Синтаксичні та стилістичні функції займенників (на матеріалі творів М. Хвильового) - Иностранные языки и языкознание курсовая работа

Главная

Иностранные языки и языкознание
Синтаксичні та стилістичні функції займенників (на матеріалі творів М. Хвильового)

Місце займенника в системі частин мови, їх морфологічна характеристика, синтаксична роль і стилістичні функції. Синтаксичні функції займенників у прозі М. Хвильового, значення даної частини мови в творчій спадщині відомого українського письменника.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Синтаксичні та стилістичні функції займенників (на матеріалі творів М.   Хвильового )
Займенник, як клас слів формувався зовсім інакше, ніж іменники, прикметники, числівники. О. Потебня вважав, що первісно всі слова мови поділялися на дві лексико-семантичні групи: якісні, які називали предмети, якісність, обставини та ін.; вказівні, які не називали явищ дійсності. Давнє ім'я, а також іменники, прикметники і числівники, що виділилися з нього, є словами якісними. Займенники належать до вказівних слів, оскільки вони позбавлені номінативної функції і лише натякають на іменники, прикметники, числівники та прислівники [5, С. 135]. Тому на думку О. Пєшковського, П. Фортунатова, Л. Щерби, І. Кучеренка, І. Вихованця та інших, займенник не є самостійною частиною мови. За їхнім твердженням, на основі формальної подібності до відповідних частин мови, ці лексеми слід називати займенниковими іменниками (я, ти, він), займенниковими прикметниками (наш, свій твій), займенниковими числівниками (кілька, стільки), займенниковими прислівниками (там, туди, тоді) [2, С. 186]. Згідно з іншою фіксацією - це самостійна частина мови, саме ця думка є традиційною у сучасому мовознавстві.
Займенники широко використовують в різних стильових різновидах мови - науковому, науково-популярному, художньому та публіцистичному. Хоч займенників у мові дуже мало, їхня роль надзвичайно важлива, адже за частотою вживання займенники посідають третє місце (після іменника і дієлова).
Актуальність роботи. Перше функціональне значення займенників - бути одним з універсальних засобів актуалізації мовленнєвих висловів про конкретні факти дійсності, тобто засобу переведення абстрактної системи мови у сферу актуалізованого мовлення. Специфіка цього класу слів полягає в тому, що він позбавлений конкретно-виявленого матеріального змісту і дає найзагальніші уявлення про предмети, ознаки, кількість. Залежність займенника від контексту чи ситуації мовлення від іншого слова, свідчить про те, що в значенні займенника є завжди елемент ситуаційності. Здатністю зближуватися з іншими частинами мови, займенники протиставляють іншим класам слів, для яких характерна чітка частиномовна належність. Однак, не у всіх випадках і не всі займенники заступають інші частини мови. Наприклад, до займенників він, вона, воно, вони, цей, той можна дібрати відповідники серед іменників та пикметників, тоді як до займенників я, ти, себе не можна дібрати відповідників серед іменників. Тому умовно усі займенники можна поділити на дві групи: до яих можна дібрати відповідники, а до яких ні. Отже, займенники співвідносяться з іншими частинами мови але абсолютно не дублюють їх, оскільки мають свої семантичні і формальні ознаки, відмінні від ознак інших частин мови.
Три основні функції займенників - дейктична (вказівна), анафорична (зумовлена контекстом) і кванторну (кількісну).
Займенники стали об'єктом досліджень переважно у зв'язку з вивченням їх історії (С.П. Бевзенко), стилістичної ролі в мовленні (В.С. Ващенко), явища прономіналізації (Й.О. Дзендзелівський) тощо.
Проблему семантики і функціонування займенників в українській мові порушено у працях Л.А. Булаховського, І. Г. Матвіяса, А.П. Грищенка та інших дослідників.
Вагомий внесок у розробку питань, пов'язаних зі згаданою проблемою в інших слов'янських мовах, зробили такі мовознавці, як В.В. Виноградов, Ю.Л. Яворська, І. Пете, Є. М. Галкіна-Федорук, О.М. Селіверстова, Ю. Рибак, Г. Кржижкова, Л.Я. Маловицький, М. Івич, Р. Ружичка, Я.С. Глушковська та ін.
