Стародавній Китай - История и исторические личности реферат
Виникнення першої китайської держави; період Чжоу як закладення фундаменту китайської цивілізації; "Воюючі Царства"; конфуціанство і даосизм. Традиції, побут та письменність древніх китайців; місцеві краєвиди. Час найбільшого розквіту Давнього Китаю.
посмотреть текст работы
скачать работу можно здесь
полная информация о работе
весь список подобных работ
Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2. Виникнення першої китайської держави
3. Період Чжоу як закладення фундаменту китайської цивілізації
6. Перший правитель Китаю - правитель царства Цинь
7. Восьме диво світу - Велика Китайська Стіна
8. «Теракотова армія » імператора Цинь Шихуанді
9. Буденне життя стародавніх китайців
11. Час найбільшого розквіту цивілізації Давнього Китаю
Китай, що займає величезну територію в Центральній і Східній Азії, був заселений з глибокої давнини. Піднебесна - дуже високорозвинена країна, адже ієрогліфічне письмо, живопис тушшю, порох та компас, пензлик, шовк і папір - все це винайшли китайці на різних етапах розвитку своєї стародавньої цивілізації. Розвиток китайської культури вражає незвичайно послідовним прагненням до вдосконалення людської думки.
Сучасний Китай - третя за величиною країна у світі після Росії й Канади. Його територія складає більш ніж 9,6 млн. квадратних кілометрів. Простягаючись на 5000 кілометрів східною частиною Азіатського материка, Китай відзначається великим різноманіттям рельєфу та клімату.
Стародавній Китай займав тільки частину території, на якій розташовано Сучасний Китай. Його земля була обмежена на півночі Жовтою рікою - Хуанхе, на півдні - Блакитною рікою - Янцзи. На заході лежать гори й пустелі Центральної Азії, на північному заході - степи, а на півдні - гори Південної Азії. На цій території проживало безліч племен мисливців та хліборобів. Вони розмовляли різними мовами, а свою землю називали Тянь Ся - Піднебесна або Чжун Го - Серединна держава. За епохи імперії Хань формується єдиний китайський народ. Саме тому сучасні китайці й називають себе хань жень - ханьська людина. Назва країни «Китай» виникла набагато пізніше. Вона походить від назви народу кидань, який завоював Північний Китай у Х ст. н.е.
Назва «Китай» запозичена, вірогідно, в середньоазіатських народів, які назвали країну, виходячи з імені китаїв, народу монгольського походження, який володів у Х-ХІІ ст. н.е. Північним Китаєм. Досліджуючи легенди та перекази учених, можна заявити, що близькосхідна і західноєвропейська назви країни ведуть своє походження від таджицько-персидського слова «чин». У свою чергу, ця назва походить від назви давньокитайського царства Цинь, яке в третьому ст. до н.е. захопило більшу частину Китаю. Самі ж китайці мали декілька варіантів назви своєї країни, але найчастіше називали її за ім'ям династій, що правили. Наприклад, Чжоу, Шан, Цинь, Хань тощо. За давнини, як вже згадувалося, була поширена назва Чжун Го («Серединна держава»), яка збереглася до теперішнього часу.
На протязі всієї історії китайська культура не втрачала своєї активності, зберігаючи монолітність. Кожна з культурних епох залишала для нащадків неповторні за красою та різноманітністю цінності.
Цивілізація Стародавнього Китаю виникла в долині річки Хуанхе. Саме тут у 20-роках шведський археолог Андерсон відкрив поблизу села Яншао в провінції Хенань залишки культури епохи неоліту - найпізнішого етапу кам'яного віку, коли стародавні люди вже вміли виготовляти керамічні вироби. Андерсон назвав культуру Яншао «культурою фарбованої кераміки» за типом виявлення у тих місцях керамічних посудин з яскравим геометричним орнаментом. Вік культури Яншао нараховує близько 6 тисяч років.
Найбільш показовим для ранньої культури Яншао є велике поселення, розкопане в 50-х роках ХХ століття поблизу села Баньпо в провінції Шеньсі. Мешканці цього поселення жили в напівземлянках круглої або прямокутної форми, дах яких підтримувався стовпами; вогнище в хатині розкладалося прямо на землі. Деякі землянки використовувалися як гончарні майстерні. Майстри, які в них трудились, скоріш за все, ще не знали гончарного круга, проте вміли доводити температуру випалювання до 1500 градусів за Цельсієм. На мою думку це неабиякий талант. Також на деяких посудинах видно майстерно промальовані зображення тварин, риб і фантастичних істот. Люди культури Яншаю в основному займались землеробством, засіваючи свої поля просом. А ось їхніми домашніми тваринами були собаки та свині.
У другій половині третього тисячоліття до н.е. відбулися помітні зміни в культурі Яншао. Поступово зникає кераміка, а замість неї з'являється сірий і чорний посуд, виготовлений вже за допомогою гончарного круга. Так складалась культура Луншань, або культура чорної кераміки. Поселення цієї культури розташовувалися звичайно на узвишшях і були оточені глинобитним насипом. Домашніми тваринами представників культури Луншань були собаки, свині і бики. Цікаво, але як нещодавно з'ясувалось, коні їм, як і представникам культури Яншао, ще не були відомі.
Не дивно, що злиття таких культур як Луншань і Яншао - а точніше накладення першої на другу - стало основою для появи на території Північно-Китайської рівнини найдавніших міст, з яких починається розвиток історії китайської цивілізації.
2. Виникнення першої китайської держави
Наприкінці ІІІ тисячоліття до н.е. провідну роль на території Китаю відігравали племена шан і ся. Врешті решт вирішальну битву відіграло плем'я шан, з ім'ям якого пов'язується створення першої китайської держави. Про плем'я ся археологічні дані майже нічого не розповідають. Про це плем'я можна говорити лише спираючись на інформацію з літературних джерел.
Плем'я шан спочатку заселяло басейн річки Ішуй (північно-західна частина нинішньої провінції Хебей). Пізніше, на думку деяких сучасних китайських вчених, назване плем'я розселилося з басейну річки Ішуй в різних напрямках: на територію сучасної західної провінції Шаньсі, на південь - в Хенань, на південний схід - вздовж узбережжя Бохайської затоки до півострова Ляодун.
Наприкінці вісімнадцятого століття до н.е., за часів правління Чен Тана, плем'я я було остаточно підкорене. Чен Тан, як того вимагала китайська традиція, заснував династію під назвою шан.
Пізніше, після падіння цієї династії, в написах на бронзових посудинах династію шан, а також державу в цілому, як і її населення, стали вперше позначати ієрогліфом «інь». Ця назва стала загальновживаною як у стародавніх джерелах, так і в сучасній китайській та світовій літературі. Ми також застосовуємо для позначення тієї ж держави або періоду дві назви: Інь і Шан.
Основні джерела відомостей про царство Шан (Інь) - дані за результатами археологічних розкопок залишків останньої столиці цього державного утворення, міста Шан, знайдених в районі міста Аньян (сучасна провінція Хенань).
Особливий інтерес являють тут кістки з написами. Достовірно встановлено, що написи ці є не що інше, як ворожбитські написи - питання інських царів, адресовані оракулам, і відповіді останніх. Написи вирізані на кістках найрізноманітніших тварин (наприклад биків, оленів і т.д.), на панцирах черепах, і їх можна віднести до періоду від чотирнадцятого до дванадцятого ст. до н.е. Саме тоді утворила перша китайська держава, на чолі якої стояв правитель - ван, який був одночасно й верховним жерцем.
У той час в усіх галузях життя мешканців Китаю відбулися значні зміни: було винайдене шовкопрядіння, бронзоливарна справа, ієрогліфічна писемність, зароджуються основи містобудування.
Китайські міста мали форму правильного прямокутника і були оточені глинобитною стіною. Місто поділялося на квартали, в яких розташовувалися будинки знаті, житла простих людей, майстерні ремісників. Палац правителя відрізнявся від інших будівель розмірами й оздобленням. Палац височів на глинобитній прямокутній платформі. Його широкий дах спирався на дерев'яні стовпи, за підмурівок для яких брали бронзові диски. Планування міст, палаців, форма жертовних олтарів пояснювались віруванням стародавніх китайців. За їхніми уявленнями, Земля мала квадратну форму, а небо - круглу. Круглі й квадратні олтарі, де приносилися жертви Небу й Землі, зводилися за межами міста.
Багато виробів художніх ремесел періоду Шан-Інь призначалися для ритуальних церемоній на честь духів предків і божеств, які керували силами природи. Підземні поховання знаті являли собою дві розташовані одна над одною глибокі підземні камери хрестоподібної чи прямокутної форми. Їхня площа досягала інколи чотирьохсот квадратних метрів, стіни й стеля були розписані червоними, чорними й білими фарбами або інкрустовані, тобто прикрашені шматочками каменю металу і т.д. Вхід у поховання охороняли кам'яні фігури фантастичних звірів. Візерунки, що прикрашали статуї, а також усі предмети, які клали в поховання, мали магічний зміст і пов'язувалися єдиною символікою.
У період Шан-Інь китайці досягли великої майстерності в обробленні бронзи, що підтверджується великою кількістю бронзових посудин, знайдених у похованнях того часу.
Нещодавно стало відомо, що одночасно з царством Шан осередок високорозвиненої цивілізації бронзового віку існував к Сичуанській улоговині. Тут, неподалік від міста Ченду, знайдено велику кількість витончених бронзових масок, які використовувалися в ритуальних виставах, а також бронзове начиння, зброю, зображення птахів, змій тощо.
3. Період Чжоу як період закладення фундаменту китайської цивілізації
Агресивність держави Шан-Інь, яка потребувала постійного поповнення військової здобичі і полонених, не могла не викликати опору сусідніх племен. Одним з таких племен, що мешкали на західному рубежі шанських володінь було плем'я чжоу. Якось інцям вдалося здійснити декілька вдалих походів проти чжоусців і навіть убити їхнього ватажка. Син вбитого ватажка вирішив помститися вбивцям свого батька. Він зібрав антиінську коаліцію племен, але з невідомих причин помер, не встигнувши перейти до рішучих дій. Це зробив вже його син, який, скориставшись з того, що інські війська брали участь у військових діях на південному сході рушив на інську столиці і в битві поблизу містечка Мує розгромив інців. Столиця Інь упала, останній інський правитель (в історію він увійшов під «тирана Цзе») був убитий. Це сталося, вірогідніше за все, у 1027 році до н.е. В наступному століття чжоусці розширили свої володіння на півдні, півночі і заході. Їх правління продовжувалося з 1122 по 403 рр. до н.е. Вони запозичили культурні досягнення інців, у тому числі писемність, техніку лиття бронзи, архітектурні прийоми.
У період Чжоу було вироблено систему планування міст, яка збереглася в Китаї і в подальшому, лише з незначними вдосконаленнями. Головні правила будування й планування міст, розташування вулиць і палаців були викладені в трактаті архітектури «Чжоулі». Прямокутне в плані місто оточувалося фортечним муром. Прямокутне в плані місто оточувалося фортечним муром. У центрі міста розташовувався імператорський палац, також оточений муром. Зі східного й західного боків палацу розташовувалися культові споруди. Все місто під прямим кутом перетинали широкі вулиці.
У період Чжоу в Китаї було широко поширене виробництво речей з нефриту. Особливо багато їх знайдено в похованнях. Наприклад, на груди і під спину померлого клали нефритові диски (бі) з круглими отворами по центру - символи Неба. Диски були вкриті різьбленням, яке зображувало зорі і хмари.
Перші правителі Чжоу роздали своїм родичам і ватажкам дружніх племен уділи в спадкове володіння. Усього таких дарунків зареєстровано близько 200. Свій уділ отримали й нащадки інського дому.
Власники уділів утворили верству спадкової знаті (чжухоу), де титул батька, зокрема, успадковував лише старший син. Найзначніші титули - гун і хоу - носили найближчі родичі правителя, якого називали Сином Неба (тянь цзи). Найнижчу верству чжоуської аристократії складали ші, або «служиві люди» - нащадки знатних людей по боковій лінії. Але нарешті, нижче за ші знаходилися простолюдини-землероби, з яких набиралося піше військо. Також у чжоуському суспільстві були й раби.
Так у державі Чжоу склався ієрархічний устрій, який охоплював усі боки життя суспільства. Чжоусці відмовилися від людських жертвопринесень і проголосили головною чеснотою людини її доброчинність. Навіть, зокрема, молодший брат засновника Чжоуської династії Чжоу-гун увійшов в історію як зразок доброчинного мужа і мудрого порадника, без якого імператор не може керувати Піднебесною.
Саме за часів Чжоуської династії склалися головні державні інститути й моральні цінності, які визначали сутність китайської імперії та культури, тому, безперечно, цю династію можна вважати засновницею китайської цивілізації.
З часом на традиційні місця мешкання чжоусців все частіше почали нападати західні племена, і в 771 р. до н.е. правитель Чжуу Пін-ван був змушений перенести столицю на схід, у місто Ло-і (на місце сучасного Лояна). Тепер чжоуський правитель жив на землі удільних правителів, і його влада над останніми перетворилася на суто номінальну. Йому лише залишалося сподіватися на силу морального авторитету. Саме тоді почався період «Воюючих Царств», або, як його ще називають період Східного Чжоу («Розділених Царств») - період роздрібненості, яка все більше поглиблювалася, і суперництва між окремими уділами, яке поступово посилювалося.
На політичній карті Китаю того часу можна виділити дві основні групи уділів, а фактично - самостійних царств. У центрі тодішнього ареалу китайської цивілізації розташовувалися відносно невеликі і слабкі у воєнному відношенні царства, які в переважній більшості були засновані найближчими родичами перших чжоуських царів. До їхнього числа належали царства Лу, Вей, Чжен, Цзинь, Хань, Сун та ін. Саме правителі цих центральних уділів вперше почали називати свої володіння Серединною державою. На периферії ж виникли більші й могутніші держави: на сході - приморське царство Ці, яке розбагатіло в результаті торгівлі сіллю, залізом і морепродуктами; на півночі - царство Янь; на заході - царство Цинь, багате на бойових коней; в районі середньої течії річки Янцзи - царство Чу, найбільше з усіх давньокитайських царств; у пониззі Янцзи - царства У і Юе.
З сьомого століття до н.е. серед найсильніших царств розгортається справжня боротьба за першість. У 544 році до н.е. удільні правителі на своєму загальному з'їзді уклали договір про мир, але й цієї угоди дотримувалися недовго. Невдовзі війни спалахнули з новою силою.
Але життя, незважаючи ні на що, не зупинялося. З'явилися нові дороги, мережа каналів з'єднувала столиці царств. Розвивалися торгівля й ремесла. Окремі райони й великі міста спеціалізувалися на виробництві тієї чи іншої продукції. Наприклад, Янчжоу і Цинчжоу уславилися своїми шовковими тканинами, в царстві Чу виготовляли гострі наконечники для стріл, у царстві Хань відливали особливо міцні мечі.
Міста Китаю поступово перетворювалися на центри знань. Сюди сходилися освічені люди: вчені, філософи, поети. В середині І тисячоліття до н.е. китайські вчені створили зоряний каталог і місячно-сонячний календар, з яких зробили спробу узагальнити багатовіковий досвід спостережень за явищами природи. «Трактат про гори й моря» («Шаньхайцзин») увібрав у себе велику кількість стародавніх міфів та легенд.
Свідчення про життя Всесвіту, які накопичилися, вимагали філософського осмислення. Так виникли найважливіші вчення - конфуціанство і даосизм.
Даосизм виник на межі з шостого по п'яте століття до н.е. Його засновником був мудрець Лао-цзи, автор відомої «Книги про дао і де». Головне слово в цій праці - дао, що буквально означає шлях. Цим словом позначали також й інші поняття: правило, порядок, сенс, закон тощо. Дао вічно єдине, незмінне, неперехідне. Воно є коренем усього, матір'ю всіх речей: людина залежить від землі, земля - від неба (космосу), небо - від дао, а дао - від самого себе. Дао - це єдиний об'єктивний закон, якому підпорядковується весь світ.
Лао-цзи стверджував, що людина, не будучи спроможною змінити природний порядок речей, повинна надати можливість речам розвиватися самим по собі. Призначення людини полягає в пасивному спостеріганні за природним перебігом подій і в намаганні осягнути науку дао.
Прихильники даосизму проповідували відмову від активних дій і висували теорію недіяння. Ця теорія - основний принцип даосизму. Лао-цзи стверджував, що все у світі залежить від дао, а не від «божественного бажання» або якихось надприродних сил. Не заперечуючи існування богів, він вважав їх усього лиш породженням дао. Даоси заперечували культ предків, відкидали жертвопринесення небу, землі, річкам, горам та іншим обожненим явищам природи. Також Лао-цзи вважав (щодо теорії недіяння), що великі держави, великі царства не потрібні. Селянам слід дати спокій, вони мають жити згідно з традицією: «Нехай країна буде маленькою, а народ нечисленним; скільки б у людей не було знарядь, нехай вони ними не користуються; люди нехай до самої смерті не йдуть далеко від домівки» якщо будуть кораблі, візки, нехай ніхто на них не їздить; якщо будуть панцири, мечі, нехай ніхто не воює; замість того, щоб писати, нехай люди краще плетуть бахрому й китиці; нехай буде ошатним їхній одяг, нехай буде мирною їхня оселя, нехай будуть щасливими їхні звичаї; і якщо вони зазирнуть за межі сусідньої країни ї звідти долине кукурікання півнів, гавкіт собак, то нехай доживуть до старості, ніколи не побувавши на тому боці».
«Якщо не піднесуть розумників, у народі запанує порядок і мир; якщо не будуть більше потрібні рідкісне й дороге, припиниться пограбування народу».
Легенда розповідає, що Лао-Цзи, наляканий війнами та суспільним безладом, які панували в ті часи, вирішив покинути Китай, подавшись на захід верхи на буйволі. Коли він уже мав перетнути кордон, один із воїнів, які стояли там на сторожі, попросив його щось написати про своє вчення. І хоча Лао-Цзи був переконаний, що його думки неможливо виразити словами, усе-таки погодився задовольнити прохання воїна. «Дао Де Дзин» («Дорога та її сила»), де зібрано думки Старого Вчителя, була написана в ІІІ ст. до н.е. його послідовниками.
Моя думка з приводу теорії недіяння двояка. Адже, звісно, патріотизм та вічний мир - це дуже добре, але життя, на мою думку, не має сенсу без освіти, морального та духовного розвитку, а головне - віри.
До речі, основна категорія вчення Дао трактувалося як «шлях природи». Ідеалом суспільного життя вважалося повернення до «природної рівності» - «золотого віку» людства.
Центральною проблемою доктрини даосизму є вчення про безсмертя. Створення такого вчення стало найважливішою метою даосизму через те, що в давньокитайській філософсько-релігійній думці проблема безсмертя душі була в цілому розвинена мало. Даоси створили своє вчення про безсмертя, виходячи з віри у фізичне безсмертя через безкінечне продовження життя.
У Китаї з'явилися монастирі, в яких жили десятки й сотні тисяч даоських монахів, які отримували значні прибутки від землі й від своєї релігійної діяльності. Діяльність монахів і жерців була надзвичайно різноманітною: вони пророкували долю, ворожили - кількість способів ворожіння досягала багатьох десятків, займалися виганянням злих духів, продавали заклинання й амулети, визначали кращі, тобто вільні від злих духів місця для зведення могил і будівель, визначали дні й години, найбільш сприятливі для будь-якої важливої справи - весілля, похорону, моменту вирушення в дорогу. Вірячи, що душа померлого здатна впливати на долю живих, жерці й монахи намагалися задобрити її хорошим місцем для поховання тіла, точним дотриманням усіх обрядів під час похорону тощо.
Приблизно в той же час, на межі з шостого по п'яте століття до нашої ери, в Китаї виникає інша дуже важлива релігійно-світоглядна система - конфуціанство. ЇЇ засновником був проповідник Кун-Цзи, відомий у європейській транскрипції як Конфуцій (Учитель Кун). Причину всіх негараздів і безчинств у суспільстві - а час дійсно був неспокійним, недаремно цей час увійшов в історію як період «Воюючих царств» - Конфуцій убачав у занепаді моралі людей. Він вважав, що головними чеснотами людини є вірність, слухняність і повага до батьків та старших.
Конфуцій учив , що кожній людині відведене цілком певне місце у світі й суспільстві; також вчитель Кун стверджував, що суспільна структура, як і структура всього світу, є вічною й незмінною. Кожна людина повинна виконувати відведену їй у суспільстві роль: син повинен поважати свого батька, підлеглий - начальника. В основі такої поведінки людини повинні лежати мораль і етика: Конфуцій вірив, що людина за своєю природою більше схильна до добра, ніж до зла, сподівався на ефективність моральної проповіді і виступав проти тих, хто прагнув заснувати суспільство, побудоване на насильстві і страхових покарань.
Конфуцій говорив про необхідність морального авторитету уряду: «Якщо влада не буде жадібною, то й люди не будуть красти. Держава, в якій все гаразд, обов'язково дасть людям щасливе життя».
Вчення Конфуція - це перш за все зібрання правил, моральних настанов, в основі яких лежала ідеалізація давнини, ідея про необхідність дотримання встановлених норм життя і культ покірності по відношенню до старших за віком і посадою. Це вчення вплинуло на весь китайський народ та на всі народи Східної Азії.
Філософ вважав, що китайці мають бути врівноваженими і справедливими, а ще був глибоко переконаний у тому, що:
«За манерами легко впізнати виховану людину»;
«Чого собі не бажаєш, того не роби іншим»;
«Хто, плекаючи старе, осягає нове, той може буде вчителем».
Ідеал суспільного устрою Конфуцій вбачав у тому, щоб кожний був на своєму місці: «Правитель має бути правителем, працівник - працівником, батько - батьком, а син - сином».
Конфуцій не покладав великої надії на нащадків стародавніх знатних родин. Він хотів спиратися на тих, кого шляхетними робили їхні знання, гуманність і чесноти: «Той у кому природні якості пригнічують освіченість - дикун. Той, у кому освіченість природні якості, - пересічний переписувач. Той, у кому врівноважені освіченість і природні якості, перетворюється на шляхетну людину».
Згодом конфуціанство з панівної ідеології перетворюється на найважливішу державну релігію. У ІІІ ст. до н.е. Конфуція було канонізовано, його особистість було оточено ореолом святості, на його честь будуються храми. На основі його вчення і давніх релігійних вірувань виникає конфуціанство як релігійна система. У ІІ-І ст. до н.е. вона стає державною релігією Китаю. Ця релігія висвічувала ідею тотального панування й підкорення, її найважливішим догматом було обожнювання імператора й освячення його влади.
Конфуціанство не мало особливої касти жерців: функції верховного жерця виконував сам імператор, спілкування ж з дрібними божествами було привілеєм державних чиновників, так званої вченої верстви. Чиновники досконало знали конфуціанську літературу: (це було основним критерієм при відбиранні їх на службу), і саме вони були основними охоронцями конфуціанських заповідей.
Порушення конфуціанських заповідей каралося навіть смертною карою як найтяжчий злочин. Звичайним покаранням було перетворення на державних рабів як самого порушника, так і членів його родини.
6. Перший правитель Китаю - правитель царства Цинь
Спочатку Китай складався з безлічі окремих частин. У кожній з них був свій правитель - ван. Вани вважали, що походять від ластівки. Жорстокі війни між царствами з четвертого по третє століття до нашої ери призвели врешті-решт до виділення найбільш сильного у воєнному відношенні царства Цинь. Своїми успіхами цинські правителі не в останню чергу були зобов'язані радикальним реформам, які здійснювалися в їхньому царстві Шан Яном (помер у 338 р. до н.е.). Реформи Шан Яна сприяли різкому посиленню державного війська й державної влади в цілому. В 314 р. до н.е. цинський правитель отримав велику перемогу над західними кочовими племенами, а через три роки потому підкорив Сичуанську улоговину. В 249 р. до н.е. цинці ліквідували чжоуського царя, поклавши край Чжоуській династії. В наступні роки правителеві Цинь вдалося поодинці розбити держави, які протистояли йому: в 228 р. до н.е. впало північне царство Чжао, в 225 р. до н.е. - царство Вей, у 223 р. до н.е. - царства Хань і Чу, а потім настала черга царств Янь і Ци. Так весь стародавній Китай було об'єднано під владою Цинь.
Об'єднавши під своєю владою весь Серединний світ, правитель Цинь узяв собі новий титул хуанді, що складався з ієрогліфів, які раніше стосувалися лише божеств і міфічних героїв. Цей термін прийнято перекладати словом «імператор». Сам же володар Цинь увійшов в історію під іменем Цинь Шіхуанді, що означає Перший Імператор Цинь.
Об'єднувач Китаю негайно здійснив низку символічних жестів, які підтверджували його становище єдиного володаря світу: він об'їхав усю країну, встановив на різних її рубежах пам'ятні стели, піднявся на священну гору Тайшань і здійснив на її вершині жертвопринесення Небу, розпочав будівництво грандіозних палаців у столиці тощо. Але значно більше значення для подальшої історії Китаю мали його нововведення, спрямовані на уніфікацію політичного й суспільного життя імперії. Цинь Шіхуанді відмінив колишні удільні володіння і запровадив єдину систему правління країною, розділивши Китай на 36 областей, які в свою чергу, ділилися на повіти. Було введено єдині правила державної служби й критерії оцінювання службових заслуг чиновників, причому місцеві службовці повинні були мало не щодня доповідати своїм начальникам про стан справ в управах; навіть відсутність чиновника на службі через хворобу слід було засвідчити документально. Було уніфіковано гроші, введено єдині міри довжини й ваги, єдину писемність, навіть єдину ширину осі для возів. Цинь Шихуанді ввів також єдину назву для своїх підданих - «чорноголові». Підданим імперії заборонялося володіти зброєю, а з вилучених цинськими властями залізних мечів, списів та іншого озброєння було відлито 12 велетенських статуй, які встановили в цинській столиці.
Цинь Шихуанді потурбувався про безпеку зовнішніх кордонів своєї імперії. Він розпочав будівництво грандіозної стіни вздовж північних рубежів Китаю, зігнавши на роботу декілька мільйонів людей. Ця стіна повинна була захищати Китай від набігів кочових племен. Одночасно Цинь Шихуанді послав війська на Південь - у район сучасних провінцій Гуандун і Фуцзянь. Там було збудовано фортеці й засновано нові області, перше китайське населення яких склали самі поселенці.
Шихуанді вжив рішучих заходів і для забезпечення своєї ідеологічної єдиначальності. Він заборонив своїм підданим читати будь-які книжки за винятком тих, які могли принести практичну користь (до останніх зараховувалися посібники з землеробства, ремесел, медицини, ворожіння). Стародавні китайські історики свідчать, що в 213 р. до н.е. відбулося знамените «спалення книг», тоді імператор наказав спалити старовинні книги, а 460 учених закопати живцем у землю, бо вони були запідозрені у нелояльності до режиму. китайський цивілізація побут письменність
Цинь Шихуанді був надто жорстоким імператором. Селяни віддавали 2/3 врожаю чиновникам, а самі жили надголодь. За найменшу провину людей били по п'ятам бамбуковим ціпком або відрізали їй ніс. Якщо злочин був серйознішим, то людину могли стратити, живцем зваривши в казані, розпиляти навпіл або четвертувати. Лише як вияв особливої ласки для тих, хто завинив, вельможа міг дістати почесне покарання. Шихуанді посилав йому меч, щоб він покінчив життя самогубством у власному будинку. За злочин однієї людини карали всіх її родичів,а також кілька родин сусідів. Імператора не любили ані вельможі, ані простий народ. Побоюючись замахів на своє життя, володар щоночі перебував у різних місцях, аби ніхто не знав, де він ночує.
У віці сорока восьми років імператор раптово з невідомої причини помер. Але його так боялися, що, за легендою, впродовж року після смерті його тіло возили на колісниці, а чиновники звітували перед ним.
7. Восьме диво світу - Велика Китайська стіна
Велика Китайська стіна - одна з найвеличніших і наймайстерніших будівельно-технічних споруд усіх часів. Ця гігантська фортечна споруда перегороджувала й одночасно відкривала шлях до багатств і таємниць Китайської імперії. Розміри Великої Китайської стіни настільки вражаючі, що її називали восьмим дивом світу. У світі немає такої споруди, опис якої вимагає тільки найвищого ступеня порівняння. «Найбільше будівництво, будь-коли здійснене людьми», «найдовше фортечне укріплення», «найбільше у світі кладовище», «Стіна сліз» - подібних визначень, які б стосувалися цієї споруди, незліченна кількість. Наскільки ж грандіозна ця споруда насправді? Вона схожа на звивистий тулуб дракона, стіна простягалася через усю країну на 2450 км, а якщо взяти до уваги всі її відгалуження й звивини, то це число збільшується до 6500 км. Протягом 2100 років її будували мільйони солдат і робітників, і незліченні тисячі їх склали на цьому будівництві голови. Історики на найрізноманітніші стародавні китайські видання стверджують, що в сьомому ст. н.е. тільки за 10 днів там загинуло 500 000 людей.
Історія Великої Китайської стіни бере свій початок принаймні в п'ятому столітті до н.е. Це був час, коли після розпаду єдиної китайської держави Чжоу на її місці утворилося декілька царств. Захищаючись один від одного, правителі цієї епохи, що ввійшла в історію Китаю як «період розділених царств», почали будувати оборонні стіни. Крім того, в двох північних, переважно землеробських державах Цинь Чжао і Янь, було вирито рови і зведено земляні насипи, щоб укріпити кордони, яким загрожували набіги монгольських кочівників, що жили в північних степах.
За часів правління Цинь Шихуанді за його наказом для захисту північних рубежів імперії стіною були з'єднані оборонні споруди, які вже існували, а також було збудовано нові. Ціла армія, в яку входили 300 000 солдат і до мільйона підневільних робітників і в'язнів , взялися за тяжку працю, укріплюючи, а інколи зносячи і заново відбудовуючи фортечні стіни.
На відміну від попередніх укріплень, які являли собою в основному рови й земляні насипи, утрамбовані в дерев'яній опалубці, стіни зводились із застосуванням найрізноманітніших методів. Оскільки підвозити матеріали було важко, широко використовувалися ресурси, які були в наявності в кожному районі. В горах витісували кам'яні блоки, в лісистій місцевості найчастіше стіна ззовні складалась з дубових, соснових або ялинових колод, а в середині заповнювалася утрамбованою землею. В пустелі Гобі застосовували суміш із землі, піску й галечника.
Від самого початку захист кордонів вимагав не лише міцних укріплень: для відбивання можливого нападу на стіні розміщувалися постійні гарнізони. За допомогою сигналів, які посилалися на відстань прямої видимості, повідомлення з одного кінця стіни на інший могло бути передане усього за 2
Стародавній Китай реферат. История и исторические личности.
Курсовая На Тему Договор Аренды Транспортных Средств
Подводка К Аргументам В Итоговом Сочинении
Курсовая работа по теме Металлические пены
Контрольная работа по теме История и значение сланцевого газа
Финансы Темы Диссертаций
Контрольная работа по теме Перевод в современном мире
Курсовая работа по теме Баланс сбережения и потребления в экономике
Отчет по практике по теме Операционная система Windows 7
Контрольная работа: Анализ Интернет-ресурсов органов по делам молодёжи
Реферат В Области Пожарной Безопасности
Әлеуметтік Желі Эссе
Тетрадь Для Лабораторных Работ По Физике 8
Статья На Тему Банковский Маркетинг: Проблемы И Перспективы
История Болезни На Тему Болезнь Паркинсона (Дрожательно-Ригидная Форма)
Дипломная Работа По Охране Труда Темы
Реферат На Тему Инновационные Технологии
Тема Курсовой Проектная Деятельность
Реферат по теме Применение современных информационно-коммуникационных технологий в преподавании дисциплины 'История изобразительного искусства и культуры' в высшем учебном заведении при подготовке учителей изобразительного искусства
Фундаментальная Экономическая Проблема Выбора Курсовая
Реферат: Языческие обряды у современных славянских народов
Прагмалингвистический анализ социального статуса человека - Иностранные языки и языкознание реферат
Экспертные ошибки в контексте общего понятия термина "Ошибка" - Государство и право реферат
Практика на торговом предприятии - Бухгалтерский учет и аудит отчет по практике