Система права - Государство и право шпаргалка
Главная
Государство и право
Система права
Види юридичної відповідальності. Поняття держави та її функції. Конституційне право як галузь права. Конституційно-правовий статус людини і громадянина. Повноваження Президента України. Поняття та принципи кримінального права, співучасть у злочині.
посмотреть текст работы
скачать работу можно здесь
полная информация о работе
весь список подобных работ
Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загально-соціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право).
Як загально-соціальне явище право характеризується певною свободою та обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвитком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій право поділяють на: права людини; права об'єднань, груп, верств; права нації, народу; права людства.
Юридичне право - це свобода та обґрунтованість поведінки людей відповідно до чинних нормативно-правових актів та інших джерел права.
Юридичне (позитивне) право, своєю чергою, поділяють на об'єктивне і суб'єктивне.
Юридичним об'єктивним правом називають систему всіх правових приписів, що встановлені, охороняються, захищаються державою, мають загальнообов'язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та Існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права.
Юридичне суб'єктивне право - це певні можливості, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує, користуватися ними чи ні.
До основних ознак права в його позитивному (нормативному) розумінні як волевиявлення держави можна віднести такі:
* право - це система правових норм;
* це - правила поведінки загального характеру;
* ці правила мають загальнообов'язковий характер;
* вони тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;
* формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;
* установлюються, санкціонуються, гарантуються й забезпечуються державою та її органами;
* у своїй сукупності регулюють соціальні відносини між людьми;
* правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму й милосердя.
Кожне право, як елемент правової системи, складається з багатьох правових норм. Аби вірно вибрати ту чи ту норму, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками, - між ними існують конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній обумовленості й характерним ознакам схожості та відмінностей між правовими нормами все право можна подати як визначену систему.
Воно є системою правил загального характеру. Це означає, що право має соціальне призначення з регулювання поведінки не якоїсь конкретної особи, а будь-кого, хто вступає у ті відносини, що ним регулюються.
Право має загальнообов'язковий характер. Його положення, що їх містить уся система правових норм, повинні сприйматись як безумовне керівництво до дії, що виходить із державних структур і не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору їх доцільності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення.
Право характеризується внутрішньою формою, тобто об'єднанням правових норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові комплекси.
Право має певні напрямки впливу та будується на конкретних правових і демократичних засадах.
Правила поведінки, що встановлюються державою, що є правовими нормами, завжди виражаються у вигляді певних форм, які називаються джерелами права.
Джерела (форми) права - способи закріплення і зовнішнього вираження правових норм.
Правові норми не можуть існувати без їх зовнішнього прояву. Зовнішня форма права тому є спосіб встановлення правових норм. Для цього і використовується поняття "джерело права" - спеціальний правовий термін, яким позначають зовнішні форми вираження юридичних норм.
Виділяють такі основні форми (джерела) права: правовий звичай, судовий прецедент, нормативно-правовий акт.
Правовий звичай - історично сформоване шляхом багаторазового повторення правило поведінки, яке взято під охорону державою як джерело права. Звичаї складаються в процесі життєдіяльності суспільства. Санкціоновані звичаї набувають характеру загальнообов'язкових правил поведінки. Приклад давніх правових звичаїв - джерела рабовласницького права: Закони XII таблиць (Стародавній Рим V ст. до н.е.), Закони Драконта (Афіни VII ст. до н.е.) та ін.
Найчастіше звичаї не закріплюються в їх якості державою, а виступають основою для правотворчої діяльності державних органів, що виражається у виданні нормативно-правових актів.
В даний час, коли головним і переважним джерелом права вважається закон, правовий звичай не має серйозного значення як джерело права.
Судовий прецедент - судове рішення по конкретній юридичній справі, якій держава надає загальнообов'язкове значення. Суть судового прецеденту в тому, що винесена судом у конкретній справі рішення та його обґрунтування стає правилом, обов'язковим для всіх судів тієї ж чи нижчої інстанції при вирішенні аналогічного справи. Фактично таке рішення набуває чинності правової норми.
Судовий прецедент - більш поширений, ніж правовий звичай, джерело права в сучасному світі. Прецедентна форма права широко використовується в Англії, США, Канаді. Тут судовий прецедент лежить в основі всієї англосаксонської правової системи. У країнах романо-германскою системи права роль судової практики в основному не виходить за рамки тлумачення закону. Проте прецедент часто має значення для вирішення питань застосування права, заповнення прогалин у законі і т.д.
Визнаючи судовий прецедент джерелом права, не можна не відзначити, що практика, представляючи об'єктивувати досвід реалізації права, все ж таки не повинна встановлювати первинні норми, вносити доповнення та виправлення до загальних нормативні приписи. Її роль суто службова, допоміжна - конкретизувати в процесі тлумачення юридичні норми з урахуванням даної обстановки в рамках застосування права1.
Нормативно-правовий акт - це акт правотворчості, в якому містяться норми права. Серед сучасних джерел права нормативно-правовий акт займає провідне місце.
Державне (конституційне) право - провідна галузь права та законодавства, що криє в собі систему правових норм, інститутів і нормативно-правових актів, які закріплюють і регулюють відносини народовладдя, основи конституційного ладу України, правового статусу людини і громадянина, територіального устрою, системи державних органів та організації місцевого самоврядування в Україні.
Адміністративне право - система адміністративно-правових норм, які закріплюють, регулюють і охороняють суспільні відносини у сфері державного управління, тобто підзаконної виконавчої та розпорядчої діяльності органів держави, що спрямована на практичне виконання законів у процесі повсякденного та безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.
Фінансове право - система правових норм, які регулюють і охороняють суспільні відносини у сфері збирання та використання державних коштів і коштів місцевого самоврядування.
Трудове право - система правових норм, які регулюють трудові відносини, що виникають у процесі праці, без якої не може існувати жодне суспільство.
Цивільне право - сукупність правових норм, які регулюють майнові, товарно-грошові та деякі інші відносини, пов'язані чи не пов'язані з майновими, а також особисті немайнові відносини, засновані на рівності учасників цих відносин.
Шлюбно-сімейне право - система правових норм, які регулюють правовідносини шлюбу, сім'ї, усиновлення, опіки і піклування та реєстрації актів громадянського стану.
Житлове право в Україні регулює специфічний вид суспільних відносин, які виникають у сфері задоволення людиною та громадянином природної потреби в житлі.
Екологічне право - система правових норм, які регулюють суспільні відносини між людьми у сфері використання та охорони навколишнього природного середовища.
Підприємницьке право - система правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері підприємництва, тобто самостійної, ініціативної, систематичної на власний ризик діяльності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і торгівлі з метою одержання прибутку.
Кримінальне право - система кримінальних норм, установлених законодавчим органом, що визначають основи і принципи кримінальної відповідальності, встановлюють, які суспільне небезпечні діяння є злочинами, які вид і міра покарання можуть застосовуватися до особи, котра скоїла злочин.
Земельне право - система правових норм, які регулюють правовідносини у сфері володіння, розпорядження й користування землею, визначають землі сільськогосподарського призначення, населених пунктів, промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, землі природооздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, лісового і водного фондів, землі запасу.
Юридичний процес - система взаємопов'язаних правових форм діяльності уповноважених державних органів, посадових осіб, а також визначення інших суб'єктів, що виражається у здійсненні операцій для вирішення юридичних справ, які спричиняють відповідні юридичні наслідки (документи чи рішення) і регулюються процедурно-процесуальними нормами.
Конституційне процесуальне право - система правових норм, які регулюють порядок проведення конституційного провадження, ухвалення та виконання рішень і висновків Конституційного Суду України.
Адміністративне процесуальне право - система адміністративних процесуальних норм, які регулюють порядок реалізації норм адміністративного права.
Кримінально-процесуальне право - система кримінально-процесуальних норм, які регулюють порядок порушення кримінальних справ, проведення щодо них дізнання і попереднього слідства, судового розгляду, винесення вироків та інших судових рішень, організації їх виконання.
Цивільно-процесуальне право - система цивільно-процесуальних норм, які регулюють порядок судового розгляду і винесення рішень у цивільних, трудових, шлюбно-сімейних, житлових, земельних та деяких інших справах та організація виконання ухвалених рішень.
Арбітражне процесуальне право - система арбітражно-процесуальних норм, які регулюють порядок застосування норм господарського права та визнання суб'єктів господарської діяльності банкрутами.
Якщо система права складається з галузей, то самі галузі складаються з підгалузей, інститутів і норм права. Окремими взаємозалежними елементами галузі є інститути права.
Інститут права - система відносно відокремлених від інших і пов'язаних між собою правових норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин.
Інститути права - необхідна ланка в цілісній системі права. Як правило, кожна галузь права має інститути права як свій самостійний структурний підрозділ. Наприклад, галузь конституційного права - «інститут громадянства», «інститут виборчого права» та ін. Галузь цивільного права - інститути «купівлі-продажу», «представництва», «спадкування», «відшкодування шкоди», «дарування» та ін. Галузь кримінального права - інститут «необхідної оборони», інститут «крайньої необхідності», інститут «затримання особи, яка явно вчинила суспільне небезпечне діяння» та ін. Галузь екологічного права - інститут права власності на природні ресурси і об'єкти, інститут природокористування, інститут правової охорони природних ресурсів і навколишнього середовища і т.д.
Проте інститути права можуть складатися з правових норм різних галузей, бути міжгалузевими. Головне призначення інститутів права - у межах своєї групи однорідних суспільних відносин забезпечити суцільне, відносно закінчене регулювання.
Наведемо класифікацію інститутів права.
Інститути права за сферою поширення (або за складом):
- міжгалузеві (інститут відповідальності за екологічні правопорушення, інститут приватної власності).
Інститути права за функціональною роллю:
- охоронні (інститут кримінальної відповідальності). Інститути права за субординацією у правовому регулюванні:
- процесуальні (інститут порушення кримінальної справи). Родинні інститути однієї й тієї самої галузі права утворюють
Юридична відповідальність - це міра покарання правопорушника шляхом позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистісних), які йому належали до факту правопорушення, від імені держави (суспільства) на підставі закону (або іншого нормативного акта), з метою попередження правопорушення і відновлення (чи відшкодування) втрачених суб'єктивних прав на матеріальні і духовні цінності. Юридична відповідальність - це міра покарання, яка носить, як правило, публічний характер. Вона здійснюється або може здійснюватись від імені держави шляхом державного примусу. В окремих випадках відшкодування збитків може відбуватись добровільно без державного втручання. Юридична відповідальність повинна бути передбачена, як правило, в законодавстві, особливо в кримінальному і адміністративному. Всі види відповідальності служать попередженню нових правопорушень. Різні види відповідальності мають свою особливість або специфіку, різну мету і цілі, тому деталізація цього питання відноситься до різних галузей права. Юридична відповідальність здійснюється на засадах законності, обґрунтованості, невідворотності, індивідуалізації і справедливості. В ст.66 Конституції закріплено, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Види юридичної відповідальності можна розрізняти по суб'єктах її покладання, по характері застосовуваних санкцій (штрафні, правовідновлювальні), по галузевій приналежності:
карна ( є слідством тільки злочину, її вид і міру визначає тільки суд, кримінально-правові санкції визначаються тільки карним законом);
адміністративна (являє собою покладання й реалізацію адміністративного стягнення, є слідством адміністративної провини, передбаченого законодавством про адміністративні правопорушення);
дисциплінарна (виникає як слідство дисциплінарної провини, є правовою формою впливу на порушників трудової, службової, військової, навчальної дисципліни);
матеріальна (являє собою відшкодування працівниками або службовцями збитку, заподіяного ними підприємству, установі, організації при виконанні своїх трудових обов'язків, припускає відшкодування прямого дійсного збитку («упущена вигода» не відшкодовується), підрозділяється на обмежену, повну, підвищену);
цивільно-правова (наступає за здійснення цивільного правопорушення, тягне наслідки майнового й компенсаційного характеру, заснована на принципі повного відшкодування шкоди, припускає відшкодування збитків у вигляді позитивного збитку ( наприклад, втрата, ушкодження майна) і упущеної вигоди (неодержаних доходів),підрозділяється на договірну й позадоговірну).
Дискутується питання про можливість виділення і інших видів юридичної відповідальності: екологічної, процесуальної, сімейної, фінансової. Справа в тому, що види правопорушень можна класифікувати по галузях права, але не можна так класифікувати юридичну відповідальність.
5 . Поняття держави та її функції
Держава - це організація політичної влади в суспільстві, яка виражає інтереси і волю пануючої в ньому частини населення (зокрема, певного класу), здійснює управління суспільними процесами за допомогою системи загальнообов`язкових норм (правил) поведінки і механізму їхнього впровадження у життя.
Історія суспільного розвитку знає кілька типів держав, кожний з яких ґрунтується на певному типі виробничих відносин, - рабовласницький, феодальний, капіталістичний, соціалістичний. Магістральним шляхом розвитку держави в сучасних умовах є її трансформація в соціально-демократичну правову державу, яка відображає волю переважної більшості населення і стоїть на сторожі прав людини. Організація і здіснення державної влади виявляються у формах державного правління, державного устрою і політичному режимі.
Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим що вона:
всеохоплююча організація - об`єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби;
територіальна організація - об`єднує членів суспільства (громадян) за територіальним принципом, а територія є матеріальною базою держави;
єдина організація - об`єднує все суспільство як ціле, всі інші соціальні організації (політичні партії, професійні та молодіжні спілки, асоціації підприємців тощо), на відміну від держави, охоплюють лише частини, окремі верстви населення;
офіційна організація - репрезентує суспільство, виступає від його імені, і в такій якості визнана іншими суспільствами (державами);
універсальна організація - об`єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх суспільного життя;
верховна організація - є вищим за значенням та силою об`єднанням суспільства, всі інші соціальні організації в сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй;
централізована організація - внутрішня побудова держави здійснюється за ієрархією, тобто підпорядкованості нижчих організаційних структур (регіонів, місцевих органів державної влади і управління, державних підприємств і установ) вищим, в кінцевому результаті, - загальнодержавним (парламенту, президенту, міністерствам тощо).
Функції держави - головні напрямки і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризують її сутність. Функції держави не можна ототожнювати з функціями її окремих органів, які є частиною апарату держави і відбиваються у компетенції, у предметі ведення, у правах і обов'язках (повноваженнях), закріплених за ними. Наведені нижче функції держави відбивають реалізацію загально-соціальних, або «спільних справ» (а не класових), що забезпечують об'єктивне існування людей. Можна класифікувати функції сучасної держави за різними критеріями: суб'єктами, об'єктами, способами, засобами та іншими елементами державної діяльності. Функції держави за засобами її діяльності: - законодавча; - виконавча (управлінська); - судова; - правоохоронна; -інформаційна. Функції цивілізованої держави за сферами (об'єктами) її діяльності можна поділити на внутрішні і зовнішні.
Внутрішні функції - забезпечують внутрішню політику держави:
1) політична - вироблення внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народовладдя; 2) економічна - регулювання сфери економічних відносин створення умов для розвитку виробництва; організація виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності, підприємницької діяльності; прогнозування розвитку економіки; 3) оподаткування і фінансового контролю - організація і забезпечення системи оподаткування і контролю за легальністю прибутків громадян та їх об'єднань, а також за витратою податків; 4) соціальна - забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права на працю, життєвий достатній рівень; зняття і пом'якшення соціальних суперечностей шляхом гуманної та справедливої соціальної політики; 5) екологічна - забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження генофонду народу; 6) культурна (духовна) - консолідація нації, розвиток національної самосвідомості; сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин; організація освіти; сприяння розвитку культури, науки; охорона культурної спадщини; 7) інформаційна - організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації; 8) правоохоронна - забезпечення охорони конституційною ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку, довкілля, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин.
Внутрішні функції держави можна поділити ще на дві основні групи: регулятивні та правоохоронні. Зовнішні функції - забезпечують зовнішню політику держави:
1) політична (дипломатична) - встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права; 2) економічна - встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами; розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку; інтеграція до світової економіки; 3) екологічна - підтримання екологічного виживання на планеті; 4) культурна (гуманітарна) - підтримання і розвиток культурних і наукових зв'язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам'ятників та інших об'єктів, що мають культурну цінність; вжиття заходів щодо повернення культурних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном; 5) інформаційна - участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами; 6) оборона держави - захист державного суверенітету від зовнішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і військовими засобами; 7) підтримання світового правопорядку - участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.
6. Конс титуційне право як галузь права
Конституційне право України - провідна галузь права України. Вона являє собою систему правових норм, що регулюють відносини народовладдя. Через них забезпечується організаційна й функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплюються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, система державних органів, основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні. Отож, предметом галузі конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні - державної та місцевої (місцеве самоврядування). Ці відносини характеризуються певною специфікою, а саме; стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства; виступають як базові в політичній, економічній, духовній, соціальній та інших сферах життя суспільства. Саме тому можна стверджувати, що структуру предмета галузі конституційного права України складають: відносини політичного характеру (наприклад, форма правління, форма державного устрою); найважливіші економічні відносини (скажімо, регламентація існуючих форм власності і механізмів її захисту); відносини, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обов'язки та ступінь їх гарантованості з боку держави); відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов'язані з державно-територіальним устроєм України; відносини щодо організації та діяльності державного апарату України; відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування. Отже, конституційно-правові відносини - це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, суб'єкти яких наділяються взаємними правами та обов'язками, згідно з котрими вони повинні функціонувати. Виходячи з цього, а також із викладеного вище, можна стверджувати, що вони: мають специфічний, тільки їм притаманний, зміст; характеризуються особливими суб'єктами, тобто певні їх учасники не можуть вступати в деякі інші види правовідносин. Так, приміром. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною чи підприємницькою діяльністю або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Такі відносини порівняно з іншими галузевими правовідносинами мають найбільш загальний характер. Під принципами конституційно-правового регулювання розуміють найзагальніші нормативно-регулятивні правила поведінки, у яких відображаються сутність і соціальне призначення конституційного регулювання суспільних відносин. До них відносять принципи: верховенства права; верховенства і прямої дії Конституції та законів у системі нормативно-правових актів; загальної демократії; політичного, економічного та ідеологічного плюралізму; поділу влади; гуманізму; пріоритетності норм і принципів міжнародного права порівняно з вітчизняним законодавством; державного та іншого гарантування прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, народовладдя, захисту суверенітету й територіальної цілісності України і т. д. Конституційно-правова норма - загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою регулювання та охорони певних суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права. Їхніми специфічними ознаками є те, що вони: - регулюють особливе, з огляду на його важливість, коло суспільних відносин, що безпосередньо стосується здійснення народовладдя; - встановлюють порядок створення інших правових норм, який є обов'язковим для інших галузей права; - мають вищу юридичну силу щодо інших правових норм; - відрізняються особливою структурою в тому розумінні, що для них не є характерною тричленна структура (гіпотеза, диспозиція та санкція). Деякі конституційно-правові норми (норми-принципи, норми-декларації) взагалі мають лише диспозицію. Метод конституційно-правового регулювання - сукупність способів і засобів, із допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конституційного права. Він характеризується: найбільшою загальністю; максимально високим юридичним рівнем; імперативністю; універсальністю; доцільністю; поєднанням прямого та опосередкованого регулювання. Відповідно до конституційно-правового регулювання існує наука конституційного права. Її можна визначити як галузеву юридичну науку, що являє систему знань про конституційно-правові норми, відносини та інститути, конституційно-правове регулювання загалом. Предметом цієї науки є: власне галузь конституційного права; суспільні відносини, що підлягають конституційно-правовому регулюванню; історія, зарубіжна й вітчизняна, становлення галузі конституційного права. А джерелами науки конституційного права слід визнати: праці вітчизняних і зарубіжних учених, які безпосередньо чи опосередковано стосуються її проблем; правові акти (чинні й такі, що вже втратили чинність), які містять конституційно-правові норми. Наука конституційного права має і свої методи, головними з яких необхідно визнати: історичний, порівняльний, системний, статистичний, структурно-функціональний і конкретно-соціологічний.
7. Конституція У країни - основний закон держави
Конституція - найважливіший нормативний акт держави, її основний закон. Такої назви не мають жодні інші нормативно-правові акти. Конституція стоїть на першому місці в законодавстві держави і містить у собі вихідні засади національної системи права. Усі правові акти повинні співвідноситися з Конституцією і не можуть їй суперечити. Норми Конституції за юридичними характеристиками є також основоположними для всіх державних органів, службових осіб, громадських об'єднань, громадян. Конституція є основним законом, тому що закріплює: - державний устрій держави, тобто визначає, яке значення в державі належить державній владі, визначає взаємозв'язок і взаємодію політичних партій, влади, релігії, громадських організацій; - взаємовідносини держави та особи, тобто права й обов'язки громадян. Україна дотримується Загальної декларації прав людини, яку вона ратифікувала; - відносини, пов'язані з організацією адміністративно-територіального устрою держави, тобто поділ території на райони, області, Автономну Республіку Крим; - відносини, що регулюють порядок організації, систему і компетенцію державних органів. Конституція приймається в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосередньо народом шляхом референдуму. Діюча Конституція була прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року і складається з 15 розділів. I. Загальні засади. Закріплюються принципи конституційного ладу в Україні. II. Права, свободи та обов'язки людини й громадянина. Регулюються питання, пов'язані з основами правового статусу людини і громадянина. III. Вибори. Референдум. Регулюються питання, пов'язані з прямим народовладдям: основні його форми, принципи виборів, підстави проведення та обмеження щодо референдумів. IV. Верховна Рада України. Визначається правовий статус Верховної Ради України. V. Президент України. Визначається місце і роль Президента в державі, окреслюється коло його відповідальних повноважень, регламентується порядок обрання Президента та припинення його посадових функцій, форми співпраці Президента з органами законодавчої влади, участі у формуванні судової влади. VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади. Регламентуються основні повноваження Кабінету Міністрів України та місцевих держадміністрацій. VII. Прокуратура. Регулювання діяльності прокуратури в окремому розділі означає, що виконання покладених на них функцій є самостійним видом державної діяльності. VIII. Правосуддя. Закріплюються основні гарантії незалежності суддів. Визначаються основні засади судочинства. Тут не відтворено всю систему судів, вона буде визначатися галузевим законодавством. IX. Територіальний устрій України. Закріплено принципові основи територіального устрою України, зафіксовано його засади. X. Автономна Республіка Крим. Закріплено статус Автономної Республіки Крим у складі України. XI. Місцеве самоврядування. Конкретизуються положення загальних засад конституційного ладу в Україні з питань місцевого самоврядування. XII. Конституційний Суд України. Затверджується правове становище Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні, порядок обрання та вимоги до суддів Конституційного Суду України, компетенція Конституційного Суду України. XIII. Внесення змін до Конституції України. Визначається порядок внесення змін до Конституції, перегляду її окремих положень. XIV. Прикінцеві положення. Присвячені набуттю Конституцією чинності, тобто введенню її в дію. XV. Перехідні положення. Містяться нові принципи організації суспільства і держави. Закріплюють порядок і строки зміни чинного законодавства, а також строки повноважень посадових осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування,
Система права шпаргалка. Государство и право.
Курсовая работа по теме Возникновение и развитие биржи
Мед Рефераты Скачать Бесплатно Для Медсестер
Реферат: Monarchy of the United Kingdom
Дипломная работа по теме Особенности организации автобусных туров для молодёжи
Власть В Политико Правовых Исследованиях Курсовая Работа
Реферат: The Age Of Great Dreams Essay Research
Курсовая работа: Анализ сильных и слабых сторон предприятия
Реферат Контрацепция У Женщин С Экстрагенитальной Патологией
Реферат по теме Сварка
Курсовая работа по теме Аналіз і прогнозування безробіття в регіонах України
Дипломная работа по теме Соизучение языка и культуры в овладении иностранным языком на средней ступени образования
Лабораторная Работа Изменчивость Организмов 9 Класс
Реферат по теме Божественная комедия
Курсовая работа по теме Особенности мотивации обучения у подростков
Реферат Типы Инноваций В Системе Образования
Реферат: Review Dark Horses And Black Beauties By
Контрольная Работа Химия 11 Класс Металлы
Реферат по теме Свинцовое загрязнение окружающей среды РФ и его влияние на здоровье человека
Курсовая работа по теме Финансы участников финансового рынка
Роль Женщины В Обществе Эссе
Формирование бухгалтерской отчетности общественных организаций - Бухгалтерский учет и аудит дипломная работа
Природные ландшафты Чили - География и экономическая география курсовая работа
Особливості функціонування та правового статусу фермерських господарств - Государство и право курсовая работа