Сучасні проблеми організаційно-правових форм підприємництва в Україні - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Сучасні проблеми організаційно-правових форм підприємництва в Україні

Поняття підприємницької діяльності, характеристика головних ознак та принципів, організаційно-правових форм. Принципи господарської діяльності. Огляд особливостей розвитку цієї сфери в Україні. Роль підприємницьких договорів в регулюванні виробництва.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
? акціонерне товариство (корпорація).
Одноосібне володіння -- підприємство, власником якого є одна особа або сім'я, що самостійно веде справу з урахуванням своїх інтересів, одержуючи весь дохід і ризикуючи своїм майном і грошима.
? індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи і виключно на її праці;
? сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян-членів однієї сім'ї;
? приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом наймання робочої сили.
Така форма організації бізнесу має важливі переваги перед іншими. Кожний власник:
? володіє всім прибутком підприємства;
? користується повною свободою діяльності;
? платить відносно невеликі податки.
? повна майнова відповідальність, що несе власник (як правило):нестача капіталу, труднощі менеджменту тощо.
Партнерство (товариство) -- підприємство, організація або установа, заснована на засадах угоди двох чи більше осіб (у тому числі юридичних) шляхом об'єднання фінансових ресурсів і підприємницької діяльності, з метою одержання та розподілу прибутків, а також розподілу ризику і збитків.
Партнерство створюється на основі договору, яким регулюються права й обов'язки партнерів (пайовиків), участь у спільних витратах, розподіл прибутку, поділ майна. Кількість учасників партнерства звичайно обмежена декількома десятками. Для партнерів передбачені простіші, ніж для компаній, правила створення, розпуску, звітності. Переваги цієї форми:
? залучення додаткових фінансових джерел: кожний партнер вносить свіжі ідеї, свій талант;
? простота організації: не підлягає спеціальному оподаткуванню.
? обмеженість капіталу ресурсами партнерів (ці партнерства не можуть здійснювати поповнення свого капіталу за рахунок емісії цінних паперів);
? за розбіжності в поглядах на управління та інші аспекти діяльності фірма може припинити своє існування, тощо.
Поширення, зокрема в Німеччині, одержали командитні товариства, що виникають за згоди двох і більше осіб. Одна з них (повний компаньйон) є одноосібним керуючим справами товариства, несе необмежену особисту відповідальність за справи товариства усім своїм майном, що наближає цю форму до приватного бізнесу. Інші члени товариства (командисти) не мають права втручатися в управління фірмою, а лише можуть контролювати діяльність товариства, знайомлячись з діловою документацією, бухгалтерськими книгами, звітами. Відповідальність за справи фірми вони несуть тільки власними коштами. При цьому прибутки і збитки командитного товариства розподіляються відповідно до внесків компаньйонів.
Акціонерне товариство (корпорація) (лат. corporatio -- об'єднання) -- правова форма підприємницької діяльності, відокремлена від конкретних осіб, які володіють корпорацією, за якої функції власності та контролю поділені між акціонерами.
Акціонерна корпорація -- юридична особа, її власники -- тримачі акцій. Вона має переваги перед товариством:
? у певних випадках податкові переваги.
Але ця форма не позбавлена недоліків:
? організувати корпорацію дуже складно і дорого;
? корпорації відкритого типу відмовляються від своїх прав на комерційну таємницю;
Існують і спеціальні форми організації бізнесу:
? S-корпорації (США) -- корпорації для малого бізнесу. На відміну від звичайної корпорації, прибутки якої оподатковуються корпоративним й індивідуальним прибутковими податками, S-корпорація платить податок як одноособове володіння. Для одержання статусу S-корпорації фірма повинна мати не більше 35 акціонерів і не може володіти більш ніж 80% акцій іншої корпорації;
? безприбуткові корпорації -- діють не заради прибутку, їх цілі -- освітні, добродійні, соціальні, релігійні;
? державні корпорації -- створюються для надання послуг, які приватний бізнес не може і не хоче надавати (поштова служба, федеральна, страхова, ощадна корпорація);
? кооперативи -- об'єднання, створені для виконання конкретних функцій (житлові, споживчі, виробничі);
? франчайзи -- ліцензії, що дають право приватній компанії функціонувати як ланці великого торгового ланцюга. За цією схемою на Заході організовано багато мотелів, магазинів, контор з продажу нерухомості. Вигода тут обопільна. Продавець франчайза -- велике підприємство, домагається розширення своєї справи за незначного вкладення капіталу, може з мінімальним ризиком випробувати, як реалізується партія нових товарів і т.п.
Покупець франчайза, що вклав у справу свої кошти, є скоріше власником підприємства, ніж найманим працівником, і відчуває значну фінансову підтримку, допомогу в навчанні, організації та управлінні бізнесом, може розширити свій оборот за рахунок використання репутації материнського підприємства, його торгової марки. Порівняно з одноосібним власником самостійність управління фірмою тут дещо нижча, але податкові переваги перекривають цей недолік. Такі форми організації бізнесу все більше поширюються. Але, хоч кількість одноосібних володінь утроє перевищує кількість фірм інших типів, проте на корпорації у структурі бізнесу припадає майже 90% від загального обороту.
Останнім часом в економічній теорії та практиці ввійшов у вжиток новий термін, що характеризує особливе явище, -- «малі підприємства (фірми)». Вони організовані у формі одноосібного володіння або партнерства (товариства), а не корпорації.
У кожній країні є свої критерії класифікації підприємств (фірм) як малих. В Україні в законі «Про підприємство» вказується, що такими критеріями є: обсяг господарського обороту і чисельність. На практиці чисельність працюючих у малому підприємстві залежить від галузі: промисловість та будівництво -- до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери -- до 50, у науці й науковому обслуговуванні -- до 100, у невиробничій сфері -- до 25, у роздрібній торгівлі -- до 15 осіб.
Малі підприємства створюють додаткові робочі місця, забезпечують швидку окупність витрат, оперативно реагують на зміни попиту споживачів. Ця форма бізнесу дає змогу підприємцям швидко реалізувати свої ідеї, адаптуватися до місцевого ринку, гнучко і оперативно реагувати на зміни ринкових умов, знижувати накладні витрати порівняно з великими фірмами, суттєво зміцнити економічну, фінансову базу місцевих органів влади, позитивно впливати на розвиток невеликих поселень (сіл, містечок), відроджувати художні, народні промисли тощо.
Водночас малий бізнес не позбавлений суттєвих недоліків: нестабільність доходів, ризик втрати власного капіталу і майна, ненормований робочий день підприємця, значно більший вплив спадів і депресій в економіці (ніж на середній і великий бізнес), інфляція, недостатня підтримка держави.
Підтримка малого бізнесу -- один із основних напрямів економічної політики урядів розвинутих країн світу, оскільки малий бізнес є не тільки важливим чинником економічного розвитку, а й сприяє соціально-економічній стабілізації суспільства.
У сучасних ринкових умовах розвитку світової економіки все більших масштабів набуває міжнародна підприємницька діяльність. Всі підприємства, незалежно від форми власності, повинні мати вихід на зовнішній ринок, тільки тоді вони зможуть брати реальну участь у міжнародних економічних процесах.
Міжнародна підприємницька діяльність - це діяльність, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів). Вона регулюється на державному, національному та наднаціональному рівнях.
Велику увагу дослідженню міжнародної підприємницької діяльності приділяли С.Ф. Покропивний, І.М. Бойчук, К.В. Єрмілова, О.Г. Мельник і інші.
Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно працювати для реалізації власних бізнесових інтересів. Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види незалежно від форми власності та інших ознак після державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є:
? фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що наділені правосуб'єктністю;
? юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно перебувають на її території;
? структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);
? спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.
Правом здійснення зовнішньоторговельної діяльності володіють всі вітчизняні суб'єкти, окрім випадків, передбачених законодавством України.
Міжнародний бізнес трактується як співробітництво між країнами світу, окремими підприємствами і суб'єктами господарювання на взаємовигідних умовах. Він базується на подальшому розвитку і міжнародному поділі праці. Це зумовлено структурою розміщення природних багатств, географічним положенням, кліматичними умовами, історичними традиціями виробництва.
Сучасний міжнародний бізнес фактично охоплює всі сфери діяльності людей, пов'язані з переміщенням і взаємопроникненням головних чинників виробництва, товарів і послуг через національні кордони.
