Суб’єкти кримінального процесу - Государство и право реферат

Главная

Государство и право
Суб’єкти кримінального процесу

Поняття кримінального процесу та його система. Органи дізнання і їх процесуальні повноваження. Підстави і порядок відводу прокурора, слідчого та особи, яка провадить дізнання. Представники обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача і відповідача.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Перше значення пов'язано з розумінням кримінального процесу як особливого виду державної діяльності.
Друге значення обумовлено тим, що кримінально-процесуальна діяльність, будучи врегульованою правом, має своєю правовою основою кримінально-процесуальне право або галузь права як сукупність правових норм, що регулюють вказану діяльність.
Третє значення терміну -- наука кримінального процесу або одна з галузей юридичної науки, яка становить систему понять, уявлень, поглядів та ідей, що розкривають сутність кримінального процесу, закономірності його виникнення та розвитку.
Кримінальний процес є засобом захисту від злочинних посягань на державний і суспільний лад, правопорядок, права та інтереси громадян.
Кримінальний процес -- це врегульована законом діяльність органів розслідування, прокуратури та суду з розслідування і вирішення кримінальних справ, спрямована на швидке і повне розкриття злочинів, викриття винного та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий справедливому покаранню і ніхто з невинних не був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений. У цій діяльності беруть участь громадяни, громадські організації та колективи трудящих, які реалізують свої права і виконують обов'язки.
Виконанню цих завдань служить весь порядок провадження у кримінальній справі, яке визначається Конституцією України, кримінально - процесуальним кодексом України та іншими законами.
Важливо підкреслити, що кримінальний процес -- це один з видів державної діяльності. Саме держава через органи здійснює боротьбу зі злочинністю, охороняє від злочинних посягань конституційний лад, соціально-економічні, політичні та особисті права і свободи громадян, права та законні інтереси юридичних осіб. Цю діяльність здійснюють державні органи та посадові особи в силу наданих їм повноважень. Вони наділені необхідною владою і при наявності законних підстав можуть застосовувати заходи державного примусу.
Кримінально-процесуальну діяльність можуть здійснювати лише ті державні органи, які на це уповноважені законом: суд, прокурор, слідчий, орган дізнання та інші. Рішення, прийняті ними в межах своїх повноважень, обов'язкові для виконання всіма установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Вирок суду проголошується іменем держави (ст. 124 Конституції України) Конституція України. і є обов'язковим для виконання нарівні з законом.
Органи розслідування, прокуратури та суду спираються на підтримку громадськості, взаємодіють з нею. Представники громадських організацій та трудових колективів можуть брати участь у кримінальному процесі у визначених законом формах. Представники громадськості, окремі громадяни, які беруть участь у кримінальному процесі, позбавлені владних повноважень, їх діяльність має істотне значення, але в цілому носить допоміжній характер.
Порядок провадження у кримінальній справі називають ще процесуальною формою діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, а також всіх осіб, які беруть участь у справі. Він передбачає : коло державних органів і посадових осіб, їх права та обов'язки з розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ; коло учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у справі, їх процесуальне становище; послідовність і умови проведення окремих слідчих та судових дій і їх зміст. Все це у своїй сукупності утворює процесуальну форму, яка має велике значення для правильного вирішення завдань кримінального судочинства.
Кримінально-процесуальному порядку притаманні послідовний демократизм і гуманізм, характерні для правової держави.
Специфічні завдання кримінального процесу відрізняють його від інших видів державної діяльності. Кримінально-процесуальна діяльність виникає та здійснюється лише у зв'язку зі злочином, який відбувся або готується, при виявленні ознак злочину. Лише тоді, коли постає питання про можливість кримінальної відповідальності за діяння, що заборонене кримінальним законом, може мати місце кримінально-процесуальна діяльність, а органи розслідування, прокуратура та суд одержують право реалізовувати свої кримінально-процесуальні повноваження і здійснювати процесуальні дії.
Процесуальна форма гарантує додержання повноти, всебічності, об'єктивності розслідування справ про злочини, винесення законного, обґрунтованого та справедливого вироку.
