Скельний монастир у Рукомиші
Скельний монастир у с. Рукомиш Бучацького району Тернопільської області знаходиться на крутому правому березі річки Стрипа і був заснований у XІІІ ст., приблизно у 1240 р. монахами з Києво-Печерської Лаври, які рятувалися втечею з Київської Русі від татаро-монгольської навали. Саме тоді православні ченці облюбували собі місцевість на березі річки біля чистих джерел і скель, у яких вони висікли дві печери: одну для проживання, а іншу – для богослужінь.
Цей монастир, що у с. Рукомиш, яке розташоване на відстані 2км від м. Бучача і є по суті його передмістям, знаходиться на так званих "Травертинових скелях". Тут розміщене величезне родовище травертину (матеріалу для будівництва і облицювальних виробів), яке було відкрите у 1975 р., однак воно не розроблялося, враховуючи святість цієї місцевості. Згідно з історичними джерелами, тут за допомогою невідомих фундаторів виріс монастир, у якому ченці упродовж багатьох століть здійснювали свій духовний подвиг. Проте згодом ченців з Рукомиша змусили переселитися до новозбудованого монастиря отців василіан у м. Бучач, де польсько-український магнат Микола Василь Потоцький відкрив при цій обителі гімназію. Таким чином від 1754 р. монастир св. Онуфрія у Рукомиші перестав діяти за своїм призначенням.
До сьогодні у скелі зберігся висічений печерний храм, що займає площу до 25кв. м. У минулому тут знаходився іконостас з каменю і кам'яні царські ворота. Нині на його стелі і стінах проглядаються сліди від вирубування каменю. Вхід до храму розташований з південної сторони, неподалік від якого збереглися залишки старовинного муру. У північному напрямку від печерного храму знаходяться значно менші гроти, висічені у скелі, які використовувалися монахами як келії. У обителі функціонували дві церкви: св. Онуфрія та печерна церква св. Бориса і Гліба (як парафіяльна). Упродовж століть у печерному храмі багато людей збиралося на свята св. Онуфрія, св. Бориса і Гліба, Воздвиження Чесного Хреста, а також – Успіння Пресвятої Богородиці, напередодні якого молилися цілу ніч. У Великодну П'ятницю тут завжди виносили плащаницю для поклоніння. Нещодавно, у 2011 р. тут було відкрито пам'ятник Юрію Михайлецькому, який служив в армії УПА і упродовж 20 років свого життя під час радянської влади переховувався у криївці, яку він облаштував у печерах поблизу скельного монастиря. Відчайдушного героя було викрито лише у 1967 р., пізніше він трагічно загинув. На сьогодні печерна церква має засклене вікно, тут проведено освітлення, настелено підлогу і знаходяться ікони. Недалеко від обителі монахів зберігся невеликий костел, який був збудований ще у 1903 р., і нині перебуває у розпорядженні УГКЦ.
Церква св. Онуфрія (1768 р.) разом зі скульптурою святого Онуфрія роботи відомого галицького майстра XVІІІ ст. – Йогана-Георга Пінзеля, залишки скельного монастиря св. Онуфрія, джерело його імені і травертинові скелі, – на сьогодні всі ці споруди є об'єктами релігійного туризму у с. Рукомиш. Науковці припускають, що печери у скелях є найдавнішими пам'ятками християнства на Поділлі. Деякі люди відзначають, що у цьому святому місці відчувається потужна енергетика, яка йде з-під землі. Біля монастиря на скелях під впливом сонячних променів чітко проглядається нерукотворний образ Ісуса Христа, за свідченням місцевих мешканців саме тут люди рятувалися від обстрілів у буремному 1944 р. під час Другої світової війни і всі ті, хто сховався під скелями, залишилися живими і неушкодженими.
Скельний монастир у Рукомиші входить до складу унікального печерного комплексу сакральних споруд, який приваблює багатьох туристів своєю загадковістю та енергетичною силою, і належить до пам'яток археології України. Подібні споруди можна оглянути, наприклад у селі Розгірче біля Стрия, у Страдчі та Бакоті, і у багатьох інших селах Західної України