Загальними мотивами, що спонукають окремих суб'єктів господарювання брати участь у міжнародному бізнесі, є можливість розширення продажу товарів, придбання нових джерел ресурсів, диверсифікація виробництва. Постійна присутність на міжнародному ринку дає змогу підприємствам значно збільшувати свій зиск, отримувати великі прибутки. Як свідчить досвід господарювання, великі корпорації у наш час понад 40 % обсягу продажу власних товарів здійснюють поза межами національних ринків. Розвиток міжнародної підприємницької діяльності може бути зорієнтований і на реалізацію довгострокових власних інтересів, коли цілі забезпечення і збереження повної прибутковості не є пріоритетними.
У міжнародній торгівлі існує 4 основних види зовнішньоторговельних операцій, які здійснюють і вітчизняні підприємства - це експорт, імпорт, реекспорт і реімпорт.
Теорія і практика міжнародного бізнесу передбачають певні рівні та форми інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності:
? найнижча за рівнем інтернаціоналізації форма підприємницької діяльності включає виконання окремих зовнішньоекономічних операцій - експортно-імпортних, лізингових, посередницьких, а також надання консультаційних і маркетингових послуг;
? друга форма характеризується невисоким рівнем інтернаціоналізації і охоплює науково-технічну, виробничу та сервісну кооперацію;
? високий рівень інтернаціоналізації суб'єктів господарювання відображає спільне підприємництво, що здійснюється через створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування та управління за контрактом.
Найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання є комплекси територіально-виробничих і багатосторонніх економічних зв'язків.
Отже, міжнародна підприємницька діяльність є сферою господарської діяльності, що пов'язана із виходом на зовнішні ринки та функціонування на них, створенням спільних підприємств, здійсненням валютно-фінансових та кредитних операцій.
Розвиток міжнародного бізнесу обумовлює необхідність існування ефективного регулювання його на державному, національному на наднаціональному рівнях.
? шляхом складання одного документа, підписаного сторонами;
? шляхом обміну листами, телеграмами, факсами тощо, підписаними сторонами;
? шляхом прийняття до виконання замовлення в передбачених законами випадках.
У практиці підприємницької діяльності можуть виникати такі види зобов'язань і конкретні найменування договорів: купівля-продаж, міна; дарування; поставка; контрактація; майновий найм; безоплатне користування майном; підряд на капітальне будівництво; перевезення; позика; розрахункові і кредитні відносини; доручення; комісія; зберігання; спільна діяльність тощо.
? дата і місце підписання договору;
? повні найменування сторін за договором;
Назви сторін за договором купівлі-продажу - це покупець і продавець, за договором комісії - комітент і комісіонер, за договором підряду - замовник і підрядник тощо. Якщо укладається договір, який не має такого визначення, то тоді сторони за договором можна називати Сторона-1 і Сторона-2, як наприклад, при укладанні договору про спільну діяльність.
Найменування посад і прізвища, імена та по батькові осіб, які підписують договір з кожної сторони, а також найменування документа, що підтверджує повноваження осіб, які його підписують. Такими документами є статут, положення, доручення. Наявність повноважень визначається шляхом ознайомлення з даними паспорта (для посвідчення особи), посвідченням особи (для встановлення посади), статутом (для визначення повноважень посадової особи - директора, заступника директора, комерційного директора).
Розділом “Предмет договору, права й обов'язки сторін” визначаються суттєві умови договору. Наприклад, у договорі купівлі-продажу суттєвими умовами будуть предмет договору і ціна. Якщо продається партія товару, то зазначається, що продавець зобов'язується передати товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну суму.
У розділі “Додаткові та інші умови договору” визначаються умови, які істотно впливають на права й обов'язки сторін, а саме:
Термін дії договору. Це необхідно для того, щоб знати, коли дія договору припиняється, і можна пред'явити відповідні вимоги і претензії до контрагента за відмову від його виконання.
Відповідальність сторін: визначаються санкції у вигляді неустойки (пені, штрафу), що сплачується однією стороною, яка не виконала своїх зобов'язань стосовно однієї з узгоджених умов.
Порядок розв'язання суперечок між сторонами за договором: усі суперечу між сторонами розв'язуються в арбітражному порядку, відповідно до чинного законодавства України, незалежно від того, передбачена ця умова договором чи ні.
Як правило, у договорі наводиться фраза: «Цей договір складений у двох оригінальних примірниках, по одному для кожної зі сторін».
У договір слід включити таку умову: «Усі виправлення за текстом цього договору мають юридичну силу тільки в тому разі, якщо вони засвідчені підписами сторін у кожному окремому випадку».
В останній частині договору зазначаються юридичні адреси сторін, а саме:
? банківські реквізити сторін (номер розрахункового рахунку, установа банку, МФО, ОКПО);
Договір повинен бути підписаний особою, зазначеною у вступній частині договору. Підписи засвідчуються печаткою сторін за договором. У разі, якщо одна із сторін діє за дорученням, підпис печаткою не засвідчується, а до договору додається доручення.
Укладання договору складається з певних стадій - пропозиції укласти договір (оферти) і прийняття цієї пропозиції (акцепту). Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла цю пропозицію, - акцептантом. Оферта може бути зроблена усно чи письмово із зазначенням терміну для відповіді чи без зазначення терміну.
При укладанні договорів між сторонами можуть виникнути розбіжності за окремими умовами договору. Розбіжності, які виникають між юридичними особами при укладанні господарських договір, розглядаються керівниками або заступниками керівників цієї юридичної особи або уповноваженими ними особами. Результати узгодження розбіжностей за договором оформляються сторонами протоколом узгодження розбіжностей. Після укладання договору у сторін може виникнути необхідність зміні тих чи інших умов договору, заміні договору на інший або в розірванні договору.
Коли одна зі сторін вважає за необхідне змінити або розірвати договір, вона зобов'язана направити другій стороні відповідну пропозицію. Найчастіше зміна або розірвання договору оформляється окремою угодою сторін або шляхом обміну листами, телеграмами тощо.
Якщо сторони не дійшли згоди щодо запропонованих змін або розірвання договору, а також у разі неотримання відповіді у встановлений термін (з урахуванням терміну поштового обігу) зацікавлена сторона має право передати суперечку на розв'язання арбітражного суду.
Для успішного проведення комерційної операції недостатньо знайти вигідного партнера й укласти з ним договір, дуже важливо, щоб цей договір був виконаний належним чином.
Інтереси підприємця повинні бути юридично надійно захищені, а обов'язки партнера за договором забезпечені його ж відповідальністю. Ефективними у цьому разі є способи забезпечення зобов'язань, які виступають як додаткові заходи майнового впливу на винну сторону. Такими способами є неустойка, включаючи пеню і штраф, застава, поручництво, гарантія і задаток.
Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у разі прострочення виконання. Нарівні з терміном «неустойка» у цивільному законодавстві вживаються терміни «штраф» і «пеня», які є різновидом неустойки.
Штрафом називається визначена договором грошова сума, яку боржник зобов'язується сплатити кредиторові у заздалегідь визначеному розмірі або у відсотковому відношенні до суми договору. Як правило, штраф установлюється законом або договором за невиконання окремих умов договору.
Пенею називається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язується сплатити кредиторові за кожний день прострочення виконання зобов'язання. Пеня обчислюється у відсотках від суми зобов'язання, не виконаного у встановлений термін. Хоча розмір пені і встановлюється за погодженням сторін, він не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, що діє у період, за який нараховується пеня.
Залежно від того, у якому співвідношенні знаходиться право стягнення неустойки і збитків, розрізняють чотири види неустойки - залікову, штрафну, альтернативну і виняткову.
Залікова неустойка надає кредиторові право вимагати стягнення не тільки заздалегідь установленої суми неустойки, але і збитків, однак у частині, не покритій сумою неустойки.
Наприклад, якщо за невиконання зобов'язання встановлена неустойка в сумі 200 грн., а дійсні збитки становлять 450 грн., стягненню підлягає неустойка у передбаченому розмірі (200 грн.) і збиток у сумі 250 грн., а всього 450 грн. Але якщо неустойка встановлена в сумі 200 грн., а збиток склав 100 грн., стягненню підлягає лише неустойка в сумі 200 грн., оскільки збиток менший від неустойки. Штрафна неустойка стягується понад суму заподіяних збитків, тобто стягуються як неустойка, так і всі доведені збитки у повному обсязі.
Альтернативна неустойка надає кредиторові право стягти або неустойку, або заподіяні збитки. Стягнувши неустойку, кредитор позбавляється права стягнення збитків.
Винятковою неустойка називається у тому разі, коли законом або договором прямо передбачено, що стягненню підлягає тільки неустойка (тобто виключається можливість кредитора пред'являти вимоги про стягнення збитків).
Застава майна полягає в тому, що з її допомогою заздалегідь виділяється майно, яке і буде об'єктом стягнення з боку заставоутримувача.
Поручництво являє собою додаткове зобов'язання, оформлене договором між кредитором за основним зобов'язанням і поручником для забезпечення виконання основного зобов'язання. Поручник бере на себе зобов'язання перед кредитором іншої особи (боржника) відповідати за виконання зобов'язання цієї особи повністю або частково.
Гарантія є різновидом поручництва. Відмінність гарантії від поручництва у тому, що настає гарантійна відповідальність. Розрізняють два види гарантії - адміністративну і банківську.
При адміністративній гарантії відповідальність за виконання боржником умов договору несе вищестоящий орган або організація чи виробниче об'єднання, до якого входить інше підприємство.
При банківській гарантії відповідальність бере на себе банківська установа за певну винагороду.
Завдатком визнається грошова сума, що видається однією зі сторін за договором у рахунок належного з неї платежу іншій стороні, на доказ укладання договору і в забезпечення його виконання.
Господарські відносини між учасниками підприємницької діяльності виникають, розвиваються і припиняються у певний час.
Строки в дисциплінують учасників господарських відносин, забезпечують чіткість у їх правах та обов'язках, визначають момент виникнення (початку) або припинення правовідносин, їх зміст, є критерієм оцінки своєчасності виконання зобов'язань.
Підприємницьке середовище -- це сукупність різнопорядкових складових, що оточують підприємця в господарській діяльності. Складові підприємницького середовища залежно від ступеня зв'язку їх з підприємцем об'єднані в шість сфер.
Перша сфера, параметри складових якої (політичні, екологічні, фінансово-кредитні, цінові, податкові, правові, географічні) задаються законодавчо і які на конкретному етапі є умовно базовими, сталими.
З другою сферою складових підприємець активно взаємодіє і змінює їх у зв'язку з новаторською функцією (організація підприємств, їх розміри, системи управління, технологія, технічна оснащеність, система матеріального стимулювання, назви товарів, послуг, ринки збуту тощо).
Третю сферу складових (інформаційні, рекламні, освітні), які виконують допоміжну роль, підприємець використовує у своїй діяльності.
Четверта сфера, параметри якої підприємець обов'язково враховує при визначенні стратегії розвитку, -- морально-етичні цінності, традиції, звички, віросповідання і т. ін. І хоч їх дію можна назвати другорядною, але в розвинутих економіках вказані фактори набувають визначальної ролі.
П'ята сфера -- зовнішньоекономічне середовище, параметри якого активно впливають на суб'єкти підприємництва через систему різнобічних механізмів: цін, тарифів, митного контролю тощо.
Шоста сфера -- тіньова економіка, яка чинить певний силовий, владний, фінансовий, матеріальний тиск на підприємців, сприяє розвитку корупції.
Сільськогосподарське підприємництво не може формуватися в умовах, однакових з іншими галузями, тому в сільському господарстві виділяють зовнішнє і внутрішнє середовище.
Зовнішнє середовище охоплює п'ять сфер:
III -- зовнішньоекономічне середовище;
IV -- соціально-культурне середовище;
Внутрішнє середовище сформоване повністю активними базовими складовими, лише в тій їх частині, параметри яких відмінні від сформованих на зовнішньому рівні. Це стосується цінового середовища, яке має забезпечувати еквівалентність цін між сільським господарством та І і III сферами АПК шляхом регулювання доходів сільськогосподарських товаровиробників на основі встановлення рівної суми прибутку на рівновеликий капітал. Фінансово-кредитний механізм формується не під впливом ринкових важелів, а передбачає пільгове кредитування сільськогосподарських товаровиробників на міжсезонний період, фінансування державою цільових програм щодо створення власної інноваційної бази, фінансовий захист з боку держави через систему дотацій, субсидій тощо. Базові складові передбачають також податкову систему щодо сільського господарства, необхідне організаційно-правове та соціальне середовище. Для нормального функціонування сільськогосподарських товаровиробників у ринковій економіці має бути сформована потужна інфраструктура -- організаційно-технічна сфера. Йдеться про створення обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів з надання різних послуг, у тому числі маркетингових, страхувальних, закупівельних, збутових, обслуговуючих, постачальницьких, переробних.
Підприємство як господарюючий суб'єкт, його організаційно-правова форма, принципи створення, керування. Види організаційно-правових форм підприємств в Україні. Вибір організаційно-правової форми підприємства в залежності від мети і сфери його діяльності. курсовая работа [537,5 K], добавлен 08.11.2013
Правове забезпечення розвитку підприємництва на сучасному етапі в Україні. Суб’єкти, об’єкти, ліцензування підприємницької діяльності. Дослідження організаційно-правових форм підприємств в Україні. Зміст та структура установчих документів підприємства. курсовая работа [49,6 K], добавлен 27.09.2010
Підприємство - основний суб’єкт економіки: класифікація, характеристика організаційно-правових форм. Створення і функціонування приватного підприємства, господарського, акціонерного товариств. Законодавче регулювання підприємницької діяльності в Україні. курсовая работа [2,5 M], добавлен 15.11.2011
Поняття "господарське зобов’язання", принципи підприємницької діяльності. Визначення організаційно-правових форм об'єднань підприємств. Антиконкурентні узгоджені дії як узгоджені дії, які можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. контрольная работа [22,1 K], добавлен 30.03.2010
Поняття основних історичних типів права. Загальнолюдські принципи права: теоретичні аспекти. Класифікація правових принципів, їх роль у нормотворчій та правозастосовчій діяльності держави. Проблеми визначення та дії принципу верховенства права в Україні. курсовая работа [37,6 K], добавлен 10.05.2012
Принципи організації діяльності нотаріату в Україні. Організаційно-правовий механізм регулювання нотаріальної діяльності. Система наукових поглядів та розробок стосовно оптимізації регулювання принципів організації i діяльності нотаріату в Україні. дипломная работа [117,8 K], добавлен 14.07.2016
Поняття та основні риси адміністративно-командної системи, позитивні та негативні моменти, визначення головних проблем та напрямки їх вирішення в майбутньому. Економічні умови, які необхідні для підприємницької діяльності, їх формування в Україні. курсовая работа [50,2 K], добавлен 24.02.2015
Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д. PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах. Рекомендуем скачать работу .

© 2000 — 2021



Сучасні проблеми організаційно-правових форм підприємництва в Україні курсовая работа. Государство и право.
Учебное пособие: А. Н. Бородин «Элементарный курс теории вероятностей и математической статистики», издательство «Лань», 1998, > Е. С. Вентцель, Л. А. Овчаров «Теория вероятностей», Наук
Реферат: Hamlet Essay Research Paper Cold water discovered
Курсовая работа: Повышение конкурентоспособности фирмы
Курсовая работа: Теория государства и права в системе юридических знаний
Курсовая работа по теме Обращение с паевыми инвестиционными фондами
Сочинение Описание Картины Горький У Толстого
Реферат: Команда ветвления, команда повторения. Скачать бесплатно и без регистрации
Дипломная Работа Зураба Церетели
Реферат На Тему Антична Філософія
Контрольная работа: Основные этапы развития русской философской мысли и ее особенности
Шпаргалка: Бюджетная система. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Основы учения о Конституции
Реферат по теме Судебно-процессуальные институты по Псковской судной грамоте
Доклад по теме Электромагнитные излучения и человек
Реферат: Профессиональные болезни силикоз вибрационная болезнь
Реферат: Принципы, функции и разновидности маркетинга
Дипломная работа по теме Распад Восточно-Сельджукского султаната
Реферат: Учет затрат на производство и исчисление себестоимости продукции свиноводства
Реферат по теме Понятие кадрового потенциала и его влияние на эффективность деятельности промышленного предприятия
Реферат по теме Телосложение (конституция) человека
Свидетельский иммунитет - Государство и право курсовая работа
Следствие и дознание - Государство и право курсовая работа
Съедобные и ядовитые грибы Приморского края - Биология и естествознание реферат