Система та суб’єкти здійснення демократичного цивільного контролю за правоохоронними органами - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Система та суб’єкти здійснення демократичного цивільного контролю за правоохоронними органами

Правові основи демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами. Побудова демократичного суспільства в Україні. Система демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами: визначення, суб’єкти контролю та їх функції.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

з дисципліни «Адміністративне право України»
на тему: « Система та суб'єкти здійснення демократичного цивільного контролю за правоохоронними органами»
1. Правові основи демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами
2. Система демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами: визначення, суб'єкти контролю та їх функції
Завдання щодо побудови в Україні демократичної, соціальної, правової держави вимагає якнайшвидшого реформування правової системи, запровадження надійних гарантій дотримання прав і свобод громадян, закріплених Конституцією України. Створюючи сильну, дієздатну державу, не слід забувати про її основне призначення - надійно захищати інтереси та права людини. Для цього необхідно сформувати відповідний механізм, який створював би умови для реалізації та захисту цих прав, сприяв подальшому їх здійсненню. Складовими елементами такого механізму є нормативно закріплена система гарантій, до яких ми відносимо належне здійснення державного контролю в державі, одним із видів якого є цивільний контроль за діяльністю правоохоронних органів.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемні питання державного контролю в державі за діяльністю правоохоронних органів були предметом окремих досліджень О.Ф. Андрійко, М.І. Ануфрієва, О.М. Бандурки, В.М. Гаращука, І.П. Голосніченка, Я.Ю. Кондратьєва, Р.С. Мельника, В.В. Новікова, А.А. Стародубцева, В.М. Плішкіна та інших науковців. Проте проблеми цивільного контролю за діяльністю правоохоронних органів спеціально не вивчались, а в існуючих наукових працях ці питання досліджувались фрагментарно або в рамках ширшої адміністративно-правової проблематики, без комплексного підходу, що обумовлює актуальність обраної тематики дослідження.
1. Правові основи демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами
Побудова демократичного суспільства в Україні неможлива без створення системи демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами. Така система грунтується, насамперед, на відповідних нормах внутрішнього (національного) законодавства та міжнародних нормативно-правових актах, до яких приєдналася Україна. Їх аналіз дає підстави стверджувати, що в цілому в Україні існує правова основа, необхідна для функціонування системи демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами.
Водночас, на законодавчому рівні закладені передумови надмірного зосередження повноважень з контролю над правоохоронними органами в Адміністрації Президента України та виконавчій гілці влади.
Вимоги внутрішнього законодавства до забезпечення демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами випливають із Конституції України та закріплені головним чином у двох базових законах, прийнятих 19 червня 2003р.: “Про основи національної безпеки України” (далі -- Закон про основи національної безпеки) та “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” (далі -- Закон про демократичний цивільний контроль). Конституційні засади та положення базових законів конкретизовані у статусних і галузевих законодавчих актах,що стосуються діяльності правоохоронних органів (спеціалізоване законодавство).
Конституційні засади демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами
Конституція України визначає, що Україна є демократичною правовою державою (стаття 1), в якій: людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3); народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади (стаття 5); визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8); закріплений розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову (стаття 6).
Названі принципи безпосередньо впливають на формування нормативно-правової бази демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами держави.
Поняття демократичної держави означає, що джерелом влади в країні є народ, який безпосередньо або через представників здійснює владу, а також контролює здійснення влади своїми представниками. Звідси випливає право громадян контролювати діяльність владних, у т.ч. правоохоронних, органів і відповідний обов'язок державних органів інформувати громадян про свою діяльність, тобто діяти прозоро. Демократія також передбачає розподіл влади, ефективну співпрацю між гілками влади та їх взаємний контроль. Поняття правової держави означає, що діяльність органів державної влади має відповідати принципу верховенства права, тобто, по-перше, дії владних структур мають відповідати нормативним актам держави, по-друге, самі акти мають відповідати загальним принципам права: справедливості, рівності та поваги до прав людини.
Базове законодавство України про демократичний цивільний контроль над правоохоронними органами
Положення Конституції закріплені та розвинуті в названих вище базових законах, що містять загальні положення про роль і місце демократичного цивільного контролю в системі забезпечення національної безпеки України, одним із трьох головних об'єктів якої визначені “людина і громадянин -- їхні конституційні права і свободи” (стаття 3).
