Старовиннi нейромережеві фільми високої роздiльної здатностi – новий напрямок?

Є багато поважних причин для побоювання з приводу того, як методи глибокого навчання потенційно можуть бути використані для створення, наприклад, дiпфейкiв. Але, як продемонстрував Денiс Ширяєв, є i гарнi моменти. Збільшивши роздiльну здатнiсь старовинних чорно-білих фільмів за допомогою цих інструментiв, можна повернути минуле до життя.

Фiшка в тому, що під час перегляду старих фільмів, дуже зернистих, з плямами, поганим фокусом, важко відчувати атмосферу подiй i майже неможливо ототожнити себе із людьми у вiдео. Ви розумiєте, що це фільм, та його якiсть переконує мозок, що те, що ми бачимо на екрані, несправжнє. Для порівняння, перегляд відео друзів та родини, знятих на ваш смартфон, має зовсім інший ефект завдяки великiй роздільній здатності та високій частоті кадрів. Ці відоси здаються більш автентичними, навіть якщо ви не були там під час зйомки.

У 1896 році Луї Люм'єр зняв короткометражний фільм під назвою «Прибуття поїзда на вокзал Ла-Сьота». Ось це вiдео:

Короткий 46-секундний ролик найвідоміший за кількома легендами про кінооператорів, які начебто вибігали з театру під час показів, злякавшись, що поїзд ось-ось прорветься крiзь екран.

Отже, Денiс Ширяєв за допомогою алгоритмiв, що працюють на нейронній мережі лабораторій Topaz, не тільки збільшив роздiльну здатнiсть до 4К, але і частоту до 60 кадрів за секунду. I, чорт забирай, це дiйсно драматично впливає на пiдсумковий результат – вiдео насправдi сприймається зовсiм iнакше!