Спадкування за законом - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Спадкування за законом

Підстави спадкування за законодавством. Перша, друга, третя, четверта та п'ята черги спадкування. Здійснення права на спадкування. Поділ спадщини між спадкоємцями. Особливості спадкування окремих видів майна. Процес прийняття та відмови від спадщини.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Надзвичайно важливе значення в житті кожної людини займає спадкове право. Кожне покоління людей упродовж свого життя намагається накопичити певні матеріальні блага, а також набути власні нематеріальні активи, щоб забезпечити благополуччя своєї родини та майбутнє наступного покоління для гідного продовження роду та їх матеріального статку
З виникненням у суспільстві права власності людство створило умови розвитку спадкового права, яке по суті є могутнім стимулятором дій до праці і вдосконаленням сутності та змісту життя людини. Право спадкування сприяє безперервності зв'язків кровного споріднення, надійності шлюбних відносин і зміцнення сім'ї.
Серед істотних змін, закріплених у книзі першій нового Цивільного кодексу України, слід назвати значне розширення кола учасників цивільно-правових відносин, встановлення засад рівності усіх форм власності, істотне зменшення законодавчих обмежень щодо видів, обсягу та вартості майна, яке може належати громадянам. На основі цих фундаментальних положень нове цивільне законодавство доповнило та деталізувало механізми переходу й розподілу спадкового майна.
Слід зазначити, що в главі 86 ЦК України збережено визначальні принципи раніше чинних норм стосовно спадкування за законом. Однак ця глава містить і ряд суттєвих доповнень і положень, які піднімають перед сучасною цивілістикою низку проблем, що мають важливий зв'язок із багатьма науковими та практичними завданнями (наприклад, окремі аспекти доцільності введення норми щодо можливості зміни черговості одержання права на спадкування; особливостей спадкування усиновленими особами за умови збереження правового зв'язку між ними та їх родичами за походженням; питання необхідності розширення кола спадкоємців до п'яти черг; надання права спадкування за правом представлення родичам по висхідній лінії тощо).
Аналіз останніх вітчизняних публікацій з окресленої проблеми свідчить про брак будь-яких глибоких досліджень у цьому напрямі. Питання спадкування за законом здебільшого розглядаються в навчальних посібниках та підручниках чи у науково-практичних коментарях, однак так і залишаються поза увагою більш значних фундаментальних наукових розвідок на дисертаційному рівні. Між тим, серед загальних проблем інституту спадкування за законом, не вирішено до кінця такі його частини, як дослідження питання екстраординарних (без згоди спадкоємців) випадків зміни черговості одержання права на спадкування, впливу сімейно-забезпечувальної функції спадкового права на формування порядку спадкування за законом та деякі інші.
Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсової роботи: «Спадкування за законом».
Об'єкт дослідження - суспільні відносини, які регулюють питання спадкування за законом.
Предмет дослідження - спадкування за законом.
Мета дослідження - проведення комплексного аналізу законодавчих новел і тенденцій формування інституту спадкування за законом у новому цивільному законодавстві України.
Згідно з метою дослідження було визначено такі завдання:
1) охарактеризувати поняття «спадкування».
2) дослідити підстави спадкування за законом;
3) розглянути коло спадкоємців за законом;
4) охарактеризувати особливості спадкування окремих видів майна;
5) розглянути процес прийняття та відмови від спадщини.
Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, конкретизація.
Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Робота викладена на 46 сторінках друкованого тексту.
РОЗДІЛ 1. Теоретико-правові аспекти спадкування за законом
ЦК України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. (набрав чинності з 1 січня 2004 p.), істотно розширив можливості переходу прав власності до спадкоємців, встановив гарантії здійснення права на спадкування.
Інститут спадкування в Україні ґрунтується на споконвічних традиціях минулих поколінь. У порівнянні з ЦК УРСР (1963 р.) до ЦК України (2003 р.) включено вдвоє більше нормативних положень -- 93 ст. (було 41), які за повнотою та кваліфікаційним рівнем істотно переважають положення радянського спадкового права.
ЦК України втілив у собі засади європейського права та особливості, притаманні добі становлення давнього українського права від могутньої Київської княжої доби, Литовсько-української та гетьманської автономії до сучасного державотворення. Спадковому праву чинним ЦК України присвячено 7 глав: загальні положення про спадкування, спадкування за заповітом, спадкування за законом, здійснення права на спадкування, виконання заповіту, оформлення права на спадщину, спадковий договір (книга шоста). У ЦК України вперше законодавчо закріплено право на секретний заповіт, право на заповіт подружжя, встановлення сервітуту у заповіті, посвідчення заповіту при свідках, спадкування права на відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої спадкодавцю за його життя. Істотно розширено коло спадкоємців за законом, передбачено право на укладення спадкового договору тощо.
Новелою у ЦК України є також введення у спадкове право юридичного терміна -- «спадкування» та визначення самого поняття спадкування. За змістом ст. 1216 ЦК України «спадкуванням» є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) [10, 33].
До прийняття ЦК України (2003 р.) у ЦК УРСР (1963 р.) діяв термін -- «спадщина». Предметом права на спадщину вважалося «спадкове майно» або «спадкова маса», а не право власності (майнові (речові) права).
Не можна успадкувати квартиру, садибу, автомобіль без права власності спадкодавця на ці об'єкти на час відкриття спадщини. Зазначені в законі дефініції поняття спадкування пов'язані не лише з переходом прав спадкодавця, а також з його особистими борговими зобов'язаннями (обов'язками), які невід'ємно переходять до спадкоємців в установленому законом порядку.
Отже, спадкоємець (heres) успадковує весь обсяг прав та обов'язків, усю спадщину (herodias) та борги спадкодавця, його певні цивільно-правові обов'язки.
Зміна акцентів у спадковому законодавстві з терміна спадщина (спадкове майно) на спадкування, що включає в собі сукупність прав та обов'язків спадкодавця, підкреслює логічність законодавчого закріплення поняття «спадкування» на законодавчому рівні.
Втім, термін «спадкування» вживався в юридичній літературі і до набрання чинності ЦК України поряд з поняттям спадкове право, однак ототожнення цих двох термінологічних понять є помилковим.
Поняття право на спадкування має суб'єктивні ознаки, які залежать не лише від самого права спадкоємця на спадщину, а й від його волевиявлення: скористатись або не скористатись своїм правом (прийняти спадщину чи відмовитись від неї).
Реалізація суб'єктивного права на спадкування може бути обмежена спадкодавцем у заповіті або законом. Зокрема, усунення спадкоємця від права на спадкування у разі позбавлення життя спадкодавця або замаху на його життя, ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві, який через хворобу, похилий вік перебував у безпорадному стані тощо (ст. 1224 ЦК України) [10, 34].
Спадкове ж право характеризується сукупністю юридичних актів, що визначають підстави, порядок та наслідки здійснення (нездійснення) своїх прав суб'єктами спадкових правовідносин. Спадкове право гарантує здійснення права на спадкування і тісно пов'язане з особою учасника таких відносин. Спадкодавець не є суб'єктом таких відносин.
Спадкове право -- це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку зі смертю фізичної особи та переходом її прав і обов'язків до Інших осіб у порядку правонаступництва.
Загальні положення про спадкування встановлює гл.84 ЦК.
Спадкування -- це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) - ст.1216 ЦК.
Спадкування є загальним (універсальним) правонаступництвом, оскільки права та обов'язки померлого переходять до спадкоємців одночасно як єдине ціле. Спадкоємець не може прийняти лише частину прав, а від інших відмовитися. Це -- безпосереднє правонаступництво, оскільки спадкоємці одержують права та обов'язки безпосередньо після померлого на підставі акта прийняття спадщини.
Спадкування регулює книга шоста ЦК. Порядок здійснення прав спадкоємців регулюється також Законом "Про нотаріат". У судовій практиці застосовується постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. №4 "Про практику розгляду судами України справ про спадкування".
Види спадкування. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За своєю природою спадкування (succesio) є універсальним.
Ще в далеку давнину римським приватним правом були встановлені основи спадкового права, яким закладені принципи універсального наступництва (horoditas). Право на спадщину включало в собі сукупність прав та обов'язків спадкодавця (його активи і пасиви).
Рецепція універсальності спадкування є визначальним змістом українського спадкового права. Особливість універсального наступництва полягає в тому, що перехід прав і обов'язків спадкодавця до спадкоємця має здійснюватися не частинами, а повністю і водночас згідно зі змістом заповіту або за законом. Спадкоємець не має права вибору спадщини частками -- право на автомобіль приймаю, а борги не бажаю.
Універсальним наступництвом є, зокрема, і перехід відумерлої спадщини у власність територіальної громади. Підставою виникнення такого правонаступництва може бути лише судове рішення, а не юридичний факт прийняття спадщини чи подання заяви нотаріусу. Винятком із цього правила може бути тільки заповіт, коли оформлення права на спадщину здійснюється на загальних підставах.
Після спливу одного року з часу відкриття спадщини за відсутності спадкоємців або неприйняття ними спадщини безхазяйна або «лежача спадщина» (nereditas jasens) переходить до відповідного органу місцевого самоврядування (а не державі) після набрання законної сили рішення суду про визнання спадщини відумерлою. Одержання за цих підстав Свідоцтва про право на спадщину законом не передбачено. Втім, територіальна громада стає не тільки власником відумерлого майна, а й приймає на себе обов'язки перед кредитором спадкодавця, які виникли за його життя.
Поміж тим, варто зазначити, що спадкодавець у заповіті може покласти на спадкоємця обов'язки надати будь-якій іншій особі право володіння або користування рухомим або нерухомим майном (заповідальний відказ -- ст. 1238 ЦК України).
Зокрема, зобов'язати сина спадкодавця надати у постійне користування кімнату у квартирі для сестри заповідача або надати право внуку користуватися автомобілем.
Особа, яка набула право на володіння або користування річчю за заповідальним відказом (відказоодержувач) вважається сингулярним наступником (singularis legutam).
Сингулярне наступництво може мати місце також в інших випадках, встановлених законом [10, 35].
Від універсального наступництва сингулярне відрізняється тим, що до особи зазначеної у заповіті, переходять лише окремі речові права або частина із загальної маси речей, які належали спадкодавцеві, а не всі права в цілому.
Не можна покласти на сингулярного наступника борги та інші обтяження спадкодавця. Такий обов'язок покладається на спадкоємця, як і обов'язок забезпечити волю спадкодавця, тобто передати у володіння чи користування сингулярного наступника відповідне майно, визначене заповітом.
Право відказоодержувача зберігає свою чинність у разі зміни в наступному власника майна. Це право не відчужується і не переходить у спадщину до спадкоємців відказоодержувача.
За чинним національним законодавством України спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).
Новий ЦК України не тільки істотно розширив і вдосконалив нормативну базу спадкового права, а й змінив структуру і місце розташування основних видів спадкування. На відміну від ЦК УРСР (1963 p.), нормативні положення спадкування за заповітом перемістилися з другого на перше місце, дещо витіснивши спадкування за законом. Цим самим український законодавець віддав перевагу домінантності інтересів людини, свободі її волевиявленню.
Поділ спадкування на два самостійних види не означає перевагу заповіту над спадкуванням за законом та їх нерівність за правовими наслідками для спадкоємців. Заповіт як і спадкування за законом мають однакову юридичну силу. Водночас спадкування за заповітом та спадкування за законом мають між собою істотні відмінності.
1.2 Підстави спадкування за законом
Право на спадкування за законом має ширше застосування порівняно із спадкуванням за заповітом. Це пов'язано як із сутністю суб'єктивно-психологічного фактору людини (недостатнім усвідомленням значення заповіту, особистої пасивності тощо), так і об'єктивними причинами - зовнішньою надійністю актів законодавства, що забезпечують перехід прав та обов'язків за законом від спадкодавця до спадкоємців (як правило, до близьких родичів).
У багатьох випадках спадкодавця влаштовує розподіл речових прав і майна за кровним спорідненням, відповідно до вимог закону, тому він не хоче витрачати час на черги і оформлення заповіту у нотаріуса. Хоча з огляду на законодавчі умови та привабливість нових різновидів заповітних розпоряджень заповіт у майбутньому має перспективи ширшого застосування.
За чинним законодавством спадкування відповідно до закону здійснюється у випадках і за умов, передбачених нормами права, якщо відсутній заповіт або спадкоємці усунені від спадкування. Отже, право спадкоємця на спадщину за законом повною мірою залежить від спадкування за заповітом, якщо чинність заповіту не спростована судовим рішенням.
Право на спадкування за законом мають фізичні особи за такими ознаками: кровного споріднення, перебування у шлюбі, усиновлення (удочеріння), а також факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю впродовж п'яти років або перебування на утриманні спадкодавця неповнолітньої чи непрацездатної особи, яка хоча і не була членом його сім'ї, але одержувала від нього матеріальну допомогу протягом п'яти років (глава 86 ЦК України).
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкування за законом здійснюється в порядку черговості. Кожна наступна черга спадкоємців отримує право на спадкування за таких умов: відсутність спадкоємців попередньої черги, неприйняття ними спадщини, відмови спадкоємців від спадщини, усунення їх від права на спадкування. Зазначені умови підлягають підтвердженню належними документами або судовим рішенням [5, 67].
У разі відсутності спадкоємців попередньої черги, спадкоємці наступної черги набувають право на спадщину, якщо ними будуть надані документи, що підтверджують їх належність до відповідної черги, а також Свідоцтво про смерть, судове рішення про визнання особи безвісно відсутньої або рішення суду про встановлення факту смерті чи оголошення фізичної особи померлою. Відмова від спадщини має бути підтверджена заявою спадкоємця попередньої черги, поданою в межах встановленого строку для прийняття спадщини. Черговість права на спадкування може бути також змінена на підставі нотаріально посвідченого договору між спадкоємцями або за рішенням суду.
За змістом ст. 1259 ЦК України спадкоємці після відкриття спадщини можуть змінити черговість спадкування і надати право спадкоємцю іншої черги спадкувати разом із спадкоємцями, які закликаються до спадкування. Безперечно, такий договір має бути посвідчений лише за умови добровільної домовленості заінтересованих спадкоємців і не може порушувати права інших спадкоємців, які не виявили бажання брати участь у договорі або їх відсутності незалежно від причин.
Договір про зміну черговості не може бути укладеним, якщо між окремими спадкодавцями виник спір щодо поділу спадкового майна, право на спадщину чи зміни черговості спадкування. Зміна черговості не може порушувати право на обов'язкову частку.
За судовим рішенням зміна черговості (без згоди між спадкоємцями) може відбутися, якщо буде встановлено обставини, які свідчать про тривале опікування спадкоємця за спадкодавцем, його матеріальне забезпечення, надання іншої допомоги, якщо через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво він був у безпорадному стані. У цьому випадку спадкоємець наступної черги набуває право на спадкування разом із спадкодавцем тієї черги, яка закликається до спадкування. Законом не встановлено, протягом якого часу спадкоємець має опікуватися спадкодавцем. Тривалість часу опікування для зміни черговості встановлюється з урахуванням конкретних обставин і крайньої необхідності надання відповідної допомоги [5, 68].
Доказами безпорадності спадкодавця можуть бути документи, що підтверджують похилий вік, тяжкість стану здоров'я або каліцтво: пенсійне посвідчення, виписки з історії хвороби, амбулаторні картки, висновки (довідки) медичних та психіатричних закладів, виклики швидкої допомоги, документи про інвалідність, акти, протоколи щодо шкоди, завданої каліцтвом, а також інші документи та покази свідків, які свідчать про безпорадний стан.
РОЗДІЛ 2. Коло спадкоємців за законом
Згідно з чинним ЦК України спадкування за законом передбачає п'ять черг спадкоємців, які закликаються до прийняття спадщини. ЦК УРСР (1963 р.) до кола спадкоємців за законом включав дві черги. Кодекси більшості союзних республік також передбачали дві черги спадкоємців за законом, за винятком Цивільного кодексу Казахської та Молдавської РСР, які визначали три черги спадкоємців.
Істотне збільшення новим ЦК України (2003 р.) кола спадкоємців, безумовно, має важливе значення щодо конституційних гарантів прав громадян України на спадщину. Радянське законодавство встановлювало численні обмеження своїх громадян щодо прав власності та інших сферах суспільного життя. ЦК УРСР передбачав дві черги спадкування, позбавивши прав на спадщину широке коло родичів кровного споріднення. Зокрема, право на спадщину в порядку черговості за законом не мали двоюрідні брати та сестри, рідні тітки, дядьки, племінники та племінниці спадкодавця. Істотно обмеживши коло спадкоємців, радянська держава присвоювала майно громадян за правилом його «виморочності» (ст. 555 ЦК УРСР).
ЦК України (2003 р.) перші дві черги залишив майже не змінними, однак із переліку спадкоємців, які спадкували нарівні з першою або другою чергами виключені утриманці спадкодавця (ст. 531 ЦК УРСР).
На сьогодні, до складу спадкоємців за законом входять не лише прямі близькі родичі, а й широке коло інших осіб за висхідною та низхідною лініями споріднення (ступенева лінія роду) [5, 69].
До першої черги належать діти, подружжя, батьки спадкодавця. До другої - рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід. До третьої черги -- рідні дядько та тітка. Четверту чергу справедливо займають особи, які проживали зі спадкодавцем протягом п'яти років. До п'ятої черги включені родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення, неповнолітні та непрацездатні утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Відмінність цієї категорії утриманців від утриманців за Кодексом УРСР висвітлено у коментарі до ст. 1265 ЦК України (§ 7 глави 8 цього посібника).
До складу спадкоємців за законом входять усиновлені та усиновлювачі. Спадкування усиновленими та усиновлювачами передбачено ст. 1260 ЦК України. Факт усиновлення має бути підтвердженим відповідними документами згідно з вимогами чинного законодавства. Усиновлена дитина прирівнюється у своїх правах до дітей за кровним походженням. Питання усиновлення належить до сфери регулювання СК України.
Відповідно до ст. 1260 ЦК України у разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки - з одного боку та усиновлювач і його родичі - з другого боку, прирівнюються до родичів за походженням.
Усиновлені діти втрачають майнові права й обов'язки, а також особисті немайнові права щодо своїх кровних батьків та родичів і набувають юридичного статусу дитини усиновлювача -- доньки або сина. Отже, усиновлені та його нащадки не мають права спадкувати за законом після їх кровних батьків, а також інших родичів за висхідною лінією споріднення. Водночас батьки усиновленого та його родичі не можуть спадкувати за законом після смерті усиновленого та його нащадків.
На практиці усиновлення може бути здійснене не подружжям, а одинокою особою -- жінкою або чоловіком. За цих обставин усиновлена дитина може зберігати кровний зв'язок із матір'ю або батьком (за їх бажанням). Внаслідок таких взаємин, якщо дитину усиновив чоловік, усиновлений має право на спадкування як на майно усиновлювача, так і на майно своєї матері. І навпаки, при усиновленні жінкою виникає право на спадкування після кровного батька та жінки, яка усиновила (удочерила) дитину.
У випадку усиновлення одним із подружжя без згоди другого (неповне усиновлення) дитина набуває права на спадщину лише того, хто усиновив її, згідно з актом про усиновлення дитини. Якщо спадщина відкривається після смерті усиновленої особи право на спадкування одержують усиновлювачі та їх родичі на загальних підставах [5, 70].
Відносини про збереження правового зв'язку між усиновленим та його бабою, дідом, братом і сестрою за походженням має бути зазначено у судовому рішенні, за яким була усиновлена дитина. Спадкування зазначених осіб має властиві для них особливості залежно від того, хто і від кого буде спадкувати.
У разі смерті баби, діда за походженням усиновлений має право на спадщину від них за правом представлення в порядку, визначеному ст. 1266 ЦК України. Якщо помре брат чи сестра усиновленого, останній успадковує їх майно за правом спадкоємців другої черги.
У випадку смерті усиновленого його баба, дід, брат та сестра за походженням спадкують на загальних підставах (за умови збереження правового зв'язку).
Згідно із ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадщину за законом мають діти спадкодавця, зокрема зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, а також той із подружжя, який його пережив та батьки.
З огляду на зміст цієї норми у першу чергу закликаються до спадкування переважно родичі прямої лінії споріднення, а також один живий із подружжя. У разі усиновлення (удочеріння) дитина закликається до спадкування нарівні з іншими спадкоємцями першої черги.
У першу чергу можуть закликатися також онуки та правнуки на частку спадщини, яка б належала їхнім батьку, матері, бабі, діду, якби вони були живими на час відкриття спадщини за правом представлення (ч. 1 ст. 1266 ЦК України).
1. Діти спадкодавця. Право дітей на спадкування від батька та матері ґрунтується на їх походженні. Так, походження дитини від батька та матері, які перебувають у шлюбі встановлюється на підставі Свідоцтва про шлюб та Свідоцтва про народження дитини чи виписки із актового запису про народження. За відсутності актового запису -- документа (довідки) медичного закладу про народження дитини або судовим рішенням. Підставою походження дитини від матері, яка не перебуває у шлюбі, є актовий запис про народження, запис у паспорті, довідка медичної установи тощо.
Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, вважається за походженням від подружжя (ст. 122 СК України). Якщо ж дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу або визнання його недійсним, але народження сталося після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, батьком дитини вважається чоловік її матері у повторному шлюбі (ст. 124 ЦК України).
У випадку встановлення судовим рішенням режиму окремого проживання подружжя, дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців від дня його встановлення, не вважається народженою від її чоловіка. За цих обставин дитина спадкує від своєї матері (ст. 120 СК України).
Походження дитини від батьків, які не перебувають у шлюбі між собою, визначається за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини, про що зазначається у свідоцтві про народження. Походження дитини також може бути визначено за рішенням суду (ст. 125 СК України).
Новий СК України передбачає ще один спосіб визначення дитини від батька та матері при штучному заплідненні та імплантації (ст. 123 СК України). Якщо штучне запліднення проведено за письмовою згодою чоловіка, дитина реєструється як народжена від його дружини. У разі імплантації в організм жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя. Від подружжя вважається також народжена дитина, якщо зародок, зачатий чоловіком та іншою жінкою, імплантовано в організм його дружини [5, 71].
Отже, дитина, народжена за названих вище обставин, що підтверджується актовим записом про народження, набуває право на спадкування від своїх батьків. Не позбавляється цього права і дитина, народжена в шлюбі, якщо цей шлюб буде визнано недійсним.
Варто зазначити, що право на спадщину мають також діти, народжені до прийняття Указу ПВР СРСР від 8 липня 1944 р. за відсутності реєстрації шлюбу від особи, яка була записана батьком дитини. Релігійні шлюби не породжують прав і обов'язків осіб, які перебувають у шлюбі.
Не успадковують після вітчима і мачухи пасинки та падчерки, втім, у разі постійного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до відкриття спадщини, підтвердженого достовірними доказами (документами), зокрема судовим рішенням, зазначені особи мають право на спадкування. Заява про встановлення факту проживання однією сім'єю розглядається судом у порядку окремого провадження.
Ці ж особи набувають права на спадкування один після одного, якщо були утриманцями спадкодавця, але не входили в коло членів його сім'ї (п'ята черга). У разі усиновлення пасинка та (або) падчерки вони закликаються до спадкування у першу чергу.
2. Усиновлені. Усиновлені діти набувають права на спадкування нарівні з рідними дітьми спадкодавця і належать до спадкоємців першої черги. Усиновлення здійснюється на підставі судового рішення. До прийняття нового СК України (2003 р.) усиновлення проводилося тривалий час за рішенням виконавчої влади.
Підстави усиновлення та його правові наслідки встановлені С К України. Усиновленням визнається прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, легалізованим судовим рішенням, крім випадку усиновлення дитини громадянином України, який проживає за межами України, у консульській установі або дипломатичному представництві України (статті 207, 282 С К України). Усиновлення дитини іноземцем передбачено статтями 283, 284, 286 СК України.
Заява про усиновлення дитини розглядається в порядку окремого провадження (ч. 4 ст. 234 ЦПК України). Усиновленою може бути також і повнолітня особа, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування (ч. 2 ст. 208 СК України). Згідно зі ст. 225 СК України дитина або повнолітня особа вважається усиновленою у день набрання чинності рішення суду про усиновлення. За бажанням усиновлювача орган реєстрації актів цивільного стану на підставі судового рішення видає Свідоцтво про усиновлення. Разом із цим відповідно до судового рішення орган РАЦС вносить зміни до актового запису і видає Свідоцтво про народження. Раніше видане Свідоцтво анулюється.
З моменту здійснення усиновлення (набрання судового рішення законної сили) припиняються особисті та речові права і обов'язки між батьками та усиновленою особою, а також іншими її родичами за походженням (ст. 232 СК України). Втім, якщо дитина була усиновлена після смерті своїх батьків, за нею зберігається право на спадщину за законом, а у разі вчинення заповіту на інших осіб -- також право на обов'язкову частку.
3. Діти, народжені після смерті спадкодавця. До спадкоємців першої черги належать діти спадкодавця, зачаті за його життя та народжені після його смерті.
При вирішенні питання, який строк необхідно враховувати для того, щоб дитина померлого мала право на спадкування, необхідно враховувати положення СК України. Згідно зі ст. 122 СК України дитина, яка зачата та (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Дитина, народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, вважається такою, що походить від подружжя.
Отже, за аналогією право на спадкування має дитина, яка народилася впродовж не більше десяти місяців після смерті спадкодавця. У разі народження дитини поза шлюбом, зачатої до смерті батька-спадкодавця, право на спадщину виникає на підставі судового рішення, яким встановлено батьківство, і запису в актовому записі про народження. Підставою для спадкування може бути також актовий запис про народження, якщо до відкриття спадщини, походження дитини встановлено за спільною заявою батьків дитини. Добровільне визнання батьківства передбачено статтями 126, 127 СК України [5, 72].
Визнання батьківства за рішенням суду здійснюється у разі відсутності згоди батьків або одного з них за позовом матері чи батька дитини, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття (ст. 128 С К України). На підставі рішення суду видається нове Свідоцтво про народження.
4. Право на спадкування пережившого чоловіка або дружини. Першочергове право на спадщину має той із подружжя (чоловік або дружина), хто пережив другого за умови, якщо на момент відкриття спадщини вони перебували в шлюбі. Наявність реєстрації шлюбу для одержання спадщини випливає із вимог ст. 1261 ЦК України та норм сімейного права. Релігійні обряди шлюбу не є підставою для виникнення у чоловіка або жінки прав та обов'зків подружжя, за винятком випадків, коли релігійні обряди шлюбу відбувалися до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до вимог ст. 114 СК України моментом припинення шлюбу є день винесення постанови, якщо шлюб розірвано органом РАЦС; або день набуття чинності рішення суду про розірвання шлюбу. Водночас закон вимагає обов'язкової реєстрації розірвання шлюбу, здійсненого судом в органах РАЦС, що засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу (ст. 115 СК України).
Не закликається до спадкування переживший чоловік або дружина, якщо їх шлюб був визнаний недійсним судовим рішенням (статті 40, 41 СК України) або актовий запис про шлюб за заявою заінтересованої особи анульовано органом РАСЦ на підставах,
Спадкування за законом курсовая работа. Государство и право.
Как Оформить Лист Содержание В Реферате
Реферат: Статьи Закона о трудовой деятельности касательно Юридического лица
Учебное пособие: Методические указания к лабораторным работам По дисциплине
Сочинение На Тему Обломов Жив
Реферат по теме Оформление бухгалтерских документов
Реферат по теме Многопозиционная фазовая модуляция в системах спутниковой связи с МДЧ
Доклад по теме Основные правила орфографии английского языка
Диссертации По Семейному Праву
Государственный Праздник Эссе
Реферат: Производство по делам несовершеннолетних. Скачать бесплатно и без регистрации
Эссе На Тему Я Современный Учитель Обж
Реферат по теме Последовательностные функциональные узлы
Реферат: Welfare Essay Research Paper Welfare has been
Дипломная работа по теме Система государственного регулирования и поддержки малого предпринимательства в Республике Мордовия
Курсовая работа по теме Введение Единого государственного реестра налогоплательщиков и юридических лиц
Реферат: Наследственные болезни 2
Курсовая работа по теме Формирование финансовой отчетности в соответствии с МСФО на примере ОАО 'Ростелеком'
Реферат по теме Единая европейская валюта (евро)
Курсовая работа по теме Технологический процесс получения детали "Пробка 5а"
Реферат: Архіватори
В глубинах океана - Биология и естествознание реферат
Правовое регулирование государственной службы - Государство и право контрольная работа
Организация деятельности сферы ритуальных услуг в муниципальном образовании - Государство и право курсовая работа