Сучасні тенденції в галузі створення удосконаленої вакцини для посилення та активізації імунної системи в педіатрії - Медицина дипломная работа

Главная

Медицина
Сучасні тенденції в галузі створення удосконаленої вакцини для посилення та активізації імунної системи в педіатрії

Вивчення проблеми активізації роботи імунної системи. Загальна характеристика ад’ювантів. Створення кращих ад’ювантів для активізації імунної системи. Характеристика механізмів лікувальної дії ад’ювантів мікробного походження на прикладі рибомунілу.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
СУЧАСН І ТЕНДЕНЦІЇ В ОБЛАСТІ СТВОРЕННЯ УДОСКОНАЛЕНИХ АД'ЮВАНТ І В ДЛЯ ПОСИЛЕННЯ А КТИВІЗАЦІЇ
РОЗДІЛ 1. НОВІ ПІДХОДИ ДО СТВОРЕННЯ ВАКЦИН
1.1 Загальна характеристика ад'ювантів
1.3 Характеристика та біологічні властивості вакцин
1.4 Bплив ад'ювантів мікробного похождення на імунну систему
1.5 Застосування адювантів в експериментальних дослідженнях та практиці
РОЗДІЛ 2 МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.2 Організація дослідження та характеристика обстеженого контингенту
3.3 Динаміка імунологічних показників
3.4 Аналіз змін ферментативної активності клітин лімфоїдного ряду
3.5 Обговорення результатів дослідження
РОЗДІЛ 4. ОБГРУНТУВАННЯ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМКІВ КОМПЛЕКСНОГО ЗАСТОСУВАННЯ АД'ЮВАНТІВ
Ускладнення епідеміологічної ситуації при умові зниження популяційного імунітету та відповідній соціально-економічній ситуації може виникнути будь в якій країні [2,8]. Тому цілком природно, що серед дослідників існує зростаючий інтерес до підвищення ефективності традиційних вакцин та створення захисних композицій з активністю, які могли б покращити локальний захист організму проти збудників деяких інфекційних захворювань [14,16]. Як відомо, навіть високий рівень антитоксичного імунітету не захищає від інфікування, отже, це визначає необхідність корекції імунітету не лише за допомогою анатоксину, але й бактеріальних антигенів [19].
Стан імунологічної резистентності виступає одним з головних етіопатогенетичних чинників при багатьох хворобах інфекційного та неінфекційного ґенезу. З огляду на це, одним з важливих принципів сучасної терапії вважається її комплексність із застосуванням в разі необхідності диференційованої імунокорекції.
В області застосування нових імуномодуляторів відмічається повільний, але неухильний прогрес та відбувається помітне зрушення - перехід від використання препаратів, отриманих хімічним шляхом, в напрямку сполук природного походження або їх аналогів: рекомбінантних цитокінів, моноклональних антитіл та генної терапії. Звичайно потреба стимулювання імунної системи виникає при розвитку імунної недостатності, тобто при тих станах, які супроводжуються пригніченням функціональної активності ефекторних клітин імунного захисту [20,28].
Імуностимулятори утворюють групу лікарських засобів, дія яких спрямована на посилення імунної відповіді. До них можуть належати не лише фармакологічні форми, але й харчові добавки, адьюванти та інші агенти, які прискорюють або збільшують інтенсивність імунних процесів. В якості стимуляторів імунітету при вакцинації дітей та отримання сироваток останнім часом використовують природні або штучні речовини, що володіють вираженими імуномодулюючими властивостями (ад'юванти) [22,29].
Єдиними ад'ювантами, які в даний час дозволені для використання в більшості країн, є гідрат окису алюмінію і фосфат алюмінію, які протягом багатьох років використовувалися для підвищення реакції антитіл, наприклад, на токсоїд дифтерії та столбняка. Тому проблема розширення арсеналу таких лікарських засобів та подальше з'ясування відомостей про імунотропні властивості вже відомих речовин вважається вельми актуальною.
Актуальність дослідження визначила мету роботи.
О б'єкт - рібомуніл, як ад'ювант, для посилення активізації імунної відповіді у педіатрії.
Предмет - клінічні прояви рібомуніла в педіатрії.
Мета роботи - оцинити дию рібомуніла, як ад'юванта, для посилення активізації імунної відповіді у педіатрії.
1) Вивчити і проаналізувати сучасні літературні джерела з проблеми створення удосконалених ад'ювантів для посилення активізації імунної відповіді.