Закон про основи національної безпеки визначає демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією та іншими структурами в системі національної безпеки як один із головних принципів забезпечення національної безпеки України. До означених принципів віднесені також: пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; чітке розмежування повноважень і взаємодія органів державної влади в забезпеченні національної безпеки; адекватність вжитих заходів характеру та масштабам загроз національним інтересам (стаття 5). Демократичний цивільний контроль уможливлюється, зокрема, через дотримання зазначеного вище принципу розмежування повноважень органів державної влади, а також -- через забезпечення прозорості в діяльності державних органів, що визначається Законом як один з основних напрямів державної політики з питань національної безпеки України (стаття 8).
Закон про демократичний цивільний контроль містить, зокрема, визначення, основні завдання, загальні принципи та перелік суб'єктів контролю. Демократичний цивільний контроль визначається як “комплекс здійснюваних відповідно до Конституції і законів України правових, організаційних, інформаційних заходів для забезпечення неухильного дотримання законності й відкритості в діяльності всіх складових частин Воєнної організації та правоохоронних органів держави, сприяння їхній ефективній діяльності і виконанню покладених на них функцій, зміцненню державної та військової дисципліни” (стаття 1).
Серед основних завдань демократичного цивільного контролю слід відзначити забезпечення пріоритету політичних підходів до спрямування діяльності правоохоронних органів (стаття 2). Проте, це жодним чином не означає політизації їх діяльності. Ідеться про спрямування суб'єктами контролю діяльності правоохоронних органів винятково на реалізацію завдань, “визначених засадами внутрішньої і зовнішньої політики”, тобто завдань, визначених законом.Водночас, одним із головних принципів цивільного контролю Закон визначає його деполітизацію та деідеологізацію (стаття 4).
До загальних принципів здійснення демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами Закон відносить наступні: верховенство права; чітке розмежування функцій і повноважень політичного керівництва правоохоронною діяльністю і професійного військового управління, взаємодію і відповідальність органів державної влади та правоохоронних органів, судовий захист суб'єктів цивільного контролю, а також прозорість, що передбачає інформування громадськості про стан справ у правоохоронних органах та про їх діяльність (статті 2, 4, 9,11, 12, 14, 16, 18, 20). [ 13].
Суб'єктами цивільного контролю Закон визначає органи законодавчої, виконавчої і судової влади, а також громадян і громадські організації (стаття 6).
Суб'єкти цивільного контролю мають право запитувати у правоохоронних органів інформацію та отримувати відповідь, у межах, передбачених законом (статті 10, 11, 18,20).
Закон формально передбачає розподіл окремих повноважень гілок влади у сфері контролю таким чином, щоб уникнути надмірної концентрації впливу на правоохоронні органи однієї з них. Так, бюджет на фінансування потреб правоохоронних органів розробляється Кабінетом Міністрів (стаття 15), затверджується Верховною Радою (стаття 8), а використання коштів контролюється Рахунковою палатою (стаття 12). Кабінет Міністрів розробляє програми реформування правоохоронних органів і проекти законів (стаття 15), що затверджуються Верховною Радою (стаття 8). Відповідно до Конституції України, Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави. Він також очолює Раду національної безпеки і оборони; призначає за поданням прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів (у т.ч. міністра оборони, міністра внутрішніх справ), керівників інших центральних органів виконавчої влади (в т.ч. голову Служби безпеки України, голову Державної прикордонної служби та ін.).
Таким чином, відповідно до конституційних засад, участь Верховної Ради України у вирішенні зазначених кадрових питань не передбачена, а Уряду -- обмежена.Це об'єктивно створює загрозу надмірного впливу Президента на керівництво правоохоронних органів. Стаття 13 (ч.3) Закону про демократичний цивільний контроль відтворює відповідні конституційні повноваження в частині призначення на посади і звільнення з посад вищого керівництва правоохоронних органів Президентом України.
Аналіз положень Конституції України та базових законодавчих актів свідчить про те, що ці документи загалом передбачають побудову в Україні демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами на основі універсальних демократичних принципів: верховенства права, поваги до прав людини і громадянина, демократичної підзвітності, прозорості, деполітизації і деідеологізації контролю.
