Собчак

Це був Анатолій Собчак, який дуже вдало мімікрував під сраного інтєлігєнта-правдоруба, що настраждався від партійного свавілля. Толік був професором права у ЛГУ і чітко відокремлював себе від влади. Замість ділового костюма, з яких не вилазили партійні бонзи, Толік полюбляє світитися на публіці або у смугастих піджаках або взагалі у світлому пальто, всім своїм виглядом даючи зрозуміти, хто комунятське гівно, а хто вчений професор.

Совки якраз у ті самі часи активно заряджали трьохлітрові банки через телевізор, тому просто не могли не повестися і на цю виставу. І Собчак влітає в чЛєнСовєт і невдовзі очолює його. Саме тоді до Лєнінграду повертається хуй з бугра, тобто Хуйло, якого ссяними тряпками вигнали зі Східної Німеччини повсталі дойчі. У КДБ не вірили в пиню, бо по його дрезденській діяльності було зрозуміло, що агєнт «Моль» це більше про щось спиздити або перепродати, ніж про честь мундиру. 

Тому хуйла відправили в рідний ЛГУ займатися тим, що він добре вмів і з чого починав — стучати на своїх, і робити все, аби ті зарозумілі університетські гандони не надто загравалися у демократію. Так пиня і просидів би до пенсії хуйзна де і хуйзна ким, але Собчаку в чЛєнсовєті на новій посаді як раз не вистачало непримітного та безпринципного гівнюка, через якого можна було б пиздити державне бабло. Злодійкуватий комітетчик-невдаха з зовнішністю чмошного уєбана був ідеальним кандидатом для Собчака.

Пиня починає тягати валізи Собчака, чия карʼєра пиздувала вгору, як скажена — у 1991 році він вже був мером Пітера і регулярно світив писком на ТВ. Багато хто вважає, що саме Толік Собчак на початку 90-х будував демократію, боронив місто від криміналу та не дав пітерцям зловити флешбек 1941-42 років, коли теж через комуняк місто потерпало від лютого голоду.

Насправді ж Собчак виявився звичайнісіньким хапугою-піздаболом. Оскільки він був політиком, а не адміністратором, то всю роботу доручив своїй банді замів під назвою «Хуйло і Ко». Як і у Дрездені, пиня ринувся набивати власні кармани, не забуваючи заносити щедру доляху Анатолію Алєксандровічу.

Доки шеф шарився по світських раутах де невгамовно пиздів за свободу та демократію, «Хуйло і Ко» швиденько знюхалися з різноманітними бандосами, що мали і реальну силу і гроші. Кримінальні авторитети швидко стали хазяїнами міста, користуючись звʼязками у мерії. Хуйло примудрився навіть продати Петербурзький морський порт кримінальному авторитету Траберу (він був прообразом Антибіотика у серіалі Бандитський Петербург).

Через свій ручний порт, що був одним з найбільших у країні, бандоси возили контрабанду, зброю та наркоту. Побачивши, як ведуться справи у «сєвєрной сталіце», бандоси зі всієї рашки потягнулися у той гнидник. Кого там тільки не було: орєховскіє, солнцевскіє, малишевскіє, тамбовскіє та безліч інших відморозків. Більшість з них, в перервах між регулярними «стрєлками» одне з одним, стояли в чергу за ліцензіями у мерію до першого зама Собчака — хуйла владіміра владіміровіча, який теж не пас задніх.

Пиньок ще у 1992 році примудрився спиздити 122 мільйони доларів, відгрузивши лєвим конторам за заниженою вартістю такий непотріб, як нафта, ліс, рідкоземельні метали. Все це добро мало йти за кордон в обмін на продовольство, якого конче потребувало насєлєніє Пітєра. Але замість заморського їдла пітерці отримали шиш з маслом. Шиш залишисвя їм, а масло намазали собі на бутєрброд «Хуйло і ко».

Незважаючи на піднятий деякими депутатами та активістками галас з вимогою набутилити хуйла, правдоруб Собчак чомусь спустив в унітаз цю справу. Мабуть ніколи було за світськими раутами та участю в тєлєпєрєдачах. Нє до чєпухі було Анатолію Алєксандровічу. Його дружина не вилазила з антикварного магазину того самого кримінального авторитета Трабера, якому хуйло невдовзі допоможе заграбастати порт.

Квартира Собчака, в самісінькому центрі Пітера дуплєтом єбала і циганських баронів за вмістом золота на квадратний міліметр, і Ермітаж — за кількістю та цінністю антикваріату. В той час, як більшість пітерців жило в зассятих хрущах або в обідраних комуналках, Собчакам здалося замало своїх нещасних 117 кв. м. Вони, не без наїбалова, викупили сусідську комуналку та обʼєднали дві квартири, щоб хоч якось ютитися втрьох на 250 кв. м.

Після цього Собчак відчув себе непереможним і почав дивитися в бік Кремля, який був регулярно забльований старим алканоїдом Єльциним. Собчак став відкрито рекомендувати Єльцину не йти на вибори через мізерний рейтинг. В Кремлі обурилися і дали команду мочити Собчака. Тут і почали вилазити і його звʼязки з мафією, і хата-ніхуясєбє, і гівняний рівень життя пітерців, і понадхмарний рівень злочинності.

В 1996 році самовпевнений Собчак пройобує вибори, а його ворог Єльцин вдруге стає президентом. Пиньок розуміє, шо Собчака скоро почнуть гасити, тому він переїздить у Москву, де за допомогою Чубайса влаштовується в адміністрацію президента Єльцина. Звідти він крадькома спостерігає, як генпрокуратура готує величезний ділдак, щоб засадити його в сраку колишньому шефу.

Коли одного похмурого осіннього ранку 1997 року в двері Собчака постукали недобрі люди і запропонували проїхатися для серйозної розмови, той емітує оргазм інсульт і його везуть до лікарні, де їх вже чекають інші люди, які вивозять Собчака до аеропорту, а звідти чартерним рейсом обісрана срака Анатолія летить до Франції. Там Собчак заявляє про політичне переслідування і просить притулку. Доки в Кремлі ахуєвають з його несподіваної втечі, він вже викладає у Сорбоні і в хуй не дує, проте вже не так по-багатому, як в ріднесенькому бандитському Петербурзі. Та і взагалі, всім стало зрозуміло, що політичній кар’єрі Собчака — габелі.

Так би і жив собі Толік у Франції, час від часу із зарозумілим писком зʼявляючись у руснявому інфопросторі, з сумом розповідаючи про те, яке політичне світило, у його персоні, назавжди втратили лаптєногі. Але через кілька років, його колишнє хуйло робить карколомну карʼєру і стає найімовірнішим кандидатом у президенти. У листопаді 1999 року Собчак повертається на болотА, намагаючись перекваліфікуватися зі збитого льотчика у метра демократичних сил, що довгі роки потерпав у екзилі через політичні переслідування.

Але ніякий телевізійний грим невзмозі замазати слово ЛОХ на собчаківському писку і сцива нікчема безславно пройобує грудневі депутатські вибори. Хуйло забирає колишнього шефа до себе в команду, бо всі ми знаємо, де треба тримати ворогів, навіть потенційних.

14 лютого 2000 року хуйло, як кандидат у президенти, призначає Собчака довіреною особою і відправляє того займатися агітацією. Через декілька днів на зустрічі з виборцями Собчак каже хуйлу: «Володя, только не бронзовєй».

20 лютого Анатолій несподівано гигнув у готельному номері. Мабуть серце не витримало безкрайнього щастя, від чотирьох місяців перебування на родінє-уродінє.