Специфіка та функції парадоксу в п’єсі Б. Шоу "Пігмаліон" - Литература творческая работа

Главная

Литература
Специфіка та функції парадоксу в п’єсі Б. Шоу "Пігмаліон"

Літературна спадщина Бернарда Шоу як об’єкт наукової уваги у вітчизняному і зарубіжному літературознавстві. П’єса Б. Шоу "Пігмаліон" крізь призму наукової аналітики. Роль парадоксів у творенні художнього світу твору. Специфіка використання парадоксів.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Міністерство освіти і науки України, молоді та спорту України
Запорізьке обласне відділення МАН України
Відділення: Філологія та мистецтвознавство
Специфіка та функції парадоксу в п'єсі Б. Шоу “Пігмаліон”
Розділ I. Творчість Бернарда Шоу в світлі сучасних наукових інтерпретацій
1.1 Літературна спадщина Бернарда Шоу як об'єкт наукової уваги у вітчизняному і зарубіжному літературознавстві
1.2 П'єса Б. Шоу “Пігмаліон” крізь призму наукової аналітики
Розділ II. Парадокси в п'єсі “Пігмаліон”: специфіка і функції
2.2 Специфіка використання парадоксів у творі Б. Шоу “Пігмаліон”
2.3 Роль парадоксів у творенні художнього світу твору
Інтерес до творчості англійського письменника Джорджа Бернарда Шоу - видатного англійського драматурга, критика, романіста і громадянського діяча, вже понад століття залишається навдивовижу стійким: перекладені багатьма мовами твори і сьогодні продаються мільйонними накладами та знаходять своє втілення у чисельних театральних та кінопостановках.
Особливе місце у творчості письменника займає комедія “Пігмаліон”, яка вже доволі довгий час вражає читача та глядача не тільки дотепним та витонченим гумором, але й чисельними парадоксами, які увійшли до золотого фонду світової афористики.
Актуальність роботи зумовлена тим, що дослідження аналізу парадоксів п'єси Б. Шоу “Пігмаліон” є вкрай важливим для розуміння естетичної позиції письменника та з'ясування його місця в історико-літературному процесі. Основною метою роботи є з'ясування структурно-семантичних та естетичних функцій парадоксу в п'єсі Б. Шоу “Пігмаліон” Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
- зібрати і систематизувати наукову інформацію щодо літературної спадщини та художнього методу Б. Шоу;
- спираючись на досвід, накопичений в літературознавстві, дати характеристику парадоксу як художнього тропу;
- зробити вибірку афоризмів з тексту п'єси Б. Шоу “Пігмаліон” і запропонувати власну модель їх класифікації;
- з'ясувати роль парадоксу у формуванні художнього світу твору та його стилістичної палітри.
Об'єктом дослідження у роботі є текст п'єси Б. Шоу “Пігмаліон”, а предметом дослідження - чисельні парадокси, із якими письменник знайомить читача.
Методологія даної літературознавчої розвідки спирається на описовий та герменевтичний метод, а також метод суцільної вибірки.
Теоретичною базою дослідження слугували роботи таких вітчизняних та зарубіжних науковців як О. Анікст, П. Балашов, З. Гражданская, В. Назарець, Є. Васильєв, Н. Жлуктенко, С. Нестерук, Є. Черноземова, О. Пронкевич, Б. Зінгерман, Х.Пірсон, А. Ромм, Е. Хьюз, Д. Гордон, Ф. Деннінгхаус, Н. Галушка, О.Ніколенко, К.Шахова, Є. Тутова, Ю. Дяків, Г. Ступницька, Р. Гром'як, Ю. Ковалів, М. Моклиця та ін.
Наукова новизна даної роботи полягає у тому, що вперше розроблена класифікаційна модель аналізу парадоксів у творі Б. Шоу “Пігмаліон”
Практичне значення роботи: результати роботи можуть використовуватися при вивченні курсів “Світова література”, “Література країн Англії та США”.
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку літератури, який налічує 36 позицій. Загальний обсяг роботи - 28 сторінок (з додатками - 35 сторінок).