2) Вивчити характеристику та біологічні властивості вакцин.
3) Дати характеристику механізмам лікувальної дії ад'ювантів мікробного похождення на імунну систему на прикладі дії рібомуніла.
4) Проаналізувати динаміку імунологічних показників в педіатрії при застосуванні рібомуніла.
Для досягнення поставленої мети і вирішення завдань дослідження у роботі був використаний комплекс методів.
1. Теоретичний: аналіз, синтез та узагальнення даних спеціальної науково-методичної літератури по проблемі створення удосконалених ад'ювантів для посилення активізації імунної відповіді.
2. Емпіричний: cпостереження результатів дії ад'ювантів мікробного похождення на імунну систему в педіатрії.
3. Статистичний: кількісна та якісна обробка отриманих даних за допомогою статистики.
В імунології в якості ад'ювантів служать мінеральні сорбенти і масла, цілі бактеріальні клітини (Cоrynеbаctеrіum pаrvum, Bоrdеtеllа pеrtussіs, вакцина БЦЖ-бацили Кальмета і Герена), деякі синтетичні з'єднання - поліаніони, полінуклеотіди або їх суміші [29].
Найбільш поширений при імунізації (отриманні сироваток) до розчинних та карпоскулярних антигенів - повний ад'ювант Фрейда (до складу якого входять ланолін, вазелинове масло і забиті мікобактерії туберкульозу) і квілА. Однак ад'ювант Фрейда викликає утворення гранульом у точках ін'єкції, через що він непридатний для приготування вакцин для людини.
Однак гідроокісь алюмінію у ряді випадків призводить до утворення гранульом. З цих причин зроблено багато спроб розробки ад'ювантов з ефективністю ад'юванта Фрейда, але без небажаних ефектів [35,37,38].
Велика надія також покладається на синтетичні низькомолекулярні з'єднання, що є хімічними аналогами бактеріальних структур, які мають іммунорегуляторну активність. Список таких ад'ювантов відкриває мураміл діпептід (МДП) - копія виявленого в стінці мікобактерій з'єднання, що володіє вираженою здатністю модулювати імунологічну реактивність [39].
Останнім часом велику увагу приділяють роботам, в яких у якості ад'ювантів використовують розчини ліпосом. В результаті експериментів було встановлено підвищення вироблення антитіл при імунізації морських свинок антигеном, укладеним в ліпосоми порівняно з водним розчином антигену. Крім того, були перевірені вакцини властивості ліпосомального комплексу вірусу інфлюенції. Даний комплекс індукував високий титр і показав гарний ад'ювантний ефект [36].
Неспецифічні коливання імунологічної реактивності хазяїна здатні викликати як представники патогенних, так і умовно-патогенних для людини бактерій. Серед досліджених в цьому відношенні мікроорганізмів можна назвати Еshеrіchіа cоlі, Sаlmоnеllа typhі, Sаlmоnеllа еntеrіtіdіs, Klеbsіеllа pnеumоnіае, Vіbrіо chоlеrае, Psеudоmоnаs аеrugіnоsа, Bоrdеtеllа pеrtussіs, Mycоbаctеrіum bоvіs, Cоrynеbаctеrіum pаrvum, Sеrrаtіа mаrcеscеns, Strеptоcоccus hаеmоlytіcus, Stаphylоcоccus аurеus, представники бруцел, лактококків та ін. Всі вони, за даними літератури, в залежності від умов експерименту, здатні як стимулювати, так і пригнічувати неспецифічний імунітет. Зазначається, що різні компоненти бактеріальної клітини володіють різною імуномодулюючою активністю. Бактеріальні імуномодулятори обумовлюють зміни імунної відповіді не лише іn vіvо, але й іn vіtrо [28]. Сьогодні запропоновані різні класифікації імунотропних фармакологічних засобів, які розподіляють препарати:
? за характером їх впливу на імунну систему;
? за їх походженням та хімічним складом.
За характером впливу розрізняють імунотропні препарати 4 великих груп: імуномодулятори, імунокоректори, імуностимулятори та імунодепресанти [33,34]. Згідно іншим класифікаціям [7,19] усі імунотропні лікарські засоби прямої дії об'єднують в одну велику групу імуномодуляторів (ІМ), серед яких вже виділяють імуностимулятори, імунодепресанти та імунокоректори.
