Соціально-економічне становище Галичини в складі Австро-Угорщини - История и исторические личности реферат

Главная

История и исторические личности
Соціально-економічне становище Галичини в складі Австро-Угорщини

Правове, політичне і соціально-економічне становище українських земель Східної Галичини у складі Австро-Угорщини. Розгляд колоніального режиму управління, стан розвитку промисловості і сільського господарства та компетенції органів самоврядування.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Соціально-економічне становище Галичини в складі Австро-Угорщини
Територія, що входила до складу Австро-Угорщини під назвою “коронного краю” - Галичини, займала простір у 78.501.73 кв.км. [5, c.154], що становило 26,16 % території всієї Австро-Угорської імперії. Межі Галичини проходили на півночі і сході з Росією (Царством Польським, Волинською, Подільською і Бессарабською губерніями), на півдні - з Буковиною і Закарпаттям, на південному заході - з Сілезією.
За переписом від 31 грудня 1910 року у Галичині проживало 8.025.675 чоловік населення, при густоті 102 чоловіки на 1 кв.км. [3, c.154].
В адміністративному відношенні цей край поділявся на 81 повіт [8, c.4-5], з яких 30 становили Західну Галичину, населену переважно польським населенням і 51 повіт - Східну Галичину, населену в основному українцями. У той же час населена українцями Буковина була виділена в окремий адміністративний район, а територія Закарпаття була включена до складу Угорщини.
Територія Східної Галичини становила 55.335.032 кв.км. [4, c.5].
Кордон між Східною і Західною Галичиною проходив по західній лінії Сяноцького, Березовського, Перемишльського і Ярославського повітів. До повітів Східної Галичини відносились: Бережани, Березів, Бібрка, Богородчани, Борщів, Броди, Бучач, Городенка, Городок, Гусятин, Добромиль, Долина, Дрогобич, Жидачів, Жовква, Заліщики, Збараж, Зборів, Золочів, Калуш, Камінка Струмілова, Коломия, Косів, Ліско, Львів, Мостиська, Надвірна, Перемишль, Перемишляни, Підгайці, Печеніжин, Рава-Руська, Рогатин, Рудки, Самбір, Скалат, Сколе, Снятин, Сокаль, Станіслав, Старий Самбір, Стрий, Сянок, Теребовля, Тернопіль, Товмач, Турка, Чесанів, Чортків, Яворів і Ярослав.
У 1910 році Східна Галичина налічувала 5317158 мешканців [8, c.27], причому населення її становило 66,5 % від загальної кількості краю.
За даними офіційної статистики населення Східної Галичини в 1910 році поділялося за національною ознакою таким чином: українців - 3132233 чоловік, або 58,9 %, поляків - 2114792 чоловік, або 39,8 %, німців - 64845 чоловік, або 1,2 %, інших - 5288 чоловік, або 1,1 %. Варто, однак, зазначити, що ці дані не відповідали дійсності, оскільки до польської національності були віднесені і євреї, а кількість українського населення була явно применшена.
Статистичні дані про віросповідування дають можливість дещо уточнити розподіл населення Східної Галичини за національною ознакою. Так, греко- католиків було 3293073 чоловік, або 61,72 %, римо-католиків - 1349626 чоловік, або 12,35 %, інших - 34000 чоловік, або 0,64 % [9, c.4]. Однак і ці дані теж применшували кількість українців та збільшували кількість поляків.
Корективи в дані про національний склад населення Східної Галичини були внесені ще в 1900 році В. Охримовичем, котрий встановлював кількість українців у 64,5 %, поляків - у 21 %, євреїв - у 12,8 %, німців - у 1,2 % та інших - у 0,5 % [14, c.84], що необхідно мати на увазі і для визначення процентного співвідношення населення Східної Галичини в 1910 році.
Розподіл населення за національним складом по окремих повітах Східної Галичини давав таку картину: повіти, розташовані на південному сході (Надвірна, Коломия, Печеніжин, Снятин, Товмач, Городенка, Заліщики і Борщів), нараховували від 66 до 88 % українців, від 4 до 18 % поляків і від 8 до 20 % євреїв; прикарпатські повіти (Богородчани, Калуш, Долина, Рогатин, Бібрка, Жидачів, Стрий, Сколе, Дрогобич, Турка, Старий Самбір і Ліско) - від 64 до 86 % українців, від 5 до 20 % поляків і від 8 до 18 % євреїв; повіти північної частини Східної Галичини (Яворів, Рава-Руська, Жовква і Сокаль) - від 66 до 80 % українців, від 13 до 18 % поляків і від 8 до 15 % євреїв; повіти галицького Поділля (Гусятин, Чортків, Скалат, Теребовля, Тернопіль, Збараж, Броди, Камінка Струмілова, Зборів, Золочів, Перемишляни, Бережани, Підгайці, Бучач і Станіслав) - від 55 до 72 % українців, від 18 до 34 % поляків, від 8 до 18 % євреїв; повіти середньої Галичини (Львів, Городок, Рудки, Самбір, Добромиль, Мостиська, Чесанів, Перемишль і Ярослав) нараховували від 40 до 66 % українців, від 20 до 50 % - поляків і від 8 до 20 % - євреїв; у повітах Лемківщини (Сянок, Березів) українське населення було в меншості, однак, проживало компактно в південній гірській смузі вздовж угорського кордону [8, c.61-82].
У 1900 році в Східній Галичині нараховувалось 3773 населених пункти [8, c.60]. Офіційна статистика розподіляла їх за національним складом таким чином:
з абсолютною більшістю українського населення............................. 3.003
з відносною більшістю українського населення ................................. 79
з абсолютною більшістю польського населення ................................. 477
з відносною більшістю польського населення .................................... 41
з абсолютною більшістю єврейського населення ............................... 68
з відносною більшістю єврейського населення .................................. 47
з абсолютною більшістю німецького населення ................................ 57
з відносною більшістю німецького населення ................................... 5
Основна чисельність українського населення була зосереджена в селах. З усієї кількості українців землеробством займалося 90,7 % [3, c.2].
У містах Східної Галичини переважало польське населення. Так, у 1910 році в 19-ти її містах проживало 408452 чоловік [8, c.35], з них українців - 24,8 %, поляків - 35,5 %, євреїв - 38,5 %, інших - 1,2 %.
Такий низький відсоток українського населення в містах був наслідком польської колонізаторської політики, основою якої було намагання до захоплення міст Східної Галичини як форпостів, через які польські поміщики надіялися повністю полонізувати українські землі. Чим більше було місто, чим більше політичне і економічне значення воно мало, тим менше можливостей було для збільшення в ньому українського населення. Так, наприклад, у 1910 році у Львові з загальної кількості мешканців з 206113 чоловік [6, c.8] українців нараховувалось лише 39314 чоловік, що становило 19,1 %.
Дещо вищий був відсоток українського населення в містечках Східної Галичини. Загальна кількість населення у всіх її містечках становила в 1910 році 441817 чоловік, з них українців - 31,3 %, поляків - 26,2 %, євреїв - 42 % та інших - 0,5 % [7, c.52].
Загальна ж кількість міського населення Східної Галичини становила в 1910 році 614569 чоловік, або 11,55 % всього її населення, що було в свою чергу чітким доказом низького розвитку промисловості.
Незважаючи на те, що Східна Галичина володіла великими природними багатствами, вона залишалась у економічному відношенні нерозвиненим, відсталим краєм - придатком до промислових районів Австро-Угорщини.
“Австрія, - писав наприкінці минулого століття Іван Франко, - систематично душила і розорювала в Галичині зародки промисловості і фабрик. Австрія свідомо затримувала економічний розвиток і самодіяльність в Галичині, щоб мати місце для збуту фабричної продукції інших її провінцій” [11]. Зрештою один з перших губернаторів Галичини граф П. Гесс відверто заявив, що вона разом з Буковиною може бути тільки постачальником хліба для західної частини Австрії [13, c.128].
У 1910 році 88,45% всього населення краю займалося сільським господарством і тільки 11,55% проживало в містах. Що стосується українського населення, то 91,5 % його було зайнято в сільському господарстві, 2,1 % - у промисловості і 1,4 % - у торгівлі [7, c.49].
У порівнянні з іншими частинами Австро-Угорщини Галичина була дуже бідна місцевими капіталами. За даними 1912 року тут існувало лише 9 банків, з них 7 - акціонерних. Акціонерний капітал галицьких банків дорівнював 41 млн. крон [8, c.24-25], що становило лише 3,3 % складового капіталу всіх австрійських акціонерних банків, тоді як на частку Нижньої Австрії припадало 67,7 % всього складового капіталу. І це в той час, коли Нижня Австрія займала тільки 6,6 %, а Галичина - 26,16 % території Австро-Угорщини.
З галицьких банків незначна тільки частина користувалася мнимою незалежністю. Так, наприклад, галицький промисловий банк, формально крайова установа, був філією Niderosterreichische Escomple Geselschaft у Відні, банк Длугоша був філією Landerbank. І один, і другий були повністю віддані інтересам західноавстрійської промислововсті.
В епоху імперіалізму залежність Галичини від австо-угорського капіталу ще більше посилилась. У той же час з метою забезпечення максимального капіталістичного прибутку шляхом експлуатації, розорення і зубожіння більшості населення до найцінніших народних багатств почав простягати руки англо-американський капітал.
Поряд з австрійськими, англо-американськими, польськими монополістичними об'єднаннями виникали також різного роду товариства і об'єднання української буржуазії. Так, наприкінці ХІХ і на початку ХХ століття, виникли товариство взаємного кредиту “Дністер” з оборотним капіталом близько 2 млн. крон, “Народна торгівля” (1883), оборотний капітал якої становив 2,5 млн. крон, “Крайовий молочний союз” в Стрию (1907) з оборотним капіталом в 1,5 млн. крон, “Сільський господар” (1911) і т.д. У Галичині з'явилися й українські капіталісти-мільйонери, як М. Крисько, К.Левицький, М. Сисак, П. Терлецький та ін.
Капітали іноземної буржуазії об'єднувалися з капіталами українських капіталістів.
Австрійський уряд і польські поміщики проводили у Східній Галичині яскраво виражену колоніальну політику. Панівна в Галичині велика поміщицька знать, виходячи зі своїх соціальних інтересів, не бажала розвитку промисловості краю. Так, наприклад, великому польському магнату графові А.Потоцькому, що був намісником Галичини, поставили запитання, чому він не організує на своїх землях, багатих покладами кам'яного вугілля, добування його, він відверто пояснив: “Не хочу збільшувати пролетаріату в Галичині” [1, c.10]. Побоюючись зростання революційного пролетаріату, А. Потоцький вважав за краще одержувати прибутки із своїх обширних земель шляхом експлуатації праці селян.
Домінуюче становище в промисловості Східної Галичини займали на початку ХХ століття кустарні промисли. Промисловий перепис 1902 року дає такі дані про стан промисловості Східної Галичини [3]:
1. Одноосібні кустарні підприємства
2. Дрібні ремісничі підприємства (від 2 до 5 працюючих)
3. Великі ремісничі підприємства (від 6 до 20 працюючих)
4. Дрібні фабричні підприємства (від 21 до 100 робітників)
6. Велика фабрична промисловість (більше 1000 робітників)
Підприємств за кількістю зайнятих у них робітників
У середньому на одному підприємстві
Іноземний капітал, що експлуатував нафтові джерела Галичини, виходив цілком не з інтересів дальшого розвитку нафтових промислів краю, а виключно з бажання одержати великі прибутки, маючи можливість за безцінь наймати робітників і жорстоко їх експлуатувати. Для цього він скорочував видобуток нафти, одночасно добиваючись підвищення цін на неї.
Про це свідчить така таблиця, складена на основі офіційних даних [5, c.207]:
Ці дані вказують, що 1909 рік був рекордним по видобутку нафти, однак продажна ціна її значно зменшилась у порівнянні з попередніми роками. Це привело до того, що в 1910-1911 роках продукція нафти різко знизилася і в 1911 році становила лише 71,7 % продукції 1909 року. А втім, це зовсім не відобразилося на прибутках промисловців, оскільки ринкові ціни на нафту зросли більше як вдвоє в порівнянні з 1909 роком, а в зв'язку з цим, незважаючи на зниження продукції на 28,3 %, промисловці одержали за зменшений видобуток на 14773899 крон більше, що дало збільшення виручки на 45,9 %.
Зниження видобутку нафти спостерігалось і в подальшому. Так, у 1912 році було видобуто вже тільки 11441332 центнери нафти, тобто на 3437089 центнерів менше, ніж у 1911 році. Однак вказане скорочення продукції (на 21,3% у порівнянні з 1911 роком) не відобразилося на виручці промисловців, яка становила 57234546 крон, що в порівнянні з попереднім роком дало збільшення на 10240153 крони, або на 21,79% [8, c.344].
Низький розвиток нафтової промисловості у Галичині підтверджують і такі дані. У 1902 році тут діяло 292 нафтові свердловини, на яких було зайнято 5889 робітників. У 1910 році свердловин було 332, але кількість робітників на них зменшилася до 5000 чоловік. Таким чином, незважаючи на збільшення загальної кількості свердловин на 13,0 %, кількість робітників зменшилась на 6,0 % [39, c.160].
Скорочувався в Галичині і видобуток озокериту (земляного воску), що підтверджується такими даними [5, c.207]:
Характерно, що за продукцію озокериту в кількості 26548 центнерів промисловці одержали в 1902 році 2922362 крони, а за продукцію в 19403 центнери в 1911 році - 2614472 крони. Таким чином, при скороченні видобутку в 1911 році на 26,93 % у порівнянні з 1902 роком промисловці одержали за зменшену продукцію озокериту майже таку ж суму грошей.
Слід зазначити, що в 1912 році продукція озокериту знову зменшилась ( у порівнянні з 1911 роком на 5572 центнери, або на 13,26 % ) і становила 16831 центнери [9, c.344].
У галузі видобутку озокериту також спостерігалось різке скорочення як кількості підприємств, так і кількості зайнятих у них робітників. Якщо в 1902 році в Галичині було 11 шахт по видобутку озокериту, на яких було зайнято 2610 робітників, то в 1910 році діяло вже лише 7 шахт, на яких працювало 1165 чоловік, що становило зменшення підприємств на 37,0 %, а кількості робітників - на 55,0 % [3, c.165].
Східна Галичина була багата і родовищами солі, але і соляний промисел був розвинений у ній дуже слабо.
В Австро-Угорщині існувала монополія на видобуток і продаж солі, яка приносила державі великі прибутки. З загальної суми прибутків від солі в 49602830 крон (1913 рік) Галичина дала 18095700 крон, що становило 36,5 % всіх прибутків Австро-Угорщини по соляній монополії [37, c.298]. Однак Східна Галичина, яка мала соляні копальні в Ляцьку, Стебнику, Дрогобичі, Болехові, Долині, Калуші, Ланчині, Делятині і Косові, дала в рахунок цієї суми небагато більше 25,0 %.
Це пояснюється тим, що основний видобуток солі проводився в Західній Галичині, а соляні копальні Східної Галичини розроблювалися дуже слабо, не були механізовані, і майже вся робота тут проводилась кустарним способом, вручну.
Річний видобуток солі у Східній Галичині становив 589618 центнерів, розділяючись по окремих копальнях таким чином [5, c.164-165]:
Загальна кількість діючих винокурних заводів
% засуджених за пияцтво із загальної кількості засуджених
% засуджених за пияцтво в Галичині до кількості засуджених за пияцтво по Австро-Угорщині в цілому
З таблиці видно, що за рівнем зарплати Львівський округ знаходився на останньому місці. Зарплата робітників тут була вдвічі нижча, ніж у Віденському окрузі, і це співвідношення весь час залишалося незмінним. Поряд з цим ціни на промислову продукцію в Галичині були значно вищі, ніж в інших частинах Австро-Угорщини. Так, наприклад, у 1912 році центнер бурого вугілля коштував у Бруксі 49 гелерів, а в Станіславі - 1 крону 42 гелери, тоді як оплата робітників у тому ж Бруксі була значно вища, ніж у Станіславі. Про це свідчать такі статистичні дані про зарплату за 1912 рік [8, c.96]:
Таким чином, незважаючи на те, що промисловці одержували за буре вугілля в Станіславі втроє більше, ніж у Бруксі, праця галицьких робітників оплачувалась у 2-2,5 рази нижче, ніж праця робітників у Бруксі.
Разом з низькою заробітною платою в Галичині існував і найдовший робочий день, який коливався в межах від 10 до 12 годин, а в деяких випадках тривав до 16 годин на добу [9, c.1].
В Австрії існував насправді фабричний закон, але цей закон не розповсюджувався на її колонію - Галичину. Тут австрійські, американські, англійські та інші капіталісти “поводяться з робітниками, як з рабами, - писала в той час преса. - Не лише зневажають їх і лають останніми словами, але б'ють як за давніх панщинних часів” [11, c.11].
Про незацікавленість австрійського уряду в промисловому розвитку Галичини свідчить і стан у ній професійної освіти. Так, наприклад, видатки на промислові і торговельні школи становили в Австро-Угорщині в 1913 році 1816160 крон, з яких на Галичину припадало лише 132461 крона, тобто 7,29% загальнодержавного бюджету [7, c.180], в той час як територія Галичини становила, як відомо, 26,16% всієї території Австро-Угорщини.