Об`єктом дослідження виступають займенники у творах Миколи Хвильового.
Предметом цього дослідження є синтаксичні та стилістичні функції займенників.
Мета курсової роботи - дослідити різноманітність займенників у прозовій спадщині письменника та простежити їх синтаксичні та стилістичні функції.
Для досягнення поставленої мети передбачено вирішити ряд конкретних за в дань:
ь зясувати роль займенника серед інших частин мови;
ь визначити морфологічні, синтаксичні та стилістичні ознаки займенників;
ь охарактеризувати найзагальніші семантико-граматичні та функціональні особливості займенників;
ь простежити основну стилістичну роль займенників у творах письменника;
Методологічною основою дослідження є найважливіші положення загального мовознавства про взаємозв'язок мови, мислення і реальної навколишньої дійсності, сучасні наукові положення про мовну картину світу. У ході дослідження використовувався метод теоретичного вивчення та аналізу науково-методичної літератури. Також для аналізу фактичного матеріалу використано описовий метод, що ґрунтується на зовнішній (логіко-психологічні прийоми, міжрівнева інтерпретація) та внутрішній інтерпретації (парадигматична і синтагматична методика з застосуванням опозиційного аналізу). Застосовувалися також прийоми дистрибутивного, компонентного і аналізу функціонування відповідних мовних одиниць і методика функціонального аналізу. Досягненню поставленої мети підпорядковані методи дослідження - загальнонаукові (спостереження, аналізу, узагальнення) та конкретні лінгвістичні. Також для дослідження даної теми використані такі методи як абстрагування, аналізу і синтезу, зворотний або елементарно-теоретичний аналіз і синтез та структурний метод. Прийом інтерпретації тексту дав змогу встановити особливості функціонування займенників у художньому тексті, прийом зіставлення - виявити індивідуально-авторські особливості вживання займенників у прозі М. Хвильового.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній уперше здійснено цілісний і системний аналіз семантики і функціонування займенників сучасної української літературної мови, їх стилістичні і синтаксичні функції на матеріалі творів Миколи Хвильового.
Теоретичне значення. Курсова робота містить важливі теоретичні узагальнення про власне мовну природу займенникаів, функціонування яких у мовленнєвій практиці регулюється рядом закономірностей перебігу процесів спілкування. Аналіз функціонування займенників на основі інформативно важливого фактичного матеріалу значною мірою доповнює відомості про синтаксичну і стилістичну роль займенників в комунікативній практиці.
Практичне значення. Робота містить важливу інформацію, необхідну для підготовки підручників та посібників з граматики та стилістики для середньої та вищої освіти; для викладання шкільного та вузівського курсу сучасної української літературної мови; для написання індивідуально-дослідних, курсових і дипломних робіт студентами філологічних спеціальностей.
Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та списку використаної літератури.
1. Теоретичні аспекти займенникових слів
1.1 Місце з айменника в системі частин мови
хвильовий синтаксичний займенник стилістичний
У європейській традиції ще з давньогрецьких часів від Аполлонія Діскола (II ст.) займенник розглядають як самостійну частину мови (0. Шахматов, Л. Булаховський та ін.). На основі семантико-граматичної подібності до інших частин мови займенники поділяють на іменникові (я, ти, він), прикметникові (наш, свій, твій), числівникові (кільканадцять, стільки), прислівникові (там, тут, тоді) [5, С. 136].
Особливу позицію займав В. Виноградов. Як і О. Потебня, він вважав, що давні вказівні слова були займенниками і мали всі ознаки самостійної частини мови. Але в процесі еволюції граматичної будови більшість із них злилася з дієсловами, іменниками, прикметниками, прислівниками, сполучниками, частками, а деякі перетворилися на прислівники й частки. І лише невелика кількість іменникових займенників (за словами В. пережитків особливої частини мови»), які вказують на особу або предмет, збереглася як самостійна частина мови. До них він відніс іменникові займенники я, ти, він, вона, воно, вони, ми, ви, себе, хто, що, хтось, щось, хто-небудь, що-небудь, ніхто, ніщо, дехто, дещо та ін., назвавши їх предметно-особовими [4, С. 187]. Погляд В. Виноградова, який розвинув окрему думку О. Потебні, знайшов відображення у працях, зокрема в «Русской грамматике» (1980). Займенник - самостійна частина мови, яка не називає предмети, ознаки чи обставини, а лише вказує на них.
На питання про семантику займенників існують різні погляди. Окремі лінгвісти вважають займенники формальними словами без лексико-семантичних ознак і лексичного значення. О. Пєшковський, наприклад, зазначав, що займенники позбавлені предметного значення і мають лише формальне значення. На думку О. Потебні, серед займенників є слова предметні, конкретні, предметно-формальні (той, цей) і суто формальні (я, ти). Тому він, хоч і не вважав займенник самостійною частиною мови, відносив його до своєрідного лексико-семантичного типу слів, які можна класифікувати за значенням на певні лексико семантичні групи [4, С. 136].
Визначальною особливістю семантики займенників є її абстрактний характер. Займенникам властива невизначеність предметного значення кореня, відсутність номінативних відношень, надзвичайно широке і загальне значення, що й формує абстрактний характер їх семантики [3, С. 142].
Якщо в займеннику абстрактність зникає, то, як вважає О. Пєшковський, займенник переходить в іншу частину мови: ти - тикати, ви - викати, так - потакати, я - якати, наш - нашенський, ваш - вашець (Ваша милість).
Категоріальним значенням займенника є не назва предмета, ознаки, обставини (номінація), а вказівка на них (дейксис).
Традиційне визначення займенника як замінника імені, що започатковане ще греко-римською граматикою, є калькою латинського терміна рrоnоmеn «замість імені». Його неточність зауважили російські граматисти ще в першій половині XIX ст. Герасим Павський (1787-1863) писав, що займенники не заступають імен, а лише вказують, натякають на них: «Як номер чи заголовок книги не може заступити місце самої книги, точно так і займенник не заступає місця імені». О. Пєшковський наголошував, що займенник завжди означає одне й те ж і при тому таке, чого ніяким іншим словом не висловиш [4, С. 171].
З-поміж слів, які нерідко кваліфікують як окрему частину мови, але які перебувають поза п'ятіркою чітко виділених частин мови, що стосуються предметності (іменник), процесуальності (дієслово), ознаки предмета (прислівник), займенникові слова вирізняються певною специфічністю, оскільки вони як внутрішні складники відповідних частиномовних класів не утворюють окремої частини мови. Займенникові слова репрезентують щось, вказуючи, а не символізуючи. Отже, вони відрізняються від «справжніх» частин мови тільки способом репрезентації, а не предметом її, і тому ці слова з синтаксичного і морфологічного погляду уподібнюються або іменникові, або прикметникові, або числівникові або прислівникові. [4, С. 191].
Займенники в українські мові виконують три основні функції - вказівну, зумовлену контекстом і кількісну. Дейктична (вказівна) функція не однорідна, адже вказівне значення займенникової лексеми може розкриватися з допомогою засобів позамовної дійсності, відображеної у висловлюванні. Наприклад, у реченні Я йду в кіно зміст займенника я можна розкрити лише через позамовну дійсність - у кіно йде мовець. Такі займенники вказують на учасників та умови мовлення: я - мовець, ти співрозмовник(слухач), ваш - належний слухачем, цей - ближній до місця мовлення, той - дальній від місця мовлення. Це власне дейктична функція. Вона має парадигматичний характер і співвідноситься зі змістом усього речення чи висловлювання. До дейктичних належать такі займенники: особові (1-ша і 2-га особи однини і множини), присвійні (1-ша і 2-га особи однини і множини), вказівні, локативні прислівникові, темпоральні прислівникові, причиновий прислівниковий тому , способу дії та міри і ступеня. Інша функція займенників - анафорична [6, С. 394]. У мовленні трапляються випадки, коли вказівне значення займенника розкривається за допомогою мовних засобів висловлювання, якими є попередній контекст висловлювання (частіше) та наступний (рідше), без яких значення займенника незрозуміле, а саме висловлювання - семантично не завершене, наприклад: Вона лежить на підлозі; пор. висловлювання з попереднім контекстом: де моя ручка ? - Вона лежить на підлозі; пор. висловлювання: Де моя ручка ? - Вона лежить на підлозі. Попередній контекст називається антецедентом (лат. аntecedentis - попередній), а частина контексту із займенником називається анафором або анафоричним елементом. До анафоричних належать займенники: особово - предметні (3-тя особа однини і множини), присвійні (3-тя особа однини і множини), вказівні прикметникового типу вживаються і з дейктичною, і з анафоричною функцією, зворотний себе , присвійний свій , відносні типу, у функції сполучних слів при підрядних реченнях, відносні іменникові. Частина займенників виконує кванторну (лат. quantum - скільки) функцію, тобто вказує, повідомляє про предмет, ознаку за допомогою кількісного прислівника. Вона притаманна таким неозначеним займенникам, які вказують на предмет, ознаку, але повністю невідомі авторові, а тому і повністю не означені, не ідентифіковані автором. До них прилягають напівнеознанені, або інтредуктивні - відомі мовцеві і не відомі слухачам, частково неозначені, тобто реальні, але частково неконкретизовані, з деякими невідомими слухачам властивостями; означальні, які вказують на певну узагальнену але не визначену ознаку чи предмет; заперечні, що вказають на повну хибність повідомлення стосовно усіх предметів, ознак; питальні, які вказують на існування предметів, ознак, але мовець повністю або частково не може їх визначити, ідентифікувати. Чіткої межі між ними провести не можна, оскільки однин і той самий займенник має здатність вживатися в тексті то в одні, то в іншій функції [11, С. 327].
Отже, в українські мові, як і в інших, є слова, якими узагальнено можна вказати на ті предмети та ознаки, які позначаються в мовленні іменниками, прикметниками, числівниками. Відповідно до спільної заміщувально-вказівної функції і різних граматичних ознак займенники поділяються на розряди за значенням і співвідношенням з іншими частинами мови. Займенник протиставляється самостійним частинам мови дейктичним характером значення; дейктичною, анафоричною і кванторною функцією; специфічним виявом морфологічних категорій роду, числа і відмінка; наявністю розірваних словоформ; наявністю розчленованих і нерозчленованих) грамем у категоріях істоти/неістоти, роду, числа; симбіозом відмінкових грамем іменникового, прикметникового і займенникового типу в словозмінній парадигмі; здатністю самостійно утворювати завершені однослівні і багатослівні речення; сполучовальною функцією в складнопідрядних реченнях; нерозгалуженою системою суфіксів; своєрідністю розрядів.
1.2 М орфолог ічна характеристика займенників
Займенник  має чотири морфологічні категорії: категорію істоти/неістоти, категорію роду, категорію числа, категорію відмінка.
Категорія істоти/неістоти займенників .
Її мають іменникові, прикметникові й числівникові займенники (крім мало). Усі прикметникові і числівникові займенники (стільки, скільки, багато), крім мало, мають синтаксичну категорію істоти/неістоти.
Якщо займенники позначають істотові іменники, то в них збігаються закінчення родового і знахідного відмінків (немає інших спортсменів - бачу наших спортсменів) якщо вони позначають неістотові іменники, то збігаються закінчення називного і знахідного відмінків (стоїть наш віз - немає нашого воза л - бачу наш віз) [4, С. 234].
Іменникові займенники за істотовою/неістотовою ознакою поділяють на такі групи:
- займенники, які вказують тільки на неістоту: що, що-небудь, будь-що, казна-що, дещо, нічого, щось, ніщо (займенник що і його похідні); - займенники, які вказують тільки на істоту: я, ти, ми, ви, хто, хтось, хто-небудь, будь-хто, казна-хто, дехто, нікого, ніхто (займенник хто і його похідні);
- займенники, які можуть вказувати і на істоту, і на неістоту: він, вона, воно, себе. В їх семантико-граматичній структурі істотові і неістотові ознаки нерозчленовані та синкретичні), тому категорія істоти/неістоти в них визначається контекстом (має контекстуальний характер): Вічний революціонер!. Він живе, він ще не вмер! (І. Франко); А молодість не вернеться, не вернеться вона (Л. Глібов). Це займенники з синкретичними грамемами істоти/неістоти.
Прислівникові займенники  не мають категорії істоти/неістоти, оскільки вони не вказують на предметність.
Категорія роду займенника. Усі прикметникові займенники (чий, чия, чиє; котрий, котра, котре; такий, така, таке; цей, ця, це; той, та, те та ін.) мають чоловічий, жіночий і середній рід. Іменникові займенники він, хтось, хто-небудь, будь-хто, дехто, ніхто мають лише чоловічий рід; вона - лише жіночий; а займенники воно, що, щось, що-небудь, будь-що, дещо, ніщо - лише середній рід.
Нерозчленовану, синкретичну категорію роду, яка виявляється в контексті, мають:
- іменникові особові займенники я, ти: Сонечко! Ми вже знаєм, ти було за гаєм. Розкажи тепер нам, що ти бачило там (Нар. творчість); Я бачив, як вітер березу зломив (Нар. творчість); Доню моя, що ти наробила (Т. Шевченко);
- зворотний займенник себе: Той сам себе губить (Т. Шевченко); Нехай, кажуть, гине ледача дитина, коли не зуміла себе шанувать (Т. Шевченко); Шануй себе молоду; Шануй себе молодого;
- запитально-відносний займенник хто: Хто з вас друкарка?; Хто ти така?; Хто ти такий?; Хто ти таке?;
- заперечні займенники нікого, нічого: з цих хлопців нікого призначити тренером; Нікого було видати заміж. Отже, це займенники з синкретичними грамемами чоловічого, жіночого і середнього роду. Не мають категорії роду:
- прислівникові займенники тут, там, туди, сюди, коли і под., оскільки вони не вказують на предметність;
- числівникові займенники стільки, скільки, багато, кільканадцять і под., які мають парадигму тільки множини;
- іменникові займенники ми, ви, тому що мають парадигму тільки множини [11, С. 187].
За відношенням до категорії числа займенники поділяють на кілька груп:
- лексеми, що не мають категорії числа. До них належать прислівникові займенники куди, туди, сюди, там, тут, коли і под.;
- лексеми, які змінюються за числами відповідно до числової форми означуваних іменників. Вони об'єднують іменникові займенники він, вона, воно
- вони та всі прикметникові займенники: присвійні (наш - наші, мій - мої, твій - твої); вказівні (цей - ці, той - ті); означальні (кожний - кожні, всякий - всякі); питально-відносні (який - які, котрий - котрі); заперечні (ніякий - ніякі, нічий - нічиї); неозначені (будь-який - будь-які, який-не-будь - які-небудь);
- лексеми, що вказують на однину і множину. До цієї групи належить зворотний займенник себе і відносно-питальний хто: Студент побачив себе в іншому світлі; Студенти побачили себе в іншому світлі; Хто це такий?; Хто це такі?;
- лексеми, які вказують тільки на однину. До них належать іменникові займенники (я, ти), питально-відносний (що), неозначені (хтось, щось, будь-хто, будь-що), заперечні (ніхто, ніщо);
- лексеми, які вказують тільки на множину. Цю групу становлять іменникові займенники (ми, ви) та числівникові (кілька, скільки, кільканадцять). Займенники ми, ви мають і форму множини, і значення множини. За формою вони подібні до іменників: закінчення - и є формантом називного відмінка множини іменників (рук-и, парт-и, зошит-и). За змістом значення множини іменників і значення множини займенників ми, ви суттєво відрізняються. У іменників зміст множини зводиться до поняття «багато» того, що названо одниною: журнал (однина) журнали (множина, тобто багато журналів). У займенників ми, ви форма множини не має значення «багато мовців» (я - ми) чи «багато слухачів» (ти - ви), лексеми ми, ви не є множинною формою до лексем я, ти. Займенник ми означає: співрозмовник (один або кілька), відсутній (один або кілька) і мовець (один), напр.: Влітку ми поїдемо на екскурсію (сказав учитель своїм учням); співрозмовник (один) і мовець (один), напр.: Ми підемо до лікаря (каже мама синові). Займенник ви означає: співрозмовник (один або кілька) і відсутній (один або кілька), напр.: Ви будете складати екзамени; кілька співрозмовників (без відсутніх), напр.: Ви мийте руки, а я приготую сніданок [2, С. 276].
Категорія відмінка у займенників неоднорідна, оскільки:
- серед займенників є невідмінювані (мають нульову парадигму). До них належать прислівникові займенники (коли, куди, туди, там, де та ін.) і числівникові займенники (мало (книг), немало, замало, чимало); - група займенників має синтаксичну парадигму прикметникового типу, тобто в них відмінкові форми узгоджуються з відмінковою формою іменника. До таких належать прикметникові (твій, мій, свій, наш, ваш, той, цей) та числівникові (скількох, багатьох) займенники в непрямих відмінках;
- існують займенники, які мають морфологічну парадигму іменникового типу, зумовлену семантикою дієслова чи віддієслівних іменників, що керують відповідними займенниками. До них належать іменникові займенники (я, ти, він, ми, ви, вони, себе, хто, що, хтось, ніхто); числівникові в називному та знахідному відмінках (кілька зошитів, кільканадцять);
- окремі займенники мають дефектну (неповну) парадигму: не мають форм називного відмінка займенники себе, нікого в значенні «немає кого», нічого в значенні «немає чого», пор.: нікого, нікому, ніким - ніхто, нікого, нікому, ніким, на нікому;
- деякі займенники, на відміну від іменників, прикметників і числівників, мають розірвані словоформи (ні за що, ні до кого, ні з ким, ні на чийому, ні на що); лише займенникові закінчення: -є в родовому і знахідному відмінках (себе, тебе, мене); - ас у родовому і знахідному відмінках (нас, вас); - и в називному відмінку однини (ти). Це займенниковий тип відмінкових грамем;
- серед займенників є такі, які в одних відмінках парадигми відмінюються за іменниковим типом, а в інших - за прикметниковим, тобто мають синкретичну відмінкову парадигму: він - його, йому, його, ним, на ньому: хто - кого, кому, кого, ким, на кому; що нічого, нічому, ніщо [13, С. 375].
Отже, особливості морфологічних категорій займенника полягають у тому, що займенникові морфологічні категорії мають багато спільного з відповідними категоріями іменників і прикметників. Деякі граматисти (О. Безпояско та ін.) вбачають у цьому звичайне дублювання граматичних категорій іменних частин мови [18, С. 243]. Проте, це не дублювання, а вияв генетичного зв'язку іменних частин мови із займенником, морфологічні категорії якого мають специфічні риси, які є диференціальними ознаками займенників як окремого класу слів. До них належать:
ь співіснування в категоріях займенника іменникових, прикметникових і займенникових ознак, чого немає в категоріях іменника і прикметника. Наприклад, у іменника рід - незалежна категорія, у прикметника - залежна (синтаксична), а в займенника співіснують незалежний рід (хтось, він, щось), залежний (наш, наша, наше) і синкретичний, тобто займенниковий (ти, себе);
ь єдність у кожній категорії розчленованих і нерозчленованих (синкретичних) грамем: у категорії істоти/неістоти - тільки істотові грамеми (я, ти), тільки неістотові (що), синкретичні (він); у родовій категорії - грамема тільки чоловічого роду (хтось, він), грамема тільки жіночого роду (вона), грамема тільки середнього роду (щось), синкретичні (я, ти, хто, себе); у числовій категорії - грамема тільки множини (ми, ви), грамема тільки однини (я, ти), синкретичні (хто, себе);
ь симбіоз у словозмінній парадигмі відмінкових грамем, і займенникового типів: займенник він відмінюється за прикметниковим типом; займенник я має закінчення займенникові (-є), іменникові (-і) і прикметникові (ою); займенники ми, ви мають іменникові (-ам, - ми) і займенникові закінчення (-ас) [17, С. 278].
За синтаксичними властивостями займенник  схожий на іменні частини мови, але має й свої особливості. Займенники в реченні виконують функцію усіх членів речення:
- підмета: Він їм тугу розганяє, хоть сам. світом нудить (Т. Шевченко); Хто його не знає (Т. Шевченко); присудка: Ти хто такий?; Я твоя!;
- означення: Привітай же, моя ненько, моя Україно, моїх діток нерозумних, як свою дитину (Т. Шевченко);
- додатка: Виростав вас, доглядав вас, де ж мені вас діти (Т. Шевченко); Один він міме ними (Т. Шевченко); Думи мої, лихо мені з вами (Т. Шевченко);
- обставини: В Україну ідіть, діти,… а я - тут загину. Там знайдете щире серце і слово ласкаве (Т. Шевченко).
У словосполученні займенники  можуть бути головним і залежним компонентом: мій на віки, свій до смерті, наш назавжди; Думи мої; Чи довго їй на сім світі без милого жити? (Т. Шевченко) [1, С. 193].
Займенники здатні самостійно утворювати семантично і структурно завершені однослівні або багатослівні речення: Ти хто така?; Чого тобі?; Скільки тобі?; Я твій!; Хто?; Куди?; Що таке? та ін.
Специфічною синтаксичною функцією займенника, якої не мають іменники, прикметники, числівники, є функція сполучення підрядної частини складного речення з головною: Там, де Ятрань круто в'ється, з-під каміння б'є вода, там дівчина воду брала (Нар. творчість); Бодай нікому не знать того, що я знаю (Т. Шевченко); Перед нею лежав не той козак, якого вона бачила (І. Цюпа) [16, С. 87].
Отже, займенники в складнопідрядному реченні виконують функцію сполучних і співвідносних слів (такий - який, тоді - коли, там-де, такий - як, той - який, той - що, хто - той і под.), напр.: Джаміля була не така, якою мала бути невістка (Ч. Айтматов); Я опритомнів тоді, коли хтось міцно стиснув мою руку (Ч. Айтматов); Це був той самий шофер, який взяв мене в машину (Ч. Айтматов); Сьогодні здійснилося те, про що думала ночами (І. Цюпа).
На відміну від іменників і прикметників займенники не мають розвинутої системи суфіксів. Це кореневі слова, які формувалися на базі коренів і за допомогою коренів: ніхто - корінь частки ні- і корінь - хто, якийсь - займенниковий корінь як- і займенниковий корінь - сь (одна з форм займенника себе), щось - займенникові корені що- і - сь.
До займенникових суфіксів можна віднести лише морфи - еб-, - об- у займенникових словоформах т-об-і, тобою, т-еб-е, про тебе, с-еб-е, с-об-і, про с-еб-е [20, С. 342].
Отже, займенник відрізняється від іменників та прикметників саме своїми суфіксами.
1.4 Стилістичні функції займенників
Займенники, як слова-еквіваленти інших частин мови, самі не мають конкретно виявленого матеріального змісту і є певною мірою узагальненими. Тому для займенників більше значення, ніж для слів інших лексико-граматичних розрядів, має контекст, той комплекс виражальних засобів, у якому займенники розкриваються своїми відтінками й значеннями, реалізують свої стилістичні можливості. Особливо у стилях художньо-белетристичних, зокрема в поезії, займенникові форми мають інтимізуюче, підсилювальне, оцінювальне значення: Хто може випити Дніпро, хто властен виплескати море… (М. Рильський); Вставай, хто живий, в кого думка повстала!; А я піду за волю проти рабства, я виступлю за правду проти вас (Леся Українка) [19, С. 265]. Окремі займенникові розряди мають різну частотність у різних мовних стилях. Займенники у мові виконують функцію узагальнених замінників слів іменних частин мови, бо мають дуже загальну вказівну, неозначену або заперечну семантику. Однак основний компонент у їх семантиці - це відносність. Завдяки їй, кожний займенник може співвідноситися з якимись (і багатьма) словами конкретної семантики інших іменних частин мови [15, С. 178].
Стилістика виділяє дві основні стилістичні сфери займенників. Перша - це можливість у результаті заміни займенниками інших слів, як правило іменних, уникати повторів, урізноманітнювати текст і до того ж створювати цілу гаму стилістичних значень (інтимізувати, виділяти, приховувати особу тощо). А друга - творення з допомогою займенників семантичного ланцюжка, внаслідок чого формується семантична і граматична зв'язність тексту [14].
Семантично (частково й морфологічно) прийнято розглядати девять груп займенників: особові займенники, зворотний, присвіні, питальні, відносні, вказівні, означальні, неозначені, заперечні. Функціонально найрозгалуженіші особові займенники, які в контексті вказують на певну особу (я, ти, він, вона, воно) чи особи (ми, ви, вони). Саме ці займенники мають особливе стилістичне використання. Займенник я використовує кожна особа для називання самої себе. Форми його непрямих відмінків - суплетивні (від лат. suppletivus - доповнювальний) - утворені від іншого кореня: мене, мені, мною. В усіх відмінкових формах займенник я входить до складу різних сполучень слів, нерідко фразеологізованих: гляди ж мені, відсохла б рука мені. Вони вживаються з метою переконати кого-небудь у чомусь: грім би мене вдарив; не я буду, якщо…; оце я розумію; хай мене [святий] хрест [грім] поб'є; про мене (у значенні «роби, що знаєш»); теж мені (для вираження скептичного ставлення до кого-небудь, чого-небудь), тільки мене й бачили, я вас (тебе) навчу та ін. - погроза покарати когось; як на мене (на мою думку, розсуд, смак) і т. ін. [8, С. 294]. Займенником ми найчастіше називають дві (навіть одну) чи й більше осіб разом з тим, хто говорить (ми - нас, нам, нами…). Ми вкупочці колись росли… (Т. Шевченко). Це також найменування:
- осіб, які пов'язані спільним походженням, заняттями, поглядами і т. ін.: У лісі в нас нема свекрух ніяких (Леся Українка);
- для називання невизначеної, неозначеної особи: Не так воно робиться, як нам хочеться (Номис).
Цей займенник є також заміною я (переважно в наукових працях, під час прилюдних виступів тощо), а зрідка для підкреслення поважності власної особи: Був собі поважний лицар, Нам його згадать до речі (Леся Українка); Подумаєш, розкричався. Ми не таких бачили ( Г.   Тютюнник ) або (в минулому) ми у мо в ленні монарха, вельможних осіб: Я… Ми пов елим! Я цар над божим народом! ( Т.   Шевченко ). Подібно й ви вживається тоді, коли мовець шанобливо, ввічливо звертається до однієї, двох чи багатьох осіб: Ви не журітеся, мамо. Я піду в найми ( М.   Коцюбинський ). Також і займенник вони вживається для вираження пошани до однієї особи чоловічої або жіночої статі: Вони (наша мама) нас дуже люблять. Таке вико
Синтаксичні та стилістичні функції займенників (на матеріалі творів М. Хвильового) курсовая работа. Иностранные языки и языкознание.
Реферат: Управление качеством
Весенний Дождь Сочинение 3 Класс
Сочинение Про Шехерезаду 5 Класс
Курсовая Работа На Тему Компьютерные Преступления И Методы Борьбы С Ними
Типы Ударений В Языках Мира Курсовая
Контрольная работа: Аудит дебіторської заборгованості на ВАТ Стахановський вагонобудівний завод
Лекция На Тему Движущие Силы И Условия Развития Личности
Отзыв Рецензия На Дипломную Работу Образец
Реферат О Великом Путешественнике
Курсовая работа по теме Економічна ефективність переробки молока та шляхи її підвищення на прикладі ЗАТ "Бахмачмолококонсерв"
Реферат по теме Экологическая ситуация в Черкасской области
Реферат по теме Планирование прибыли
Денежная Система России Реферат
Реферат На Тему Вимоги До Проектування Станцій Метрополітену
Заполнить Дневник По Практике В Банке
Контрольная работа по теме Правонарушения и юридическая ответственность в сфере образования
Курсовая работа по теме Расчет на прочность крыла и шасси пассажирского самолёта Ту-134
Реферат: Производство упаковки и тары ситуация, оборудование, технологии
Курсовая работа по теме Организация, принципы построения и функционирования компьютерных сетей
Дневник Практики Менеджера
Основные средства, их классификация и оценка в бухгалтерском учете - Бухгалтерский учет и аудит реферат
Проектування і розрахунок полігонометрії згущення - Геология, гидрология и геодезия курсовая работа
Государственно-правовое устройство Византии - Государство и право курсовая работа