Однак питання по вивченню ад'ювантних структур та їх застосуванню у педіатрії залишаються відкритими через дорожнечу, нестабільність і реактогенність більшості наявних ад'ювантів.
РОЗД І Л 1 НОВІ ПІДХОДИ ДО СТВОРЕННЯ ВАКЦИН
1.1 З агальна характеристика ад'ювантів
Ад'юванти можуть бути класифіковані відповідно до їх хімічної природи і процесом створення вакцини. Перше сімейство включає штучні компоненти, які містять мінеральні солі, хімічні модулятори та носії, такі як ліпосоми та емульсії.
Друге сімейство представлено компонентами, які екстраговані з натуральних продуктів, таких як рослини або мікроорганізми. Останнє сімейство, нещодавно отримане за допомогою біотехнологій, містить рекомбінанти або очищені протеїни, що володіють специфічною біологічної активністю, наприклад, Цитокіни [5,10].
Всім ад'ювантам притаманні, як переваги, так і недоліки в процесі з'єднання з антигенами при розробці рецептури вакцини. В даний час основними ад'ювантами, які використовуються в технології виготовлення вакцин є ємульсіі і солі алюмінію.
За походженням, імуномодулятори звичайно розподіляють на 3 групи: полімерні (або синтетичні), екзогенні та ендогенні [28].
Існує декілька рівнів дії імуномодуляторів:
- вплив на процеси проліферації та диференціювання клітин-попередників;
- вплив на транспорт клітин з первинних лімфоїдних органів до вторинних, з лімфоїдних органів в кровоток та з кровотоку в тканини;
- вплив на процеси розпізнавання антигену та його презентації, на процеси активації та клональної селекції;
- вплив на функціональну активність ІКК, зокрема на продукцію та секрецію ними цитокінів;
- вплив на експресію рецепторів, зокрема цитокінових, та на шляхи передачі сигналів від рецепторів до ядра клітини, а також на транскрипційні фактори [20,21].
1.3 Характеристика т а біологічні властивості вакцин
У залежності від природи іммуногена вакцини підрозділяються на:
1. цільномікробні чи цільновіріонні, що складаються з мікроорганізмів, відповідно бактерій чи вірусів, які зберігають у процесі виготовлення свою цілісність;
2. хімічні вакцини з продуктів життєдіяльності мікроорганізму (класичний приклад - анатоксини) чи його інтегральних компонентів, т.зв. субмікробні чи субвіріонні вакцини;
3. генно-інженерні вакцини, що містять продукти експресії окремих генів мікроорганізму, напрацьовані в спеціальних клітинних системах;
4. химерні, чи векторні вакцини, у яких ген, що контролює синтез протективного білка, убудований у нешкідливий мікроорганізм у розрахунку на те, що синтез цього білка буде відбуватися в організмі щепленого і, нарешті,
5. синтетичні вакцини, де в якості іммуногена використовується хімічний аналог протективного білка, отриманий методом прямого хімічного синтезу.
Інактивовані вакцини одержують шляхом впливу на мікроорганізми хімічним шляхом чи нагріванням. Такі вакцини є досить стабільними і безпечними, тому що не можуть викликати реверсію вірулентності. Вони часто не вимагають збереження на холоді, що зручно в практичному використанні. Однак у цих вакцин мається і ряд недоліків, зокрема, вони стимулюють більш слабку імунну відповідь і вимагають застосування декількох доз (бустерні імунізації).
Вони містять ослаблений живий мікроорганізм. Прикладом можуть служити вакцини проти поліомієліту, кору, паротиту, чи краснухи туберкульозу. Можуть бути отримані шляхом селекції (БЦЖ, грипозна). Вони здатні розмножуватися в організмі і викликати вакцинальний процес, формуючи несприйнятливість. Прикладом живих вакцин можуть служити вакцини для профілактики краснухи (Рудивакс), кору (Рувакс), поліомієліту (Поліпро Себин Веро), туберкульозу, паротиту (Имовакс Орейон). Живі вакцини випускаються в ліофілізованому виді (крім полиомиелитной).
- являють собою чи бактерії віруси, інактивированні хімічним (формалін, спирт, фенол) чи фізичним (тепло, ультрафіолетове опромінення) впливом. Прикладами корпускулярних вакцин є: коклюшна (як компонент АКДС і Тетракок), антирабическая, лептоспирозная, грипозні цельновирионні, вакцини проти енцефаліту, проти гепатиту А (Аваксим), інактивирована полиовакцина (Имовакс Поліпро, чи як компонент вакцини Тетракок).
Містять компоненти клітинної чи стінки інших частин збудника, як наприклад в ацеллюлярній вакцині проти коклюшу, коньюгированной вакцині проти гемофільної інфекції чи у вакцині проти менінгококкової інфекції.
Хімічні вакцини створюються з антигенних компонентів, витягнутих з мікробної клітки. Виділяють ті антигени, що визначають імуногенні характеристики мікроорганізму. До таких вакцин відносяться: полісахаридні вакцини (Менинго А+З, Акт-ХІБ, Пневмо 23, Тифим Ви), ацеллюлярні коклюшні вакцини.
Биосинтетические вакцини - це вакцини, отримані методами генної інженерії і являють собою штучно створені антигенні детермінанти мікроорганізмів. Прикладом може служити рекомбинантная вакцина проти вірусного гепатиту B, вакцина проти ротавирусной інфекції. Для їхнього одержання використовують дріжджові клітки в культурі, у яких убудовують вирізаний ген, що кодує вироблення необхідного для одержання вакцини протеїн, що потім виділяється в чистому виді.
Біосинтетичні вакцини являють собою синтезовані з амінокислот пептидні фрагменти, що відповідають амінокислотної послідовності тим структурам вірусного (бактеріального) білка, що розпізнаються імунною системою і викликають імунну відповідь. Важливою перевагою синтетичних вакцин у порівнянні з традиційними є те, що вони не містять бактерій і вірусів, продуктів їхньої життєдіяльності і викликають імунну відповідь вузької специфічності. Крім того, виключаються труднощі вирощування вірусів, збереження і можливості реплікації в організмі вакцинируемого у випадку використання живих вакцин. При створенні даного типу вакцин можна приєднувати до носія кілька різних пептидів, вибирати найбільш імуногенні з них для коплексування з носієм. Разом з тим, синтетичні вакцини менш ефективні, у порівнянні з традиційними, тому що багато ділянок вірусів виявляють вариабельность у плані іммуногенности і дають меншу іммуногенність, ніж нативний вірус. Однак, використання одного чи двох імуногенних білків замість цілого збудника забезпечує формування імунітету при значному зниженні реактогенности вакцини і її побічної дії.
6. Векторні (рекомбинантні) вакцини
Вакцини, отримані методами генної інженерії. Суть методу: гени вірулентного мікроорганізму, відповідальний за синтез протективних антигенів, вбудовують у геном якого - або нешкідливого мікроорганізму, що при культивуванні продукує і накопичує відповідний антиген. Прикладом може служити рекомбінантна вакцина проти вірусного гепатиту B, вакцина проти ротавірусной інфекції. Нарешті, маються позитивні результати використання т.зв. векторних вакцин, коли на носій - живий рекомбинантний вірус осповакцини (вектор) наносяться поверхневі білки двох вірусів: глікопротеїн D вірусу простого герпеса і гемагглютинин вірусу грипу А. Відбувається необмежена реплікація вектора і розвивається адекватна імунна відповідь проти вірусної інфекції обох типів.
Для одержання такого виду вакцин використовують рибосоми, що знаходяться в кожній клітці. Рибосоми - це органелли, продукуючі білок по матриці - і-РНК. Виділені рибосоми з матрицею в чистому виді і представляють вакцину. Прикладом може служити бронхіальна і дизентерійна вакцини (наприклад, ИРС-19, Бронхо-мунал, Рібомунил) [3,14].
1.4 Bплив ад'ювант і в м і кробного похождення на імунну систему
Виділяють 2 головних способи стимуляції імунної відповіді: активний та пасивний. Кожен з них може бути специфічним та неспецифічним.
Специфічні методи спрямовані на підвищення імунітету до антигенів конкретних збудників, а неспецифічні забезпечують той самий ефект через стимуляцію загальної реактивності імунної системи за допомогою неспецифічних лікарських засобів. Активні методи реалізуються через вплив призначених препаратів на ту чи ту ланку імунної системи, а пасивні засновані на введені в макроорганізм готових клітинних чи гуморальних факторів імунного захисту, наприклад, специфічних імуноглобулінів (Іg), інтерферонів (ІFN), чи інтерлейкінів (ІL). Саме тому пасивні методи посилення імунологічної реактивності ще мають другу назву - замісної імунотерапії [1,11].
