Союз кримськотатарської молоді

Важливою сходинкою в історії кримськотатарського національного руху є Союз кримськотатарської молоді. Це нелегальне об’єднання молодих активістів, що з’явилося в Ташкенті, Узбекистан наприкінці 1961 р.

Небайдужа молодь збиралася вдома в Амета Асанова. Мустафа Джемілєв, очільник історичного відділу організації, дисидент і політичний діяч, згадує, як дівчата й хлопці обговорювали можливість повернення до Криму, сперечаючись одне з одним, читали вірші рідною мовою, критикували тодішні порядки та навіть допускали «невтішні епітети на адресу «вірного ленінця» – Хрущова».

На одній із зустрічей хтось запропонував ідею створення молодіжної організації з метою боротьби за право на повернення до батьківщини, адже іншим депортованим народам цю можливість надали, а кримським татарам – ні. Усі її підтримали.

Передбачалося, що через деякий час, коли організація стане масовою, вони б мали змогу звернутися до відповідних інстанцій і попросити дозволу на її офіційне існування. Хоча учасники й не дуже сподівалися отримати такий дозвіл, проти цієї пропозиції ніхто не виступав. Тут же одному з лідерів доручили скласти статут, програму й текст клятви для вступників.

За час існування організації було утворено кілька її осередків на підприємствах та у вищих навчальних закладах, причому не лише в межах Ташкентської, а й в інших областях Узбекистану. Однак Союзу кримськотатарської молоді так і не вдалося повною мірою розгорнути свою діяльність.

8 квітня 1962 р. чотирьох активістів заарештували. Рефата Годженова та Амета Асанова відпустили, а над Сеїтом-Амзою Умеровим і Маратом Омеровим у серпні 1962 р. відбувся суд. Їх звинуватили у спробі створити нелегальну організацію націоналістичного спрямування, яка боролася б за відновлення прав кримськотатарського народу, а також у наклепі на політику КПРС і радянського уряду. Умерова звинуватили також у тому, що його вірші мали націоналістичний і антирадянський характер. Марату дали 4 роки, на момент арешту йому було 25. Незабаром після звільнення він помер. Сеїт-Амза отримав 3 роки.

«Значною мірою слідство скористалося й нашою надмірною балакучістю з ними. Усерйоз вважаючи, що КДБ помиляється щодо наших справжніх намірів, хлопці старалися розповісти все, що знали, і старанно доводили на допитах свою правоту, думаючи, що слідчі, переконавшись у чистоті наших помислів й обґрунтованості наших претензій, припинять справу й звільнять наших товаришів. Але слідчі в наших показаннях вишукували лише моменти, які могли б служити обґрунтуванням заготовленого звинувачення, пускаючись при цьому й на довільне тлумачення наших свідчень», – розповідає Джемілєв.

Учасники організації потрапили під суворий нагляд органів держбезпеки. Більшість або звільнили з роботи, або відрахували з навчальних закладів. Менше з тим, молоді люди не здавалися й продовжували брати участь у національному русі. Це стало яскравим свідченням того, що національно свідома молодь поступово ставала ядром та опорою кримськотатарського руху. Попри всі незгоди та перешкоди, вони намагалися зберегти свій народ і продовжували розвиватися навіть в умовах депортації.

Джерела:

1. «Союз кримськотатарської молоді»,

2. С. Мусаєва, А. Алієв «Мустафа Джемілєв. Незламний» (2017).

Працювали над статтею: Зейнідінова Султаніє, Піскун Дар’я, Судак Олена