Водночас, уже на рівні Конституції України та базових законодавчих актів у сфері цивільного контролю закладені системні передумови неефективного розподілу повноважень і відповідальності між гілками влади --виняткові повноваження Президента України з питань контролю над правоохоронними органами не збалансовані з обмеженими повноваженнями Верховної Ради України.
Правоохоронні органи: законодавче визначення
Аналіз чинного законодавства України свідчить, що загальноприйнятого юридичного визначення поняття правоохоронних органів та чітких критеріїв віднесення державних органів до цієї категорії немає. Закон “Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів” (1993р.) містить перелік, у
якому до правоохоронних органів віднесені: “органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, що здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції” (стаття 2). Водночас, у відповідних статусних законах прямо названі правоохоронними лише кілька із структур: Служба безпеки України (СБУ), Управління державної охорони України, Державна прикордонна служба України та Військова служба правопорядку у Збройних Силах(ЗС) України.
Критерієм виконуваних функцій послуговується і Закон про демократичний цивільний контроль, що визначає правоохоронні органи як “державні органи, які відповідно до законодавства здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції” (стаття 1). Однак, визначення правоохоронних органів за названим критерієм є очевидно недосконалим і не дозволяє чітко встановити коло існуючих у країні правоохоронних органів -- оскільки, по-перше, чинне законодавство не містить визначення понять “правоохоронні” і “правозастосовні” функції, по-друге, немає жодного державного (і не державного) органу, який би у своїй діяльності не застосовував правові норми, тобто не виконував правозастосовні функції. Відсутність чіткого юридичного визначення поняття правоохоронних органів ускладнює формування як загальних вимог до їх діяльності, так і єдиної узгодженої системи демократичного цивільного контролю над нею. Коло правоохоронних органів обмежене тими, що виконують найбільш загальні завдання охорони правопорядку та забезпечення безпеки громадян і держави, а саме: міліція, СБУ, податкова міліція, прокуратура.
2. Система демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами: визначення, суб'єкти контролю та їх функції
правоохоронний цивільний контроль демократичний
Вимоги національного законодавства до системи цивільного контролю над правоохоронними органами та міжнародні зобов'язання України у цій сфері виконуються через здійснення відповідних функцій суб'єктами контролю, а також через виконання самими правоохоронними органами їх обов'язків та дотримання ними принципів верховенства права та законності, поваги до прав і свобод людини і громадянина, позапартійності і деполітизації, підзвітності та прозорості діяльності.
Для оцінки ефективності системи демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами необхідно, на додаток до аналізу її правових засад, розглянути основні функції суб'єктів системи, насамперед, з точки зору повноти охоплення контролем діяльності правоохоронних органів і збалансованого розподілу контролюючих функцій і повноважень між ключовими суб'єктами контролю, що є головним критерієм його демократичного характеру.
Система демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами -- це сукупність інститутів і законодавчо закріплених процедур і засобів, що забезпечують розподіл повноважень, обов'язків та відповідальності між такими суб'єктами: Верховна Рада України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Президент України; Рада національної безпеки і оборони України; Кабінет Міністрів України; центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування; прокуратура; судові органи; громадяни та громадські організації; засоби масової інформації .
Таким чином, до числа суб'єктів демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами належать як державні, так і недержавні складові -- що створює передумови для підконтрольності правоохоронних органів як державі в особі її відповідних інституцій, так і громадянському суспільству, окремим громадянам. Підконтрольність громадянському суспільству реалізується, насамперед, через ЗМІ, які, з одного боку, інформують громадян про стан правопорядку у країні, з іншого -- доносять до правоохоронних органів громадські позиції та оцінки їх діяльності.
Згідно з Конституцією України, Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Конституція передбачає, що Президент України: забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави; призначає за поданням прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України (зокрема, міністра внутрішніх справ) і припиняє їх повноваження на цих посадах; призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань (у т.ч. -- одноособово призначає та звільняє голову СБУ); здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України; присвоює вищі військові звання та вищі спеціальні звання і класні чини; утворює суди у визначеному законом порядку; створює консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України для здійснення повноважень Президента (стаття 106). Водночас, законодавче внормування порядку здійснення Президентом його конституційних повноважень, відсутнє. Закон “Про Президента України”, що вносився на розгляд Верховної Ради і мав регламентувати відповідно до Конституції статус Президента та його повноваження, досі не прийнятий.
За таких умов, наявність у Президента широких повноважень впливу на правоохоронні органи відкриває можливість їх довільного застосування. Уможливлюється також не передбачене Конституцією України делегування повноважень Президента іншим органам або особам.
Координаційний орган при Президентові України
Рада національної безпеки і оборони України. Згідно з Конституцією України, РНБОУ є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, що “координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони”. Головою РНБОУ є Президент України, до її складу за посадою входять: прем'єр-міністр України, міністр оборони, голова СБУ, міністр внутрішніх справ, міністр закордонних справ. У засіданнях РНБОУ може брати участь Голова Верховної Ради України. Персональний склад Ради формується Президентом, її рішення вводяться в дію указами Президента (стаття 107). Компетенція та функції РНБОУ визначаються Законом “Про Раду національної безпеки і оборони України”. До її функцій, зокрема, належать: внесення пропозицій Президентові України стосовно реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; координація і здійснення контролю над діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в мирний час, а також в умовах воєнного або надзвичайного стану та за виникнення кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.
Для забезпечення функцій, що безпосередньо торкаються контролю над правоохоронними органами, в Апараті РНБОУ створене управління державної безпеки.
Сфера компетенції РНБОУ поширюється практично на всі аспекти життєдіяльності суспільства та відповідно -- на державні органи, що її забезпечують (у т.ч. --правоохоронні). Водночас, порядок утворення та функціонування РНБОУ зумовлює визначальний вплив на її діяльність і рішення з боку Президента України.
Консультативно-дорадчі органи при Президентові України
Як зазначалося вище, Президент України для здійснення своїх повноважень може створювати консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.
Закону, що регламентував би порядок утворення та діяльності таких органів і служб, немає. Проте,на практиці існують кілька безпосередньо не передбачених Конституцією органів, що створені Президентом України та мають значний вплив на діяльність правоохоронних органів.
Згідно з Положенням про Адміністрацію Президента України (АПУ), цей орган здійснює організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інші види забезпечення здійснення Президентом України його повноважень, зокрема, у сферах національної безпеки і оборони. До функцій АПУ, серед іншого, віднесені: підготовка для Президента пропозицій “щодо забезпечення державної незалежності, державного суверенітету, територіальної цілісності України, національної безпеки та оборони держави, законності і правопорядку”; забезпечення відносин Президента “з правоохоронними та іншими державними органами”; опрацювання подань “щодо призначення на посади та звільнення з посад керівників органів виконавчої влади, суддів”; внесення пропозицій з питань присвоєння вищих військових звань... та інших вищих спеціальних звань і класних чинів”. Для забезпечення цих функцій в АПУ існує спеціальний підрозділ -- Головне управління з питань судової реформи, діяльності військових формувань та правоохоронних органів.
Названі функції надають АПУ та її спеціальному підрозділу реальні потужні важелі впливу на правоохоронні органи, що об'єктивно сприяє фактичній залежності їх керівництва від президентської Адміністрації. Водночас, оскільки статус та функції АПУ регламентуються винятково указами Президента, то цей орган не звітує і не відповідає перед іншими владними інституціями, прокуратурою, громадськістю України.
Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю. Комітет створений Указом Президента України. Положення про Комітет, прийняте у 2003р., визначає його як дорадчий орган, головними завданнями якого є “розроблення і подання Президентові України пропозицій щодо пріоритетних напрямів єдиної державної політики у сфері боротьби з корупцією і організованою злочинністю, здійснення контролю за реалізацією заходів, спрямованих на таку боротьбу” [8].
Попри такі важливі завдання, законодавчих підвалин діяльності Координаційного комітету немає. 7 квітня 2004р. Конституційний Суд визнав неконституційними положення Закону “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, що визначали Координаційний комітет як державний орган зі спеціальним статусом, а також відповідні положення указів Президента.
Згідно з Конституцією України, до повноважень Верховної Ради, що надають їй прямі чи опосередковані можливості впливу на діяльність правоохоронних органів, належать: затвердження загальної структури, чисельності, функцій ЗС України, СБУ, МВС України; затвердження Державного бюджету України та контроль його виконання; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку; здійснення парламентського контролю; обрання суддів безстроково.
Комітети Верховної Ради України здійснюють законопроекну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради. Відповідно, позиція профільних парламентських комітетів має певне значення при розгляді в Парламенті питань, що стосуються діяльності правоохоронних органів. Для підготовки та попереднього розгляду питань Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі і спеціальні комісії.
Народні депутати України мають право звертатися із запитом до Кабінету Міністрів України та керівників інших органів державної влади. Контрольні повноваження Парламенту здійснює також Рахункова палата , що контролює використання коштів Державного бюджету України, та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Контрольні повноваження профільних комітетів Парламенту суттєво звузилися з прийняттям Конституції 1996р., відповідно до якої серед функцій комітетів лишилися тільки здійснення законопроектної роботи, підготовка та попередній розгляд питань, віднесених до повноважень Верховної Ради. Норми Закону “Про комітети Верховної Ради України”, що визначають контрольні повноваження комітетів, є недосконалими [12].
Не врегульована належним чином і діяльність тимчасових слідчих і спеціальних комісій Верховної Ради, результати якої засвідчили їх певну ефективність, особливо -- у забезпеченні гласності в розслідуванні суспільно резонансних справ. Діяльність Рахункової палати часто наштовхується на саботаж чиновників, у т.ч. правоохоронців
Відповідно до Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, в т.ч. за участю правоохоронних органів. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України (зокрема --Законом “Про судоустрій України”). Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Суддя не може без згоди Верховної Ради бути затриманим чи заарештованим до винесення обвинувального вироку судом.Водночас, призначення суддів на перші п'ять років їх повноважень здійснює Президент України. Він також утворює суди, призначає на п'ять років та звільняє з посад голів суду та їх заступників за поданням голови Верховного Суду України. Матеріально-технічне, інформаційне, фінансове,кадрове та організаційне забезпечення діяльності судів здійснюється через Державну судову адміністрацію, що є центральним органом виконавчої влади. Керівник цього органу призначається Президентом України за поданням прем'єр-міністра, погодженим із Радою суддів. Таким чином, Президент та органи виконавчої влади мають дієві важелі впливу на діяльність судів, що негативно позначається на їх незалежності та провокує їх упередженість на користь виконавчої гілки влади.
Згідно з Конституцією України, Кабінет Міністрів України (КМУ) здійснює заходи із забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. До повноважень прем'єр-міністра належить подання Президентові України кандидатур на призначення керівниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (в т.ч. міністра внутрішніх справ).
Робочим органом КМУ, завданням якого є формування та реалізація державної політики (згідно із стратегією, визначеною Кабінетом) у сфері, зокрема,правоохоронної діяльності є Урядовий комітет з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності [7].
До складу Комітету належать:прем'єр-міністр України -- голова Урядового комітету; міністр оборони -- заступник голови Урядового комітету; міністри внутрішніх справ, закордонних справ, економіки та з питань європейської інтеграції,промислової політики, юстиції; перший заступник міністра фінансів; голова Державної прикордонної служби; перший заступник голови СБУ; заступник міністра Кабінету Міністрів (відповідно до розподілу функціональних повноважень); народні депутати України (за згодою). Рішення Урядового комітету, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання. У структурі Секретаріату КМУ працює Управління з питань діяльності органів юстиції та правоохоронних органів, однак, у відкритих джерелах інформація про його функціональні завдання та обсяг повноважень відсутня.
Таким чином, Конституція України передбачає надання Урядові досить значних важелів впливу на діяльність правоохоронних органів. Проте, відсутність законодавчих механізмів їх реалізації та фактичне дублювання функцій Уряду в зазначеній сфері Адміністрацією Президента України значною мірою позбавляють Кабінет Міністрів можливості здійснювати його конституційні повноваження, що стосуються діяльності правоохоронних органів.
Згідно з Конституцією України, місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують: виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; законність і правопорядок; дотримання прав і свобод громадян. Керівники місцевих державних адміністрацій призначаються Президентом України. Закон “Про місцеві державні адміністрації” встановлює їх суттєві повноваження в забезпеченні законності,правопорядку, прав і свобод громадян, зокрема,в частині забезпечення громадського порядку, боротьби зі злочинністю, утримання та матеріально-технічного забезпечення діяльності місцевої міліції та ін.
Призначення і керівників правоохоронних органів, і керівників місцевих державних адміністрацій однією посадовою особою -- Президентом України, забезпечує певну “політичну єдність” цих структур і є чинником, що зменшує можливість конфліктів між ними (їх керівництвом). Але натомість зростає можливість політизації правоохоронців. Поза тим, за сучасних умов керівники багатьох місцевих адміністрацій (насамперед, ті, які реалізують за допомогою посад власні бізнес-інтереси) досить толерантно ставляться до керівництва територіальних підрозділів правоохоронних органів, побоюючись можливості їх використання проти себе або свого оточення. Тому передбачені законодавством важелі впливу місцевих державних адміністрацій на правоохоронні органи не можуть бути використані ефективно.
Закон “Про місцеве самоврядування в Україні” визначає досить широкі повноваження місцевих рад та їх виконавчих органів стосовно діяльності правоохоронних органів. Зокрема, до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесене: заслуховування звітів начальників органів внутрішніх справ про стан боротьби зі злочинністю і керівників місцевої міліції про стан громадської безпеки та охорони громадського порядку на відповідній території; порушення перед відповідними органами питання про звільнення з посад цих керівників у разі визнання їх діяльності незадовільною. Також відповідними радами (за погодженням з територіальним управліннями МВС) приймаються рішення про утворення, реорганізацію, ліквідацію місцевої міліції.
Водночас, Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо місцевої міліції” відносить призначення і звільнення з посад керівників місцевої міліції, начальників структурних підрозділів і дільничних інспекторів до компетенції начальників головних управлінь МВС, які лише погоджують кандидатури з відповідними радами. Отже, на рівні кадрових призначень визначальний вплив на діяльність місцевої міліції мають органи державної виконавчої влади.
Закон “Про прокуратуру” передбачає здійсненняпрокурорського нагляду за дотриманням і правильним застосуванням законів широким колом суб'єктів, до яких належать і правоохоронні органи. Прокуратурі гарантується незалежність у здійсненні її повноважень від втручання будь-яких владних структур чи органів.
Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори також координують діяльність з боротьби зі злочинністю органів внутрішніх справ, Служби безпеки, податкової міліції, митної служби, Військової служби правопорядку у ЗС України та інших правоохоронних органів. Загалом Прокуратура має дуже серйозні важелі впливу на діяльність правоохоронних органів. Однак можливості їх застосування в повному обсязі є обмеженими. Причиною цього є те, що Прокуратура, як і інші правоохоронні органи та силові структури, перебуває під визначальним впливом Президента України. “Політична єдність” Прокуратури та інших правоохоронних органів не дозволяє їй реально контролювати останні. Тому навіть дуже серйозні важелі впливу на практиці часто виявляються малоефективними.
Конституція України в числі прав політичних п
Система та суб’єкти здійснення демократичного цивільного контролю за правоохоронними органами курсовая работа. Государство и право.
Сочинение Петербург В Произведениях Пушкина
Курсовая По Архитектуре Предприятия
Дипломная работа: Функции различных фразеологических единиц в произведениях В.М. Шукшина
Курсовая Работа На Тему Первые Контакты С Кельтами
Курсовая работа по теме Политические взгляды Данте Алигьери
Курсовая работа: по инженерной графике
Реферат: Институт права в Киевской Руси
Контрольная работа по теме Изучение экосистем. Научные достижения естествознания
Контрольная работа по теме История развития феодализма
Реферат: Общая характеристика современного рынка ценных бумаг. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат по теме Особенности "итальянизмов" в московском каменном зодчестве рубежа XVI-XVII вв.
Дипломная работа по теме Социальная реабилитация детей из семей алкоголиков
Реферат: Antigone Essay Research Paper The Significance of
Шаблон Оформления Курсовой Работы
Реферат: Современные взгляды на этиологию, патогенез и диагностику гепатитов
Курсовая работа по теме Статистический анализ доходов коммерческого банка
Реферат: Aviation Powerplants Essay Research Paper Aviation PowerplantsAviation
Реферат: Nuclear Power Essay Research Paper The term
Сочинение по теме 3 сочинения на новогоднюю тему /english/
Научная Новизна Диссертации Пример
Государственный учет и государственная регистрация участков недр - Государство и право контрольная работа
Право інтелектуальної власності - Государство и право контрольная работа
Вопросы правоведения - Государство и право шпаргалка