Розділ I. Творчість Бернарда Шоу в світлі сучасних наукових інтерпретацій
1.1 Літературна спадщина Бернарда Шоу як об'єкт наукової уваги вітчизняному і зарубіжному літературознавстві
Творчість британського письменника Джорджа Бернарда Шоу (George Bernard Shaw; 26.07. 1856 -- 2.11. 1950) - одне з найвидатніших явищ у літературі ХХ століття. Його художні здобутки вже протягом багатьох десятиліть привертають увагу не тільки читачів, але і багатьох письменників та фахівців з історії літератури. Жанровий діапазон творів цього майстра слова є доволі широким: це і романи (“Нерозумне одруження” (1880), “Любов артиста” (1881), “Професія Кешеля Байрона” (1882), “Нетовариський соціаліст” (1883), і новели (“Дивовижна помста”, (1885)), і (“Серенада” (1885)), і літературно-критичні статті (“Квінтесенція ібсенізму” (1891), “Три п'єси Брійє”(1909)), і чисельні драматичні твори, найбільш відомими з яких є “Пігмаліон” (1912-1913) та “Дім, де розбиваються серця” (1919). Саме цьому письменникові вдалося передати інтелектуальну атмосферу своєї доби, тож не дивно, що саме про нього У. Ірвін свого часу сказав: “Зрозуміти Бернарда Шоу - це означає зрозуміти XX століття” [1, с. 3].
Варто підкреслити, що за Бернардом Шоу також міцно закріпилася репутація “парадоксального белетриста”. Про це свідчать слова самого автора: “мої жарти полягають в тому, що я говорю людям правду” [2]. Не викликає жодних сумнівів той факт, що така здатна до іронії та оптимістична людина доволі часто шокувала своїх сучасників черговим осмисленим жартом або головоломним парадоксом, на який представники інтелектуальної еліти реагували здебільшого доречним питанням: “пророк чи клоун?” [Цит. за 3, с. 6].
Великий майстер парадоксу невтомно дивував читачів оригінальністю, новизною та актуальністю своїх творів при чому не тільки англійців, але й весь світ. Так, широковідомими є такі крилаті вислови письменника як: “ніколи не чини із людьми так, як би ти хотів, щоб вони чинили з тобой. Вони можуть мати інший смак” або ж “ніколи не піддівайся спокусі. Це нахабство, коли ти собою задоволений та образа, якщо незадоволений” [Цит за 4, с. 36].
Біографії та творчості видатного англійського письменника присвячені роботи таких вітчизняних та зарубіжних фахівців з історії літератури та письменників, як О. Анікст [4], П. Балашов [5], З. Гражданская [6], Назарець В., Васильєв Є [7], Н. Жлуктенко [8], С. Нестерук [9], Є. Черноземова [10], О. Пронкевич [11], Б. Зінгерман [12], Х. Пірсон [13], А. Ромм [14], Е. Хьюз [15], Д. Гордон [16], Ф. Деннінгхаус [17], Н. Галушка [18] та ін.
Народився знаменитий драматург 26 липня 1856 року в Дубліні. Навіть про своє походження він з іронією казав: “Я типовий ірландець, моя сім'я походить із Хемпшіра в Англії, а мій найдавніший предок, що оселився в Ісландії 1689 року, був шотландцем” [7, с. 5]. У 1871 році Шоу закінчив дублінську школу для дітей ремісників і торговців, та на цьому припинив свою освіту. У двадцятирічному віці Шоу переїхав до Лондона, де було значно більше можливостей для реалізації власних здібностей та мрій.
Молодий письменник займався журналістикою та спробував писати романи, але вони були лише даниною моді - романи на той час були улюбленим жанром англійців, згадаймо, приміром, твори Ч. Діккенса або ж У.Теккерея. Жоден з творів Шоу видавництва не приймають, оскільки розвиток сюжету та характерів героїв у цих творах був слабким та не відповідав вимогам часу.
Саме у Лондоні вступає до фабіанського товариства: саме там він опановує важливе для своєї майбутньої професії вміння - стає “людиною вулиці” та “агітатором” [3, с. 9]. Перебуваючи у складі фабіанців, Б. Шоу читав лекції про норвезького драматурга Генріха Ібсена, який виступав проти театру як розважального видовища, і ці лекції стали базою для написання у 1891 році книги під назвою “Квінтесенція ібсенізму”. Майбутній драматург підтримував Ібсена у тому, що в п'єсі має бути наявна дискусія, щоб “глядачі самі залучились до учасників подій, а випадки з їх життя стали сценічними ситуаціями” [7, с. 5]. Cаме принципи Г. Ібсена згодом стали творчими принципами й для самого Шоу ? цікавою, за його словами, може вважатися лише така драма, в якій “порушуються й розглядаються проблеми, характери й учинки героїв, які мають безпосереднє значення для самої аудиторії”. [7, с. 5] Справою всього життя драматурга стало створення таких п'єс, що спонукають людей до створення нового суспільства.
У 1890-ті роки Шоу під псевдонімом G.B.S. (Джі-Бі-Ес) пише комічні рецензії на вистави, і здобуває цим великий успіх, а також друкується як музикальний критик, підписуючи свої статті ім'ям Corno di Bassetto. У цей самий період він вперше з'являється світові як драматург. Його дебют пов'язаний із новаторським “Незалежним театром”, який наступного року після свого відкриття поставив цю п'єсу на сцені. Майже одразу було написано ще два твори: “Волокіта” та “Професія місіс Уоррен”, які разом із “Будинками вдівця” склали першу збірку Шоу ? “Неприємні п'єси”, названу так для того, щоб “змусити читача замислитись над деякими неприємними фактами дійсності” [7, с. 6]. Одночасно з “Неприємними п'єсами” Шоу працював ще й над комедіями, які згодом склали цикл “Приємних п'єс”, куди входили такі твори, як “Людина і зброя” (1894), “Кандида” (1894), “Обранець долі” (1985) та “Поживемо - побачимо” (1885). За своїм змістом ці п'єси не більш “приємні”, ніж п'єси першого циклу, але їм була дана іронічна назва, тому що в них автор зовнішньо більше дотримувався рамок жанру салонних комедій.
Більшість дослідників творчості письменника [П. Балашов [5], З. Гражданская [6], Н. Жлуктенко [8], С. Нестерук [9], Є. Черноземова [10], О. Пронкевич [11], Б. Зінгерман [12],, А. Ромм [14], Е. Хьюз [15], Д. Гордон [16] суголосні в тому, що Шоу є одним із засновників “нової драми” та є майстром парадоксу. Варто підкреслити, що як справжній новатор Б. Шоу утвердив в англійському театрі новий тип драми - інтелектуальну драму, в якій основне місце належить не інтризі, не захоплюючому сюжетові, а тим напруженим суперечкам, гострим словесним поєдинкам, які провадять його герої. П'єси Б. Шоу, які автор називав “п'єсами-дискусіями”, захоплювали глибиною проблем, незвичайною формою їх вирішення, вони хвилювали свідомість глядача, примушували його напружено роздумувати над тим, що відбувається і весело сміятися разом із драматургом над безглуздям існуючих законів, порядків та звичаїв.
Варто підкреслити той факт, що більшість дослідників творчості цього автора акцентують нашу увагу на тому, що саме Шоу наважився кинути виклик навіть визнаному драматургові, Великому Барду - Вільяму Шекспіру. Так, приміром, сам письменник вважав, що “вигадані ним [Шекспіром - прим. мої О.М.] картини і героїв для нас реальніші, ніж сама дійсність, - принаймні до того часу, допоки наше знання реального життя, ставши глибшим, не підніметься над усіма загальноприйнятими уявленнями” [Цит. за 10, с. 797]. Тож не дивно, що у 1949 році з-під пера письменника виходить твір із доволі красномовною назвою ”Шекспір проти Шо”.
Широко використовуючи у своїх п'єсах жарти та парадокси, Б. Шоу сміливо виступав проти багатьох суспільних явищ у різних сферах людської діяльності. І це йому добре вдавалось. “Мабуть, іронія - моя стихія” [3, с. 7], казав цей майстер слова, за яким закріпилась репутація майстра парадоксу, якого, до речі, доволі часто порівнюють із не менш відомим письменником -Оскаром Вайлдом ([Н. Жлуктенко [8], Б. Зінгерман [12], А. Ромм [14], Е. Хьюз [15], Д. Гордон [16] та ін).
З початку ХХ століття п'єси Шоу не складають циклів та збірок, тому що вони стають надто різноманітними як за формою, так і за змістом. Але їхній автор тепер перетворився на справжнього класика. Його твори все частіше ставлять у театрах. До цієї доби належать такі шедеври, як “Людина та надлюдина” (1901 рік), де він розвивав ідею “життєвої сили”; “Інший острів Джона Булля” (1904), “Майор Барбара” (1905), “Дилема для лікаря” (1906), “Андрокл і лев” (1911) та “Дім, де розбиваються серця” (1919). Серед багатьох п'єс, написаних драматургом у роки перед Першою Світовою війною, окремо слід виділити п'єсу “Пігмаліон” (1916), яка отримала доволі цікаву характеристику: “роман у п'яти діях” [24, с. 84].
У 1925 році Шоу була присуджена Нобелівська премія, яку він, за своєю звичкою не міг прийняти без чергового парадоксального висловлювання. Драматург жартував, що цю премію йому присудили за те, що він нічого не створив протягом усього 1925 року. До того ж, подякувавши за честь, Шоу відмовився від коштів, заявивши, що гроші для лауреата - все одно що “рятівний круг, який кинули плавцю, що вже благополучно дістався берега” [7, с. 6].
Невдовзі, 2 листопада 1950 року Бернард Шоу помер, не доживши шести років до свого століття.
Таким чином, підводячи підсумки життя Бернарда Шоу, можна використати його власний вислів: “у мені живе трагік, а поряд з ним клоун” [2]. Це стосується і його життя: Бернард Шоу був незвичайною людиною, з почуттям гумору та знатною долею самоіронії, саме він став одним із найвідоміших британських драматургів та зміг подарувати світові свої геніальні творіння.
1.2. П'єса Б. Шоу “Пігмаліон” у фокусі сучасного літературознавства
Однією із комедій Шоу, слава якої сягнула світового рівня є “Пігмаліон” (1912-13), яка вже довгі роки не сходить з театральних підмостків та заставляє аудиторію сміятися, навіть якщо людина вже неодноразово вже бачила цю п'єсу. І хоча минуло багато десятиліть, вона, завдяки своїй безсумнівній оригінальності та художній витонченості, не може не користуватися увагою як глядачів і читачів, так і театральних критиків і літературознавців. Цей твір став об'єктом наукової уваги таких вітчизняних дослідників як О. Анікст [4], П. Балашов [5], 3. Гражданська [6], С. Нестерук [9], О.Ромм [14], О. Пронкевич [11], Н. Галушка [18], О. Ніколенко [19], К.Шахова [20], Є. Тутова [21], Ю. Дяків [22], Г. Ступницька [23] та зарубіжних науковців як Б. Зінгерман [12], Х. Пірсон [13], Е. Хьюз [15], Д. Гордон [16], Ф. Деннінгхаус [17] та ін.
Аналіз робіт, які присвячені дослідженню творчості Б. Шоу показав, що умовно їх можна розділити на дві групи. Перша, яка представлена роботами О. Анікста [4], О.Ромма [14], 3. Гражданської [6], П. Балашова [5], Б. Зінгермана [12], Х. Пірсона [13], Е. Хьюза [15] презентує доволі грунтовні та значущі для літературознавчої науки дослідження, втім, вони розглядають цю п'єсу тільки крізь призму соціальної проблематики. Це жодною мірою не знижує їхню значущість, втім, як вельми слушно зауважив американський літературознавець Д. Гордон, “зміст цієї п'єси та всієї творчості Шоу аж ніяк не зводиться лише до політичних і соціальних питань” [16, с. 21].
Друга група дослідників (С. Нестерук [9], О. Пронкевич [11], Н.Галушка [18], О. Ніколенко [19], К.Шахова [20], Є. Тутова [21] Д. Гордон [16], Ф. Деннінгхаус [17], Ю. Дяків [22] та ін.) розглядає цей твір у більш широкому контексті, звертаючись до власне художнього методу Шоу та сутності його новаторства в царині драми. Думається, що другий підхід є до вивчення творчості автора є більш плідним та результативним, оскільки він робить акцент не на соціальній проблематиці та ідеології, а власне дає уявлення про специфіку новаторства великого драматурга в лоні художньої творчості.
Загальновідомо, що, створюючи “Пігмаліон”, Б.Шоу поклав в основу давньогрецький міф про Пігмаліона. У давньогрецькій міфології Пігмаліон -- легендарний цар Кіпру, який цурався жінок і жив самотньо. У своїй самоті він зробив статую прекрасної жінки і закохався в неї. Пігмаліон звернувся з благанням до Афродіти, щоб вона оживила його творіння. Зворушена такою любов'ю, богиня виконала прохання. Галатея, яка ожила зі статуї, стала дружиною Пігмаліона і народила йому дочку. Відштовхуючись від відомого міфу, Б. Шоу створює полемічно загострену п'єсу, в основі сюжету якої -- парадоксальне, іронічне переосмислення давньогрецької історії про Пігмаліона і Галатею і про велику силу їхнього кохання.
Новаторство письменника полягає в тому, що він осучаснює стародавній міф, переносячи його в обстановку міста Лондон. Втім, відомий парадоксаліст не міг залишити міф недоторканим. У його інтерпретації професор фонетики Хігінс укладає парі з полковником Пікерінгом, що за кілька місяців йому вдасться навчити вуличну торговку квітами правильно говорити і зробити так, щоб вона була достойною представницею тогочасної еліти.
Варто підкреслити, що увагу науковців привертає також і жанрове самоназивання п'єси: так Б. Шоу у передмові до твору називає власний твір “романом-фантазією [англ. «romance»] в п'яти діях” [23, c. 84]. Нагадаймо, що термін “romance“ увів у літературознавство англійський драматург Вільям Конгрів, який у передмові до п'єси “Незнайомка” (1642) писав, що “romance” - це твір, де панує суцільна вигадка і діють міфопоетичні персонажі, а сюжет є напівказковим і сповненим випадковостей у дусі Геліодора [24, с.111-112].
Парадокс в такому підзаголовку, що сполучає прозові елементи з драматургічними, очевидний. Цей підзаголовок також має народжувати, виходячи зі змісту і традиції використання слова “romance”, деякі очікування, що збігаються з тим, що виникає у зв'язку із заголовком п'єси - “Пігмаліон”. Ефект невиправданих сподівань, у свою чергу, просліджується в тому, що письменник руйнує передбачуваний як глядачами, так і критиками традиційний для роману фінал: Еліза вийшла заміж не за Хіггінса, як того можна було очікувати, а за Фредді, як вона й обіцяла у фіналі п'єси.
До питань, які все ще цікавлять науковців, належать сюжетна організація п'єси та її проблемно-тематичний комплекс. Так, вітчизняний дослідник О. Пронкевич вельми слушно зазначає, що “створюючи новий тип драми, Шоу був впевнений, що сучасна драма обов'язково повинна бути з дискусією. Він фактично відмовився від традиційної структури п'єси: “зав'язка - розвиток дії - розв'язка”. Натомість він запропонував інший варіант: “зав'язка - розвиток дії - дискусія”. [15, с 265-266].
“Пігмаліон” є новаторською комедією автора, оскільки окрім того, що автор торкався актуальних для тогочасного читача питань, він певною мірою і стимулював його до розмислів на різноманітну тематику. У творі автор поєднав дві теми, що однаково його хвилювали: проблему соціальної нерівності та проблему класичної англійської мови. Головною проблемою, яку Шоу майстерно вирішує в цьому творі, стало питання: “чи є людина істотою, яку можна змінити?”.
Цікавим також є і кут зору на цей твір запропонований вітчизняним дослідником С. Нестеруком: Він зазначає, що “найперше завдання, яке ставить перед собою англійський драматург - виразити загальне завдяки частковому. Тому сюжетами творів стає боротьба між фактами, запропонованими дійсністю, і дійсністю як такою. Одначе драматург усвідомлював, що п'єси не можуть бути насичені лише філософськими абстракціями. Тому Б. Шоу звертається до парадоксу, який стає основним елементом сюжету й характерів” [9, с. 13].
Парадоксальність висловів, парадоксальні ситуації - все це Б. Шоу використовує для того, щоб розворушити читача та глядача, змусити його побачити протиріччя суспільного життя, звернути увагу на соціальні пороки та заразом посміятися над усім цим. Сміх - найсильніше зі знарядь критики в арсеналі художніх засобів Б. Шоу. Цей драматург не схильний піклуватися про природність та правдоподібність дії і драматичних ситуацій. Кожна його п'єса - це, перш за все, збірка дотепних діалогів, що слугують авторові для того, щоб донести читачам і глядачам свої думки. Як підкреслює з цього приводу О. Ніколенко, парадоксальність з-під пера Б. Шоу має життєву основу, у якій конфліктна ситуація порушує звичний хід подій, отже - виявляє “банальну безглуздість і зовнішню обманливість оточуючого світу” [19, с. 9].
Досліджуючи художні виміри літературного характеру в драмах Шоу, дослідниця Г. Ступницька доходить висновку, що “вагому роль у художній концепції Б. Шоу, в якій засіб парадоксу є основоположним, відіграє змалювання різновекторних світоглядних домінант, що втілюються в ідейних протиборствах та тісно пов'язані з ґрунтовним висвітленням складних процесів перетворень в англійському суспільстві” [23, с. 59].
Окреслюючи проблемно-тематичний спектр твору сучасна дослідниця Ю. Дяків пише, що “Б. Шоу збагатив мистецтво побудови драматичного твору передусім парадоксальними підходами до викриття злободенних явищ навколишньої дійсності” [22, с. 299].
Таким чином, аналіз робіт вітчизняних та зарубіжних дослідників, присвячених комедії “Пігмаліон” показав, що, незважаючи на доволі велику кількість досліджень, в центрі наукової уваги опиняються такі питання як жанрова характеристика твору, її сюжетна організація та проблемно- тематичний комплекс. Втім, найбільш актуальним та цікавим для вивчення є саме специфіка та функція парадоксів, якими рясніє текст твору. Саме дослідженню цього аспекту буде присвячений другий розділ роботи.
Розділ II. Парадокси в п'єсі «Пігмаліон»: специфіка і функції
Парадоксальність - надзвичайно поширений художній засіб, властивий найрізноманітнішим жанрам мистецтва. В силу своєї незвичайності парадоксальні висловлювання, назви, зміст творів незмінно привертають до себе увагу людей. Так, приміром, парадокс доволі часто зустрічається в усному мовленні, у чисельних прислів'ях та приказках: “Тихіше їдеш - далі будеш”, “У семи няньок дитя без ока”, “Дорога в пекло вимощена найкращими намірами” “Великий камінь - знак того, що їм не вдарять”, “У тесляра двері завжди зламана” та багатьох інших.
Однією з особливостей творів Бернарда Шоу є використання цього художнього тропу. Оскільки Шоу творив на порубіжжі XIX-XX століть, то необхідно мати уявлення, яке визначення було актуальним для тогочасних реципієнтів. Згідно з визначенням, яке запропоновано у широковідомому “Тлумачному словнику великоруської мови” В.І. Даля: “парадокс - дивна думка, на перший погляд дика та спантеличуюча, протилежна загальновизнаному” [25, с. 35].
Отже, як бачимо, ключовими характеристиками цього художнього тропу для XIX-XX століть виступає прагнення автора викликати здивування чимось незвичним, неочікуваним, шокуючим.
Сучасні дефініції парадоксу є більш розлогими, але основна суть поняття в цілому зберігається. Щоправда, у різних дослідників своє бачення визначення терміну „парадокс”. Згідно з даними наведеними у „Філософській енциклопедії”, парадокс - міркування, котрі доводять як дійсність, так і помилковість деякого припущення [27, с. 207]. Тобто згідно цьому визначенню, парадокс вже не тільки суперечить загальновизнаному, а ще й розглядає певне припущення з двох боків.
А ось згідно іншого довідникового джерела, парадокс (в логіці) - “міркування, котре приводить закономірно до таких висновків, які не можуть бути приналежними ні до істинних, ні до хибних. Наприклад, людина каже “усе сказане мною - брехня”. Сказав він правду чи брехню, якщо окрім цього він нічого не промовив? Якщо він збрехав, то сказане ним повинно бути правдою. Якщо він сказав правду, виходить вірно, що він збрехав” [28, с.1166]. Це означає, що парадокс не може нічого стверджувати напевно, це вже індивідуальні міркування людини, як саме вона зрозуміє певне твердження.
Доволі розповсюдженим є уявлення, що парадокс - твердження чи вислів, котре суперечить загальновизнаним поняттям чи (часто тільки зовні) здоровому глузду [29, с. 591]. Автор літературознавчого словника-довідника, український вчений Р. Гром'як цілком слушно зазначає, що немає обмежень на вжиток парадоксів. Вони можуть бути використані у різних сферах. Парадокс (грецьк. paradoxon - несподіваний, дивовижний, той, що суперечить здоровому глуздові) - у логіці - міркування, яке не належить до ряду істинних чи хибних. Зустрічається парадокс у філософії, у математиці та в лінгвістиці (семантичний та синтаксичний парадокс), а також у художній літературі, де вживається як художній засіб, відіграючи відмінну за смисловим навантаженням функцію [30, с. 534].
В роботах науковців існує чимало визначень парадоксу. Так, українська дослідниця М. Моклиця вважає, що парадокс - те, чого не повинно бути, що суперечить тверезому глузду; парадоксальність - органічна риса художнього твору, альтернативний (аналогічний) пошук істини [31, с.192]. Вітчизняний науковець Ю. Ковалів пише, що “парадокс - це міркування, що містить формальну суперечність, а під час його доведення можна одночасно підтвердити істинність і хибність судження” [32, с.181]. Російський науковець Ю. Борєв дотримується думки, що “парадокс - це неочікуваний, амбівалентний, дотепний “вислів навпаки”, здатний обернутися по-іншому” [33, с.288].
Думається, що з усіх визначень парадоксу, як художнього тропу, до парадоксу Б. Шоу більшою мірою підходить поняття: “парадокс - вираз або судження, що різко розходиться із загальноприйнятою, традиційною думкою та (іноді лише зовні) здоровим глуздом. Наділяється дотепною формою та властивостями комічного. Належить до сфери афористики” [34, с. 267].
Принагідно зауважимо, що парадокси нерідко ототожнюють із афоризмами, але насправді між парадоксальним висловлюванням і простими афоризмами існує досить значна різниця. Найрозповсюдженішим та найбільш точним визначенням афоризму є наступне: “Афоризм - оригінальна завершена думка, висловлена або записана в лаконічній текстовій формі, легкій для запам'ятовування, яка часто цитується іншими людьми в процесі спілкування” [35, c.42]. Таким чином, дослідивши парадокс у контексті афористики, можна стверджувати, що парадокс - це різновид афоризму, влучний вислів, який несе в собі усі функції афоризму, але, на відміну від нього, є неоднозначним і суперечить сам собі.
Підводячи висновок, можна сказати що парадокс обов'язково суперечить загальноприйнятим твердженням. Він має дещо скептичний характер, що змушує людей переосмислити свої пріоритети. Саме парадокс надає літературному твору дотепність і стилістичний блиск, робить думки автора яскравими та легкими для запам'ятовування. Якісний парадокс короткий, чітко сформульований, логічно завершений, ефектний і афористичний. Часто парадокс свідчить про самобутність, незалежність суджень; він використовується для боротьби із застарілими канонами та сталими твердженнями.
Серед письменників, що славилися своїми парадоксами, були Ф.Ларошфуко, Ж.Л.Лабрюйєр, Ж.Ж.Руссо, Г.Гейне, А.Шопенгауер, А.Франс, особливо О.Вайлд та Б.Шоу. Парадокси Б. Шоу активно ввійшли до повсякденного вжитку. Прикметно, що і тематика, і структура цих тропів в п'єсі “Пігмаліон” є надзвичайно варіативною, про що і йтиметься у наступному розділі роботи.
2.2 Специфіка використання парадоксів у творі Б. Шоу “Пігмаліон”
Творчість Б.Шоу є надзвичайно цікавою саме завдяки парадоксам. Його п'єси - своєрідна енциклопедія мудрих та дотепних виразів. Парадокси Б.Шоу, сповнені яскравими переконливими образами, живим емоційним сприйняттям дійсності, не втрачають своєї актуальності й нині та мають чітко виражений повчальний характер. Дослідження парадоксів Б.Шоу є цікавим саме тому, що автор “Пігмаліона” вчить читача мислити і разом із тим говорити, адже сила парадоксів полягає в досконалості втілення у мові. Водночас із тим, парадокси Б.Шоу не лише змушують читача розмірковувати, а й допомагають уявити авторську картину світу драматурга, а також окреслити ставлення письменника до сучасної йому дійсності.
Парадокси Шоу спрямовані проти чванливості та лицемірства суспільства, вони допомагають зрозуміти протиріччя між видимістю і сутністю явища, розкривають соціальні суперечності, безглуздість традиційних уявлень. Письменник іронічно переосмислює ту систему цінностей, що склалася у суспільстві.
Варто підкреслити, що Б.Шоу вкладає влучні вирази в уста своїх героїв не випадково, а з метою зображення певної ідеї або ж проблеми у суспільстві, тому їхні репліки є афористичними та парадоксальними водночас. Тож не дивно, що вони продовжують власне життя вже поза рамками твору. Так, приміром, до загальновідомих висловлювань належать такі: “Ймовірно, вся справа в тому, що жінка хоче жити своїм життям, а чоловік - своїм, і кожен намагається звести іншого з правильного шляху. Один тягне на північ, другий на південь; а в результаті обом доводиться повертати на схід, хоч обидва не переносять східного вітру” [24, c.99], “Розумна людина пристосовується до світу, нерозумна прагне пристосувати світ до себе, тому прогрес завжди залежить від дурнів” [24, c.138], “Світ не був би створений, якщо б його творець думав, як би не заподіяти кому-небудь занепокоєння. Творити життя - і означає творити занепокоєння. Є тільки один спосіб уникнути неспокою: вбивати” [24, c.150].
Знайомство з твором “Пігмаліон”, в якому парадокси вживаються надзвичайно часто, дає підстави стверджувати, що тематичний діапазон цього художнього тропу тут надзвичайно широкий. Це і реалії повсякденного життя, і риси людей, і природа буття та мистецтва. Деякі парадокси спантеличують читача, а інші ж навпаки вражають глибиною філософічності.
Очевидно, що автор твору був надзвичайно ерудованою та спостережливою людиною, адже сторінки його творів рясніють віртуозними текстовими пасажами, що засвідчують і неабиякий інтелект, і уміння бачити життя у незвичному ракурсі.
Тематичний критерій дозволяє виокремити три базові групи парадоксів:
- парадокси про мистецтво та освіту;
- філософські та повчальні парадокси про життя.
Перша група парадоксів - стосується природи людини. Звичайно, ця група парадоксів є найбільш цікавою, оскільки інтерес до внутрішнього світу людини, мотивація її вчинків та гендерні питання завжди цікавили людство, незалежно від часу.
Умовно всі висловлювання цієї групи можна поділити на три можна поділити на три тематичні підгрупи:
а) про моральність та емоційний стан:
Соціальне становище людини диктує їй ставлення до свого оточення, що суттєво впливає на її емоційний фон, а, відповідно, і на моральні уподобання. Ось яскраві приклади парадоксів цієї групи: “Почуття моралі мені не по кишені, хазяїне” [24, c. 102], “Так, ось це мене і дратує: дурні, які навіть дурнями не вміють бути за всіма правилами” [24, c. 127].
б) про стиль життя та становище людини у суспільстві:
Ця група дуже тісно пов'язана з попередньою, але на відміну від неї вказує не на результат соціального впливу на людину, а на ставлення самої людини до цього впливу. Найвиразніше своє ставлення до нього висловлює містер Дулітл: “Чув я і проповідників і міністрів, - я ж людина, що вміє мислити і для мене політика, чи релігія, або там соціальні реформи - розвага не гірше за інше, та можу вам сказати одне: собаче це життя, з якого боку не подивитися. Бути негідним злидарем куди краще. Якщо порівнювати різні положення в суспільстві, це... це... ну, загалом, на мене - це єдине, в якому є смак” [24, c. 103], “Я гідним не придурююсь. Я негідний і негідним залишуся. Мені подобається бути негідним - ось вам, якщо хочете знати” [24, c. 103].
Цю групу пояснюють та доповнюють парадокси першої та другої груп, адже стосунки зумовлені соціальним становищем та рівнем почуття моральності людини. У
Специфіка та функції парадоксу в п’єсі Б. Шоу "Пігмаліон" творческая работа. Литература.
Курсовая работа: Создание сайта на языке ASP.NET
Всероссийский Конкурс Эссе День Рубля 2022
Реферат: Curtis Chang Essay Essay Research Paper Curtis
Контрольная работа по теме Аналіз активів та пасивів. Балансова вартість активів
Сочинение: Верность долгу (по повести «Обелиск»)
Доклад: Экологические проблемы государств Средней Азии и Казахстана
Планирование На Предприятии Дипломная Работа
Курсовая Работа На Тему Синтез Систем Подчиненного Регулирования
Курсовая работа: Отношение Флоренского к символизму
Реферат На Тему Сердечно-Легочная Реанимация
Реферат: Предмет мета і зміст курсу Організація в-ва
Реферат: Советская школа и педагогика в 1946–1985 гг.
Психолого Педагогические Основы Музыкального Воспитания Реферат
Комплекс Упражнений Для Утренней Зарядки Реферат
Человек И Социальная Среда Сочинение
Реферат: Who Is A Hero Essay Research Paper
Реферат: Morality In Humans Essay Research Paper Morality
Реферат: Современный взгляд на патогенез, диагностику и лечение синдрома длительного сдавливания
Курсовая работа по теме Технологии социальной работы с безнадзорными и беспризорными
Социальная Сеть Фейсбук Реферат
Новая идеологи уголовного судопроизводства - Государство и право доклад
Хулиганство как состав преступления - Государство и право курсовая работа
Ракета "воздух-воздух" - Военное дело и гражданская оборона реферат