічних та культурних прав та свобод, зафіксувала більш демократичні виборчі системи, нові конституційні інститути (наприклад, Конституційний Суд). Конституції третьої хвилі - "новітні" - характеризуються фіксацією на конституційному рівні соціальної сутності сучасної конституційної держави (соціальні орієнтири держави, державна соціальна політика та інше.), дальшим розвитком інституту конституційних прав та свобод людини, зокрема появою так званих прав та свобод третього покоління (колективних прав та свобод - права на мир, на гідне людини проживання, безпечне довкілля, на користування світовою культурною спадщиною тощо), наявністю положень про зовнішньополітичну діяльність держави та про співвідношення національного і міжнародного права.
Українська конституційно-правова думка, будучи невід'ємною складовою європейської правової та політичної культури, у своєму розвитку пройшла всі три етапи еволюції змісту конституцій. Так конституційні проекти М. Драгоманова "Проект основаній Устава украинского общества "Вольный Союз" - "Вільна Спілка" 1884 р. та Миколи Міхновського "Основний Закон Самостійної України" 1905 р., за своїм змістом, структурою, методикою викладу були класичними виразниками першої хвилі конституцій.
За конституційним проектом М. Міхновського, Україна мала б стати демократичною державою з республіканською формою правління, відповідно - вся влада мала б належати "народови українському" (ст. 30 Проекту). На конституційному рівні передбачалось закрипіти широке коло загальновизнаних прав і свобод людини (розділ "Українці й їх права"), наявність парламенту та органів місцевого самоврядування, формування цих органів шляхом вільних виборів на визначений Конституцією строк та ін.
У переліку прав і свобод, передбачених конституційним проектом М. Міхновського, знаходимо право на особисту недоторканність (ст.ст.14 та 15), право таємницю листування (ст.27), свободу особистого, у тому числі і сімейного, життя (ст.21), право на судовий захист від неправомірних дій чиновників (ст.29), недоторканність житла (ст.17), право на об'єднання в організації ("спілки та згромадження" - ст.25), право на особисті та колективні зверенення (ст.26.), свободу зборів (ст.24), свободу совісті і віросповідування (ст.18, 19, 20), свободу науки та освіти (ст.21), свободу слова (ст.22), у тому числі і друкованого (ст.33).
В основу загального інституту прав і свобод людини та громадянина покладено загальновизнаний принципи рівності (ст.12, 13); в основу організації державної влади - принцип її поділу на законодавчу ("законодатну"), виконавчу і судову. Законодавчу владу репрезентує "рада представників" і "сенат" (ст.31), Президентові Всеукраїнської Спілки належить влада виконавча (ст.34), а судова влада належить судам і суддям (ст.35). Президент Республіки мав би обиратися "усім народом українським через плебісцит на 6 років" (ст.63) і тільки на один строк. Організація публічної влади на місцях, за цим проектом, являє собою дворівневу систему місцевих представницьких органів: перший (нижній) - це рівень територіальних громад (очевидно, йдеться про громади села, містечка і міста); другий - це рівень землі (як основної адміністративно-територіальної одиниці). Органи самоврядування на місцях формуються шляхом виборів на основі прямого, рівного загального виборчого права при таємному голосуванні (п.7 ст.95).
Прикладом конституції "другої хвилі" серед національних конституційно-правових доктрин є Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права та вольности УНР) від 29 квітня 1918 року. Слід також звернути увагу на те, що Конституція УНР 1918 року справді була першою серед цієї групи європейських основних законів [8, с.4]. Однак найяскравішим взірцем українських конституційно-правових доктрин цієї групи є проект Конституції ЗУНР проф. Станіслава Дністрянського (кінець 1920 р.). Цей проект ніби увібрав в себе весь багаж європейської конституційної думки того часу.
На рівні засад конституційного ладу ЗУНР проголошувалась в цьому проекті як самостійна правова держава (§1 Проекту) та держава демократична - "народна республіка" (§43), в якій "народ виражає свою волю через представників у формі законів, або безпосередньо у формі референдумів (народних рішень)" (§53). Західно-Українська Народна Республіка як держава повинна була служити всьому народу, піклуватися про його культуру та загальне благо, а також про спокій, порядок та безпеку державної території. Владні структури в цій державі повинні були бути збудовані таким чином, щоб "народ держави та уряд знаходилися один з одним у безпосередньому зв'язку" (§40).
Поряд із детальним викладом особистих та політичних прав і свобод людини і громадянина, в Проекті широко відображено блок соціально-економічних прав та свобод, а також супровідних до них положень. Так §22 та 23 Проекту зазначали: "... державна влада не може перешкоджати здійсненню господарської свободи людини в справедливому розподілі товарів. Більше того, держава повинна взяти під захист економічно слабшого перед економічно сильнішим і вона вправі там де важливі економічні цілі суспільства залишаються під сумнівом, обмежувати законами індивідуальну свободу дій окремих людей. Промисел однаково доступний всім людям. Свобода промислу гарантує можливість вільного розвитку природніх здібностей людини в галузі природнього господарства". В частині статусу приватної власності, уточнювалось: "...загальний економічний устрій спирається, як і раніше, на приватну власність... Як така вона підлягає правовим обмеженням. Приватна власність є предметом прогресивного оподаткування і законодавча влада вправі не тільки обмежувати користування, але й право розпорядження приватною власністю, якщо цього вимагає виконання народногосподарських завдань держави" (§24). Цілу низку конституційних права і свобод з цієї групи об'єднує автор Проекту під назвою "Охорона і старівля (піклування. - П.С.)".
Коментуючи саме цю частину конституційного проекту, С. Дністрянський писав: "... кожний чоловік має рівне право на державну охорону. Подруже (сім'я, родина - П.С.) стоїть під особливою охороною законів. Держава опікуватиметься зосібна малолітками та умовно-хорими; вона має подбати про заснування окремих суспільних організацій для охорони культурних, політичних та економічних інтересів, ... держава мусить дати праці загальну законну охорону, дбати про здоров'я та здатність до праці робітників..." С. Дністрянський у своєму конституційному проекті вперше у вітчизняній правовій науці пропонує створити орган конституційної юрисдикції - Державний Судовий Трибунал, серед головних повноважень якого - перевірка законів та інших нормативних актів на предмет їхньої конституційності (§124)).
Усі ознаки "новітньої" конституції (конституції "третьої хвилі"), без сумніву, має нині чинний Основний Закон України. Так ст.1 Конституції, поряд з іншим проголосила Україну соцiальною державою, чітко визначивши, що "суспiльне життя в Українi ґрунтується на засадах полiтичної, економiчної та iдеологiчної багатоманiтностi"(ст.15), а "громадяни мають право на соцiальний захист, що включає право на забезпечення їх у разi повної, часткової або тимчасової втрати працездатностi, втрати годувальника, безробiття з незалежних вiд них обставин, а також у старостi та в iнших випадках, передбачених законом". І далі "Пенсiї, iншi види соцiальних виплат та допомоги, що є основним джерелом iснування, мають забезпечувати рiвень життя, не нижчий вiд прожиткового мiнiмуму, встановленого законом" (ст.46). Блок конституційних прав та свобод доповнився такими важливими положеннями, як правом "на достатнiй життєвий рiвень для себе i своєї сiм'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло" (ст.48), а також правом "на безпечне для життя i здоров'я довкiлля та на вiдшкодування завданої порушенням цього права шкоди"(ст.50).
У Конституції закладено основи зовнішньополітичної діяльності, яка спрямована "на забезпечення її нацiональних iнтересiв i безпеки шляхом пiдтримання мирного i взаємовигiдного спiвробiтництва з членами мiжнародного спiвтовариства за загальновизнаними принципами i нормами мiжнародного права" (ст.18). При цьому чиннi мiжнароднi договори, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України, є частиною нацiонального законодавства України" (ст.9).
Прийняття 28 червня 1996 року Конституції України стало, як вже відзначалось, фактичним закріпленням конституційно-правової доктрини України з чіткими ліберально-демократичними характеристиками. Це не було явищем випадковим. Так само, як і не було випадковим відновлення в серпні 1991 року національної державності України. Це закономірний процес розвитку демократії та утвердження загального добра у Європі і світі. Проте важливо пам'ятати, що цьому передували непроста, часами трагічна для багатьох поколінь українського народу, багатовікова iсторiя українського державотворення, реалізація українською нацiєю свого невід'ємного права на самовизначення в 1917-1918 рр. і втрата національної державності в 1920-1923 рр., багатоміліонні жертви українського народу в "цивілізованому" ХХ ст. Тому будь-які непродумані, необґрунтовані зміни в тексті чинної Конституції України, особливо щодо її засадничих положень - положень, які реально становлять ядро конституційно-правової доктрини України, є не тільки спробою повернення "назад" (до тоталітарних методів правління), а й відступленням "сильних світу цього" від своєї історичної місії відповідальності "перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями" (ч.6 Преамбули Конституції України) за долю української державності, за майбутнє українського народу.
Розділ 2. Загальна характеристика К онституційного права України як самостійної науки
2.1 Поняття, предмет та методи галузі К онституційного права України
Як відомо, право - в цілому врегульовує суспільні відносини - відносин які складаються між людьми у суспільстві. Кожна галузь права повинна регулювати тільки свої (своє коло, свою сферу) суспільних відносин. Якщо такою окремої сфери суспільних відносин не має - то вважають що і не має окремої галузі права.
Предметом правового регулювання конституційного права виступає досить велика частина суспільних відносин. В юридичній літературі зустрічаються різні підходи щодо визначення кола суспільних відносин які виступають предметом правового регулювання конституційного права України. Якщо їх певним чином узагальнити, то можна виділити декілька основних груп даних суспільних відносин, що є предметом правового регулювання, а саме:
- відносини які регулюють правове положення особи і громадянина в державі;
- відносини які регулюють порядок утворення та функціонування державних органів і органів місцевого самоврядування;
- відносини які регулюють питання пов'язані з територіальним устроєм держави.
Отже, конституційне право України - це самостійна галузь права, яка являє собою систему правових норм, що регулюють основи конституційного ладу, основи правового положення особи і громадянина в державі, територіальний устрій держави, а також організацію діяльності та систему органів державної влади і місцевого самоврядування.
Для повного з'ясування змісту конституційного права важливе значення має метод правового регулювання. Відповідно до загальної теорії права метод правового регулювання -- це специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, який здійснюється за допомогою юридичних засобів.
-- колом суб'єктів, яких держава визнає правоздатними і дієздатними;
-- порядком формування, встановлення юридичних прав і обов'язків суб'єктів;
-- ступенем визначеності змісту юридичних прав і обов'язків;
-- співвідношенням основних регулятивних засобів впливу на поведінку повноважень (дозволів), обов'язків та заборон; порядком (процедурою) здійснення юридичних прав і обов'язків; способами примусового забезпечення прав і обов'язків.
Специфіка конституційного методу правового регулювання полягає в тому, що він е сукупністю способів регулювання політико-правових суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права. Колодій A.M., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: підруч. / A.M. Колодій, А.Ю. Олійник. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - С. 504.
Тому для розкриття сутності методу конституційного регулювання слід з'ясувати його співвідношення з предметом конституційного права, оскільки обидві категорії щільно пов'язані одна з одною. Проте, якщо предмет розкриває сутність конституційного регулювання, то метод стосовно предмета має підпорядковане значення: це істотне відображення предмета його основних рис. На відміну від предмета метод виступає як внутрішньогалузева система засобів впливу на суспільні відносини, яка має значення для з'ясування особливостей при регулюванні окремих груп суспільних відносин. Виходячи з вищезазначених груп політико-правових суспільних відносин, які регулюються нормами конституційного права України, можна виділити такі види методу конституційного регулювання. Тодыка Ю.Н. Конституционное право Украины / Ю.Н. Тодыка, О.Ю. Тодыка -- Харьков: Райдер, 2010. С.
Перш за все, слід враховувати ту обставину, що внаслідок свого призначення, місця і ролі конституційного права в системі національного права України, необхідно розрізняти методи, які притаманні виключно конституційному праву, і методи, які властиві як усім галузям, так і певною мірою галузі конституційного права.
До першого виду методів, властивих лише конституційному праву, належать такі методи.
Метод владного впливу, який застосовується щодо суб'єктів правовідносин у конституційному праві.
Метод загального (конституційного) нормування, який є характерним для закріплення правового статусу особи (за винятком політичних прав) у межах та обсязі конституційного закріплення без конкретизації цього інституту.
Метод конкретного регулювання, притаманний для регулювання більшості конституційно-правових відносин.
Ці методи можуть бути визначені як основні.
Що стосується другого виду методів, то, як і реалізація правових норм взагалі, вони здійснюються у конституційному праві у формі додержання, виконання, використання і застосування. Крім безпосередньої реалізації конституційних норм, частина їх реалізується у поєднанні з поточним законодавством. У ряді ви
Сутність та розкриття механізму розвитку науки Конституційного права в Україні курсовая работа. Государство и право.
Инфекционные Заболевания Кожи И Пупка Реферат
Реферат: Пассивные и активные операции
Дипломная работа по теме Анализ эффективности использования основных средств ОАО 'ВКШТ'
Реферат На Тему Раскрытие Информации В Бухгалтерском Учете
Кинельский Курсовой Комбинат
Реферат: Современная российская семья в условиях системного кризиса 90-х годов ХХ века
Курсовая Работа На Тему Теория Государства
Дипломная работа по теме Денежно-кредитная политика: кейнсианский и монетаристский подходы
Реферат: Макроэкономическое равновесие
Курсовая Работа По Психологии Конфликты В Молодых Семьях
Реферат: Связи с общественностью в системе менеджмента
Курсовая работа: Соціально-психологічні методи управління й проблеми їхнього використання
Реферат по теме Биография и творчество Антуана де Сент-Экзюпери
Реферат: Послевоенный политический кризис и начало нового этапа гражданской войны в Китае (1945-1947 гг.)
Контрольная работа: Этапы исторического развития Казахстана
Зачем Нужно Образование Эссе
Курсовая На Тему Доверенность В Гражданском Праве
Гдз По Математике Контрольная Работа 8
Курсовая работа: Паломницький туризм
Курсовая работа: Причины и последствия войны в Чечне
Психологическое обеспечение правозащитной деятельности - Государство и право реферат
Бухгалтерская отчетность субъектов малого предпринимательства - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Учет и анализ расчетов с поставщиками и подрядчиками - Бухгалтерский учет и аудит дипломная работа