Низький розвиток промисловості Галичини викликав застій, а іноді і деградацію в розвитку міст. Результатом цього застою було також те, що приріст населення в містах Східної Галичини відбувався надзвичайно повільно.
Так, по всіх її 19 містах він становив [8, c.37]:
Таким чином, середній приріст населення одного міста в період 1900-1910 років, що характеризувався розвитком промисловості і міст в інших частинах Австро-Угорщини, становив за десятиріччя лише 700 чоловік.
Ще більш катастрофічне cтановище було у 83 містечках Східної Галичини, уповільнений приріст яких показує дана таблиця [8, c.52]:
З таблиці видно, що приріст населення у вказаних 83 містечках не перевищував за десятиріччя 10,0%. До того ж у багатьох з них спостерігалось навіть зменшення населення , як, наприклад, у Бродах на 20,0%, Щирець - 8,7%, Заліщики - 8,1%, Болехів - 6,6%, Янів - 2,6% і т.д.
Приріст населення, що спостерігався в містах і містечках Східної Галичини, відбувався на початку ХХ ст. не за рахунок економічного розвитку міст, а мав характер природного приросту і не перевищував його середньої норми за десятиріччя в усьому краю [6, c.47].
У тяжкому економічному становищі знаходилось бідніше селянство Галичини.
Хоч кріпосне право і було скасоване в Галичині ще в 1848 році, однак залишки кріпосницької системи накладали свій відбиток на економіку галицького села на протязі дуже довгого періоду. Збереження в руках поміщиків великої кількості землі, при наявності гострого селянського малоземелля, дало поміщикам можливість зберегти на протязі більше півстоліття після аграрної реформи напівкріпосницькі відносини.
Газета “Искра” так оцінювала становище бідного селянства Галичини після “селянської” реформи: “Галицький селянин був власником тільки за назвою. Звільнені від кріпосної залежності в 1848 р., галицькі селяни за величезний викуп одержали саме стільки землі, скільки необхідно було, щоб гарантувати правильне надходження платежів і податків” [2].
Уся земельна площа Східної Галичини, за даними перепису 1912 року, становила 5530332 га [9, c.14] і поділялася на табулярну і рустикальну. Табулярні землеволодіння - це великі поміщицькі маєтки, які були записані в 1870 році в крайовий табель у Львові, а відтак - в окремі книги, що знаходились в окружних судах і користувались пільгами. Рустикальні землеволодіння - селянське землеволодіння, яке не мало ніяких пільг.
З усієї кількості землі на долю табулярного землеволодіння припадало 2089853 га [3, c.14], що становило 37,8% всієї землі у Східній Галичині. У багатьох повітах відсоток великої земельної власності підвищувався до 50%.
Варто зазначити, що велике землеволодіння у Східній Галичині не було виключно інонаціональним.
За даними перепису 1902 року, велике землеволодіння становило у Східній Галичині 94200 га, з яких поміщицьких земель було 55595 га і землеволодіння митрополичого капітулу становило 38605 га [8, c.74-75].
Питома вага великого поміщицького землеволодіння у Східній Галичині залишалась майже незмінною з часу проведення аграрної реформи 1848 року. Так, за даними 1852 року, поміщикам належало 2461263 га, що становило 44,4% всієї землі, в 1889 році - 2328287 га, що становило 42,1% і в 1902 році - 2229469 га, що становило 40,3% всієї землі [6, c.84].
Таким чином, на протязі більше, ніж 50 років - з 1848 до 1902 року велике поміщицьке землеволодіння зменшилось лише на 4,1%, а в першому десятиріччі ХХ ст. - лише на 3,5%, продовжуючи весь час зберігати своє пануюче становище в галицькому селі. галичина австрія угорщина
1. Вісник законів державних для королівств і країв, заступлених в Державній Раді. Річник 1913. -Відень, 1913.- 929с.
2. Закон Речі Посполитої “Про ліквідацію сейму і крайового виділу колишнього Королівства Галичини і Володимерії з Великим князівством Краківським”// Dziennik ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. - 1920. - № 11. - poz.61.
3. Крайовий статут і сеймова виборча ординація для королівства Галичини і Володимерії з Великим князівством Краківським.// Zbior ustaw I rozporzadzen administracyjnych. - Lwow, 1884. -T.1.-S.120-151.
4. Книга общих законов обытельских для всех немецких краев наследственных Австрийской монархии. - Львов, 1868. - 317с.
5. Краткие сведения о государственном устройстве и управлении Австро- Венгрии и земель австрийской короны. - СПб., 1914. - 70с.
6. Меморіал галицького сейму міністерству внутрішніх справ від 27 листопада 1848р.
7. Областное, административное и общественное устройство Галиции по австрийскому законодательству. - Петроград, 1915. - 409с.
8. Учреждения Западной Украины до воссоединения ее в едином Украинском Советском социалистическом государстве. Справочник. - Львов, 1955. - 180с.
9. Черемшина М. Твори. - К., 1947. - Т.ІІ.
10. Чорновол І. Українська фракція галицького крайового сейму 1861 - 1901рр. - Львів. - 2002.- 288с.
11. Шпрингер Р. Национальная проблема . - С.Пб., 1909.
Політичні чинники, які впливали на соціально-економічне становище західно-українського народу у складі Австро-Угорщини. Становлення ідеї українського державотворення та національне відродження на західноукраїнських землях наприкінці XIX-початку XX ст. курсовая работа [58,5 K], добавлен 13.06.2010
Приєднання українських земель до Литви. Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Великого князівства Литовського. Формування українського козацтва і Запорозька Січ. Берестейська унія і її вплив на українське суспільство. курсовая работа [72,9 K], добавлен 29.04.2009
Соціально-економічне становище українських земель напередодні реформи 1861 р. Скасування кріпосного права. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х років. Промисловий переворот в країні. Суспільно-політичне життя. Рух народників в Україні. лекция [35,5 K], добавлен 29.04.2009
Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської та під владою Австрійської імперій. Сільське господарство як головна галузь економіки. Промисловий і сільськогосподарський пролетаріат. Становище селян та військових поселенців. курсовая работа [2,8 M], добавлен 16.07.2011
Становище українських земель у складі Великого Князівства Литовського. Політичний устрій Гетьманщини наприкінці ХVІІ - першій половині ХVІІІ ст. Голод 1932-1933 рр.: причини і наслідки. Соціально-політичне та культурне життя на Україні в 1945-1953 рр. реферат [43,9 K], добавлен 28.10.2010
Сутність та наслідки Люблінської та Берестейської церковної уній. Аналіз соціально-економічного розвитку України в XVI-XVII ст. Громадсько-політичний устрій Запорізької Січі. Характеристика козацько-селянських повстань наприкінці XVI – на початку XVII ст. реферат [25,0 K], добавлен 18.05.2010
Криза середньовічних і розвиток нових соціально-економічних відносин у першій половині XIX ст. Наслідки політико-адміністративних нововведень для українських земель у складі Російської імперії, суперечливий характер розвитку сільського господарства. реферат [28,2 K], добавлен 21.11.2011
Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д. PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах. Рекомендуем скачать работу .

© 2000 — 2021



Соціально-економічне становище Галичини в складі Австро-Угорщини реферат. История и исторические личности.
Контрольная работа по теме Источники послевоенного восстановления народного хозяйства СССР
Контрольная работа: Релігія як сфера духовної культури: структура та функціональне покликання
Реферат Образец Содержания
Доклад по теме Бесконечные воды вселенной
Реферат На Тему Стратегічна Самоорганізація
Курсовая работа по теме Разработка проекта новой модели детского комплекта для дошкольного возраста
Дипломная работа по теме Анализ работы с кадрами Главного Управления пожаротушения МЧС Казахстана (на примере ПЧ-1СО г. Петропавловска)
Доклад по теме О православии на Беларуси
Основы Технологии Реферат
Практическая Работа 5 По Химии
Курсовая работа по теме Курсовой проект по менеджменту. Информационный менеджмент
Курсовая работа по теме Источники трудового права. Их классификация
Дипломная работа по теме Совершенствование оплаты труда в рыночных условиях хозяйствования
Мои Увлечения Рисование Сочинение По Обществознанию
Набор Для Лабораторных Работ По Биологии
Трихофития Крс Курсовая
Курсовая работа по теме Організація файлових систем. Порівняння файлових систем ОС Windows 7, 8 (XP) та Linux
Курсовая Работа На Тему Проектирование Системы Электроснабжения Завода Станкостроения. Электроснабжение Цеха Обработки Корпусных Деталей
Реферат: Галич история русской глубинки. Скачать бесплатно и без регистрации
Дипломная работа по теме Исследование основных подходов к определению качества образования
Целесообразность применения передвижного огневого полигона для гарнизона пожарной охраны по субъекту Российской Федерации - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда дипломная работа
Клас нематоди - Биология и естествознание реферат
Амортизация основных средств - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа