Словоскладання, як спосіб творення складних слів - Иностранные языки и языкознание дипломная работа

Главная

Иностранные языки и языкознание
Словоскладання, як спосіб творення складних слів

Дослідження складних слів у мовознавстві. Визначення композитів та юкстапозитів. Словоскладання в мовних терміносистемах. Закономірності побудови складних слів українського походження в творах Ліни Костенко. Семантична класифікація одноструктурних слів.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Розділ 1. Словоскладання, як спосіб творення складних слів
1.1 Дослідження складних слів у мовознавстві
1.2 Визначення композитів та юкстапозитів
1.3 Словоскладання та осново складання в мовних терміносистемах
Розділ 2. Словотвірна структура складних слів у творах Ліни Костенко
2.1 Класифікація складних слів за характером твірної основи
2.2 Закономірності побудови складних слів власне українського походження
2.2.1 Словотвірна модель «іменник + іменник»
2.2.2 Словотвірна модель «іменник + прикметник»
2.2.3 Словотвірна модель «прикметник + іменник»
2.3 Закономірності побудови складних слів іншомовного походження
Актуальність теми полягає в тому, що поетична творчість Ліни Костенко являє собою не тільки літературний шедевр, але і величезну кількість матеріалів для лінгвістичного аналізу. Якщо говорити більш конкретно, то тема нашої роботи актуальна своєю новизною, тобто до нас не розглядалася настільки ретельно словотвірна структура складних слів у творах Ліни Костенко.
Питання стосовно словоскладання, розглядали такі відомі науковці Н. Хомський, О. Есперсен, Н.С. Родзевич, В.А. Горпинич, Ч. Хоккет, А.С. Шевчук, В.В. Лопатін Т. Кияк, І. Кочан, А. Крижанівська, Д. Лотте, Г. Мацюк, Т. Панько, О. Реформатський, Л. Симоненко, О. Суперанська, Садикова А.Г., Ажнюк, Сафонова С.С., Арутюнова Н.Д., Корміліцин М.А., Падучева Є.В., Клименко Н.Ф., Кулік Б.М., Азарова Л. Є., Нагель О.В., Кубрякова Е.С., Підлипенський В., Мірченко М.В., Загнітко А.П., Головащук С.І., Глущик С.В., Дияк О.В., Русанівський, О.О. Тараненко, М.П. Зяблюк та інші, а також окремі питання, що стосуються різних галузевих терміносистем Л. Боярова, М. Годована, В. Калашник, Л. Полюга, О. Покровська, Б. Рицар, І. Сабадош та багато інших.
Мета дослідження. Головною ціллю нашої роботи є доведення актуальності, тобто досконало та послідовно показати словотвірну структуру складних слів у творах Ліни Костенко.
Для досягнення мети було висунуто такі завдання:
- проаналізувати складні слів у мовознавстві;
- визначити композити та юкстапозити;
- дослідити словоскладання та осново складання в мовних терміносистемах;
- провести класифікацію складних слів за характером твірної основи в творах Ліни Костенко;
- показати закономірності побудови складних слів власне українського походження в творах Л. Костенко;
- проаналізувати словотвірні моделі «іменник + іменник», «іменник + прикметник», «прикметник + іменник» в творах Л. Костенко;
- продемонструвати закономірності побудови складних слів іншомовного походження.
Методи дослідження. Щоб сказати о методах якомога детальніше, то слід пояснити, що робота поділена на дві частини. В першій частини ми використовували описовий та аналітичний метод, а саме:
- в першому підрозділі того ж розділу ми аналізували та характеризували складні слова у мовознавстві. Тобто тут ми розглядали на основі дослідницьких робот як, створюються складні слова взагалі. Саме тут ми розглядали префіксальні, суфіксальні та інші додавання, які використовуються для складання слів;
- в підрозділі 1.2 ми теж використовували описовий метод для визначення композитів і юкстапозитів, тобто ми розкрили суть їхнього значення, впливу на формування складних слів. Тут ми також користувалися працями лінгвістичних дослідників;
- наступний підрозділ присвячено словоскладанню та основоскладанню в мовних терміносистемах. Тут, як і в останньому підрозділі цього ж розділу, де ми зробили класифікацію композитів, ми велике значення надали термінології та висловлюванням лінгвістів. Ми порівняли припущення одних дослідників з іншими для того, щоб побачити думку кожного, тим самим, зробити власний об'єктивний висновок. Отже, тут метод аналізу - описово-аналітичний.
Стосовно другого розділу, який має назву словотвірна структура складних слів у творах Ліни Костенко, ми приділяли більшу увагу не лінгвістичній значимості та її правилам, а саме авторським засобам словоскладання. Слід зауважити, що ці авторські засоби базуються на вимогах, що містить в собі українська граматика, адже Ліна Костенко -- не лише поет, а і видатний публіцист, який зробив значущий внесок в українське мовознавство. Якщо говорити більш конкретно, то другий розділ присвячено практичному аналізу, де на основі теоретичних знань були побудовані власні дослідження та висновки, де об'єктом дослідження були вірші Ліни Костенко.
Також по відношенню до другого розділу слід додати, що тут було задіяно додаткові методи аналізу:
– дедуктивний - вид умовиводу від загального до приватного, тобто, з маси обраних нами прикладів ми створюємо узагальнений висновок про всю сукупність зазначених прикладів,
– метод класифікації, тобто, ми поділили усі досліджувані предмети на окремі групи відповідно із мовними, письмовими ознаками та правилами наголосу, модельних форм утворення і подібне.
Теоретична значимість роботи. Щоб детально відповісти на це питання, слід нашу відповідь роздробити на пункти, які вказують на розробку теоретичних питань:
- теорія генеративної граматики внесла свій неабиякий внесок у вивчення словоскладання. Тут можна сказати і декілька слів про Н. Хомського, який аналізував синтаксичні закономірності, на котрі впливає поєднання слів;
- правила наголосу. Складання слів створює певну складну лексему, яка може містити в собі декілька наголосів: два або три: основний та побічний (або побічні);
– композити та юкстапозити, як слова які створені за допомогою основоскладання. Лінгвістика (не тільки українська) виділяє декілька засобів осново складання, які ми розглянули в другому підрозділі першого розділу. Тут же ми розглядали морфологічний, синтаксико-морфологічний, синтаксичний, нейтральний принцип складання слів.
Загальною базою для аналізу нам послужили наукові роботи, зазначених вище авторів, які мали пряме відношення до українського мовознавства, української мови, літератури. Сюди входили навчальні посібники для вищих закладів, дисертаційні матеріали, наукові статті, курс лекцій для викладачів ВУЗів, словники.
Щодо теоретичної значимості роботи, то слід більш велику значимість другій частині нашого розділу, оскільки саме тут ми аналізували творчість Ліни Костенко в якості матеріалу для лінгвістичного та літературного дослідження.
Практична значимість роботи. Наша робота базується на основі теоретичних понять та власних висновків. А це значить, що наше дослідження - це ідеальний варіант для навчального посібника з української мови та української лінгвістики в старших класах шкіл; на його базі можна створити словотвірний словник, де присутні вказівки на складові слова - префікс, корінь, суфікс і подібне, - основні та побічні наголоси, - префікси українського («пере», «най-», «без-» і так далі) та іншомовного походження («анти-», «екстра-», «ультра-» і подібне). Також ця робота може бути посібником для лекторів і викладачів ВУЗів, які виносять питання словоскладання на лекціях, семінарах, пов'язаних із українським мовознавством або літературою. Крім того, це дослідження можна використовувати в якості інформативного матеріалу для написання наукової роботі з української мови, лінгвістики, літератури, де розглядаються питання словоскладання.
Структура роботи. Загальний об'єм дослідження 100 сторінок, в які входять:
- перший розділ «Словоскладання, як спосіб творення складних слів», котрий поділено на:
1.1 Дослідження складних слів у мовознавстві;
1.2 Визначення композитів та юкстапозитів;
1.3 Словоскладання та осново складання в мовних терміносистемах;
- Розділ 2. Словотвірна структура складних слів у творах Ліни Костенко;
2.1 Класифікація складних слів за характером твірної основи;
2.2 Закономірності побудови складних слів власне українського походження;
2.2.1 Словотвірна модель «іменник + іменник»;
2.2.2 Словотвірна модель «іменник + прикметник»;
2.2.3 Словотвірна модель «прикметник + іменник»;
2.3 Закономірності побудови складних слів іншомовного походження;
В склад списку літератури входять підручники, наукові статті, та електронні ресурси. Більшість інформативних джерел -- від 2000 р. та декілька видань більш раннього випуску -- які було застосовано, в якості порівняльних зразків, тобто, ми хочемо показати порівняння сучасних правил утворення складних слів та правилами, які зараз вже не актуальні, або, навпаки, і досі мають вагоме значення. Це необхідно для того, щоб правильно провести роботу в другій частині нашого дослідження. Адже, не слід забувати, що Ліна Костенко народилася в 1930 році, та роботи її писалися ще в ті часи («Проміння землі» (1957)), коли були запропоновані інші вимоги стосовно складання слів. Тобто ми повинні для точного аналізу зрозуміти саме ті методи словоскладання, які випробувала в своїй поетичній творчості Ліна Костенко.
В заключному моменті нашого вступу хотілося б виділити ключовий епізод стосовно утворення слів саме в поезії Ліни Костенко: авторка багатьох художніх та наукових праць, не дивлячись на те, що основна її діяльність охопила період приблизно 60-тих-- 80-тих років, застосовує дуже сучасний підхід по відношенню до утворення складних слів, який не притаманний нікому із письменників або поетів того часу.
Крім того, Ліна Костенко вдало використовує модельну динаміку словотворення, наприклад: популярна модель утворення слів де перша частина слова має іменникову форму, а друга -- дієслівну (листопад -- листя падають); а Ліна Костенко вирішила надати більшої яскравості методом протилежного вжитку, тобто, її модельна конструкція виглядає таким чином: падолист, де перша частина -- це дієслово, а друга іменник. Саме цей індивідуальний підхід (не тільки в даному прикладі, а і в інших її роботах) і робить стиль написання творів Ліни Костенко винятковим та особливим.
Також необхідно зазначити, що для дослідження одного складного слова потрібно використати декілька методів, які включає в себе класифікація утворення складних слів, а саме:
– власний або невласний засіб складання слів,
– додавання елементів слова та їхнє змінення (префікс, суфікс і так далі), (додавання або недодавання поєднальних голосних),
– походження слів (іншомовні, або власне українські) і тому подібне.
Тут же власний або невласний теж має декілька варіантів складання, які ми роздивимося в обох частинах дипломної роботи; види моделей утворення складного слова; види та правила написання слів з елементами додавання (злите та дефісне, включно); види та правила написання складних слів іншомовного походження та власне українських і так далі. Сюди ж ми внесемо і дослідження змінення складного слова за відмінками, приналежності до родового виду (чоловічий, жіночий, середній), та позначення кількості: множина чи однина, змістове значення.
Крім зазначеного, ми прагнемо не тільки дотриматися технічним вимогам щодо написання дипломної роботи, встановленим нами ж завданням, а і зрозуміти та відтворити нову спростовану ідею скловоскладання, і тим самим зробити свій внесок по відношенню до мовознавства. Тобто, до другорядної мети та методу аналізу ми приєднаймо спробу самостійної оцінки та трактування на базі існуючих фактів, як з боку мовознавства, так і з боку художнього використання складних слів у реченні за різними змістами та порядками, наприклад, модель словотворення: «іменник + дієслово» замінити протилежним «дієслово + іменник» («лист + пад = листопад», «падо + лист = падолист» - взяте із поезії Ліни Костенко). Більш того, ми розглянемо, що позначують конкретні слова в поєднаному та відокремленому вигляді.
1. Словоскладання, як спосіб творення складних слів
1.1 Дослідження складних слів у мовознавстві
Словоскладання - один із способів словотворення, котрий складається в морфологічному з'єднанні двох або більше коренів (основ). В результаті словоскладання утворює складне слово, або композит. Словоскладання займає проміжне положення між морфологічними та синтаксичними способами поєднання одиниць мови володіючи рисами того або іншого. Деякі види складних слів наближаються за структурою до словосполученням і складаються із комбінації цілих слів: «ледве-ледве», «синій-синій. Іншим типам складних слів в більшій мірі притаманні такі ознаки:
Складні слова, як і прості, мають єдності, граматичний показник при словозміненні. Оскільки словоскладання часто має синтаксичну базу у вигляді вихідного словосполучення, розрізняються два основних типу складних слів за характером синтаксичних відносини між їхніми компонентами:
1) сурядні - комбінація рівноправних компонентів, «глухонімий»;
2) підрядні - комбінація компонентів, серед яких розрізняються синтаксично головні і залежні (таке ставлення компонентів може носити характер визначення або доповнення), наприклад, «водовоз.
Складні слова не були об'єктом аналізу з позицій останніх теорій генеративної граматики, тим більше в зіставно-типологічному аспекті. Складне слово, будучи лексичної одиницею, яка складається з двох повнозначних основ, являє собою об'єднання слів, а це ставить питання про те, наскільки таке об'єднання підпорядковується синтаксичним закономірностям. Н. Хомського [57], торкаючись проблем словотвору, вказує, що «процеси словотворення представляють досить складну проблему для будь-якого типу породжує граматики».
Основні положення та ключові поняття генеративної граматики. Більшість існуючих нині підходів до мови можна розділити на два великі теоретичних табору - функціоналізм і формалізм. Погляди функціоналістів і формалістів розрізняються головним чином тим, у чому вони вбачають пояснювальну силу лінгвістичної теорії.
Вихідне припущення функціоналізму полягає в тому, що будова мови визначається його використанням. Вихідне припущення формалізму прямо протилежне.
Формалісти припускають, що найбільш фундаментальні властивості мови не залежать від способів і умов його використання. «Людська мова є система, призначена для вільного вираження думки, по своїй суті не залежить ні від контролю з боку зовнішніх стимулів, ні від задоволення людських потреб, ні від інструментальних цілей» [57].
Формальними граматиками називаються такі системи правил, які математично строго задають безлічі ланцюжків. Один з різновидів формальних граматик є породжує граматика, родоначальником якої є американський лінгвіст Ноам Хомський.
Один з лідерів американської лінгвістики Ч. Хоккет, який різко критикував Хомського і його напрямок, в теж час визнавав, що його робота може бути поставлена в один ряд тільки з трьома іншими поворотними подіями в історії мовознавства.
Теоретична база дослідження складних слів з позицій породжує граматики:
1. Генеративна граматика, що досліджує синтаксис, припускає, що в будь-який людській мові існують універсальні принципи організації природи людської здатності, які визначають структуру мови, принципи, які керують різними граматичними операціями, можливими в природних мовах. [41]
2. Зіставлення кожного слова з синтаксичною конструкцією розглядається як доказ центрального місця в системі мови. О. Есперсен стверджує, що тільки завдяки синтаксису ми можемо очікувати, що є щось спільне в людської мови [60]. Саме визначення синтаксису як загального джерела слів, розгляд складних слів не тільки як морфологічних типів, але і як синтаксичних структур, значно поглиблює дослідження складних слів.
3. Пояснення процесу утворення складних слів відбувається шляхом використання концепції глибинних і поверхневих структур, протиставлення яких є важливим методом лінгвістичного аналізу. Глибинна структура (Г- структура) - це термін, який використовується в генеративної граматики для визначення найбільш абстрактної структури пропозиції, з якої шляхом різних трансформаційних процесів утворюється існуюча структура пропозиції, яка носить назву поверхневої структури. Глибинна структура - це система виражених в реченні «смислових відносин».
4. Глибинна структура складного слова містить базисні структури складових: предикат і суб'єкт. Решта структури безпосередньо складових генерується в результаті синтаксичних переміщень «movements» на шляху до поверхневій структурі, тобто складного слову. Під синтаксичними переміщеннями розуміються перетворення, пов'язані із зміною синтаксичної позиції якого елемента в глибинній структурі складного слова. Такі переміщення мають силу перетворювати існуючу структуру ядерної пропозиції на шляху до поверхневій структурі (тобто складного слову) різними шляхами: вони можуть, у відповідності з розробленими в генеративної граматиці принципами, переводити один показник структури безпосередніх складових в іншій, видаляти певний становить з структури, піднімати чи опускати показник безпосередніх складових. Всі переміщення логічно послідовні, знаходяться в певній залежності один від одного і йдуть відповідно до розроблених в генеративної граматиці правилами. Дії цих правил обмежено універсальними принципами, і тому вони застосовні до всіх мов. Синтаксична Г-структура складного слова представлена у вигляді дерева залежностей «tree».
5. Процес породження складного слова розглядається в рамках загальної теорії принципів і параметрів, що є протягом багатьох років найбільш впливовою теорією граматики в зарубіжній лінгвістиці. Теорія прагне звести граматичні відмінності між мовами до того мінімуму, який необхідний для досягнення описової адекватності і характеризується високим ступенем абстрактності. Теорія заснована на двох головних ідеях. Перша полягає в тому, що граматики всіх мов входять в універсальну граматику і керуються набором універсальних принципів, які рівноправно можуть управляти будь граматичної системою мови. Друга ідея полягає в тому, що граматика конкретної мови в рамках універсальної граматики відрізняється невеликим набором певних параметрів, характерних тільки для певної мови. [1]
6. Механізм теорії принципів і параметрів поділяється на певну кількість модулів граматичної теорії. Кожній граматичній підсистемі відповідає розділ, який описує її або, як його називають в основі граматики, модуль граматичної теорії. Модулі, які використані при аналізі процесу породження складних слів, такі: ікс - штрих теорія «X - bar Theory», що містить принципи і параметри пристрою структури пропозиції та інших фразових категорій; тета - теорія або теорія семантичних ролей «и - Theory», визначальна допустимі співвідношення між семантичними (або тематичними, як їх називають у генеративної граматики) ролями предикативних слів і їх синтаксичними властивостями; теорія абстрактного відмінка «Case Theory», узагальнююча правила вживання синтаксичних відмінків - номінативу, аккузативу, датів і так далі; теорія управління «Government Theory», що досліджує, за яких умов та чи інша відповідна може бути піддана трансформації пересування. [57]
Складні й складноскорочені лексеми можуть володіти двома наголосами - основним і побічним. Цілеспрямовано висуваються з такими двома наголосами слова, в котрих одна з частин чітко визначається своїм змістом і переважно може бути самостійною лексемою, наприклад: автопбрк, агротйхніка, водосхувище, звірофйрма, землевласник, новоубраний, паротвурення, термомдерний, травосмміш, багатознбчний, далекосямжний, агіткампамнія, метеостамнція.
Побічний наголос у цих словах ставиться перед основним. Виразність посилюється, коли основний інтервал між побічним та основним наголосом має велику кількість морфем, наприклад: автоцистйрна, агробіоломгія, водопостачамння, землеволодімння, паротурбімна, травокосамрка.
Стосовно виразності побічного наголосу у складних словах, воно збільшується, коли обидві частини слова виділені своїм значенням, наприклад: великопамнельний, моторобудувамння, народногосподамрський, п'ятсоткілометрувий, середньомімсячний.
Складні слова, що мають три онови можуть мати і три наголоси, тобто один - основний і два - побічних, наприклад: нафтогазопровімд, світловодолікамрня.
Без наявності побічного наголосу можуть виступати складні слова, частини котрих не вважаються самостійними, наприклад: звіроломв, вододімл, землемімр, новосімлля, паропламв, мовознбвство, білобримсий, довгочбсний, чорнобримвий.
Щодо побічного наголосу можна сказати, що елементарні слова с префіксом «най-» посилюють роль форми вищого рівню, наприклад: наймоломдший, найповбжніший. Тепер роздивимося префікси, які ще більше посилюють значення цього ж ступеню: «що-», «як-», наприклад: щонаймемнший, якнайкрбщий.
Протилежне значення або більш посилене можуть надати префікси іншомовного походження:
Крім того, слід зазначити сенс додавання таких префіксів (а саме випадки, де основний наголос припадає через два склади і більше від місця можливого побічного):
Якщо побічний наголос міститься аж через три склади від першого, то префікс «пере-» має більш виразне звучання, наприклад: перебудувбти, переговоримти, перекваліфікбція.
Прискорений темп мовлення додається тоді, коли побічний наголос стоїть на початку слова, тобто на першому складі: електроенйргія, навколопланйтний, великопанйльний.
Здебільше прості самостійні слова виступають з одним наголосом, наприклад: головб, вимсоко, задовомлений, винагоромджувати.
Тепер перейдемо до наступного кроку аналізу словоскладання: власний і невласний.
Власний вид додавання - процес, коли відбувається складання слів завдяки голосним «о» чи «е», наприклад: землетрус, Царгород, водовоз.
Невласний вид додавання - словоскладання без допомоги «о» або «е», наприклад: божевільний, себелюбство. [2]
До категорії невласних видів додавання належать лексеми, які утворені за допомогою префіксів:
2. прислівники: не, ні, най. Наприклад, невдача, ніхто, найдобріший.
До власного додавання характерною ознакою є утворення слів з префіксом «про», з голосними «і», «е».
Роздивимося більш детально невласне складання, де можливе з'єднання імен з іменами, чи імен з дієсловами, перша частина являє собою:
Правопис цих складних слів потребує особливої уваги на їх склад, тому і писати необхідно згідно із правилами словотворення, наприклад:
- Царгород, де перша частина - це цар - називний відмінок;
- п'ятсот - п'ять - називний відмінок;
- п'ятиповерховий - п'яти - родовий відмінок;
- себелюб - себе - родовий відмінок;
- скнара - Скоп'є - наказовий метод.
Дореволюційна орфографія потребувала здатність розрізняти частини лексем, префікси, корені, суфікси, бо правила переносу складних слів містило інший порядок - слово ділилося за етимологічним характером, тобто на користь складового. Але сучасна орфографія таких вимог не пред'являє, наприклад:
- до 1950 років: без - розумний; зараз можна бе - зразумний;
- до 1950 років: раз - зачаровування; зараз можна ра - ззачарування. [13]
Виконано дослідження наявних у мовознавстві точок зору стосовно статусу таких явищ, як осново- і словоскладання, їхніх різновидів, подано основні суперечки й авторове бачення місця і статусу композитів і юкстапозитів у словотвірній номінації.
Основні слова основоскладання, словоскладання, зрощення, редуплікація, композит, юкстапозит, спосіб словотвору.
1. Словоскладання - «метод словотворення дво- або кількакореневих похідних - юкстапоозитів шляхом поєднання окремих слів чи словоформ» [19]. Такий спосіб появи номенів виділяє певні різновиди:
- зрощення (добрезнаний, вічнозелений);
- прикладковикористання (радіус-вектор, дівчина-листоноша);
- редуплікація (добрий-добрий, синій-синій, радий-радісінький).
Зрощення. Використовуючи спостереження інших дослідників, можемо оглянути окремі ознаки зрощення як мовного явища, у свою чергу ці ознаки утворюватимуть цілісну картинку про явище:
1) зрощення вважається «прикладом чистої конденсації», де «практично економиться лише пропуск (пробіл) між словами» [9]; адже, ознака слівності (словоєдності) таких виражається тільки писемне;
2) «наявність єдиного основного наголосу» та «фразеологічний характер семантики цілого» [3]; значиться, що ознака єдиного основного наголосу не може бути різною тому, що такий існуючий і в складовій словосполучень, в котрих одна із самостійних частин має додатковий наголос, а не основний (мене відкинули, перед війною); що ж до «фразеологічного характеру семантики цілого» - то таке трактування в більшому ступені видає бажане, ніж реальне, потім що й належне словосполучення володіє ідентичною семантикою, семантичне нарощення не чиниться;
3) «невласне словоскладання» (на відміну від «власного словоскладання»), що виникає шляхом поєднання слів, які вживаються як одна синтагма [39].
Намагаючись визначити відмінність між складним словом і словосполученням (наприклад, мало відомий і маловідомий), В.Жирмунський приділяє значення на «визначення слова і його меж - це великі труднощі, які навпаки чи можна подолати індивідуальними зусиллями автора статті» [57]. В цьому розумінні дослідник мав рацію: довести єдність синтагми у результаті зрощення не так вже легко.
Про це говорить і В.Франчук. Так, аналізуючи структурно-семантичні особливості певних складних прикметників на взірець надмірно синій і непроглядно-білий, науковець однозначно стверджує, що «різниця між словосполученнями і відповідними складними прикметниками настільки невиразна, що важко визначити їх приналежність до певної групи» словосполучення чи складного слова [60].
Слівність одиниць, посталих унаслідок злиття, спробуємо розглянути через проекцію визначення складного слова і його ознак, скориставшись такими в одному з досліджень
2. Потіхи. Реалізовуючи певний огляд існуючих поглядів стосовно формулювання складного слова [65], авторка твердить, що складне слово «не можна розглядати як просту суму двох чи трьох слів. З'явилася нова одиниця, смисловий зміст якої ємніший, ніж значення окремих компонентів. Тут кількість дає ніби нову смислову якість» [65]. У такому визначенні засновано самостійні основні ознаки складного слова, котрі аж ніяк не стверджуються на прикладах зрощень: більша смислова місткість єдиного, ніж окремих його елементів; нова смислова якість порівняно з вихідним словосполученням. Зокрема, не є переконливими стосовно слівного статусу зрощених одиниць ще певні ознаки: номінальна цілість (цільнооформленність), засіб написання - разом або через дефіс, основа для інших похідних одиниць (це явище взагалі не може бути розрізнювальною ознакою тому, що твірною може служити кожна одиниця (слово, словосполучення, абревіатура, звук). Невизначеність меж або відсутність таких особливо яскраво позначилися на різності написання - разом чи окремо. Зрівняймо правопис деяких одиниць за дійсними правилами української граматики (по-перше, по-друге, коли-небудь, кого-небудь) і за «діаспорним» правописом (поперше, подруге, коли небудь, кого небудь), чи сучасний різнобій у написанні таких одиниць, як уїк енд і уїк-енд тощо. В цьому випадку той чи інший правописний принцип переважно ґрунтується на «договірних засадах» і не зумовлена безпосередньо реальними особливостями чи статусом одиниць.
Одна з ознак складного слова, котру визначає З. Потіха, є те, що елементи поєднуються завдяки з'єднувальним морфемам. Точно така ознака є диференційною для підкреслення різних видів і віднесення їх до словотвірних або несловотвірних.
Порівняймо зрощення з суфіксальними (культ освіта - культосвічуватися, пикороб - пикоробський) і інтерфіксально-суфіксальними (крайня хата - крайнєхатство, діти Арбата - дітоарбатівський) утвореннями, що володіють чітко окресленими словотвірними значеннями і їх матеріальними носіями (словотворчий метод і твірний базис).
Вважається, що саме словотворчі методи (інтерфікс, суфікс, конфікс) у таких та схожих словах пристосовуються до формальної єдності слів (основ), які входять до твірного словосполучення. Та, всупереч, відсутність подібних унеможливлює формальну єдність, а отже відсутність будь-яких труднощів у написанні в першому випадку і неабияких труднощів - у другому.
Отож, факт зрощення не припадає до словотвірної номінації (принаймні до словотвірних процесів) і володіє статусом діахронного. Головну причину неправомірного віднесення зрощень до словотвірної номінації визначив В. Горпинич, підмічаючи не розрізнення синтаксичної деривації (зміна частиномовної належності похідного) і синтаксичної номінації (називання словосполученням, зрощенням, реченням і подібне) [13].
Одним із очевидних фактів в українській мові є номени прикладкового типу. До створення цих номенів звичайно залучаються іменники. Проте, серед інноваційних номенів цього типу можна помітити новий факт - залучення до творення юкстапозитів такого типу абревіатур як означальних препозиційних компонентів: VIP-персона, VIP-аналітик, VIP-електорат, PR-кампанія, PR-провокація, PR-прийом, однак, якихось двадцять років тому Н.Клименко зазначала, що «жодного юкстапозита від абревіатурне зафіксовано» [20].
З'явлення цих одиниць пов'язують зі словотвором, тобто з одним зі словотвірних методів - словоскладанням (як і зрощення-злиття). В основі цього ж вивчення лежать всього дві категорії:
2) операції з цими словами - складання.
На основі цих категорій до словотвірних можна без сумнівів віднести і процеси творення словосполучень (зелений гай, працюється добре, п'ятий рік). І це не єдині ознаки, що споріднюють юкстапозити зі словосполученнями; такими спільними ознаками, зокрема, є розчленованість змісту, синтаксична підрядна (точніше підпорядна) залежність самостійних компонентів (від одного можна поставити запитання до іншого) тощо.
Номени прикладкової моделі, звичайно, мають свої особливості порівняно зі зрощеннями чи словосполученнями:
- у складі таких номенів два чи більше самостійних слів, що належать до однієї частини мови і не оформлені як єдине слово;
- відсутність з'єднувального голосного;
- на кожному членові - свій самостійний наголос;
- вільний порядок розміщення компонентів;
- зміна обох (за невеликими винятками) компонентів за відмінками і числами.
Редуплікація - ще один із традиційних різновидів словоскладання - повне чи (частіше) часткове повторення кореня, основи або всього слова [59]. Посилаючись на це тлумачення, можна підкреслити рівневі різновиди редуплікації:
Велика кількість одиниць, які утворені повторенням інших мовних одиниць, не володіють номінативною функцією (буль-буль, сину-сину, ай-ай, так-таки-так). До винятку відносяться іменники (терем-теремок) і прикметники (радий-радісінький). За принципом появи, з
Словоскладання, як спосіб творення складних слів дипломная работа. Иностранные языки и языкознание.
Курсовая Работа На Тему Разработка И Создание Автоматизированной Системы Обработки Информации
Реферат: Профессиональная этика юриста 4
Эссе Что Значит Для Мцыри Свобода
Доклад по теме Битов Андрей Георгиевич
Реферат по теме Твердофазный синтез перрената калия (WinWord97/2000)
Нефтегазовая Отрасль Ссср В Годы Перестройки Реферат
Реферат: Государственный комитет Совета Министров СССР по науке и технике
Дипломная работа по теме Organization of work in a Bank
Дипломная Работа По Пивному Магазину
Связь экономической психологии с другими науками
Работа Это Жизнь Сочинение
Пособие по теме Физиологические эффекты гормонов, плохо проникающих в клетку
Реферат: Дом в древнем Риме
Курсовая работа: Центральный банк России функция денежно кредитного регулирования
Реферат: Политический лидер. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат по теме Архитектура России в XVII в.
Реферат Банк Хоум Кредит
Курсовая работа по теме Организация пассажирских перевозок в дальнем и пригородном сообщениях
Социологические Исследования Курсовая Работа
Курсовая работа по теме Анализ показателей внешнего сектора экономики и динамики валютного курса
Методические аспекты анализа дебиторской задолженности организации - Бухгалтерский учет и аудит статья
Видовой состав птиц рекреационной зоны района - Биология и естествознание курсовая работа
The best place in world London - Иностранные языки и языкознание презентация