Додержання процесуальної форми забезпечує виховний вплив судових процесів. Зокрема, лише відкритий, прилюдний розгляд та вирішення кримінальних справ за участю підсудних, а у необхідних випадках і представників громадськості, шляхом безпосереднього розгляду судом всіх необхідних доказів, публічного обговорення учасниками процесу результатів проведеного дослідження та оголошення вироку, а також виконання всіх інших вимог процесуального закону можуть забезпечити успішне здійснення виховних і превентивних функцій суду.
Встановлена законом процесуальна форма гарантує права та законні інтереси всіх осіб, які беруть участь у справі, в тому числі обвинуваченого (підсудного), потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, свідків, експертів та ін. Успішна реалізація передбачених процесуальним законом прав всіх цих осіб та сумлінне виконання ними покладених на них обов'язків є найважливішими гарантіями здійснення завдань кримінального судочинства, а отже, і завдань правосуддя в цілому.
Використання особами, які беруть участь у справі, наданих їм прав у процесі, додержання цих прав особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, наслідки, передбачені законом у разі порушення цих прав та невиконання зобов'язань, утворюють систему процесуальних гарантій. Так, одним з найважливіших суб'єктів процесуальної діяльності є обвинувачений. З метою досягнення завдань правосуддя він наділений широкими правами, що утворюють у сукупності право обвинуваченого на захист. Для його реалізації закон наділяє обвинуваченого реальними можливостями захищатися від висунутого обвинувачення і в той же час гарантує дійсне втілення в життя цих можливостей у кожній конкретній справі. Гарантіями цього є, зокрема, вимоги закону про обов'язкове повідомлення слідчим або особою, що проводить дізнання, суті обвинувачення, за яким дана особа притягується до кримінальної відповідальності (ст. 140 КПК України), обов'язок слідчого допитати обвинуваченого негайно після пред'явлення йому обвинувачення (ст. 143 КПК України), ознайомлення обвинуваченого з усіма матеріалами справи після закінчення досудового слідства (ст. 218 КПК України), вручення підсудному копії обвинувального висновку не пізніше як за тридобовий строк до дня розгляду справи у судовому засіданні (статті 254, 286 КПК України), обов'язок суду допустити обраного підсудним захисника або призначити захисника, якщо того вимагає підсудний (ст. 45 КПК України) Кримінально-процесуальний кодекс України. , тощо. Система процесуальних гарантій забезпечує реальне втілення у життя прав і законних інтересів усіх учасників кримінального процесу та всіх осіб, що беруть участь у справі, і тим самим є загальною гарантією правосуддя з кримінальних справ.
Таким чином, найважливішими елементами, які утворюють поняття кримінального процесу, є:
1) діяльність органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, -- органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, яка полягає у розслідуванні, розгляді та вирішенні кримінальних справ;
2) демократичні принципи, які повинні лежати в основі організації та діяльності вказаних органів;
4) процесуальна форма їх діяльності.
Крім органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, тобто основних суб'єктів процесу, в кримінальному судочинстві беруть участь й інші особи. До них належать обвинувачений та його захисник, потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач, представники їх інтересів та інші особи. Однак в основі кримінального процесу лежить діяльність органів, на які законом покладена боротьба зі злочинністю, органів, що ведуть кримінальний процес. Ця діяльність є найважливішим обов'язковим елементом кримінального судочинства в цілому. Саме у зв'язку з нею учасники кримінального процесу та інші особи, що беруть участь у справі, реалізують свої права і виконують покладені на них обов'язки. Вирішальне значення діяльності органів розслідування, прокуратури та суду в кримінальному судочинстві служить підставою для включення її як елементу у визначення поняття кримінального процесу.
При здійсненні покладених на них обов'язків і реалізації прав з розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ вказані державні органи вступають між собою і з іншими суб'єктами процесуальної діяльності у певні, передбачені процесуальним законом відносини -- процесуальні правовідносини. Зокрема, між органом і особою, що проводить дізнання та слідчим виникають відповідні процесуальні відносини не лише в ході провадження оперативно-розшукових і слідчих дій у справі, по якій провадження досудового слідства є обов'язковим, але і після передачі цієї справи слідчому.
Іншого характеру процесуальні відносини виникають між органом дізнання і прокурором, слідчим та прокурором у ході здійснення нагляду за додержанням законів при розслідуванні кримінальних справ. Певні, процесуальні відносини виникають також між вказаними органами і судом. Кожний з цих суб'єктів кримінально-процесуальних відносин має передбачені законом обов'язки, яким відповідають конкретні права іншого суб'єкта цих правовідносин.
Суб'єкти процесуальних відносин, що розглядаються, здійснюють певні владні повноваження стосовно інших осіб, які беруть участь у справі: обвинуваченого, свідків, експертів, перекладачів та ін. Ці повноваження включають застосування у разі необхідності заходів процесуального примусу щодо вказаних осіб. Так, слідчий, при наявності достатніх доказів причетності певної особи до вчинення злочину, виносить постанову про притягнення її як обвинуваченого у справі і може застосовувати до неї один з передбачених законом запобіжних заходів або винести постанову про усунення її від посади. Головуючий у судовому засіданні керує ходом судового розгляду, спрямовуючи його на встановлення істини у справі, а також вживає заходів до підтримання належного порядку в залі судового засідання.
Всі владні повноваження суб'єктів, що ведуть процес, регулюються кримінально-процесуальним законодавством. Особи ж, щодо яких застосовуються заходи, що випливають з цих повноважень користуються відповідними правами. Так, обвинувачений вправі знати суть пред'явленого йому обвинувачення, давати свідчення з приводу цього обвинувачення та заявляти клопотання про витребування і приєднання до справи необхідних доказів, подавати скарги на дії слідчого та особи, яка проводить дізнання, і заявляти відводи. З цього випливає, що між органами, які ведуть процес, та іншими суб'єктами процесуальної діяльності також виникають процесуальні відносини. Вони пов'язані з багатогранною діяльністю органів по боротьбі зі злочинністю та виникають лише в результаті цієї діяльності. Ось чому саме діяльність вказаних органів і складає основний зміст кримінального процесу.
Процесуальна діяльність органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, розвивається і протікає за певними етапами -- стадіями, кожна з яких характеризується притаманними їй особливостями і разом з тим служить досягненню цілей та вирішенню загальних завдань кримінального судочинства. Стадії кримінального процесу тісно пов'язані між собою загальними для кримінального процесу принципами і завданнями, але в той же час кожна з них протікає в формах, характерних тільки для неї. .
6) виконання вироків, ухвал і постанов суду;
7) перегляд вироків, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили;
8) виключне провадження (відновлення справ, у зв'язку з нововиявленими обставинами і неправильним застосуванням кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, що вплинули на правильність судового рішення).
Кожна стадія передусім вирішує загальні завдання кримінального процесу у властивій цій стадії процесуальній формі, яка визначає специфіку процесуального становища суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, засобів доказування, правозахисних механізмів, процесуальних рішень і повноважень органів та посадових осіб, що ведуть кримінальний процес.
Порушення кримінальної справи -- перша стадія кримінального процесу. Вона полягає в діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду по виявленню ознак злочину та прийняттю рішення про початок провадження у справі.
Досудове розслідування являє собою діяльність органів дізнання і досудового слідства, спрямовану на збирання, закріплення та дослідження доказів для розв'язання питання про наявність або відсутність події злочину, вини певної особи в його вчиненні, про характер і розмір шкоди, заподіяної злочином, та інші обставини, що підлягають доказуванню у справі. Досудове розслідування проводиться до суду, і висновки органів, що проводять це розслідування, мають лише попередній характер. Звідси і назва цієї стадії.
Віддання до суду -- діяльність судді одноособово або суду колегіально, спрямована на перевірку повноти і правильності проведеного досудового розслідування та на розв'язання питання про наявність всіх необхідних даних і умов для розгляду та вирішення даної справи по суті в судовому розгляді.
Судовий розгляд -- основна і центральна стадія кримінального процесу, в, якій суд колегіально або суддя одноособово у відкритому судовому засіданні, за участю сторін розглядає та вирішує кримінальну справу по суті, тобто про винність або невинність підсудного, застосування до нього покарання або виправдання невинного.
Апеляційне провадження (апеляційний перегляд вироків, ухвал і постанов суду першої інстанції) -- діяльність вищестоящого суду, що відбувається у разі апеляції прокурора або оскарження учасниками процесу вироку, ухвали або постанови суду першої інстанції, що полягає в перевірці законності та обґрунтованості цих актів на підставі матеріалів, що є в справі, і додатково представлених.
Виконання вироків, що вступили в законну силу, ухвал і постанов суду - стадія, в якій суд вирішує ряд питань процесуального характеру, що виникають у зв'язку із зверненням вироку до виконання, або таких, що виникли вже в процесі самого виконання вироку, а іноді й після його виконання (наприклад, про дострокове зняття судимості).
Як правило, кожна кримінальна справа проходить ці стадії. Однак кримінально-процесуальний закон передбачає й стадії, в яких перевіряються правосудність вироків, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили. Подібного роду перевірка (перегляд) має місце при наявності особливих умов, вказаних у законі.
Однією з таких стадій є перегляд вироку, ухвали і постанови суду в порядку судового нагляду. Це стадія кримінального процесу, що відбувається в особливій процесуальній формі, в якій вищестоящий суд за протестами уповноважених на те посадових осіб органів прокуратури і суду перевіряє правосудність вироків, що вже вступили в законну силу, ухвал і постанов нижчестоящих судових органів.
Іншою такою стадією є перегляд судових рішень , що набрали законної сили в порядку виключного провадження, у зв'язку з нововиявленими обставинами та неправильним застосуванням вимог чинного законодавства. Таке відновлення проводиться у разі виявлення після набрання законної сили вироком, ухвалою, постановою суду обставин, які раніше не були відомі і не могли бути відомі суду та які самі по собі або в сукупності з даними, що є у справі, встановлюють неправосудність винесеного вироку, ухвали, постанови (фальсифікація доказів, неправильність перекладу, висновку експерта, показів свідків та інше).
Розглянуті стадії складають єдину систему кримінального процесу. Система кримінального процесу раціональна і логічна. Кожна попередня стадія створює необхідні передумови для успішного вирішення завдань наступної стадії. На кожній стадії, як правило, підлягає контролю законність дій і рішень, що мали місце на попередніх стадіях.
Таке ж рішення може бути прийняте прокурором при перевірці справи, що надійшла з обвинувальним висновком, або ж судом у стадії віддання до суду. Просування кримінальної справи може закінчитися винесенням судом вироку в стадії судового розгляду, якщо вирок не оскаржений і не опротестований у апеляційному порядку.
2. Кримінально-процесуальні функції
Конституція України визначає правовий зміст кримінально-процесуальних функцій. Загальні завдання кримінального судочинства, сформульовані у ст. 2 КПК України, не виключають, а навпаки, передбачають різні форми і методи їх реалізації відповідно судом, прокурором, слідчим та органом дізнання. Кожний з них має притаманну саме йому спрямованість у вирішенні цих завдань. У свою чергу учасники процесу (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та ін.) мають свою спрямованість у діяльності, яку вони здійснюють і яка обумовлена характером їх інтересів у справі. Із спрямованістю тих чи інших видів процесуальної діяльності і пов'язано поняття кримінально-процесуальних функцій.
У теорії відсутня єдина думка про поняття кримінально-процесуальної функції. Найбільш поширеним є погляд, який вперше висловив М. С. Строгович, що кримінально-процесуальні функції -- це окремі види, окремі напрямки кримінально-процесуальної діяльності.
Для багатьох вчених це визначення є базовим, вихідним, вони по суті його розвивають і конкретизують. Так, В. М. Савицький зазначає, що процесуальна функція -- це певний напрямок, особливим чином відокремлена сторона, вид кримінально-процесуальної діяльності Строгович М.С. Курс уголовного процесса М:,1968. . І. В. Тиричев вказує на те, що цим поняттям охоплюються види, напрямки діяльності суб'єктів кримінального процесу, обумовлені їх роллю, призначенням або метою участі у справі Савицкий В.М. Очерк теории прокурорского надзора в уголовном судопроизводстве М:,1975. . О. М. Ларін вважає, що процесуальні функції у кримінальному судочинстві --- це види (компоненти, частини) кримінально-процесуальної діяльності, які розрізняються за особливими, безпосередніми цілями, що досягаються у підсумку провадження у справі Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции М:,1986. .
Своєрідною є позиція у цьому питанні В. П. Нажимова. Відзначаючи, що кримінально-процесуальні функції --- це найважливіший напрямок процесуальної діяльності, автор, однак, вважає, що здійснення конкретної процесуальної функції тим чи іншим суб'єктом ґрунтується не стільки на положеннях кримінально-процесуального закону, скільки на законах психології, на свободі вибору (обрання) функції, яку він здійснює, виборі, що обумовлений внутрішнім переконанням і обставинами справи Нажимов В.П. Об уголовно - процессуальных функциях Правоведение,1971. . Такий погляд було піддано обґрунтованій критиці. Якщо виходити з позиції В. П. Нажимова, то відповідні суб'єкти процесу, психологічно перебудувавшись у результаті виявлення нових обставин, мали б можливість неодноразово змінювати у ході провадження у справі характер процесуальних функцій, які вони здійснюють. Цілком очевидно, що при такому розумінні процесуальної функції вона перестала б бути конкретною процесуальною категорією, втратила б свою визначеність і перетворилася у щось розпливчасте, позбавлене практичного значення. Кримінально-процесуальні функції перш за все обумовлені специфічним соціальним та правовим змістом, який визначає і їх психологічне значення. Виділення тих чи інших функцій і можливість їх здійснення конкретними суб'єктами процесу залежить не від волі та бажання останніх, а від законодавця, який, враховуючи низку факторів, у тому числі і закони психології, нормативно закріплює відповідну структуру судочинства, яка відбиває реальне становище речей, права та законні інтереси суб'єктів процесу, цілі, до яких прагне. Іншими словами, кримінально-процесуальна функція -- це об'єктивна категорія, яка відбита у чинному законі і визначає процесуальний статус даного суб'єкта. Тому характер процесуальної функції, яку здійснює суб'єкт, не залежить від його конкретної позиції у даній справі Альберт С.А. Кримінально - процесуальні функції: поняття, система, суб'єкти Х:,1995. .
Таким чином, для характеристики процесуальних функцій істотно важливим є те, що вони:
- закріплені у законі певними видами, напрямками процесуальної діяльності;
- виділяються з усієї процесуальної діяльності як основні, оскільки кожна з них безпосередньо пов'язана з реалізацією завдань кримінального судочинства;
- здійснюються суб'єктами, які уповноважені на провадження у справі або мають у ній процесуальний інтерес.
Отже, процесуальні функції -- це виражені у законі основні напрямки процесуальної діяльності, що здійснюються з метою реалізації завдань кримінального судочинства суб'єктами, уповноваженими на ведення процесу або наділеними правами для активної участі у справі з метою захисту своїх законних інтересів.
З урахуванням такого розуміння суті процесуальних функцій до їх числа в юридичній літературі найчастіше відносять як головні три функції: обвинувачення, захисту і вирішення справи (правосуддя). Основними їх справедливо називають тому, що вони завжди, обов'язково виявляються в центральній стадії процесу, і розрізнення цих функцій визначає змагальну побудову судового розгляду. Природно, що це ставить їх на особливе місце у загальній системі кримінально-процесуальних функцій. Є достатньо підстав, щоб віднести до них такі основні напрямки процесуальної діяльності, як розслідування кримінальної справи, нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів (прокурорський нагляд), підтримання цивільного позову, заперечення проти цивільного позову.
Перш за все, названі кримінально-процесуальні функції здійснюються не ізольовано одна від одної, вони тісно пов'язані між собою, перебувають у певному співвідношенні і у сукупності забезпечують виконання завдань кримінального процесу. Йдеться, отже, про систему процесуальних функцій, яка має певні особливості. В ній є функції, що сполучаються, розвиваються та доповнюють одна одну, і тому один суб'єкт може реалізувати декілька процесуальних функцій; однак існують і функції несумісні, які один та той самий суб'єкт виконати не може. Так, здійснення прокурором функції нагляду за законністю в досудових стадіях процесу не лише не виключає, але, навпаки, передбачає здійснення ним функції обвинувачення у суді. У ході реалізації слідчим функції розслідування справи, коли ним встановлено особу, яка вчинила злочин, він притягує її як обвинуваченого, формулює та пред'являє їй відповідне обвинувачення, а, значить, і реалізує з цього моменту і функцію обвинувачення. У вказаних випадках йдеться про сумісні процесуальні функції. Коли ж мова йде про функції обвинувачення, захисту та правосудця, то вони суворо розрізняються, і тому суб'єкти, що здійснюють обвинувачення (так само як і захист), не можуть здійснювати правосуддя; той, хто обвинувачує, не може бути суддею. Інша особливість цієї системи полягає в тому, що в ній є функції, які можна назвати «парними», оскільки вони необхідно передбачають одна одну і у реальній дійсності одна без другої не існують. До таких функцій належать: обвинувачення -- захист, а також підтримання цивільного позову -- заперечення проти цивільного позову.
Нарешті, ще одна особливість системи процесуальних функцій: обвинувачення, за загальним правилом, передує появленню функцій захисту та правосуддя і обумовлює їх виникнення. Сформульоване і пред'явлене обвинувачення викликає до життя функцію захисту, спрямовану на його спростування, доказування невинності або меншої винності обвинуваченого. Твердження про винність особи, яке міститься у постанові про притягнення як обвинуваченого, є правовою підставою для здійснення інших функцій -- підтримання цивільного позову та заперечення проти позову.
Функція правосуддя здійснюється не інакше як на підставі сформульованого і вже пред'явленого обвинувачення. Здійснення її означає правильне, згідно із законом і обставинами справи, вирішення основного питання -- про винність чи невинність підсудного та про застосування до винного справедливого покарання. Однак висновок про винність підсудного у вчиненні злочину не означає, що суд є суб'єктом обвинувачення. Суд -- орган судової влади, який здійснює правосуддя. Твердження про винність підсудного є підсумком діяльності суду. Воно одержує свій вираз у вироку--найважливішому акті правосуддя. Згідно із ст. 55 Конституції України суд у визначених законом випадках виконує і функцію контролю за правомірністю постанов органів, які здійснюють досудове розслідування, які обмежують права та свободи громадян, що беруть участь у кримінальному судочинстві (наприклад, після проведення перевірки чи розслідування кримінальної справи по факту смертельного травмування громадянина залізничним транспортом, особа яка прийняла відповідне рішення повідомляє про це зацікавлених осіб - родичів потерпілого, організацію, що проводила службове розслідування , які мають право на оскарження до суду постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, чи подання скарги на постанову про закриття кримінальної справи, відповідно до статей 236 1 , 236 5 КПК України). Бойко В.Ф. Гарантовані Конституцією України права і свободи людини мають надійно захищатись незалежним, компетентним і неупередженим судом (Вісник Верховного Суду України,1999 № 1.)
Наявність процесуальних функцій у кримінальному процесі, здійснення їх різними органами і особами на справді демократичних засадах забезпечує виконання завдань кримінального судочинства у кожній кримінальній справі, дійсний захист прав та законних інтересів громадян.
3. Суб'єкти кримінального процесу
Поняття суб'єктів кримінального процесу, їх класифікація
Кримінальне судочинство являє собою складну та багатосторонню діяльність органів і осіб, коло яких визначено законом. У ній беруть участь як державні органи та посадові особи, так і громадяни. Вони виконують різні процесуальні функції і наділені законом різними за характером та обсягом правами, різні й їх обов'язки. Однак загальним для них є те, що всі вони в тій чи іншій формі беруть участь у справі, вступають між собою у процесуальні правовідносини і тому є суб'єктами кримінального процесу (суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності). Без вказаних осіб неможлива кримінально-процесуальна діяльність.
Разом з тим не можна не враховувати характер діяльності того або іншого суб'єкта процесу, значення її при провадженні у кримінальній справі. Діяльність одних суб'єктів справляє вирішальний вплив на хід та результат руху справи; діяльність других, хоча і пов'язана з активною участю у процесі, такого значення не має; нарешті, діяльність третіх пов'язана з виконанням конкретних, часом епізодичних процесуальних дій. Вказані відмінності у правовому статусі суб'єктів кримінального процесу дозволяють класифікувати їх на такі три групи:
1) органи, які ведуть кримінальний процес (або основні суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності);
2) учасники кримінального процесу (ст.ст. 43-52 КПК України);
3) інші суб'єкти кримінального процесу (свідки, понятті, експерти, перекладачі ст..ст.. 68,77,127,128 КПК України).
Особливе значення мають перші дві групи суб'єктів вказаної класифікації. Основними суб'єктами кримінального процесу є суд, прокурор, слідчий, начальник слідчого підрозділу, органи дізнання, особа, яка проводить дізнання. Саме їх діяльність має першорядне, визначальне значення для всього кримінального процесу, з нею пов'язана безпосередня реалізація завдань кримінального процесу.
Учасники процесу -- це громадяни, установи, організації, підприємства, які наділені правами для активної участі у справі з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав та законних інтересів осіб, яких вони представляють. До них належать підозрюваний, обвинувачений, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, представники потерпілого, позивача, відповідача.
Розмежування понять «основні суб'єкти процесу» та «учасники процесу» має важливе теоретичне і практичне значення. Воно реально відбиває те, що закріплено у чинному законі та практиці, яка розвивається на його основі. Розмежування цих понять дозволяє не лише визначити у теоретичному плані загальне і те характерне, що притаманне кожній з указаних груп суб'єктів процесуальної діяльності, але й конкретно вирішити практично важливі питання, які відносяться до характеристики повноважень основних суб'єктів процесу, з одного боку, а також прав та обов'язків учасників процесу -- з другого. Це у свою чергу створює необхідні умови для більш чіткої фіксації у законі правового статусу кожного з суб'єктів, які входять до тієї чи іншої групи, а отже, і для більш ефективної реалізації завдань кримінального судочинства. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України К:,1992.
4. Органи, які ведуть кримінальний процес
Суд--орган, який здійснює право суддя
Згідно зі ст. 124 Конституції України і ст.15 КПК України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Отже, суд є єдиним органом держави, уповноваженим здійснювати правосуддя, в тому числі і у кримінальних справах. Конституція категорично забороняє делегування функції судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Лише суд у порядку, встановленому законом, своїм обвинувальним вироком при доведеності вини особи вправі визнати її винною у вчиненні злочину та піддати кримінальному покаранню (ст. 62 Конституції України). Конституція України, Кримінально - процесуальний кодекс України.
Правосуддя у кримінальних справах являє собою втілену в особливу процесуальну форму діяльність суду, яка здійснюється ним на демократичних засадах та полягає у розгляді і вирішенні кримінальних справ і у застосуванні на підставі закону та згідно з правосвідо- містю покарання осіб, винних у вчиненні злочину. Процесуальна діяльність інших суб'єктів, у тому числі учасників кримінального процесу, покликана сприяти суду у повному, всебічному, об'єктивному здійсненні функцій правосуддя.
При вирішенні кримінальної справи суд не зв'язаний висновками органів досудового слідства, а також думкою учасників процесу. Всі питання, що підлягають в
Суб’єкти кримінального процесу реферат. Государство и право.
Особенности бухгалтерского учета в период наблюдения.
Реферат На Тему Проектирование И Исследование Механизмов Упаковочного Автомата
Сочинение Образ Петербурга В Произведениях Гоголя
Реферат: Уайт, Дэн
Анализ Контрольной Работы По Литературе 6 Класс
Реферат: Розвиток памяті та уяви дошкільняти
Дипломная работа по теме Классификация типов бюджетных систем
Реферат На Тему Мясная И Молочная Продуктивность Лошадей
Контрольная работа: Озера и реки Южного Урала и их хозяйственное использование
Великий Учитель Человечества Сочинение
Как Правильно Проверять Сочинения
Реферат: Реформы и контрреформы в России во второй половине 19 века. Отмена крепостного права. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат На Тему Загадка Бермудского Треугольника
Эколого-экономическая характеристика водопользоания в Курской области
Доклад по теме Республика Кабо-Верде
Курсовая работа по теме Разработка управленческих решений в условиях неопределенности и риска
География Тетрадь Для Практических Работ 8
Книги Про Дружбу Для Итогового Сочинения
Реферат: Товарищество производства фарфоровых и фаянсовых изделий М.С. Кузнецова
9х 8 4х 12 Контрольная Работа
Предмет, метод цивільного права - Государство и право шпаргалка
Организация и проведение инвентаризации товарно-материальных ценностей на ТОО "Стимул" - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Учет и анализ оборотных активов - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа