Столичні плітки
Авторка Аларі Тельмар– Я так люблю, коли західне сонце фарбує будинки в рожевий!..
– Ти про це казала вже вчора ввечері, коли ми проходили повз цей самий дім. – Поважно промовив Арчибальд і поправив свою й без того бездоганну краватку.
– Хіба? О. Але ж моя любов відтоді меншою не стала.
Пані, що йшла з ним під руку, зачаровано споглядала танці останніх промінців на барельєфах. Ті зображали, певно, якусь сцену з Біблії – велетні люблять таке на своїх будівлях ліпити.
– Любий, не спіши так. Нас все одно не дуже чекають там. Чи ти чув, що леді Пенелопа того дня перестріла цього жахливого кота Бальтазара і сьогодні ледь спромоглася влаштувати прийом? Бідолашна, такого натерпілась…
Справді, складно бути мишею у великому місті, а ще складніше – активною, світською мишею. Зустрічі, прийоми, культурні заходи… У місті Барелсвордс їх зазвичай влаштовувала сердешна Леді Пенелопа: всі мишачі панянки могли скільки завгодно позаочі жартувати про її сукні, схожі більше на святковий торт, ніж на одяг, але щоп'ятниці вони без винятку з'являлися в маєтку Шраббері на танці.
– Елоїзо, що за нісенітниці? – Незадоволено ворухнув вусами Арчибальд. – Певен, Лорд Шраббері здатен забезпечити безпеку собі та своїй дружині. Жоден кіт не потривожив би прийом у їхньому домі, навіть таке страхіття, як Бальтазар.
– Але ж я на власні очі бачила сьогодні зранку, коли перестріла на ринку Бріджит…
– Бріджит, звісно. Не дивно, що з усіх покоївок леді Пенелопи тобі розповіла саме ця. На весь Барелсвордс не знайдеш більшої пліткарки.
– О-о, це я до пліток ще не дійшла. – Тихенько пирснувши промовила Елоїза та випрямила спідницю своєї сукні. Сьогодні на ній була її улюблена: ніжно-блакитна з атласними стрічками. Бріджит допомогла обрати. – Кажуть, пан Гі збирається їхати з Барелсвордсу, бо знайшов мапу скарбів. Лише от ні корабля, ні капітана у нього немає – от шкода, така історія була б!..
– Зате пірати для його історії точно є. – Гмикнув Арчибальд, відчиняючи двері. Він пропустив Елоїзу вперед себе та лише тоді прошепотів. – Я чув, сьогодні в гавані бачили команду самого Відчайдухи Кита…
– Відчайдухи Кита!?
Зойк юної леді рознісся приймальнею і вона ніяково опустила рожеві від сорому вуха.
– Чому ж ти раніше не сказав? – Уже тихіше перепитала вона у свого супутника.
– Тому що ти неодмінно пішла б його шукати, а я хотів провести хоча б один вечір без пригод.
Навіть попри суворий і застережливий голос Арчибальда, його обличчя залишалось м'яким та добрим.
– Хоча хто зна. Леді Пенелопа воліла, щоб сьогоднішня вечірка була маскарадом, – промовив він і дістав з кишені дві чудові маски: блакитну, під колір Елоїзиної сукні, і білу, що пасувала до його костюму. – Можливо, він сам тебе знайде під цим прикриттям.
– Ой, та годі тобі. – Панянка (зовсім не притаманно для леді!) закотила очі. Мовляв, і це вона ще нісенітниці розповідала!
М'яке світло свічок видовжувало тіні мишей на стінах, а знайомий помаранчевий килим вів далі від дверей до танцювальної зали.
Герольд, високий сірий щур у оксамитовій формі, окинув їх швидким поглядом і завченою фразою проторохкотів:
– Чи бажають дорогі гості бути оголошеними, чи залишать анонімність?
Вже звідси можна було почути звуки музики та писк дружніх розмов. За тиждень Барелсвордс набрав більш, ніж достатньо новин, і тепер готовий був поділитися ними усіма.
– Будь ласка, оголосіть. Леді Елоїза та лорд Арчибальд Ґрасхоппери.
Герольд кивнув головою, і всі ті звуки враз огорнули новоприбулих. Вечір обіцяв бути насиченим.