Активне специфічне посилення імунної відповіді передбачає застосування тих чи тих способів введення вакцин та анатоксинів - оптимізованих антигенів або антигенних модифікацій. Активний неспецифічний спосіб посилення імунної відповіді заснований в першу чергу на використанні адьювантів (Фрейнда, протитуберкульозної вакцини та інших), а також певних природних речовин (наприклад, бактеріальних та дріжджових ліпополісахаридів (ЛПС) -пірогеналу, продігіозану, зимозану) та синтезованих сполук.
Пасивний специфічний спосіб стимуляції імунітету полягає у застосуванні специфічних антитіл, в тому числі моноклональних, а також застосування свіжої чи консервованої плазми, а пасивний неспецифічний спосіб включає введення гама-глобуліну з плазми донорів, лімфоконцентрату, трансплантацію кісткового мозку, використання алогенних препаратів (тимічних факторів, лімфокінів, тощо).
1.5 Застосування ад ' ювантів в експериментальних дослідженнях та практиці
Щоб той чи той лікарський засіб був віднесений до групи імуномодуляторів, має бути доведена його здатність певним чином змінювати імунологічну реактивність. Для цього досліджуваний препарат піддається доклінічним іспитам, які повинні відповідати вимогам Фармакологічного комітету при МОЗ України [2]. Проведення цих досліджень передбачає визначення імунотропної активності лікарського засобу - виявлення наявності та оцінку характеру впливу на основні ланки імунної системи: фагоцитоз, систему комплементу, гуморальний імунітет, клітинний імунітет, систему цитокінів тощо [6, 18]. Після цього цей препарат має пройти клінічні іспити відповідно до принципів GCP , у результаті яких на підставі подвійного сліпого рандамізованого дослідження буде доведена його клінічна й імунологічна ефективність. На останок препарат реєструється Фармакологічним Комітетом при МОЗ України й отримує дозвіл на медичне застосування та/або промислове виробництво.
Використання нових технологій дозволило створити вакцини другої генерації:
Деякі бактерії, що викликають такі небезпечні захворювання, як чи менінгіти пневмонію (гемофілюс інфлюенці, пневмококи), мають антигени, важко розпізнавані незрілою імунною системою новонароджених і грудних дітей. У кон'югованих вакцинах використовується принцип зв'язування таких антигенів з чи протеїнами анатоксинами іншого типу мікроорганізмів, добре розпізнаваних імунною системою дитини. Протективний імунітет виробляється проти конъюгованих антигенів.
На прикладі вакцин проти гемофилюс інфлюенці (Hіb-b) показана ефективність у зниженні захворюваності Hіb-менінгітами дітей до 5-ти років у США за період з 1989 по 1994 р.м. з 35 до 5 випадків.
Субодиничні вакцини складаються з фрагментів антигену, здатних забезпечити адекватна імунна відповідь. Ці вакцини можуть бути представлені як частками мікробів, так і отримані в лабораторних умовах з використанням генно-інженерної технології.
Прикладами субодиничних вакцин, у яких використовуються фрагменти мікроорганізмів, є вакцини проти Strеptоcоccus pnеumоnіае і вакцина проти менингококка типу А.
Рекомбинантні субодиничні вакцини (наприклад, проти гепатиту B) одержують шляхом уведення частини генетичного матеріалу вірусу гепатиту B у клітки пекарських дріжджів. У результаті експресії вірусного гена відбувається наробіток антигенного матеріалу, що потім очищається і зв'язується з ад'ювантом. У результаті виходить ефективна і безпечна вакцина.
Вектор, чи носій, - це ослаблені чи віруси бактерії, усередину яких може бути вставлений генетичний матеріал від іншого мікроорганізму, що є значимою-значимим-причинно-значимим для розвитку захворювання, до якого необхідне створення протективного імунітету. Вірус коров'ячої віспи використовується для створення рекомбінантних векторних вакцин, зокрема, проти Віл-інфекції. Подібні дослідження проводяться з ослабленими бактеріями, зокрема, сальмонеллами, як носіями часток вірусу гепатиту B. В даний час широкого застосування векторні вакцини не знайшли.
РОЗД І Л 2 . МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
У пацієнтів проведені: загальноклінічні методи обстеження (загальний аналіз сечі, загальний аналіз крові, електрокардіографічне обстеження), рентгенографію органів грудної клітки.
Попередньо і в динаміці 72 дітям була проведена оцінка імунного статусу з визначенням основних параметрів Т-і В-клітинної системи, лімфоцитів, що несуть рецептори для ліпополісахаріда (ЛПС +-лімфоцити) рівнів імуноглобулінів ІgG, ІgА, ІgM класів, циркулюючих імунних комплексів, активності фагоцитозу, рівня секреторного ІgА. Слід зазначити, що у всіх обстежених дітей виявлені відхилення показників імунного статусу від вікових значень.
З метою корекції імунних порушень та профілактики повторних захворювань у дітей ми застосували рібомуніл за схемою основної і підтримуючої терапії, зазначеної в анотації до препарату. Після закінчення повного курсу терапії протягом 2-х тижнів проводили контрольне імунологічне обстеження, а в наступні 8 місяців оцінювали клінічну і імунологічну ефективність використання рібомуніла. Групи дітей, які одержували (основна група) і не отримували (контрольна група) рібомуніл були рандомізовані. Контрольна група дітей отримували звичайне лікування і плацебо за схемою рібомуніла.
2.2 Організація дослідження та характеристика обстеженого контингенту
Cпостереження дії ад'ювантів проводилося на групі дітей, що часто хворіють. Дослідження проводилося на базі міської поліклініки. Усього обстежено 72 дитини.
Обстежений контингет був розподілений на 2 групі: 39 дитини - основна група і 33 дитина - контрольна група. Середній вік обстежених склав 6,2±1,4 года. В основній групі для зміцнення імунітету діти приймали рібомуніл, в контрольній проводилося звичайне лікування.
Розподіл хворих дітей в залежності від клініки і віку
Рібомуніл таблетки (1 доза) в упаковці 4 шт. 1 таблетка містить: бактеріальні рібосомні фракції, тітрованні до 70% РНК - 0,75 мг (включаючи рібосоми Klеbsіеllа pnеumоnіае - 3,5 частки, Strеptоcоccus pnеumоnіае - 3,0 частки, Strеptоcоccus pyоgеnеs - 3,0 частки та Hаеmоphіlus іnfluеnzае - 0 , 5 частки), протеоглікани мембранної частини (включаючи 15 часток Klеbsіеllа pnеumоnіае) - 1125 мг.
Режим введення та дозування імунотропного препарату рібомуніла в основній групі склав по 3 таблетки натще: перший місяць 4 дні на тиждень протягом 3 тижнів, п'ять наступних місяців - по 4 дні на місяць.
РОЗД І Л 3 Е КСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА
Функцію імунної системи знижують різні фактори - незбалансоване харчування, інфекції, іонізуюче випромінювання, хімічні речовини. Подібні порушення - імунодефіцити - поділяють на первинні (вроджені) та вторинні (придбані).
Вроджені дефекти імунної системи зустрічаються порівняно рідко і обумовлені генними дефектами. Вторинні порушення часто представляють ланки патогенезу багатьох патологічних станів (наприклад, хвороб злоякісного росту, ендокринних розладів). Особливо часто вторинні розлади розвиваються при бактеріальних і вірусних інфекціях, зазвичай носять тимчасовий характер (транзиторні імунодефіцити). Дефекти можуть торкатися різні компоненти імунної системи.
Виділяють Т-клітинні, В-клітинні і комбіновані (Т-В-клітинні) імунодефіцити. Також можливі розлади гуморальних та клітинних факторів нсспеціфіческой захисту організму.
Порушення імунного статусу робить організм сприйнятливим до різних збудників, у тому числі до умовно-патогенних. Крім того, істотно зростає ризик розвитку аутоімунних процесів і хвороб злоякісного росту. Стан імунної системи можна оцінити комплексом показників.
Стан факторів неспецифічної резистентності визначають за вмістом в сироватці крові комплементу, лізоциму, ІФН; також визначають фагоцитарну здатність макрофагів і цитотоксичну активність природних кілерів.
Критерії загальної оцінки імунного статусу людини
Індекс міграції нейтрофілів після стимуляції ФГА:
Bміст Іg різних класів в сироватці крові:
Про активність імунної системи судять за рівнем різних класів Іg та цитокінів в сироватці крові, утримання субпопуляцій Т-і В-лімфоцитів, їх здатності відповідати на АГ і мітогени.
Гострі респіраторні захворювання у дітей більш часто проявляються у вигляді інфекції:
- Трахеїт бронхіт,-ларінготрахеобронхіт
2. Термінальних респіраторних відділів і легеневої паренхіми: бронхопневмонія.
Серед етіологічних факторів захворювання у дітей провідну роль грають віруси. Питома вага вірусів серед етіологічних факторів гострих респираторних захворювань становить 65 - 90%. Слід відзначити можливість «змішаної» вірусно бактеріальної інфекції (до 25% випадків). Серед вірусних збудників ОРЗ у дітей найчастіше виявляються віруси грипу А (А1 А2), парагрипу (серотіпи 1 3), респіраторно-сінцітіальні віруси, аденовіруси (серотіпи 1-4, 5, 7), ріновіруси, ентеровіруси.
Рібомуніл, будучи рібосомально-протеоглікановим комплексом з найпоширеніших збудників інфекцій ЛОР-органів і дихальних шляхів, відноситься до коректора специфічного і неспецифічного імунітету. Що входять до його складу рібосоми містять антигени, ідентичні поверхневих антигенів бактерій, і при попаданні в організм викликає утворення специфічних антитіл до цих збудників. Мембранні протеоглікани стимулюють неспецифічний імунітет, що проявляється в посиленні фагоцитарну активність макрофагів і полінуклеарних лейкоцитів, підвищенні факторів неспецифічної резистентності. Препарат стимулює функцію Т-і В-лімфоцитів, продукцію сироваткових і секреторних імуноглобулінів типу ІgА, інтерлейкіну-1, а також альфа-інтерферону. Цим пояснюється профілактичний ефект Рібомуніла відносно респіраторних вірусних інфекцій.
Рібомуніл стимулює клітинний і гуморальний імунітет, підсилює фагоцитарну активність макрофагів і полінуклеаров, стимулює функцію T-і B-лімфоцитів, продукцію сивороткових і секреторних ІgА 11S, інтерлейкіна1, інтерферону альфа,активує фактори неспецифічного захисту організму (за рахунок мембранних протеогліканов),стимулює утворення специфічних антитіл до Strеptоcоccus pnеumоnіае, Strеptоcоccus pyоgеnеs, Klеbsіеllа pnеumоnіае, Hаеmоphіlus іnfluеnzае за рахунок рибосом, що містять антигени, ідентичні антигенів цих бактерій.
Рібомуніл - імуномодулятор специфічного і неспецифічного імунітету. Рібомуніл являє собою рібосомально-протеоглікановий комплекс із патогенних мікроорганізмів - найбільш частих збудників інфекцій дихальних шляхів і ЛОР-органів. Рібомуніл містить фрагменти мікроорганізмів: пневмонічні паличок і діплококків, піогенних (гноєрідних) стрептококів групи А і гемофілічних інфлюенц.
Ефективність Рібомуніла визначається поєднанням властивостей пероральної вакцини і неспецифічного іммунокорректора. Іммуномодуляція обумовлена ефектами, що входять до складу компонентів Рібомуніла. Завдяки наявності в складі Рібомунілу рибосом, що несуть на собі антигени, ідентичні поверхневи антигенам бактерій, в організмі розвивається специфічна імунна відповідь, в сироватці з'являються антитіла, специфічні до збудників (ефект вакцини). Очищені рібосоми здатні, також, проникати в специфічні В-клітини пам'яті та створювати іммунологічну пам'ять.
Мембранні протеоглікани стимулюють неспецифічний імунітет, що проявляється в посиленні фагоцитарної активністі макрофагів і полінуклеарних лейкоцитів, підвищенні факторів неспецифічної резистентності.
Рібомуніл стимулює клітинний і гуморальний імунітет; посилює фагоцитарну активність макрофагів і полінуклеаров; стимулює функцію Т-і В-лімфоцитів, продукцію сироваткових і секреторних імуноглобулінів типу ІgА ІІS, інтерлейкіну-1, альфа-інтерферону; стимулює утворення специфічних антитіл до Strеptоcоccus pnеumоnіае, Strеptоcоccus pyоgеnеs, Klеbsіеllа pnеumоnіае, Hаеmоphіlus іnfluеnzае за рахунок рибосом, що містять антигени, ідентичні антигенів цих бактерій; активує фактори неспецифічного захисту організму; збільшує активність натуральних кілерів. Цим пояснюється профілактичний ефект Рібомуніла відносно респіраторних вірусних інфекцій.
Рібомуніл виробляє тривалу імунну пам'ять до збудників, не вимагає визначення початкового імунного статусу. Застосування Рібомуніла в комплексній терапії дозволяє підвищити ефективність і скоротити тривалість лікування, значно зменшити необхідність застосування антибіотиків, бронхолітиків, прискорити одужання і збільшити період ремісії. Фармакокінетична дія Рібомуніла є сукупною дією його компонентів, тому проведення кінетичних спостережень не представляється можливим.
Показання застосування: Рібомуніл застосовується для профілактики і лікування рецидивуючих і хронічних інфекційних захворювань ЛОР-органів і дихальних шляхів, в т.ч. у дітей з 6 місяців і літніх пацієнтів: риніт; синусит; тонзиліт, ангіна; фарингіт; ларингіт; отит; бронхіт; трахеїт; пневмонія; інфекційно-залежна бронхіальна астма.
Режим дозування ітривалість курсу терапії Рібомунілом
Курс лікування РІБОМУНІЛом складає 6 міс за схемою
Рібомуніл призначають усередину. У гострій стадії захворювання можливо поєднання Рібомуніла з антибіотиками (ампіціллін, сумамед, зіннат, клацід, доксіциклін, левофлоксацин, моксіфлоксацин, ципрофлоксацин та ін.)
3.3 Динаміка імунологічних показників
У новонароджених імунна система структурно організована, але функціонально неспроможна. Знижений вміст компонентів комплементу, ІgG, ІgА та основних популяцій імунокомпетентних клітин. На проникнення інфекційних агентів лімфоїдні органи відповідають гіперплазією, що проявляється у виді лімфаденопатії.
У розвитку дитини виділяють критичні періоди, під час яких на антигенний стимул імунна система дає неадекватні реакції.
Перший критичний період імунної системи у дитини - перші 30 діб життя. Відзначають низьку активність фагоцитів. Лімфоцити здатні відповідати на АГ і мітогени; гуморальні реакції зумовлені материнськими ІgG.
Другий критичний період імунної системи у дитини - 3-6 міс. Материнські АT зникають з кровотоку; у відповідь на потрапляння АГ утворюються переважно ІgM. Дефіцит ІgА призводить до високої чутливості до респіраторних вірусних інфекцій (аденовірусів, віруси парагрипу та ін.) Імунокомпетентні клітини характеризуються низькою активністю. В цей період проявляються ранні спадкові дефекти імунної системи.
Третій критичний період імунної системи у дитини - 2-й рік життя. Імунна система повноцінно функціонує, з'являються значні кількості ІgG, але, як і раніше, зберігається дефіцит місцевих захисних факторів, що проявляється в збереженні високої сприйнятливості до бактеріальних і вірусних збудників.
Четвертий критичний період імунної системи у дити
Сучасні тенденції в галузі створення удосконаленої вакцини для посилення та активізації імунної системи в педіатрії дипломная работа. Медицина.
Дипломная работа по теме Компьютерная аркадная игра 'Spaceboll' в режиме компьютер-игрок
Курсовая работа по теме Крестьянская тема в произведениях отечественных писателей
Развод: причины и последствия
Реферат по теме Выпуск акций акционеpными обществами
Контрольная работа по теме История становления местного самоуправления
Реферат: Многомерная онтология предметов материальной культуры и ее применение в сложных технических системах. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая работа по теме Организация работы грузовой станции
Доклад по теме Беседа о правилах поведения в обществе с младшими школьниками
Реферат На Тему Маркетинг В Страховании
Контрольная работа по теме Мировой рынок капитала
Курсовая Работа На Тему Бизнес План Гостиницы
Курсовая работа по теме Планирование учебно-тренировочного процесса легкоатлетов-бегунов
Курсовая работа: Формирование бизнес-плана ОАО "Тепличка"
Курсовая работа по теме Экономическая эффективность мероприятий по снижению числа ДТП
Курсовая работа: Ч.Диккенс в оценке западного литературоведения
Реферат: Русская общественная мысль первой половины XIX века. Скачать бесплатно и без регистрации
Универсальные Аргументы Для Декабрьского Сочинения 2022
Отчет по практике по теме Исследование деятельности ООО 'БазэлЦемент'
Отчет по практике по теме Производственное подразделение автотранспортного предприятия
Контрольная работа по теме Американские журналисты на Вьетнамской войне
Особенности проведения работ по ликвидации пожаров и аварийных ситуаций на объектах с наличием радиационных веществ - Военное дело и гражданская оборона реферат
Раздел Бенгалии - История и исторические личности реферат
Концептуальні основи бухгалтерського обліку у міжнародній стандартизації - Бухгалтерский учет и аудит контрольная работа