Стилістична функція діалектизмів у творах Ю. Винничука - Иностранные языки и языкознание курсовая работа

Главная

Иностранные языки и языкознание
Стилістична функція діалектизмів у творах Ю. Винничука

Теоретичний аспект використання діалектизмів в художній літературі. Особливості південно-західного діалекту. Стилістичні функції діалектної лексики в художній літературі. Постать Винничука в літературному процесі ХХІ століття. Аналіз львівських говірок.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


У наш час мовознавці активно вивчають діалектичний фонд мови. Разом з тим аналіз мовознавчої літератури свідчить, що бракує лінгвістичних досліджень, у яких аналізувалися б особливості узуального та контекстуального використання діалектизмів мовною особистістю, сформованою в умовах двомовності. Знаковими у цьому сенсі є творчість видатного українського письменника, драматурга, політичного діяча Ю. Винничука, яка відзначається експериментаторством, неординарним стилем, глибокою психологічністю, виразністю зображуваного.
Письменник сміливо брався до тем і проблем, які становили певні табу у тогочасному суспільстві (взаємини між статями, шлюб, суспільна мораль). Нова проблематика вимагала й інших засобів викладу, проте автор повинен був певним чином наблизити читача до сприйняття і розуміння своїх ідей. Одним із таких факторів зближення, безумовно, є діалектизми як концентрована форма викладу, позначена певною культурою, лексична одинця, яка створена на основі національного народного досвіду.
Лексика мови творів Ю. Винничука лише починає привертати увагу мовознавців, зокрема у роботах Білоус В., Науменко Л. О., Смушкова В. А., Супрун А. П., Устенко Н., Швець Н. В. досліджувалося мову ранньої прози письменника, розглядала й особливості функціонування стійких словесних комплексів (прислів'їв, приказок, фразеологізмів).
Разом із тим проблема використання діалектизмів в творчості Ю. Винничука не знайшла відбиття в сучасній лінгвістиці, що обумовлює актуальність теми даного дослідження «стилістична функція діалектизмів у контексті творів Ю. Винничука».
Таким чином , об'єкт дослідження - мова творів Ю. Винничука.
Предмет дослідження - стилістична функція діалектизмів у контексті творів Ю. Винничука.
Мета дослідження - визначити та проаналізувати стилістичну функцію діалектизмів у контексті творів Ю. Винничука.
1. Розглянути теоретичний аспект проблеми використання діалектизмів в художній літературі
2. Дослідити стилістичну функцію. діалектизмів в творах Ю. Винничука.
В даному дослідженні застосовувалися методи аналізу , класифікації , групування, а також методи аналізу тексту художнього твору , зокрема методи лексичного та стилістичного аналізу.
Що стосується львівської говірки, то як кожне велике місто, Львів мав свою лексику - незвичайно цікаве й живе співіснування різних говіркових систем, об'єднаних тільки деякими спільними прикметами в ділянці звуків, словотвору та лексики, писав Я. Рудницький. В міру національного освідомлення нижчих соціальних сфер та їхньої самоосвіти позначався на цих говірках вплив літературної мови, зокрема, в таких яскравих відмінах, як, наприклад, "дякую", замість "дєкую", "зав'язувати" замість "завізати". Літературні впливи ширилися нарівні з чужими впливами. В деяких випадках чужі перемагали. Львівська ґвара виникла за часів Австро-Угорщини, проте найбільшого розквіту набула в першій половині 20 століття, за часів приналежності Львова до Польської республіки. Завдяки розвитку радіо і газет вона була популяризована на всю країну. У 1920-х--1930-х роках вона використовувалася, зокрема, Вітольдом Шольгінею (пол. Witold Szolginia, автор книг про Львів, сценарист Львівського польського радіо), Мар'яном Гемаром (поетом, сатириком, піснярем), Адамом Голянеком (письменником-фантастом, публіцистом).
Ґварою з 1933 до 1939 року виходила до загальнопольського ефіру регулярна популярна передача львівського радіо «На веселій львівській хвилі» (пол. Wesola lwowska fala), яку вели її автори -- польські актори Генрік Фоґельфанґер (пол. Henryk Fogelfanger, Тонько) та Казімеж Вайда (пол. Kazimierz Wajda, Щепцьо). Ними ж була складена відома пісенька «Тильку ви Львові».
Після Другої світової війни, коли більшість населення міста була винищена, депортована чи переселена, ґвара поступово виходила з вжитку у Львові, де вона сьогодні зустрічається лише фрагментарно, витісняючись літературною українською мовою [5, с. 33]. Разом з цим, говірка використовувалася репатріантами зі Львова в західних районах Польщі, куди їх масово переселяли
У 2000-х роках стали помітними заходи зі збереження та відродження ґвари у Львові. Так, у 2002 році вийшла збірка «Тильку ві Львові» Віктора Морозова та „Батяр-бенду «Галичина»“, до якого ввійшли переспівані пісні львівських батярів, виконані говіркою.
У Львовi скрiзь кажуть "мiд". А ще питаються: "ту свобiдно?" А пояснюючи дорогу, кажуть "дiйдете до перехрестя, а там будете си переходили на другий бiк вулицi".
Є iстотнi вiдмнностi у фонетицi (зокрема неповний перехiд давньоукраIнського [о] у новозакритому складi в [i], як-от "вiвцi" = "вуцi, вюцi", "плiв" = "плюв"); вiдкритiсть голосних порiвняно з лiтературною мовою: "син" = "сен", "серце" = "сарце"; у лемкiвських говiрках давньоукранськi "ы" та "и" не злилися в "и", як у лiтературнiй мовi: "лити" = "лити", але "мити" = "мыти". Вплив польскої мови призвiв у деяких лемкiвських та бойкiвських говiрках до наголосу фiксованому на передостанньому складi. Синтаксис вiдрiзняється вiдокремленням "ся": "Чого ся смiєш?", допомiжним дiєсловом у минулому часi (особливо у лемкiвських говiрках Словаччини: "коли сте прийшлы, я не спав сом". Щодо лексики, то багато запозичень з угорської, словацької.
В українській художній прозі існує давня традиція використання діалектних джерел національної мови. Саме через практику введення у художні тексти лексики територіальних діалектів вона потрапляє до реєстру загальномовних словників, визначаючи тенденції розвитку як загальнолітературної мови, так і її стильових норм.
З погляду теорії літературних мов, формування загальновживаної літературної мови відбувається на основі певного територіального різновиду національної мови; статус його детермінується екстралінгвальними, суспільними чинниками, зокрема роллю конкретної території в інтеграційних процесах соціально-економічного і культурного розвитку нації. Мовно-інтеграційні процеси, визначальні для доби становлення літературної мови й утвердження її як одного із важливих засобів національної єдності, зумовлюють конкретно-історичну взаємодію діалектних різновидів національної мови. В різні історичні періоди активізуються процеси взаємодії літературної мови з діалектами. Питання взаємодії літературної мови і діалектів належить до важливих теоретичних і практичних питань функціонування літературної мови [12, с. 32].
Кодифіковані норми літературної мови, або літературний стандарт, не залишаються незмінними. Народнорозмовний компонент літературної мови динамізується під впливом територіальних відмін національної мови. Опосередкований художньо-естетичною функцією мови, використанням народнорозмовних елементів у художніх текстах, територіальний різновид впливає на динаміку стильових норм, а також на загальнолітературну норму.
До народнорозмовних джерел збагачення мови художньої літератури належать і діалектні різновиди національної мови. Зауважимо, що кваліфікацію лексики діалектного походження у художніх творах ХІХ ст. не можна автоматично переносити на явища використання діалектизмів у художній прозі кінця ХХ - початку ХХІ ст. Сутність цих процесів відмінна.
Функціональне навантаження діалектизмів в українських художніх текстах ХІХ ст. було іншим порівняно з функціями діалектизмів у сучасних художніх творах. Через мовну практику майстрів художнього слова лексика діалектного походження утверджувалася як елемент лексичної норми літературної мови ХІХ ст. Оскільки для зазначеного періоду розвитку літературної мови художній стиль був основою формування літературної норми і завдяки писемній практиці визначав цю норму, то й діалектизми становили неодмінну частину лексичної системи літературної мови на певному історичному зрізі її розвитку. Поширюючись у мові художньої літератури, діалектизми набували статусу наддіалектних явищ, зокрема регіональної, ареальної лексики. Останні поняття застосовуються до мовних одиниць, що характерні для комунікативної практики не лише мовців, носіїв окремих діалектів, а й для мовної практики представників ширших територій певних регіонів.
У ХХ ст. феномен діалектизмів розглядаємо у зв'язку зі стильовим розгалуженням літературної мови, функціонуванням стильових норм. Діалектизми набувають статусу стилістичних засобів, що збагачують, урізноманітнюють не лише художній, а й розмовний стиль літературної мови. Останній формується у 2-ій половині ХХ ст. Він тісно пов'язаний з регіональними відмінами літературної мови [14, с. 112], активно вбирає в себе лексичні, граматичні елементи територіальних діалектів, спричиняючи активний процес формування наддіалектних явищ.
Отже, у розвиненій літературній мові з різноманітними функціональними стилями й жанрами існують певні закони входження діалектної лексики в загальномовний словник. Інтеграційні процеси, або явища нівелювання територіальних діалектів, властиві як початковому періодові формування літературної мови, так і наступним часовим зрізам останньої.
Щодо української художньої прози початку ХХІ ст. було б некоректно говорити про стихійне використання діалектних джерел, оскільки соціальний статус української літературної мови змінився порівняно з ХІХ - ХХ ст., отже, змінилося й співвідношення літературних і діалектних норм. Вище йшлося про розширення функціонально-стильової парадигми літературної мови, що зумовлює адаптацію діалектизмів у загальновживаному літературному стандарті. Культура мови передбачає уніфікацію норм літературної мови. Досліджуючи питання історичного формування української літературної мови, М.Жовтобрюх писав: “Уніфікація мовних норм, тобто приведення їх до єдиної системи і до однакової реалізації незалежно від соціальних і територіальних умов, за яких відбувається конкретне мовлення, а також встановлення єдиних принципів їх подальшого удосконалення, є невід'ємною властивістю будь-якої літературної мови.
Чи справді літературна мова “соціально й територіально не диференційована”? Чи існують єдині літературні норми в практиці спілкування різних соціальних груп і на різних територіях?
Якщо йдеться про офіційно-діловий, науковий стилі, то відповідь на це питання буде ствердною. Коли ж на основі єдиних літературних норм формується розмовний стиль літературної мови, то він безпосередньо взаємодіє з діалектними джерелами національної мови.
Уведення в коло наукових об'єктів розмовного стилю літературної мови стимулювало дослідження стильових норм. Вони не накладаються на загальнолітературні норми, і загалом співвідношення загальнолітературних і стильових норм змінюється в різні періоди розвитку літературної мови, охоплюючи при цьому процеси взаємодії системи літературної мови і діалектів. Очевидно, категорія розмовності взагалі й категорія розмовного стилю зокрема в історії української літературної мови тісно пов'язані з категорією діалектизмів, регіональних відмінностей національної мови.
Зміст терміна діалектизм(и). У термінологічному визначенні поняття “діалектизм(и)” звертаємо увагу на таку ознаку, як протиставлення діалектних мовних елементів кодифікованим одиницям літературної мови, порівняймо:
“Діалектизм - позанормативний елемент літературної мови, що має виражену діалектну віднесеність” [4, с. 146].
“Діалектизми - слова або словосполучення, характерні для мови певних територій” [5, 49].
“Діалектизм - це слово або сполука, які не належать до літературної унормованої мови, а до регіональних діалектів цієї мови” [6, с. 126].
Спостерігаючи за функціонуванням діалектизмів у мові художньої прози 60-х років ХХ ст., Г. Козачук пише: “Стиль художньої літератури має здатність надовго затримувати і навіть активізувати в собі позалітературні мовні елементи, використовувати зі стилістичною метою ті мовні явища, що згодом можуть стати літературною нормою”
У наведених визначеннях діалектизмів спільною ознакою є ідентифікація цих мовних явищ на тлі унормованої літературної мови. Оскільки літературна мова і її норми належать до історично змінних категорій, то й кваліфікація певних одиниць як діалектних так само зазнає історичних змін. Нормативні словники сучасної української мови більшою чи меншою мірою вводять до свого реєстру діалектні слова. Відповідні стилістичні ремарки біля таких слів сигналізують про сферу їх поширення й про те, що вони перебувають на межі загальнолітературної норми [8, 14 - 15]. З погляду стильової норми вони виконують функцію художньо-естетичних засобів і передбачають відповідну оцінку, сприймання читачами художніх текстів.
Дефініція діалектизму в Енциклопедії “Українська мова” містить інформацію про те, що діалектизми є елементом літературної мови, але елементом позанормативним. При цьому відзначено, що “діалектизми віддзеркалюють процес адаптації літературною мовою територіально здиференційованих елементів діалектної мови чи регіональних варіантів літературної мови” [4, 146]. Суттєвим моментом є вживання поняття “процес адаптації“. Першим ступенем адаптації діалектизмів можна вважати письмову фіксацію елементів діалектної мови. На цьому етапі можливі численні фонетичні, фонетично-морфологічні варіанти. Адже письмова форма тільки приблизно передає особливості звукової будови діалектного слова. Для фахівця-діалектолога, скажімо, важливе якомога точніше відтворення на письмі діалектного звукового образу слова. Ось, наприклад, як у науково-популярній статті про діалектне розмаїття української мови А. Залеський показував не лише лексичні, а й фонетичні, морфологічні особливості вербалізації того самого поняття: “Та навіть сам процес говоріння називають неоднаково в різних місцевостях України: в одних - говoрять, або говoрат, вогoрат, говoреть, говoрє, гвaрат, говoрут, в інших же гомоня?ть або гомонeть, ще в інших - бaйуть, балaкайуть, гадaють, бесiдують” [9, 4]. Науково-популярні, публіцистичні тексти, орієнтовані на відтворення особливостей місцевої говірки, звичайно потребують адаптації діалектних явищ до писемно-літературної традиції. Один із шляхів такої адаптації - фіксація діалектизмів у фольклорних записах. Надання діалектній мові писемної форми (чи то в записах фольклорних жанрів, чи то в художньому дискурсі) становить певний етап входження знакових елементів діалектної мови, певної місцевої культури в загальну національну культуру і мову. Зауважимо, що використання писемної форми української мови у всіх галузях суспільного життя спричинялося до збільшення “культурного запасу”, про що писав на початку ХХ ст. М. Грушевський: ”У теперішніх часах, коли не стало старих універсальних культурних мов, і кожна народність на своїй мові старається розвинути культурну роботу, потрібну для задоволення своїх культурних потреб, і на своїй мові мати весь культурний запас, потрібний для життя і розвою своєї суспільності, - ця культура мови стає питанням життя і смерті, “бути чи не бути” національного існування” [10, с. 216].
На відміну від сучасної літературної мови, яка пов'язує поняття культури мови, насамперед, із дотриманням кодифікованих норм, М.Грушевський вкладав у зміст словосполучення культура мови такі поняття, як “значення мови в суспільному житті”, “обслуговування українською мовою всіх сфер суспільного життя народу”, або, за словами автора, “повнота національного культурного життя”. Кажучи по-іншому, вчений убачав існування між культурою і мовою якнайтісніших зв'язків. Відомо, що з розвитком лінгвістичної думки у ХХ ст. усталюється інше термінологічне значення словосполучення культура мови. В обсяг названого поняття входить, зокрема, й питання взаємодії літературної мови і діалектів, зокрема такий аспект взаємодії, як “олітературювання” діалектних елементів. Розглядаючи паралельно-варіантні утворення діалектного походження як засіб збагачення літературної мови, В.Ващенко писав: “Два шляхи “олітературювання” цих діалектних елементів найбільш виразно себе виявляють. З одного боку, такі слова фіксують своєрідні поняття, називають нові для літературної мови реалії, що виходять за межі їх колишньої локалізації у вжитку. З другого боку, вони синонімізують мовлення, називають нові ознаки, що ускладнюють певні реалії, дають нові витончені семантичні та виразові засоби мовлення. Метафоризація та стилістичне осмислення діалектних лексичних одиниць переносить їх на новий ґрунт літературного функціонування”
Крім історичного, зокрема виявлення діалектної основи формування літературної мови, а також функціонально-нормативного, тобто мотивів використання діалектних номінацій на кожному синхронному зрізі мови в різних функціональних стилях літературної мови, аспектів, варто виокремлювати художньо-естетичний аспект. Його визначаємо як культурно-освітній рівень сприймання художніх текстів, побудованих на актуалізації діалектизмів - маркерів локальної прив'язаності художньої оповіді, на стилістичній грі діалектного і загальнолітературного слова.
Зауважимо, що процес адаптації діалектизмів літературною мовою відбувається насамперед у мові художньої літератури. Художньо-стильова норма мотивує використання діалектизмів як художнього засобу, який урізноманітнює мову персонажів, виявляє локальний колорит художньої оповіді, індивідуалізує стиль письменника й стилізує комунікативні жанри.
Дослідники визначають такі функції діалектизмів у мові художньої літератури: комунікативну, етнографічну та експресивно-виражальну.
При цьому комунікативну функцію пов'язують із практикою художнього мовотворення в період формування й усталення норм літературної мови, зокрема в період ХІХ ст. Функції діалектизмів у художньому тексті кваліфікуються залежно від характеру лексичних номінацій, наявності чи відсутності загальнолітературних відповідників до уведених автором діалектних назв. Діалектизми виконують функцію розмовних елементів, відтворення природного колориту спілкування людей, що живуть у конкретному просторі, на території поширення певного діалекту.
Художньо-естетичні функції діалектизмів. Суттєвим компонентом оцінки художнього дискурсу виступає здатність читача відчувати стильові й жанрові відмінності літературної мови й усвідомлювати різницю між літературною мовою й мовою художньої літератури.
На початку ХХІ ст. формується інше, порівняно з попереднім періодом, розуміння культури мови. Йдеться не лише про певні правила дотримання літературного стандарту, а й про правила володіння механізмом зіставлення, обігрування різних форм національної мови з метою досягнення художньо-естетичного ефекту.
Володіння соціально престижною формою спілкування - літературною мовою - дає змогу глибше відчути художній, естетичний потенціал територіальних відмін національної мови. Їхній аксіологічний зміст виявляється лише на тлі стандартних літературних форм і висловів. Це можуть бути окремі лексичні номінації - етнографізми, діалектні назви, що виступають синонімами літературних лексичних одиниць, а також синтаксичні одиниці - висловлювання, які відтворюють загальний колорит розмовності, що досягається вживанням усно-розмовних елементів, характерних для територіальної мовної практики. Оцінка колориту розмовності залежить від часу написання твору, його віддаленості - не лише просторової, а й часової - від сучасного читача.
В. Винничука називають головним українським містифікатором. Одна з його відомих витівок - твір «Плач над градом Кия», який Винничук опублікував у 80-ті роки за підписом ірландського монаха Ріангабара, що нібито був свідком захоплення Києва ордами хана Батия. З тих пір деякі літературознавці на повному серйозі розглядають його «Плач…» як одну з визначних пам'яток давньоукраїнської літератури, - стібеться Винничук. Набереться небагато львів'ян, у бібліотеці яких не знайдеться творів Юрія Винничука, принаймні його «Легенд Львова» і «Кнайп Львова» - стоять на книжних полицях багатьох львів'ян. [3]
Крім «Житіє гаремне», «Кнайпи Львова», «Діви ночі», «Місце для дракона», які вже встигли стати класикою, Винничук подав на суд читача роман «Мальва Ланда», що нещодавно вийшов окремою книжкою (уривки друкували в журналі «Сучасність»), а також дослідження з української демонології «Український бестіарій». Пан Юрій поділився планами про продовження «демонічної роботи», зокрема про розкриття образу чорта, частого гостя в творах українських класиків. Крім прози, на вечорі була представлена музична робота -- диск, записаний спільно з Віктором Морозовим (він також відомий як перекладач українського «Гаррі Поттера»).
Сюжетний простір творів Винничука досить обмежений, тематично стислий, але гранично насичений реальними й міфічними, точніше -- фантастичними образами, явищами та світами, що переплітаються з дійсністю. Фантасмагорія в поєднанні з чорним гумором дозволила критикам наректи Винничука «новим Гоголем». Крім того, письменника зіставляють із літературним ідолом 1980 х Хорхе Луїсом Борхесом. Ріднитьїх не тільки підвищена увага до фантастичних істот, любов до усіляких містифікацій, постмодерний інтелектуалізм, а й творча продуктивність.
Літературне агентство «Піраміда» розпочало видання десятитомника творів письменника. Видавці не помилилися -- Винничук користується популярністю, про що свідчать рейтинги продажу книжок. Усього протягом останніх трьох років видано близько 30 творів. Повісті та оповідання також побачили світ у США, Канаді, Англії, Німеччині, Франції, Хорватії, Сербії, Польщі.
Винничук заслужив славу великого містифікатора: був випадок, коли вирішили, що буцімто знайдений ним рукопис є древньою пам'яткою не меншого значення, ніж «Слово о полку Ігоревім». Так само прижився і міф про видуману країну Арканум. А «Житіє гаремне» (щоденник Роксолани, наложниці Сулеймана) взагалі був літературною сенсацією: майстерне еротичне оповідання цілком серйозно приписували... самій Роксолані.
Таємниця успіху великого фантазера полягає в його універсальності: Юрію Винничуку вдається поєднувати масову доступність свого письма з прекрасним володінням різними літературними стилями, а плідність -- із невичерпною фантазією.
Саме такий письменник -- успішний, популярний, різноплановий -- потрібен нині нашій словесності. Як ефективні ліки від сірості та безвір'я.
2. Ващенко В. С. Паралельно-варіантні утворення діалектного походження як засіб збагачення літературної мови // Питання взаємодії української літературної мови і територіальних діалектів. Тези доповідей та повідомлень. К.: Наукова думка, 1972. - С 12 - 14.
5. Гриценко П. Ю. Діалектизм // Енциклопедія „Українська мова”. Видання друге, виправлене і доповнене. - К., 2004. - С. 146.
6. Дудик П. С. Поняття „розмовне мовлення” і „діалектне мовлення” // Питання взаємодії української літературної мови і територіальних діалектів. Тези доповідей та повідомлень. - К.: Наукова думка, 1972. - С. 10 - 12.
7. Єрмоленко С. Я. Сучасна літературна мова і діалекти // Рідне слово. Вип. 6. - К.: Наукова думка, 1972. - С. 14 - 15.
8. Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. - К., 2001. - С. 49.
9. Жилко Ф. Т. Ареальные единицы укр. языка. В кн.: ОЛА МИ. 1970. М., 1972;
10. Жовтобрюх М. А. Проблеми взаємодії української літературної мови і територіальних діалектів // Мовознавство. -- 1973. -- № 1. -- С. 3-15.
11. Жовтобрюх М. А. Уніфікація норм української літературної мови і діалекти // Мовознавство. - 1979. - №5. - С. 3.
12. Залеський А. М. Діалектне розмаїття української мови // Культура слова. Вип. 38. - К.: Наукова думка, 1990.
13. Зеленько А. С. Про деякі функції діалектизмів у мові художньої літератури // Культура слова. - Вип.22. - К.: Наукова думка, 1982. - С. 39.
14. Кобилянський Б. В. Діалект і літературна мова. -- К.:Радянська школа, 1960. - 243 с.
15. Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. -- К.: Вища школа, 1987. -- 345 с.
16. Ковбасюк А. Семантичні діалектизми української мови (на матеріалі марамороських та буковинських говірок) // Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип. 83. - Слов'янська філологія. Збірник наукових праць. - Чернівці: Рута, 2000. - С. 151-166
17. Козачук Г. О. Діалектизми в сучасній прозі // Рідне слово. - Вип. 5. - К.: Наукова думка, 1971. - С. 52.
18. Культура української мови: Довідник / За ред. В. М. Русанівського. -- К.: Либідь, 1990. -- 302с.
19. Матвієнко А. Рідне слово. -- К.: Либідь, 1994. -- 160 с.
20. Матвіяс І. Г. Засади української діалектології // Мовознавство. -- 2000. -- № 1. -- С. 3-9.
21. Михайло Грушевський. Справа українських катедр і наші наукові потреби // Літ. - наук. вісн. - 1907. - Т. ХХХVІІ. - С. 216.
22. Науменко Л. О. Мова творів Ю Винничука : автореф. дис. … канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Л. О. Науменко. - К., 2003.- 19 с.
23. Питання взаємодії української літературної мови і територіальних діалектів. Тези доповідей та повідомлень. - К.: Наукова думка, 1972. - С. 132.
24. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови. -- К:Знання, 1993. -- 248 с.
25. Рильський М. Т. Ясна зброя. -- К., 1971.
26. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: Термінологічна енциклопедія. - Полтава, 2006. - С. 126.
27. Смушкова В. А. Особливості функціонування фразеологічних одиниць вигукового типу у мові художніх творів Ю Виничука / Н. Устенко // Наукові записки. - Вип. 48. - Серія : Філологічні науки (мовознавство). -Львів : РВЦ 2003. - С. 330-336;
28. Супрун А. П. Семантикостилістичні особливості фразеологічних одиниць в творчості Ю Виничука : » / А. П. Супрун. - Львів 1999. - 19 с.
29. Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За ред. акад. І. К. Білодіда. -- К., 1973.
30. Українська мова: Енциклопедія. --К.: Українська енциклопедія, 2000. -- 750с.
31. Устенко Н. Фразеологічні одиниці у структурі творів Ю Винничука . Винниченка (/ Н. Устенко // Наукові записки. - Вип. 81 (1). - Серія : Філологічні науки (мовознавство)- Житомир : - С. 148-155.
32. Швець Н. В. Фразеологічні одиниці дієслівного типу на позначення емоційних процесів у мові художніх творів Ю Виничука / Н. В. Швець // Дослідження з лексикології і граматики української мови : зб. наук. праць. - Т. 1. - Львів .: Навч. книга, 1999. - С. 168-175.
33. Щербачук Л. Ф. Загальномовна та індивідуальноавторська фразеологія в художніх текстах : автореф. дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Л. Ф. Щербачук. - Сімферополь, 2000. - 20 с.
34. Винничук Ю. Весняні ігри в осінніх садах. - Львів: Піраміда, 2005.
35. Винничук Ю. Чорт зна що. - Львів: ЛА „Піраміда", 2004. - 792 с.
36. Винничук Ю. Вікна застиглого часу. - Львів: ЛА «Піраміда», 2008. - 248 с.: іл.
Заміна атомарного системним вивченням діалектної лексики. Виділення лексико-семантичних груп як вияв системної організації лексики. Загальні риси українських новостворених південно-слобожанських говірок, інноваційний сегмент побутової лексики у говірках. реферат [29,8 K], добавлен 20.09.2010
Поняття та головні стильові особливості художньої прози. Різноманітність лексичних засобів за ознакою історичної віднесеності. Вживання формальної та неформальної лексики. Використання системної організації лексики. Лексичні стилістичні засоби в прозі. курсовая работа [48,6 K], добавлен 16.06.2011
Функціональна класифікація лексики сучасної української мови, її типи: активна та пасивна. Лексика творів Марії Матіос: суспільно-політична як засіб зображення епохи, побутова. Особливості використання діалектизмів у відомих творах даного автора. курсовая работа [49,3 K], добавлен 20.05.2015
Вивчення діалектизмів на сучасному етапі та в історичному розрізі, їх походження та розвиток української мови. Діалектизми як лексика обмеженого функціонування. Аналіз використання діалектизмів у творі Марії Матіос "Солодка Даруся". Лексичні діалектизми. курсовая работа [44,3 K], добавлен 29.03.2009
Формування ареалу південнослобожанських говірок південно-східного наріччя української мови. Перспективи дослідження діалектної мови цього континууму. Формування фонетичної, морфологічної, лексичної, словотвірної структури слобожанських говірок. статья [27,3 K], добавлен 18.12.2017
Особливості дослідження понять і класифікація термінів в англійській мові. Вживання термінологічної лексики в художніх текстах. Особливості стилістичного функціонування термінів в текстах художнього стилю на прикладі циклу оповідань А. Азімова "I, Robot". курсовая работа [44,3 K], добавлен 03.10.2013
Фігури мовлення в художній літературі, засоби при їх перекладі. Мовленнєва виразність тропів та фігур. Іронія в мовленнєвій комунікації. Система семантико-синтаксичних відносин, що складається між фігурами мовлення та їх функцією текстоутворення. курсовая работа [105,9 K], добавлен 13.10.2014
Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д. PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах. Рекомендуем скачать работу .

© 2000 — 2021



Стилістична функція діалектизмів у творах Ю. Винничука курсовая работа. Иностранные языки и языкознание.
Контрольная работа по теме Молодёжная политика и её цели
Реферат по теме История пищевого рациона человека
Реферат: Чудак
Реферат: Арктика 2
Сочинение По Дубровскому И Маше История Любви
Реферат: Международный финансовый лизинг и таможенные платежи
Сочинение Про Памятники Архитектуры В России
Реферат: Egyptian Religion Essay Research Paper Religion can
Курсовая Работа Как Писать Введение Youtube
Реферат по теме Аренда предприятия
Курсовая работа по теме Современные инструменты антикризисного управления
Математика И Научно Технический Прогресс Реферат
Дипломная Работа По Математике Ннгу Дифференциальные Уравнения
Контрольная работа по теме Математические идеи и открытия античных учёных
Напишите Сочинение Рассуждение Н
Контрольная Работа 6 5 Класса
Реферат: Античность. Скачать бесплатно и без регистрации
Контрольная Работа На Тему Концептуальная Психология
Реферат: Ломоносов Михаил Васильевич великий учёный и поэт
Мгу Диссертация На Китайском Языке
Авторские права и их защита - Государство и право дипломная работа
Право и мораль: единство, различия, взаимодействие и противоречия - Государство и право контрольная работа
Облік виробничих запасів на промислових підприємствах - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа